Перелік питань з дисципліни «Судові та правоохоронні органи України»

1. Предмет дисципліни «Судові та правоохоронні органи України».

Предметом вивчення у безпосередньому розумінні в дисципліні «Судові та правоохоронні органи України» є норми галузей права, у яких закріплено устрій правоохоронних органів та судів, їх повноваження, завдання, функції тощо.

2. Поняття правоохоронного органу.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про основи національної безпеки України» та ст. 1 Закону України «Про демократичний цивільний контроль на воєнною організацією та правоохоронними органами держави»правоохоронні органі це органи державної влади, на які Конституцією та законами України покладено здійснення правоохоронних і правозастосовчих функцій характерні ознаки правоохоронних органів:

Ці органи створюються на принципах демократії, діють в умовах гласності. Вони призначені для забезпечення законності і правопорядку, захисту прав та інтересів громадян, трудових колективів, суспільства та держави в цілому. Вони наділені відповідними правами, мають специфічні повноваження в попередженні, припиненні правопорушень, розгляді правових питань і справ, пов’язаних із правопорушеннями і захистом прав фізичних і юридичних осіб. Залежно від характеру правових питань ці органи й установи наділені правами застосовувати відповідні заходи державного та громадського впливу з метою відновлення і зміцнення законності і правопорядку. З огляду на наведені ознаки правоохоронним органам прийнято називати установи й організації, що функціонують у суспільстві та державі, основним завданням діяльності яких є забезпечення законності, боротьби зі злочинністю й іншими правопорушеннями.

3. Перелік правоохоронних органів згідно зі ст. 2 Закону України «Про держаний захист працівників суду та правоохоронних органів» від 23 грудня 1993 р. Це органи: прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, митні органи, органи охорони державного порядку, органи державної податкової служби, органи й установи виконання покарань, державної контрольно-ревізійної служби рибоохорони. державної лісової охорони, антимонопольний комітет та інші, що здійснюють правозастосовчі або правоохоронні функції.

4. Правоохоронна діяльність держави та її напрями.

Правоохоронна діяльність – це така державна діяльність, яка здійснюється з метою охорони права спеціально уповноваженими органами шляхом застосування юридичних заходів впливу в суворій відповідності з законом та з неухильним дотриманням установленого ним порядку. Напрям правоохоронної діяльності:

- правосуддя (вирішить суд в особливому порядку);

- прокурорський нагляд (здійснюється прокурорами всіх рівнів);

- охорона громадського порядку (покладено на МВС);

- розслідування злочинів (діяльність слідчих органів дізнання);

- захист прав та інтересів (покладено на адвокатуру);

- організаційне забезпечення діяльності правоохоронних органів у сфері правового регулювання (покладено на Міністерство юстиції).

5. Поняття та ознаки судової влади.

Судова влада – це специфічна галузь державної влади, що здійснюється уповноваженими на це держаними органами – судами, призначеним якої є вирішення правових конфліктів і здійснення судового контролю. Ознаки судової влади:

- виключність – жоден орган державної влади не має права брати на себе компетенцію судової влади; винесення рішення в справі є негативною суду, воно є обов’язковим для виконання всіма; особливий порядок формування судового порядку;

- самостійність судової влади;

- повнота судової влади;

- під законність судової влади – діє на підставі Конституції та Законів України;

- незалежність судової влади.

6. законодавчі джерела Судових та правоохоронних органів України – це нормативні акти, що регламентують побудову суду, прокуратури, адвокатури, інших правоохоронних органів та організацій. Діляться на групи:

1) загального характеру (Конституція, загальна декларація прав людини, міжнародний пакт про громадські та політичні права людини).

2) про судову владу, правосуддя та суди (Закон України «Про судоустрій і статус суддів», Закон України «Про Конституційний суд України»).

3) Про органи юстиції (Закони України «Про Нотаріат», «Про адвокатуру», «Про виконавчу службу», «Про виконавче провадження», тощо.

4) Про прокурорський нагляд (Закон України «Про прокуратуру», «Про міліцію», «Про СБУ» тощо КПК, ЦПК, ГПК тощо.

5) Про організацію виявлення та розслідування злочинів.

6) Про юридичну допомогу (Закон України «Про адвокатуру» тощо).

7. Правові основи правосуддя України – це Конституція, Закон України «Про судоустрій і статус суддів», «Про Конституційний суд України», «Про адвокатуру», «Про держаний захист працівників суду і правоохоронних органів» тощо, КПК, ЦПК, ГПК, Кодекс адміністративного судочинства тощо.

