Ідейне багатство лірики Лермонтова. Аналіз твору за вибором

Жага свободи і недосяжність її – важлива тема лірики Лермонтова. Полемізуючи з пушкінським “на світі щастя немає, але є спокій і воля”, Лермонтов стверджує, що немає ні щастя, ні спокою. Поет, відчуваючи себе самотнім у світі, не вірячи ні в дружбу, ні в любов, вважає життя “порожній і дурний жарт”. У той же час Лермонтов пише “Бородіно”, яке стало-гімном російським богатирям, отдав’шім своє життя за батьківщину. (Пізніше Толстой сказав, що без цього твору не було б “Війни і миру”.) Лермонтов протестує проти безцільної і бездумної життя. Теми його творів різноманітні й глибокі за внутрішнім змістом. Багато віршів Лермонтова належать до шедеврів світового мистецтва. На закінчення можна сказати, що кожна думка Лермонтова ятрить душу, кожне слово звучить як дзвін набату в мертвій тиші російського царства.

«Парус»

М.Ю.Лермонтов начал писать необыкновенно рано. Знаменитый «Парус» - создание семнадцатилетнего поэта. «Парус» - стихотворение с глубоким подтекстом. Развитие поэтической мысли в нём своеобразно и отражено в особой композиции произведения: читатель всё время видит морской пейзаж с парусом и автора, размышляющего о них. к будто в бурях есть покой!
Резкие переходы от одного состояния к другому, смена контрастных пейзажей подчёркивает разновременность событий, непохожесть их друг на друга. Парус, однако, во всех случаях противостоит окружению. Контрасты пейзажей выявляют противостояние паруса любой среде, открывают его мятежность, неутомимость его движения, вечное несогласие паруса с миром.
Природа в «Парусе», как и во многих стихотворениях поэта, живописна. Вот целая палитра ярких и радостных красок: голубых (туман), лазурных (море), золотых (лучи солнца), белых (парус). Главного героя стихотворения поэт характеризует двумя эпитетами : «одинокий» и «мятежный». Для Лермонтова одиночество связано с невозможностью счастья, отсюда лёгкая грусть в самом начале стихотворения. Но парус не боится бури, силён духом и непокорен судьбе – мятежный!

 

 

Герой нашого часу» Лермонтова – перший в рос. Літературі соціально-психологічний та філософський роман. Своєрідність композиції

Лермонтов є автором першого з-циально-психологічного роману в прозініяким ілюзіям і звабам. Лермонтов показує всі самі слабкі сторони сво-його покоління: холодність серць, егоїзм, бесплод-ность діяльності. Реалізм "Героя нашого часу» багато в чому отли-чен від реалізму пушкінського роману. Відсуваючи в сто-рона побутові елементи, історію життя героїв, Лер-Монтов зосереджує увагу на їхньому внутрішньому світі, докладно розкриваючи мотиви, що спонукали того або іншого героя на які-небудь учинки. Автор изобра-жает усілякі переливи почуттів з такою глибиною, проникливістю й детализированностью, що ще не знала література його часу. Вирішуючи моральну проблему мети життя, головний герой його твору Григорій Пе-Чорин не зміг знайти застосування своїм здатностям. "Навіщо я жив? Для якої мети я народився... Але ж, вір-але, було мені призначення високе, тому що я почуваю в душі сили неосяжні», - пише він. У цієї неудов-летворенности собою й лежать джерела відносини Печо-Рина до оточуючих людей. Він байдужий до їхньому пері-живаниям, тому, не замислюючись, перекручує чужі долі.

"Герой нашого часу» складається з п'яти повістей.. Роман має "кільцеву композицію»: спочатку йдуть глави, присвячені останнім подіям у житті Печорина ("Бела», "Максим Максимич», передмова до "Журналу Пе-Чорина»), потім розповідається про більше ранні епізоди життя героя ("Тамань», "Князівна Мері»).. Композиція роману дозволяє послідовно міняти "оповідачів». Спочатку про Печорине розповідають інші герої, потім - він сам дає аналіз своєї особистості.