Ідейно-художня своєрідність роману Флобера «Саламбо»
Уже в 1857 р. Флобер збирав матеріал до роману «Саламбо», який було закінчено у 1862 р. З огидою працюючи над «сучасними буржуазними сюжетами», Флобер мріяв про «розкішний історичний сюжет», у якому вбачав порятунок від світу «кольору плісняви». Так виникли яскраві, насичені барвами твори: «Саламбо» — роман про Карфаген доби Першої пунічної війни; філософська драма «Спокуса святого Антонія», повість «Іродіада».
У романі «Саламбо» зображено давній дохристиянський і домусульманський Схід, сприйнятий Флобером як «несвідома» пантеїстична «поезія». Під час роботи над романом митець прагнув збагнути, що відчували люди, які жили дві тисячі років до нас. Для цього він перечитав сотні томів спеціальної літератури. Автор навіть називав «Саламбо» археологічним твором. Добу Карфагена (III ст. до н.е.) Флобер змалював як письменник — реаліст, застосувавши до античності прийоми сучасного роману, використовуючи при цьому досягненнями В. Скотта; і водночас відтворив переломний етап у розвитку свідомості володарів Карфагена, виступивши як реаліст-аналітик. Усе це письменник підпорядкував «єдності колориту» і вірності психології, чого не було у його попередників. Головним ідейним завданням автора знову, як і у романтиків, стало відтворення споконвічної боротьби у світі добрих і злих стихій. Він передав це у романі, протиставивши культу богині Таніт — опікунки життя та кохання — культ Молоха — бога війни та руйнування.
У «Саламбо» Флобер відтворив не тільки історичні декорації, а й суть доби, а головне — психологію «природних героїв». Роман побудовано на контрастах. Особливо відчутний контраст у любовній колізії твору і розкритий в образах Саламбо (донька полководця Карфагена ніби зіткана з благочестя) і Мато (цей лівійський найманець — ідеальне знаряддя війни, складене з крові і плоті). Історія кохання цих молодят розгорнулася на тлі історичних подій. Завдяки детально виписаним реаліям доби Першої пунічної війни у читача виникає ілюзія реальності подій, що відбувалися.
Флобер як майстер літературного стилю.
Новаторство Г. Флобера
> Змалював повністю реалістичні картини, беручи факти із власного життя чи життя людей, які його оточували.
> Ввів у роман образи простих людей, які поєднували в собі як негативні, так і позитивні риси, суто «позитивних» героїв його твори не мали.
> Виступив проти поєднання реалізму і романтизму.
• Відсунув розповідь на задній план, головне місце надав показу життя простих обивателів провінційного французького містечка. ^ створив «об'єктивний метод».
• Не давав повністю деталізованих портретів своїх героїв. Як художник точними мазками пензля, подавав портретну характеристику героїв, зміни у їх настрой, що яскраво відображали їхні обличчя, погляди, жести.
> Використовував у творах імпресіоністичну манеру письма.
> Писав твори з характерними рисами психологізму, що проявилося у:
• формі психологічного аналізу;
• зовнішньому і внутрішньому, фізичному і психологічному, що злилися в єдиний потік;
• найадекватнішій формі його стилістичного втілення — застосування невласної прямої мови, яку автор широко ввів першим у літературу;
• використанні художніх деталей, які сприяли психологічному аналізу особистості героя;
• передачі порухів серця.
> Відмовився від поділу героїв на позитивних і негативних носіїв добра і носіїв зла. Як реальні люди його персонажі поєднали позитивні і негативні риси в складному переплетінні і різних співвідношеннях.
> Використовував невласну пряму мову, яку він перший широко ввів у літературу. Це така форма мовлення, де голос автора і голос героя твору перепліталися, причому автор постійно допомагав йому висловити те, що герою важко або непосильно передати словами.