8. Судова система України. Її складають суди загальної юрисдикції та суд конституційної юрисдикції. Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів: місцеві суди, апеляційні суди, вищі спеціалізовані суди, Верховний суд України. Єдність системи судів загальної юрисдикції забезпечується:

- єдиними засадами організації та діяльності судів;

- єдиним статусом суддів;

- обов’язковістю для всіх судів правил судочинства;

- обов’язковістю виконання на території України і судових рішень.

- єдиним порядком організаційного забезпечення діяльності судів;

- фінансуванням судів виключно з державного бюджету;

- вирішення питань внутрішньої діяльності судів органами суддівського самоврядування.

 

9. Система судів загальної юрисдикції: місцеві суди; апеляційні суди; вищі спеціалізовані суди; Верховний суд України. Поняття поділу судів на інстанції. Поняття «Судова інстанція пов’язана з характером конкретної діяльності суду щодо здійснення правосуддя. Існує три інстанції.

- Судом першої інстанції називають суд, який уповноважений приймати рішення по суті тих питань, що є основними для цієї справи. Він розглядає цивільні, кримінальні справи по суті, постанов рішення у цивільних справах, вирок у кримінальних справах, постанови в справах про адміністративні правопорушення.

- Судом другої інстанції є апеляційний суд, який розглядає справи за апеляціями на рішення, вироки, ухвали та постанови суду першої інстанції, що не набрали законної сили.

- Суд третьої інстанції – касаційний суд, який розглядає справи за касаційними скаргами та поданнями на вироки та рішення суду, що напрями Законної сили.

10. Спеціалізація судів загальної юрисдикції. Суди загальної юрисдикції спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. У судах загальної юрисдикції може запроваджуватися спеціалізація суддів.

11. Апеляційні суди в Україні у системі судів загальної юрисдикції діють апеляційні суди, як суди апеляційної інстанції з розгляду цивільних і кримінальних, господарських, адміністративних справ про адміністративні правопорушення. Апеляційними судами з розгляду цивільних, кримінальних справ, а також справ про адміністративні правопорушення є: апеляційні суди областей, міст Києва та Севастополя, АРК. Апеляційні суди з розгляду господарських справ, Апеляційними судами з розгляду адміністративних справ є апеляційні господарські суди та апеляційні адміністративні суди, які утворюються в апеляційних органах відповідно до Указу Президента. До складу апеляційного суду входять судді, які мають стаж не менше 5 років, з числа яких призначається голова та його заступники. Якщо в суді більше 35 суддів може бути призначено не більше 3-х заступників. У складі апеляційного суду можуть утворюватися палати. Судову палату очолює секретар судової палати. Рішення про утворення судової палати, її склад, а також про призначення секретаря приймається зборами суддів за пропозицією голови суду. Повноваження апеляційного суду:

1) розглядає справи відповідної судової юрисдикції;

2) у випадках передбачених процесуальним законом, розглядає справи відповідної судової юрисдикції як суд першої інстанції;

3) аналізує судову статистику, вивчає та узагальнює судову практику;

4) надає місцевим судам методичну допомогу в застосуванні законодавства;

5) здійснює інші повноваження, визначені законом.

12. Правової основи організації та діяльності прокуратури – Конституція, (Закон України «Про прокуратуру», Закон України «Про оперативно – розшукову діяльність», Закон України «Про основи боротьби з організованою злочинністю», Закон України «Про адвокатуру», Кримінально-процесуальний Кодекс, Цивільно –процесуальний Кодекс, Господарський процесуальний Кодекс інші закони України.

13. Адміністративні суди України: система і правові основи визначення їх повноважень. Система адміністративних судів складаються: з окружних адміністративних судів, а також інших судів передбачених процесуальним законом; апеляційних судів з розгляду адміністративних справ, які утворюються в апеляційних округах відповідно до Указу Президента України; Вищого адміністративного суду України. Правовими основами визначення їх повноважень є Конституція, Закон України «Про судоустрій і статус суддів», Кодекс адміністративного судочинства України, Міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

14. Порядок визначення кількості суддів у судах. Вимоги до кандидатів на судові посади. Кількість суддів у суді визначається Державною судовою адміністрацією України на підставі пропозиції голови відповідного Вищого спеціалізованого суду, з урахуванням обсягу роботи суду та в межах видатків на утримання судів передбачених у держбюджеті.

