Особливості французького Ренесансу
Французький Ренесанс - Термін використовуваний для опису досягнень в культурі імистецтві Франції з кінця XV до початку XVII століття. Французький ренесанс пов'язаний з пан-європейським Ренесансом, зародились в Італії в XIV столітті.
Великі родові феодали, втративши могутність і значення в господарському житті країни, перетворювались на придворну знать, яка існувала на подачки короля і цілком залежала від нього. Змінювався характер економіки країни. З розвитком торгівлі й промисловості величезні багатства зосереджувались у руках великої буржуазії. Вона вкладала капітали в сільське господарство, купувала феодальні замки і титули. З її середовища виділився значний прошарок бюрократії в суді та адміністрації. Таким чином створювалося нове дворянство.
Прибічниками прогресивних ідей у Франції були в основному представники передової частини дворянства, у формуванні світогляду яких значну роль відіграла гуманістична культура Італії. Під час цих походів перед дворянством відкривався новий світ високої гуманістичної культури Італії і разом з тим мистецтва античності, уже досить глибоко вивченого італійськими гуманістами. Невдовзі у Франції почала широко розповсюджуватись антична книга. Сам король Франціск І претендує на роль керівника [235] гуманістичного руху в країні. Він запрошує видатних італійських художників, ввозить з Італії твори гуманістичного мистецтва, наближає до двору гуманістів-учених, поетів, художників, сприяє розвитку книгодрукування, поповнює королівську бібліотеку старовинними манускриптами.
Гуманістам доводилось діяти в умовах найжорстокіших переслідувань і боротьби. Становище ускладнювалося й тим, що шляхи гуманізму і протестантства розійшлися.
Відповідно до цих важливих історичних процесів, розвиток французької гуманістичної літератури пройшов два великі етапи. Перший етап охоплює першу половину століття. У цей час формувалася і досягла розквіту гуманістична література. Вона відзначалася оптимізмом, вірою в можливість утвердження кращого, розумнішого устрою, гостротою і сміливістю критики феодальної дійсності. Хоч наступ реакції, розпочатий у 30-х роках, і ускладнив становище гуманістів, але не змусив їх відступити. У 40-50-ті роки їхня діяльність активізувалась, посилилось вільнодумство, література набула войовничого, гостро сатиричного характеру. Визначні діячі гуманістичної літератури першого етапу - Маргарита Наваррська, Бонавентюр Депер'є, Клеман Маро; найвидатнішим письменником, чия творчість набула світового значення, був Франсуа Рабле.
Наступний етап розвитку гуманістичної літератури припадає на другу половину XVI ст. В цей час література також створила величезні цінності, але вона вже несе на собі відбиток кризи гуманізму. Найвидатнішим явищем цього етапу була творчість поетів «Плеяди», особливо Ронсара, та останніх представників гуманізму Монтеня й д'Обінье.
23.Шекспірівське питання. Періодизація творчості
В 16-17 вв. Англія стає світовою державою. В 15 в. – оголосили протест католицтву й назвали себе прихильниками Англіканської церкви. Кілька років тривало протистояння Англії й Іспанії. Після перемоги над іспанцями стає самою багатою країною. Більша частина землі передається під пасовища. Поміщики зганяють селян => паупери (безробітні). 1564-1616. Близько 1587 – переселився в Лондон. Працював помічником режисера в різних театральних підприємствах. 1593 – надійшов у кращу лондонську трупу, очолювану Джемсом Бербеджем. 1599 члени цієї трупи вибудували театр «Глобус».
1593 – поеми, до цього ж періоду належать сонети, видані в 1609. 1612 – переселився в Стредфорд, кинувши театр. Періодизація: I період. – оптимістичний. Комедії й історичні хроніки. «Сон у літню ніч», «Венеціанський купець», «Багато шуму з нічого», «Як вам це сподобається», «Дванадцята ніч», «Ричард III», «Ричард II», «Генріх IV», «Генріх V». Трагедії «Ромео й Джульетта» і «Юлій Цезар». Віра в можливість гармонії людини й миру. Віра в можливість розвитку ренесансної особистості. Зло не носить глобального характеру, воно победимо (Ромео й Джульетта: сім’ї помирилися над могилою дітей) і средневековьяязано з тим, що вже уходитт у минуле (середньовічна ворожнеча сімей); II період – трагічний. Немає средневековьяетлих тонів, трагічне почуття вболівай, з миру. (1601-1608).
Трагедії. «Гамлет» (1601), «Отелло» (1604), «Макбет» (1605), «Король Лір» (1605) і ін. Усвідомлення трагічних протиріч людського буття і їхня нерозв’язність. Це результат поглиблення філософських поглядів Ш. І розвитку Ренесансу взагалі. Зло носить всеосяжний характер. Можна перебороти його прояв, але не його саме (що я сказа-те?); III період. – романтичний. Трагікомедії (п’єси з гостро драматичним змістом, але щасливим кінцем). Естетика барокко. Трагізм переборюється за допомогою стоїчної моралі. Казкові мотиви. Персонажа-маски. Щасливі розв’язки – результат случаючи. Шекспірівське питання: 19 в. – ідея висунута романтиками. Шекспір – аристократ, що використав чуже ім’я. Як щирих авторів вказувалися найвідоміші імена
1609 – пише збірник сонетів, 154 вірш. Послідовність яких залежала від видавця, а не від поета. Сонетам Ш. властиво глибина, філософія. Створив класичний зразок англ. сонета. Закріпив форму, що ввів Томас Соррей. Створив особливу метафоричну мову.Кращими перекладачами вважаються Маршак і Пастернак. Поетичне бачення миру, при до-ром кожний образ конкретний і символичен. Використає символ троянди – швидкоплинність життя, влада смерті. З’являються побутові деталі – символи. Сонети розділити на 2 частині: 1) 126 сонетів до друга. Дружба – средневековьяятое почуття, данина поваги іншому ч-ку. 2) інші – смаглявої леді. Трагічна невзаємна любов. Виділяються 3 героя: Ліричний герой, друг і смаглява леді. Основна тема – час, швидкоплинність життя, тісно средневековьяязана з темою любові й творчості. Любов взаимосредневековьяязана створчеством.
У комедіях Ш. діючі особи співвіднесені із завітами Матері-Природи, кращою прикрасою якої є любов. Комедії – різноманітні, багатобарвні, часом не позбавлені сумуй і скепсису, але найчастіше средневековьяетлие й життєлюбні. Луначарский говорив про комедії Ш.: «Це якийсь веселий рій метеликів. У комедіях Ш. шукати глибини нема чого – це бризи фонтана геніальних веселощів, не більше того, але вони перебувають у найсуворішій відповідності з епохою». Але Ш. веселощі не так бездумно. У ньому розкидані зерна значних думок, і часом комедії торкають питання, що хвилювали розуми сучасників. Романтичні тони звернені в комедії «Сон у літню ніч» (1595). Сама назва прямо вказує на її поетичний хар-р. Земний мир тісно переплетений із чарівною казкою