Занулення, його призначення, захисне вимкнення
Занулення - це навмисне електричне з'єднання з нульовим захисним провідником металевих струмонепровідних частин, які можуть опинитися під напругою (корпуси електроустаткування, кабельні конструкції, сталеві труби тощо).
Метою занулення є усунення небезпеки ураження людини під час пробою на корпус обладнання однієї фази мережі електричного струму. Ця мета досягається внаслідок швидкого відімкнення максимальним струмовим захистом частини мережі, на якій трапилося замикання на корпус.
Завдяки підключенню до нейтральної точки джерела всіх не-струмопровідних частин обладнання, однофазне замикання на корпус перетворюється в однофазне коротке замикання, яке призводить до спрацьовування максимального струмового захисту.
Захисне заземлення і занулення виконують з метою:
- забезпечення нормальних режимів роботи установки;
- забезпечення безпеки людей при порушенні ізоляції мережі струмопровідних частин;
- захисту електроустаткування від перенапруги;
- захисту людей від статичної електрики.
Захисне занулення - це навмисне електричне з'єднання з нульовим захисним провідником металевих неструмоведучих частин, що можуть виявитися під напругою (ГОСТ 12.1.009-76). Захисна дія занулення здійснюється тим, що при замиканні однієї з фаз на занулений корпус у колі цієї фази виникає струм короткого замикання, що впливає на струмовий захист (плавкий запобіжник, автомат), у результаті чого відбувається відключення аварійної ділянки від кола. Таким чином, занулення зменшує напругу дотику й обмежує час, протягом якого людина, торкнувшись до корпуса, може потрапити під дію напруги.
43. Засоби захисту при роботі на електричних установках
Згідно з ПУЕ, електричною установкою називається сукупність машин, апаратів, ліній і допоміжного обладнання (разом зі спорудами, в яких вони влаштовані), призначених для виробництва, трансформації, передачі, розподілу електричної енергії та перетворення її в інші види енергії.
Щоб надійно й безпечно користуватись електроенергією, потрібно знати, якою є напруга у мережі, і на якій напрузі працює те чи інше елек-троустаткування.
Залежно від мети використання розрізняють такі види електричної напруги:
– до 42 В – використовується переважно для переносного і місце-вого освітлення й роботи ручних електроприладів у небезпечних зонах (висока вологість, наявність металічних провідників тощо);
– 127-220 В – використовується для освітлення й роботи ручних електроприладів на виробництві та у побуті;
– 380 В – використовується при експлуатації промислових устано-вок;
– понад 380 В – використовується для передачі електроенергії на
Організаційні та технічні заходи електробезпеки передбачають:
допуск до роботи на електроустановках осіб не молодше 18 років, які мають відповідне посвідчення, пройшли інструктаж і медичний огляд;
призначення осіб, які відповідають за організацію та проведення ро-біт на електроустановках, електромережах;
встановлення знаків безпеки та захисних огорож біля струмовідних частин;
огородження робочих місць та вивішування плакатів безпеки;
виконання робіт за нарядом не менше ніж двома працівниками із за-стосуванням електрозахисних засобів,
використання механізмів і пристосувань при проведенні робіт на струмовідних частинах та поблизу них тощо.
Технічні засоби захисту – це пристрої, що слугують для захисту лю-дини від ураження електричним струмом. До них належать:
- ізоляція струмвідних частин;
- недоступність для випадкового дотику до струмовідного устатку-вання;
- захисне заземлення;
- занулення; захисне відключення;
- захисне розділення електромережі;
- мала напруга;
- сигналізація про небезпеку дотику;
- електрозахисні засоби.
44) Перша допомога при ураженні електричним струмом.
Ураження електричним струмом виникає при безпосередньому контакті людини з побутовим, виробничим або природним (блискавка) джерелом електрики. Ступінь важкості уражень від електроструму залежить від індивідуальних особливостей організму, фізичного та психічного стану, опору шкіри, тривалості впливу електроструму, метеорологічних факторів тощо.