На посаду судді може бути рекомендований громадянин України, якому виповнилось 25 років, має вищу юридичну освіту, і стаж роботи в галузі права 3 роки. проживає в Україні не менш як 10 років та володіє державною мово. Не можуть бути рекомендовані на посаду судді: визначені судом обмежено дієздатними або недієздатними. мають хронічні психічні чи інші захворювання, які мають не погашену судимість;

15. Вищі спеціалізовані суди їх повноваження у системі судів загальної юрисдикції діють вищі спеціалізовані суди як суди касаційної інстанції з розгляду цивільних і кримінальних, господарських. адміністративних справ ними є: Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України. Судді на посади у Вищи спеціалізованих судах створюються судові палати з розгляду окремих категорій справ, у них діє пленум, утворюється науково-консультативна рада. Вищий спеціалізований суд розглядає: справи відповідної судової юрисдикції в касаційному порядку; у випадках передбаченим процесуальним законом, або апеляційної інстанції; аналізує судову статистику та судову практик; надає методичну допомогу суддям кожного рівня з питань застосування законодавства.

16. Організаційні форми судового самоврядування: збори суддів, ради суддів, конференції суддів, з’їзд суддів України.

Збори суддів місцевого суду, апеляційного суду, Вищого апеляційного суду, Верховного суду на вимогу не менш як третини від загальної кількості суддів даного суду.

Збори судів місцевих та апеляційних судів скликаються у міру потреби але не рідше одного разу на три місяці. Вони заслуховують звіти суддів та інших принципів суду; подають пропозиції щодо на конференції суддів.

Конференції суддів – це зібрання суддів (делегатів) відповідних судів, на якому вони обговорюють питання діяльності цих суддів та приймають відповідні рішення (з питань фінансування та організації забезпечення судів; заслуховує: інформацію представників Державної судової адміністрації; звіти відповідних рад суддів; обирає делегатів на з’їзд суддів; рішення приймається, яке є обов’язковим для рад судів.

Конференції судів: загальних судів, господарських судів, адміністративних судів – скликаються не рідше одного разу на рік; з’їзд суддів скликається раз на два роки. Рада суддів діє між конференціями суддів. До них входять по 11 обраних судів.

17. Порядок формування Конституційного суду. Конституційний суд України складається з 18 суддів. Судді призначаються, відповідно по 6 осіб, Президентом України, Верховною Радою України, з’їздом суддів України. Президент України видає Указ про призначення на посаду судді Конституційного суду, скріплений підписами Прем’єр міністра України і Міністра юстиції України. Кандидатури на посади суддів Конституційного суду вносить Голова ВРУ, а також може вносити не менш як 1/4 народних депутатів від конституційної більшості складу ВРУ. Призначеним вважається кандидат який набрав найбільшу кількість голосів депутатів, але не більше половини голосів народних депутатів від Конституційного складу ВРУ. Суддя Конституційного Суду України призначається строком на дев’ять років без права бути призначеним повторно.

18. Визначення поняття правосуддя та його ознаки.

Правосуддя – це діяльність суду з розгляду та вирішення в судових засіданнях цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних та інших справах, передбачених законом, у межах процесуальних норм, застосування до правопорушників заходів державного примусу. З метою захисту прав і інтересів суспільного й державного нагляду усіх форм власності, особистості та прав громадян. Ознаками правосуддя є:

1) специфіка судових повноважень;

2) порядок формування судів;

3) незалежність судів;

4) особливі правила для діяльності судів.

19. Порядок утворення судів та визначення кількості судді.

Суди загальної юрисдикції утворюються і ліквідовуються Президентом України за поданням Міністерства юстиції України на підставі пропозиції Голови відповідного вищого спеціалізованого суду. Кількість суддів визначається Державною судовою адміністрацією за поданням Міністерства юстиції на підставі пропозицій голови відповідного вищого спеціалізованого суду, з урахуванням обсягу роботи суду та в межах видатків на утримання судів, затверджених у держбюджеті.

20. Ознаки правосуддя: здійснюється виключно судами; здійснюється шляхом розгляду та вирішення в судових засіданнях цивільних, кримінальних, господарських адміністративних справах та справах про адміністративні правопорушення; здійснюється на основі Закону й у точній відповідності до цього; здійснюється в особливому, передбаченому законом процесуальному порядку (у формі судового процесу). В результаті здійснення правосуддя суд застосовує державний примус.

21. Конституційний Суд України: завдання та принципи діяльності.

Конституційний Суд України – це єдиний орган Конституційної юрисдикції в Україні. Завданням Конституційного Суду України є гарантування верховенства Конституції України, як основного закону держави на всій території України. принципи діяльності Конституційного Суду України: верховенство права; незалежності; колегіальності; рівноправності суддів; гласності; повноти й усебічності розгляду справ; обґрунтованості прийнятих рішень.

