Земська аптека міста Єлисаветграда
Земська аптека міста Єлисаветграда діяла спочатку як аптечний заклад, який знаходився у віданні повітового земства. Згідно з постановою земських зборів від 17 травня 1889 року та викладених у доповідях медичної комісії умов контракту й влаштування, було обрано аптеку, розташовану в будинку Трестера по вул. Двірцевій (зараз — вул. Леніна). Земська управа потурбувалася про пошуки нового приміщення для земської аптеки.
Вибір було зупинено на будинкові п. Бострема, який знаходився поруч з будинком Трестера. Медичне відділення губернського правління від 26 серпня 1889 року документом №1594 дозволило користуватися цим будинком. Земська управа уклала з Бостремом контракт про найм будинку терміном на шість років, за яким земська управа зобов'язувалася сплачувати, починаючи з 1 січня 1890 року, по 1600 карбованців на рік за власний будинок Бострема з усіма при ньому службами, а також з прилеглими до нього приміщеннями. На весь період оренди Бострем зобов'язувався страхувати будинок, а також взяв на себе капітальний ремонт.
Посада аптекаря була надзвичайно престижною, аптекар був значно вище «лікаря». Так, у штатному розписі Єлисаветградської канцелярії (1865) значилось: «Зарплата аптекаря — 300 карбованців, «лєкаря» — 180. Аптекар одержував у вічне користування 180 десятин землі, «лєкар» — 120».
Для завідування аптекою було призначено провізора Гната Гнатовича Укрїнського — за умови, що йому нададуть право добору персоналу. Таким чином, земська аптека розпочала свою діяльність 1 січня 1890 року на правах вільної аптеки, тобто стала комерційним підприємством. Все майно було застраховане 16 січня 1890 року управою в Московському страховому товаристві на суму десять тисяч карбованців. Персонал аптеки складався з провізора, що керував закладом, двох його помічників, касирки, чотирьох аптекарських учнів та двох служителів.
Земська аптека мала медикаменти як вітчизняного, так і імпортного виробництва. Так, наприклад, у 1894 році було виписано медикаменти відомої на той час фірми з Дармштадта на суму чотири тисячі двадцять три карбованці й доставлено до Єлисаветграда через Москву. Всі ліки, за свідченням провізора, виявилися високої якості, тому було зроблено нові замовлення фірмі «Мерка» у Дармштадті. Земська вільна аптека купувала також медикаменти в Києві, Ризі, Варшаві, Петербурзі. З кожним роком географія придбання ліків розширювалася. У 1908 році аптечний склад, який почав діяти з 1900 року, співпрацював із 113 фірмами, з них 15 були іноземними. При аптеці діяв аптекарський магазин — як комерційне підприємство. За даними лікарсько-санітарного огляду Єлисаветградського повіту за 1908 рік, відпуск товарів аптеки протягом п'яти років розширювався з року в рік.
У Єлисаветграді, окрім вільної земської, було ще шість аптек, у тому числі й приватні. Але провідне місце серед них у місті й повіті належало земській. Вона разом зі своїм магазином розташовувалася в колишній будівлі ательє мод «Люкс» (нині вул. Леніна), очевидно, до перших років Радянської влади.
Література
Сидоренко П. І., Присяжнюк С. С. Медична освіта Кіровоградщини : сторінки історії. - Кіровоград: «Імекс – ЛТД», 2008. - С. 57
Перший пам’ятник
31 жовтня 1892 року у Єлисаветграді на Петропавлівському кладовищі (вул. Полтавська) було відкрито пам'ятник видатному вченому -славісту і краєзнавцю, професору трьох університетів Казанського, Московського і Одеського - Віктору Івановичу Григоровичу.
Пам'ятник В. Григоровичу - не лише перший у нашому місті. Він був перший у Російській державі встановлений вченому. До цього увічнювали подібним чином лише письменників, полководців.
Погруддя опирається на три масивних томи книг, покладених на високий гранітний постамент. На сірому граніті короткий напис: "В. І. Григорович, 1815-1876".