Характер ушкоджень у залежності від напруженості електроструму є таким:
1. Струм побутового напруження (до 380 В) – електричні мітки у вигляді маленьких кратерів на шкірі, іноді раптова зупинка серця;
2. Струм напруженням до 1000 В – судоми, спазм дихальних м’язів, раптова зупинка серця;
3. Струмом напруженням вищим за 10000 В – електричні опіки, обвуглювання тканин, перелами кісток, травматичний відрив кінцівок.
Надання першої допомоги при ураженні струмом високого напруження або блискавкою можуть ускладнюватись появою опіків, кровотечі, обвуглювання тканин. У постраждалих можуть спостерігатися повторна зупинка серця, пригнічення дихання, порушення психіки.
Схема надання першої допомоги при ураженні електрострумом:
- знеструмити постраждалого (не забувайте про власну безпеку!);
- при раптовій зупинці серці – нанесіть прекардіальний удар по грудині и приступіть до реанімації;
- при кровотечі – накладіть кровоспинний джгут, стисну пов’язку;
- при електричних опіках і ранах – накладіть стерильні пов’язки;
- при переломах кісток кінцівок – шини (можна використати будь-які підручні засоби)
- викличте швидку допомогу.
Неприпустимо:
- торкатися до потерпілого без попереднього знеструмлення;
- втрачати час на пошуки вимикача електроструму якщо можна перерубати або скинути електродріт предметом, що не проводить електрострум;
- припиняти реанімацію до появлення ознак біологічної смерті (трупних плям);
- наближатися до електродроту, що лежить на землі бігом або великими кроками;
- закопувати ураженого блискавкою в землю.
45. Організація пожежної охорони в Україні
Забезпечення пожежної безпеки - невід'ємна частина державної діяльності щодо охорони життя та здоров'я людей, національного багатства та навколишнього середовища. Відповідно до ст. 4 Закону України "Про пожежну безпеку", державні органи виконавчої влади та органи самоврядування всіх рівнів у межах своєї компетенції організовують розроблення та впровадження у відповідних галузях і регіонах організаційних і науково-технічних заходів щодо запобігання пожежам та їх гасіння, забезпечення пожежної безпеки населених пунктів і об'єктів.
Забезпечення пожежної безпеки є складовою частиною виробничої та іншої діяльності посадових осіб, працівників підприємств, установ, організацій. Згідно з чинним законодавством забезпечення пожежної безпеки підприємств, установ та організацій покладаються на їх власників (керівників) та уповноважених ними осіб, якщо інше не передбачено відповідним договором.
Власники підприємств, установ та організацій, а також орендарі зобов'язані:
- відповідно до нормативних актів з пожежної безпеки розробляти і затверджувати положення, інструкції, інші нормативні акти, що діють у межах підприємства, здійснювати постійний контроль за їх додержанням;
- забезпечувати дотримання протипожежних вимог стандартів, норм, правил, а також виконання вимог приписів і постанов органів державного пожежного нагляду;
- організовувати навчання працівників правилам пожежної безпеки та пропаганду заходів щодо їх забезпечення;
- створювати у разі потреби, відповідно до встановленого порядку, підрозділи пожежної охорони та необхідну для їх функціонування матеріально-технічну базу;
- подавати на вимогу державної пожежної охорони відомості та документи про стан пожежної безпеки об'єктів і продукції, що ними виробляється;
- здійснювати заходи щодо впровадження автоматичних засобів виявлення та гасіння пожеж;
- своєчасно інформувати пожежну охорону про несправність пожежної техніки, систем протипожежного захисту, водопостачання тощо;
- проводити службові розслідування випадків пожеж.