22. Господарські суди їх система. Господарські суди – це суди, що розглядають справи, які виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності. Система господарських судів складається з місцевих господарських судів (АРК, областей, міст Києва та Севастополя), апеляційних судів з розгляду господарських справ, які утворюються а апеляційних округах відповідно до Указу Президента та Вищого господарського суду.

23. Обов’язки адвоката: неухильно дотримуватися вимог чинного законодавства; використовувати всі передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб; не використовувати свої повноваження на шкоду особи, в інтересах якої прийняв доручення.; не має права відмовитись від прийнятого ????захисту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.

24. Військова служба правопорядку у збройних силах України – спеціальне правоохоронне формування у складі Збройних Сил України, призначене для забезпечення правопорядку і військової дисципліни серед військовослужбовців. ЗСУ у місцях дислокації військових навчальних закладах, установах та організаціях, військових містечках на вулицях і громадських місцях; для запобігання злочинам, іншим правопорушенням у ЗСУ, їх розкриття і припинення для захисту життя, здоров’я, прав і законних інтересів військовослужбовців, військовозобов’язаних під час проходження ними зборів, працівників ЗСУ, а також для захисту майна ЗСУ від розкрадання та інших протиправних посягань, а так само для участі у протидії диверсійним проявам і терористським актам га на військових об’єктах. Завдання служби правопорядку: виявлення причин, передумов і обставин злочинів та інших правопорушень. розшук осіб, які самовільно залишили військові частини; запобігання вчиненню і припинення злочинів та інших правопорушень у ЗСУ; участь в охоронні військових об’єктів; забезпечення громадського порядку і військової дисципліни; провадження дізнання у справах вчинених військовослужбовцями, працівниками ЗСУ під час виконання службових обов’язків; захист майна ЗСУ від розкрадання та інших злочинних посягань; виконання у передбачених законом випадках рішень про утримання військовослужбовців на гауптвахті; забезпечення виконання кримінального покарання стосовно військовослужбовців, які засуджені до тримання у дисциплінарному батальйоні участь у протидії диверсійним ????та, терористичним актам на військових об’єктах; охорони військових об’єктів; забезпечення ????дорожнього руху військових транспортних засобів тощо.

25. Поняття державної охорони органів державної влади України та їх посадових осіб. Державна охорона органів державної влади та посадових осіб – це система організаційно-правових, режимних, оперативно розшукових, інженерно – технічних та інших заходів, які здійснюються спеціально уповноваженими державними органами з метою забезпечення нормального функціонування органів державної влади, безпеки посадових осіб та об’єктів.

26. Принципи організації та діяльності прокуратури: становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України; здійснюють свої повноваження на підставі додержання Конституції та Законів України не залежно від будь-яких органів влади, посадових осіб, рішень громадських об’єднань чи їх органів; захищають права і свободи громадян на засадах їх рівності, незалежно від національного чи соціального походження, мови, освіти, ставлення до релігії, політичних переконань, службового чи майнового стану; вживають заходів до порушень закону, від кого б вони не виходили; діють гласно, інформують про стан законності тощо.

27. Система органів прокуратури в Україні: систему органів прокуратури становлять: Генеральна прокуратура України; прокуратура АРК, областей, міст Києва і Севастополя, (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, а також військові прокуратури (регіонів – на правах обласних і гарнізонів – на правах міських) прокуратура військово-морських Сил (на правах обласних).

28. Система органів внутрішніх справ за функціональними та ієрархічними критеріями. Система органів внутрішніх справ складається за ієрархічними критеріями складається з МВС України, Головного управління МВС України в АРК, управлінь МВС України в областях, Головного управління МВС України в м. Києві, управління МВС України у м. Севастополі, управлінь МВС України на Донецькій, Львівській, Одеській, Південній, Південно-Західній, Придніпровській залізницях. Система органів внутрішніх справ складається за функціональними критеріями за напрямами діяльності, а саме кримінальна міліція, міліція громадської безпеки, та служб які до них входять, у відповідній підпорядкованості знизу до верху і зверху до низу, таким чином правоохоронна діяльність ОВС здійснюється водночас на трьох рівнях – центральному, регіональному та місцевому.

29. Завдання органів внутрішніх справ: забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав, свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона і забезпечення громадського порядку; виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; забезпечення безпеки дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань, виконання адміністративних стягнень; участь у поданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння у межах своєї компетенції держаним органам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов’язків.

30. Функції органів внутрішніх справ:

1) Адміністративна – полягає у виконавчо-розпорядницькій діяльності апарату, служб і підрозділів ОВС по організації і здійсненню охорони громадського порядку і громадської безпеки.