Ім'я видатного вченого-слов'янознавця, професора Віктора Івановича Григоровича відоме далеко за межами нашої країни. Палкий патріот своєї Батьківщини, він дослідив і розробив ряд важливих питань з археології, історії, мов та літератур слов'янських народів. Великою заслугою професора є те, що він всупереч твердженню окремих учених минулого століття, довів, що письменність і культура слов'янських народів виникли на суто слов'янському ґрунті, а не завезені зовні.
Щоб спростувати наукову неспроможність і політичну прихильність "норманської теорії", Вікторові Івановичу довелося протягом трьох років подорожувати слов'янськими країнами - Болгарією, Македонією, Чорногорією, Чехією, Моравією. Метою цих наукових екскурсій було розв'язання проблеми початку слов'янської літератури, її збереження в пам'ятках писемності і в живій мові.
Перу видатного етнографа належить п'ятдесят наукових праць, серед них такі відомі, як "Статті, що стосуються стародавньої слов'янської мови", "Слов'янське наріччя" та інші.
В. І. Григорович був професором трьох російських університетів - Казанського, Московського і Новоросійського (Одеського). Він був прогресивним діячем свого часу, підтримував тісні зв'язки з О. І. Герценом, був кореспондентом "Колокола" та "Современника".
З 1865 року В. І. Григорович працював у Новоросійському університеті. Тут він став ініціатором створення слов'янського товариства, яке займалося вивченням місцевої історії, етнографії, археології. Вчений з натхненням шукає слідів перебування слов'ян, не раз особисто організовує наукові експедиції на південь України, входить у безпосередні стосунки з населенням, вважаючи такий спосіб найбільш ефективним. Він закликає вивчати рідний край, оглядає архіви, книгосховища, друкує свої роботи в місцевій пресі.
1876 року В. І. Григорович вирішує переселитися до Єлисаветграда - центрального в географічному й етнографічному плані населеного пункту Новоросійського краю. Тут він продовжує історико-етнографічні дослідження, розробляє нові напрями наукової діяльності. Вчений згуртовує навколо себе місцевих ентузіастів, прихильників вивчення слов'янських мов. Будиночок В. Григоровича на околиці Єлисаветграда стає центром дослідної діяльності учнів і послідовників професора. В ньому часто збираються викладачі місцевих навчальних закладів, шанувальники таланту вченого.
31 грудня 1876 року передчасна смерть обірвала життя Григоровича.
Громадськість нашого міста вирішила вшанувати пам'ять відомого славіста: на його могилі на Петропавлівському кладовищі встановити надгробний пам'ятник. Почався збір коштів для його спорудження. Історико-філологічне товариство Новоросійського університету залучило до цієї справи студентів і викладачів Москви, Казані, Одеси. Найактивнішу участь у зборі коштів узяли громадяни Єлисаветграда, які внесли близько 500 карбованців із загальної суми 2050.
Одеський скульптор В. В. Едуардс виготовив пам'ятник ученому. На відкриття його 18 жовтня 1892 року на Петропавлівський цвинтар зібралися сотні єлисаветградців. Цього дня до міста прибули його Преосвященство єпископ Акакій, члени історико-філологічного товариства Новоросійського (Одеського) університету, колишні студенти покійного. Урочистості почалися літургією, здійсненою преосвященним у цвинтарній Петропавлівській церкві, куди зійшлися прихожани, викладачі і учні усіх міських навчальних закладів. Біля прикрашеної десятками вінків могили Григоровича відбувся мітинг, на якому виступили багато відомих учених, друзів і товаришів ученого - професори Ф.І.Успенський, О.І.Кирпичников, А.І.Маркевич, В.Н. Ясребов та інші.
Пізніше була відлита гіпсова копія пам'ятника, її й встановили на подвір'ї перед приміщенням Кіровоградського коледжу національного технічного університету.
Могилу видатного вченого сплюндрували на початку 80-х років минулого століття, коли забудовували житловий масив на вулиці Полтавській. Ії зрівнялм із землею, а пам'ятник перенесли на Рівненське кладовище, де він стоїть і тепер на огородженому порожньому шматку землі.
Література