Відповідно до ст. 6 Закону громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які перебувають на території України зобов'язані:
- виконувати правила пожежної безпеки, забезпечувати будівлі, які їм належать згідно з правом особистої власності, первинними засобами гасіння пожеж і протипожежним інвентарем, виховувати у дітей обережність у поводженні з вогнем;
- повідомляти пожежну охорону про виникнення пожежі та вживати заходів щодо її ліквідації, рятування людей і майна.
Відповідно до Правил пожежної безпеки в Україні основними організаційними заходами щодо забезпечення пожежної безпеки є:
- розробка планів (схем) евакуації людей на випадок пожежі;
- встановлення порядку (системи) оповіщення людей про пожежу, ознайомлення з ним усіх працюючих;
- визначення категорій будівель та приміщень за вибухопожежною та пожежною небезпекою відповідно до вимог чинних нормативних документів, встановлення класів зон за Правилами улаштування електроустановок;
- забезпечення територій, будівель та приміщень відповідними знаками пожежної безпеки, табличками із зазначенням номера телефону та порядку виклику пожежної охорони;
- створення та організація роботи пожежно-технічних комісій, добровільних пожежних дружин та команд.
46. Поняття про процес горіння
Горіння це екзотермічна, реакція окислення речовини, яке супроводжується виділенням диму та (або) виникненням полум’я і (або) свічення. Для виникнення горіння необхідна наявність горючої речовими, окислювача та джерела запалювання. Розрізняють два види горіння: повне— при достатній кількості окислювача, і неповне — при нестачі окислювача.
Горіння може бути гомогенним і гетерогенним. При гомогенному горінні речовини, що вступають у реакцію окислення мають однаковий агрегатний стан, наприклад газоподібний. Якщо при цьому горюча речовина та окислювач не перемішані то відбувається дифузне горіння, при якому процес горіннялімітується дифузією окислювача через продукти згоряння до горючої речовини.
Розрізняють такі різновиди горіння: вибух, детонація, спалах, займання, спалахування, самозаймання та самоспалахувания тління.
Температура спалаху — найнижча температура горючої речовини, при якій над її поверхнею утворюються пари або гази, здатні спалахнути від джерела запалювання, але швидкість їх утворення ще недостатня для стійкого горіння.
За температурою спалаху розрізняють:
· легкозаймисті рідини (ЛЗР) — рідини, які мають температуру спалаху, що не перевищує 61 °С у закритому тиглі (бензин, ацетон, етиловий спирт).
· горючі рідини (ГР) — рідини, які мають температуру спалаху понад 61 °С у закритому тиглі або 66 °С у відкритому тиглі (мінеральні.мастила, мазут, формалін).
Температура спалахування — найнижча температура речовини, при якій вона виділяє горючі пари і гази з такою швидкістю, що після їх запалення виникає стійке горіння.
Температура самоспалохування — найнижча температура речовини, при якій відбувається різке збільшення швидкості екзотермічних реакцій, що призводить до виникнення полум’янистого горіння.
47. Небезпечні і шкідливі фактори пов’язані з пожежами.
До небезпечних чинників пожежі, що можуть діяти на людей та матеріальні цінності, належать:
- токсичні продукти горіння;
- вогонь;
- підвищена температура навколишнього середовища;
- дим;
- знижена концентрація кисню.
До вторинних проявів небезпечних чинників пожежі належать: уламки та частини зруйнованих апаратів, устаткування, конструкцій; радіоактивні та токсичні речовини та матеріали, що вийшли із зруйнованих апаратів і устаткування; небезпечні чинники вибуху, що стався внаслідок пожежі; вогнегасні речовини тощо.
Токсичні продукти горіння
Вогонь
Дим
Знижена концентрація кисню
Вибухи, витікання небезпечних речовин
Руйнування будівельних конструкцій
Паніка
48. Джерела і прични виникнення пожеж і вибухів.