2) Профілактична – полягає в попереджені злочинів та інших правопорушень, виявлених причин і умов, що їх породжують.

3) Оперативно-розшукова – полягає у виконані згідно з законом про ОРД інформації про скоєні або ті що готуються злочини чи про осіб, що ухиляються від органів розслідування, суду, відбування кримінального покарання.

4) Кримінально-процесуальна полягає у розгляді заяв і повідомлень про скоєні злочини, проведені дізнання і досудового слідства.

5) Виконавча-полягає у виконанні адміністративних стягнень.

6) Охоронна – полягає в охороні ОВС на договірних засадах майна, юридичних фізичних осіб.

31. МВС України завдання: відповідно до положення про МВС України затвердженого Указом Президента України від 06 квітня 2011 року МВС України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується, координується КМУ. Основними завданнями МВС України є формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері захисту прав і свобод людини, громадянина, власності, інтересів суспільства і держави від злочинних посягань, боротьби зі злочинністю, розкриття та розслідування злочинів, охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, безпеки дорожнього руху, а також формування державної політики у сферах міграції та еміграції, у тому числі протидії нелегальній міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців, та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

32. Міжнародна поліція «Інтерпол» - служба координації боротьби поліції різних країн із кримінальними злочинами. Основні цілі «Інтерполу»: забезпечувати і розвивати міжнародну співпрацю з країнами членами «Інтерполу» в загальної декларації прав людини; створювати, розвивати організації, які можуть успішно сприяти злочинності і боротьбі з нею.

Структура «Інтерполу» - вищим пленарним органом Інтерполу є Генеральна Асамблея. Постійно діючим органом є Генеральний Секретаріат, на чолі якого стоїть Генеральний Секретар. Особливе положення в системі органів управління Інтерполу займає Національне Центральне Бюро (НЦБ), яке має подвійне підпорядкування: окремо взятої держави і Інтерпол. Виконавчий комітет стежить за вжиття рекомендації Генеральної Асамблеї, контролює діяльність Генерального Секретаря, і готує порядок роботи чергової Сесії Генеральної Асамблеї.

33. Принципи діяльності державної охорони органів державної влади України та їх посадових осіб. Державна охорона здійснюється по принципах законності, єдиноначальності, поваги до прав, свобод, гідності людини і громадянина, безперервності.

34. Державна митна служба України – центральний орган виконавчої влади, на який покладено завдання здійснювати митний контроль і оформлення та забезпечувати контроль за сплатою державного мита при перетині державного кордону України і перевезенні вантажів.

Правовою основою діяльності Державної митної служби є: Конституція України, Митний кодекс України, Закони України “Про зовнішньоекономічну діяльність”, “Про боротьбу з тероризмом”, “Про митну справу в Україні”, “Про Єдиний митний тариф” тощо.

Основні правоохоронні завдання Державної митної служби:

· дотримання прав громадян та інтересів держави при перетині державного кордону України громадян, товарів, вантажів;

· здійснення контролю за перетином державного кордону вантажами, які входять до переліку дозволених перевезень; контроль за тим, щоб ці вантажі переміщувалися законно, із сплатою державного мита;

· боротьба з контрабандою.

Система митних органів: Державна митна служба України; регіональні митниці, митниці, спеціалізовані митні управління та організації, установи і навчальні заклади, митні лабораторії, митна варта.

Митні органи взаємодіють з органами охорони державного кордону України, Міністерством фінансів України, Національним банком України, Службою безпеки України тощо.

35. Державна податкова служба (далі ДПС) – це орган виконавчої влади, який займається реалізацією державної політики в сфері обліку і супроводження сплати податків та обов’язкових зборів до державного бюджету.

Органи ДПС України у своїй діяльності керуються Конституцією України, Законом України “Про Державну податкову службу в Україні”, Указом Президента України “Положення про Державну податкову службу України” та іншими актами законодавства.

Завдання органів ДПС є здіснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов’язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством; внесення у встановленому порядку пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства; формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб – платників податків – юридичних осіб; роз’яснення законодавства з питань оподаткування серед платників податків; запобігання, розслідування злочинів та інших правопорушень щодо оподаткування.

Система органів ДПС:Державна податкова адміністрація України, державні податкові адміністрації а АРК, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в районах, містах ( крім міст Києва та Севастополя), районах у містах. На кожному рівні податкових органів створені спеціальні служби боротьби з податковою злочинністю – податкова міліція.