Причини пожеж і вибухів – це сукупність умов, сприяють виникненню горіння:
- легкозаймисте середовище (наявність концентрованої пальної речовини і окислювача);
- вибухонебезпечність середовища (наявність газоподібних пальних речовини і окислювача чи вибухової речовини);
- займисте чи вибухонебезпечне середовищі або внесення у ці середовища чинного джерела запалювання.
Причини появи пожеж
Причинами виникнення пожеж найчастіше є: необережне поводження з вогнем, недотримання правил експлуатації виробничого устаткування й електричних пристроїв, самозаймання речовин і матеріалів, розряди статичного електрики, грозові розряди, підпали.
Причини появи вибухів
Вибухи відбуваються з допомогою вивільнення хімічної енергії (переважно вибухових речовин), внутрішньоядерної енергії (ядерний вибух), механічної енергії (під час падіння метеоритів на поверхні Землі та інших.), енергії стиснутих газів (при перевищенні тиску краю міцності судини - балона, трубопроводу тощо.).
49. Вибухо і пожежонебезпечні властивості горючих речовин
Особливості горіння різних речовин та матеріалів і вибір показників, що характеризують їх пожежну й вибухову небезпеку, багато в чому зумовлюються їх агрегатним станом.
Ступінь пожежної небезпечності горючих рідин залежить від групи горючості, температур спалаху, спалахування, самоспалахування, концентраційних та температурних меж поширення полум'я.
Нижня температурна межа (HTM) поширення полум'я (спалахування) рідини дорівнює її температурі спалаху, яка прийнята за основу класифікації рідин за ступенем їх пожежної небезпечності. Рідини, що мають температуру спалаху до 61'С, належать до легкозаймистих (ЛЗР), а з температурою спалаху вище 61ºС - до горючих (ГР). Усі легкозаймисті рідини є вибухонебезпечними. Найбільш пожежонебезпечними вважаються рідини, що мають температуру спалаху нижче 15°С та велику зону спалахування. Наприклад, температура спалаху сірковуглецю становить - 50°С, зона його спалахування - від 1 до 50%.
Високою пожежонебезпечністю характеризуються також ЛЗР, у яких температура спалахування лише на кілька градусів перевищує температуру спалаху.
Вибухонебезпечні газо- та пароповітряні суміші. Особлива пожежонебезпечність горючих газів та парів ЛЗР зумовлена їх здатністю утворювати з повітрям вибухонебезпечні суміші. Відповідно до правил будови електроустановок (ПББ), правил виготовлення вибухозахисного та рудникового електрообладнання (ПВВРБ) вибухонебезпечними вважаються суміші з повітрям горючих газів і парів ЛЗР, що мають температуру спалаху 45°С та нижче, а також суміші горючих пилу та волокон з повітрям, які мають нижню межу спалахування не вище 65 г/м3.
В основу класифікації вибухонебезпечних сумішей покладена їх здатність передавати за певних умов вибух через фланцеві зазори ("щілинний захист") в оболонці електроустаткування. За довжиною критичного зазору, при якій із оболонки об'ємом 2,5 л частота передавання вибуху становить 50% від загальної кількості вибухів, встановлені 4 категорії вибухонебезпечних сумішей (табл. 5.2). Небезпечність суміші зростає від категорії І до категорії ІІС.
Залежно від температури самоспалахування вибухонебезпечні суміші поділяють на шість груп (табл. 5.3).
Здатність суміші передавати вибух через щілинний захист і температуру самоспалахування використовують для отримання початкових даних при виборі вибухозахисного електроустаткування.
Про здатність до займання газоповітряних сумішей судять також за концентраційними межами спалахування. Вибухонебезпечні властивості сумішей парів з повітрям не відрізняються від властивостей сумішей горючих газів з повітрям. Для перших у разі насичених сумішей можна концентраційні межі спалахування насичених парів виражати через температуру рідини, при якій вони утворюються (температурні межі спалахування).
50. Категорія приміщень по вибухопожежонебезпеці згідно ОНТП 24-86
Головним заходом запобігання пожеж і вибухів від електрообладнанняє правильний вибір і експлуатація обладнання у вибухо- і пожежонебезпечних приміщеннях. Згідно з ПУЕ, приміщення поділяються на вибухонебезпечні (В-І, В-Іа, В-Іб, В-Іг, В-П, В-Па) і пожежонебезпечні (П-І, П-П, П-Па, П-Ш) зони.
Вибухонебезпечна зона — це простір, в якому є або можуть з'явитися вибухонебезпечні суміші
Пожежонебезпечна зона — це простір, де можуть знаходитися горючі речовини як при нормальному технологічному процесі, так і при можливих його порушеннях.
Клас В-І — зони приміщень, в котрих виділяються горючі гази і пари в такій кількості і з такими властивостями, що можуть створювати з повітрям або іншими окислювачами вибухонебезпечні суміші при нормальних нетривалих режимах роботи.
Клас В-Іа—зони приміщень, в котрих вибухонебезпечна концентрація газів і пари можлива лише внаслідок аварії або несправності.
КласВ-Іб—ті ж самі зони, що й класу В-Іа, але мають наступні особливості:
— горючі гази мають високу нижню концентраційну межу
поширення полум'я (15% і більше) та різкий запах;
— при аварії в цих зонах можливе утворення лише місцевої!
вибухонебезпечної концентрації, яка поширюється на об'єм, не більший
5% загального об'єму приміщення (зони);
— горючі гази і рідини використовуються у невеликих кількостях
без застосування відкритого полум'я, у витяжних шафах або під
витяжними зонтами.
Згідно з ПУЕ, якщо об'єм вибухонебезпечної суміші перевищує 5% вільного об'єму приміщення, то все приміщення належить до відповідного класу вибухонебезпеки. Якщо об'єм вибухонебезпечної суміші дорівнює або менший 5% вільного об'єму приміщення, то вибухонебезпечною вважається зона приміщення в межах до 5 м по горизонталі і вертикалі від технологічного апарата, від якого можливе виділення горючих газів або пари ЛЗР. Приміщення за межами вибухонебезпечної зони вважається вибухобезпечним, якщо немає інших факторів, які утворюють вибухонебезпечність.
Клас В-Іг — зовнішні установки, які містять вибухонебезпечні гази, пари, рідини, при цьому вибухонебезпечна концентрація може утворюватися лише внаслідок аварії або несправності.
Клас В-ІІ — зони приміщень, де можливе утворення вибухонебезпечних концентрацій пилу або волокон з повітрям або іншим окислювачем при нормальних, нетривалих режимах роботи.
Клас В-ІІа — зони, аналогічні зонам класу В-ІІ, де вибухонебезпечна концентрація пилу і волокон може утворюватися лише внаслідок аварії або несправності.
Клас П-І — зони приміщень, в котрих застосовуються або зберігаються горючі рідини з температурою спалаху вище 61 °С.
Клас П-ІІ — зони приміщень, де виділяється горючий пил або волокна з нижньою концентраційною межею поширення полум'я понад 65 г/м3 об'єму повітря, або вибухонебезпечного пилу, вміст котрого в повітрі приміщень не досягає вибухонебезпечних концентрацій.
Клас П-ІІа — зони приміщень, в котрих є тверді або волокнисті горючі речовини. Горючий пил і волокна не виділяються.
Клас П-ІІІ — зовнішні установки, де застосовуються або зберігаються горючі рідини з температурою спалаху пари понад 61 °С, а також тверді горючі речовини.
Клас зони визначають технологи спільно з електриками проектної або експлуатаційної організації, виходячи з характеристики навколишнього середовища.