Органи ДПС України координують свою діяльність з фінансовими органами, органами Державного казначейства України, органами служби безпеки, внутрішніх справ, прокуратури, статистики, державними митною та контрольно-ревізійною служби, іншими контролюючими органами, установами банків, а також з податковими службами інших держав.

36. СБУ – це державний правоохоронний орган спеціального призначення, що забезпечує державну безпеку України, захищає державний суверенітет, конституційний лад, територіальну цілісність, права громадян та інтереси держави від розвідувально-підривної діяльності спецслужб організацій і громадян.

Правоохоронні завдання служби безпеки – це попередження, припинення розкриття злочинів проти миру та безпеки людства, тероризму, корупції і організованої злочинності у сфері державної безпеки, проведення розвідувальної і контр-розвідувальної діяльності, захист при цьому прав громадян та інтересів держави.

Правове регулювання діяльності служби безпеки України.

Регулює Конституція, закони про СБУ, про боротьбу з тероризмом, про боротьбу з корупцією, про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю, про розвідувальні органи України, про контр-розвідувальну діяльність, про державну таємницю та інші. Повсякденна діяльність СБУ підзаконна і врегульована документами з грифом таємності.

Система СБУ:

ü Центральне управління СБУ;

ü Обласні управління;

ü Місцеві управління – це міста, райони та на міжнародному рівні;

ü Розвідувальний орган СБУ;

ü Органи військової контррозвідки;

ü військові формування;

ü Навчальні, науково-дослідні і служби забезпечення.

Державна пенітенціарна служба Україниє центральним органом виконавчої влади, яка безпосередньо реалізує єдину державну політику у сфері виконання кримінальних покарань. Статус цього органу визначений Кримінально-виконавчим кодексом України. До складу органів виконання покарань належать територіальні управління Держкої пенітенціарної служби України, кримінально-виконавча інспекція (яка займається організацією виконання громадських і виправних робіт, а також кримінального покарання у вигляді позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю), а також установи виконання покарань, такі як арештні дома, установи виконання покарань відкритого типу (виправні центри) і установи виконання покарань закритого типу (виправні колонії).

Органи виконання покарань реалізують у своїй діяльності порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави. Вони здійснюють це шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так й іншими особами. Одним із головних завдань також є запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими. Підставою виконання і відбування покарання є вирок суду, який набрав законної сили, інші рішення суду, а також Закони України «Про амністію» та Акт помилування. Виправлення — це процес позитивних змін, які відбуваються в особистості засудженого, які свідчать про наявну готовність до самокерованої правослухняної поведінки, а ресоціалізація — це свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства; повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві. (Кримінально-виконавчий кодекс України, ст. 6).

38. Уповноважений ВР України з прав людини (далі - Уповноважений) – посадова особа, яка здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції.

Правовою основою діяльності Уповноваженого є: Конституція України, ЗУ «Про Уповноваженого ВР України з прав людини» та інші акти законодавства.

Уповноважений виконує правоохоронну функцію – здійснює парламентський контроль за додержанням прав і свобод людини і громадянина. Для цього він має право:

- невідкладного прийому та участі у засіданнях державних органів, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій;

- звертатися до Конституційного Суду України з поданням: про відповідність Конституції України, законів України та інших правових актів, які стосуються прав і свобод людини і громадянина; про офіційне тлумачення Конституції України та законів України;

- відвідувати у будь-який час місця тримання затриманих ,попереднього ув'язнення, установи відбування покарань та установи примусового лікування, психіатричні лікарні.

Уповноважений обирається ВРУ на 5 років та має секретаріат, консультативну раду, представників у регіонах.

Уповноважений взаємодіє з : Президентом України, ВР України, Кабінетом Міністрів України, судами, прокуратурою, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності. Під особливою увагою Уповноваженого - місця тримання затриманих, попереднього ув'язнення, установи відбування покарань та установи примусового лікування, психіатричні лікарні тощо.

 

 

39. Поняття нотаріату, правові онови діяльності та завдання. Нотаріат в Україні – система органів і посадових осіб, які мають обов’язок посвідчувати права, факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, з метою надання їм юридичної вірогідності. нотаріальні дії в України вчиняються державними нотаріусами або приватними нотаріусами, а оформлені ними документи мають однакову юридичну силу у місцях де немає нотаріусів, нотаріальні дії вчиняються уповноваженими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів. За кордоном вчинення нотаріальних дій покладається на консульські установи або дипломатичні представництва. Посвідчення заповітів здійснюється за вимогами ст. 40 Закону України «Про нотаріат». Правовою основою діяльності нотаріату є «Конституція України», Закон України «Про нотаріат», та деякі інші нормативні акти України.

Завдання нотаріату є охорона та захист прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, запобігання правопорушенням шляхом правильного і своєчасного вчинення нотаріальних дій згідно з законом України «Про нотаріат» та іншими нормативними актами України. Предметом нотаріальної діяльності є засвідчення безспірних прав, безспірних фактів та вчинення інших дій, що випливає із повноважень нотаріальних органів, закріплених в законі.

40. Міжнародні правоохоронні та правозахисні організації більшість міжнародних інстанцій зосереджена на загальному спостереженні за станом прав людини в державах, що підписали міжнародні угоди, на основі яких ці організації працюють. Таке спостереження перебуває в заслухуванні періодичних доповідей держав, нечастих перевірках на місцях. Скарги або петиції на порушення прав людини, що надходять в такі організації, використовуються для формування уявлення про загальну ситуацію, яка склалася в сфері захисту прав людини у відповідній державі.

Багато міжнародних механізмів влаштовані так, що вони можуть безпосередньо реагувати тільки на масові або систематичні порушення прав тією або іншою державою, скарги ж на випадки порушень враховуються лише як ще один штрих до загальної ситуації захисту прав людини в окремих державах. Тобто, вони діють в рамках процедур “скарг до роздуму”, коли відповідний орган не прагне до виправлення кожного порушення прав людини, про яких йому повідомляється.

Переважна більшість спеціалізованих міжнародних організацій по захисту прав людини засновує свій вплив на держав-порушників на своєму авторитеті і можливості впливу на міжнародну і внутрішньодержавну громадську думку. Наприклад, основний акт Європейського комітету по попередженню тортур – висновок за результатами перевірок на місці, готується секретно і спрямовується державі. Остання повинна вжити заходів з виправлення знайдених порушень.

Отже, основні способи впливу на держави, які порушують права людини:

1. Міжнародне висвітлення негативу діяльності держави (опублікування звітів, заслуховування позиції держави на саммітах тощо).

2. Призупинення чи виключення членства держави з міжурядових організацій.

3. Введення економічних санкцій проти держави загалом чи її уряду.

Світові Наддержавні(міжурядові) правозахисні утворення

Провідне місце серед міжурядових структур з захисту прав людини займає Організація Об’єднаних Націй (ООН). У своїй діяльності вона керується Статутом, згідно ст.1 якого здійснення міжнародного співробітництва в розвитку поваги до прав людини та основних свобод являється однією з найголовніших цілей діяльності цієї організації. Головними органами ООН, які мають безпосереднє відношення до прав людини є Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, Економічна та Соціальна Рада (ЕКОСОР), Секретаріат, Центр з прав людини.

У відповідності з міжнародними конвенціями створюються та працюють спеціальні органи ООН ¾ комітети:

§ Комітет з прав людини;

§ Комітет з економічних, соціальних та культурних прав;

§ Комітет з прав дитини;

§ Комітет з ліквідації расової дискримінації;

§ Комітет проти застосування тортур.

41. Європейський суд з прав людини, чия юрисдикція відповідно до статті 46 Європейської конвенції має факультативний ха­рактер, був сформований в 1958 році. Європейський Суд з прав людини функціонує на постійній основі з метою забезпечення виконання Сторонами (т.т. державами, що ратифікували Конвенцію) зобов'язань за нею. Його юрисдикція визнана обов'язковою всіма державами-учасницями й поширюється на всі спори, що пов'я­зані із застосуванням і тлумаченням норм Конвенції та Протоколів до неї в національних правових системах.

Організація діяльності Європейського Суду, правила процедури, порядок здійснення реєстрації заяв, їх розгляду, винесення рішень встановлені Конвенцією та Регламентом Суду.

У відповідності до ч. 1 ст.32 Конвенції ”юрисдикція Суду поши­рюється на всі питання, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції і протоколів до неї і які передаються йому на розгляд від­повідно до статей 33, 34 і 47“.

По суті, під юрисдикцію Європейського Суду підпадає юридич­на оцінка виконання державами своїх зобов'язань за Конвенцією і протоколами до неї у випадках, коли Суд розглядає скарги, визнані прийнятними у відповідності до Конвенції.

Процедура розгляду справи докладно охарактеризована у Регламенті Європейського суду з прав людини прийнятого Судом 4 листопада 1998 року на підставі і на виконання Європейської конвенції.