Згідно з ПУЕ, в пожежонебезпечних зонах використовується електрообладнання закритого типу, внутрішній простір котрого відділений від зовнішнього середовища оболонкою. Апаратуру управління і захисту, світильники рекомендується застосовувати в пилонепроникному виконанні. Вся електропроводка повинна мати надійну ізоляцію. У вибухонебезпечних зонах та в зовнішніх установках слід використовувати вибухозахищене обладнання, виготовлене згідно з ГОСТ 12.2.020-76. Пускову апаратуру, магнітні пускачі для класів В-І та В-ІІ необхідно виносити за межі вибухонебезпечних приміщень з дистанційним керуванням. Проводи у вибухонебезпечних приміщеннях мають прокладатися у металевих трубах. Може використовуватися броньований кабель. Світильники для класів В-І, В-ІІ, В-ІІа також повинні мати вибухозахищене виконання.
51. Завдання та види пожежної охорони
Основними завданнями пожежної охорони є:
— здійснення контролю за дотриманням протипожежних вимог;
— запобігання пожежам і нещасним випадкам на них;
— гасіння пожеж, рятування людей та надання допомоги у ліквідації наслідків аварій, катастроф і стихійного лиха.
Пожежна охорона поділяється на державну, відомчу, сільську та добровільну. Державна пожежна охорона формується на базі існуючих воєнізованої та професійної пожежної охорони органів внутрішніх справ України, входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і здійснює державний нагляд.
Підрозділи відомчої пожежної (пожежно-сторожової) охорони створюються на об'єктах міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.
У сільських населених пунктах, де немає підрозділів Державної пожежної охорони, органами місцевої державної адміністрації створюються сільські пожежні команди.
На промислових підприємствах, в установах та організаціях з метою проведення заходів щодо запобігання пожежам та організації їх гасіння створюються добровільні пожежні дружини (команди). На підприємствах з кількістю працюючих 50 і більше чоловік за рішенням трудового колективу створюються пожежно-технічні комісії.
52. Протипожежне водозабезпечення
Система протипожежного водопостачання - це комплекс інженерно-технічних пристроїв, що виконують важливу роль у забезпеченні пожежної безпеки об’єктів та населених пунктів.
Під протипожежним водопостачанням слід розуміти таке водопостачання, коли вода подається цілодобово і у такій кількості, яка необхідна для гасіння пожеж ззовні та всередині будівель і споруд.
Водопроводи розраховують на безперебійну подачу води для виробничих, господарських та протипожежних потреб, іноді проектують спеціальні протипожежні водоводи. V деяких випадках допускається зберігання пожежного об’єму води у спеціальних резервуарах чи відкритих водоймах.
Протипожежні потреби складаються з розрахункових витрат води на зовнішнє пожежогасіння через гідрант і внутрішнє пожежогасіння через пожежні кран-комплекти. спринклерні, дренчерні та інші системи та установки пожежогасіння.
Водопроводи бувають високого та низького тиску. У водопроводах низького тиску, тиск води для гасіння забезпечується автомашинами, при водопроводах високого тиску - гасіння пожеж відбувається подачею води безпосередньо від водопровідної мережі.
Водопроводи протипожежного призначення не проектуються у виробничих будівлях І та II ступенів вогнестійкості з виробничими категоріями за пожежною небезпекою Г і Д незалежно від їх об’єму і у будівлях III ступеня вогнестійкості тієї ж пожежної небезпеки, але за умови, що їх об’єм не перевищує 1000 м В нормативних документах (СНиП) визначені умови, за яких влаштування водопроводів протипожежного призначення у будівлях є обов’язковим.
53. Способи і засоби гасіння пожеж
Гасіння пожежі зводиться до активного (механічного, фізичного або хімічного) впливу на зону горіння для порушення стійкості реакції одним із прийнятих засобів пожежегасіння.
Гасіння пожеж з реакцією горіння теплового характеру звичайно досягається збільшенням тепловтрат у навколишнє середовище фізичними способами пожежегасіння.
Гасіння пожеж з реакцією горіння ланцюгового характеру легше досягається зменшенням тепловиділення реакції горіння хімічним способом пожежегасіння.
Для гасіння пожеж використовують:
|