Рішення про прийнятність скарг розглядається на попередньому етапі Комітетом з трьох суддів і є остаточним у випадку, якщо воно при­йняте одноголосно. Якщо суддя-доповідач Комітету вважатиме, що справа має ранг великої важливості, і при цьому скарга є прийнятною чи, якщо Комітет не може одноголосно прийняти рішення про відхилення скарги (визнання її неприйнятною), справа направляється в палату.

Скаргу, визнану прийнятною, може бути розглянуто або пала­тою, або Великою палатою.

Основна маса справ повинна розглядатися палатою, що склада­ється з семи суддів (може бути створено декілька таких палат). Па­лата приймає рішення про свою компетенцію по цій справі і вино­сить рішення по суті розглянутої справи. В палаті для підготовки справи до розгляду призначається суддя-доповідач, який встановлює контакти зі сторонами. Сторони можуть представити до Суду свої думки у письмовому вигляді. Можлива також дача свідчень у палаті. Якщо сторони не приходять до дружнього врегулювання, то палата виносить рішення по суті. Таким чином, палата є першою інстанці­єю Європейського суду з прав людини. Якщо рішення палати у встановлені терміни і за визначеними у Конвенції підставами не оскаржено у Велику палату, то воно вважається остаточним і у від­повідності з Конвенцією обов'язковим до виконання.

Якщо жодна зі сторін у справі не заперечує, то в будь-якийчас до винесення рішення по суті, палата може відмовитися від своєї юрисдикції на користь Великої палати. Конвенція встановлює вичерпний перелік підстав поступлення юрисдикцією: це можливе у випадках, якщо розгляд справи піднімає серйозні питання тлумачен­ня Конвенції чи протоколів до неї, або існує ймовірність того, що відповідь на питання, яке стоїть перед палатою, не буде відповідати раніше винесеному рішенню.

Велика палата складається з сімнадцяти суддів і трьох підмінних суддів. Окрім можливості бути судом першої інстанції, Велика палата є судом другої інстанції. Після винесення рішення палатою, сторони у виключних випадках мають право звернутися в тримісячний строк про передачу справи на розгляд Великої палати. Клопотання може бути задоволе­не лише у випадку, «якщо справа порушує серйозне питання щодо тлумачення або застосування Конвенції чи протоколів до неї, або важливе питання загального значення» (ст.43). Рішення Великої палати є остаточними і, у відповідності до Конвенції, обов'язковими до виконання.

Згідно правила 41 Регламенту Євросуду палата розглядає заяви в порядку їх підготовки до розгляду. Однак вона може вирішити розгляну­ти певну заяву першочергово.

Отримавши заяву, Суд розглядає її, досліджує надані факти, і, якщо заяву буде визнано прийнятною, Суд може у випадку необхідності провести розслідування, в тому числі з виїздом до держави, проти якої подано скаргу. Така держава зобов'язана, у відповідності до п. а ст. 38 Конвенції створити всі необхідні умови для встановлення фактів, викладених в скарзі. Суд має право сприя­ти дружньому врегулюванню спору, що виник, про порушення по­ложень Конвенції (п.b ст.38). Процедура дружнього врегулю­вання є конфіденційною, але якщо воно досягнуто, то Суд складає доповіді, з коротким викладенням фактів і досягнутого рішення, яке підлягає опублікуванню.

Особи, неурядові організації або групи осіб можуть попередньо подати заяву згідно зі статтею 34 Конвенції — особисто або через представника, призначеного відповідно до пункту 4 Правила 36 Регламенту.

Представником заявника є адвокат, що має дозвіл на адвокатську практику в будь-якій із Договірних Сторін та проживає на території однієї з них, або інша особа — за погоджен­ням з головою палати. Голова палати мо­же дозволити заявникові представляти свою справу особисто.

За виняткових обставин і на будь-якому етапі процесу, якщо голова палати вважає, що обставини та поведінка адвоката вимагає цього, він може видати розпорядження про те, щоб останній більше не представляв заявника чи не допомагав йому і щоб заявник шукав інше представництво.

Адвокат чи інший затверджений представник або сам заявник, якщо він звертається з прохан­ням дозволити йому представляти свою справу особисто, повинен достатньою мірою знати одну з офіційних мов Суду. Проте, згідно з пунктом 3 правила 34 Регламенту, голова палати може надати дозвіл на ви­користання неофіційної мови.

На прохання сторони чи третьої сторони або з власної ініціативи палата Євросуду може діставати докази, які, на її думку, можуть сприяти з'ясуванню фактів у справі. Крім того, палата може зажадати від сторін подати документальні докази і вирішити заслухати як свідка або експерта чи в будь-якій іншій якості особу, докази або твердження якої видаються вірогідними, щоб допомогти у виконанні цього завдання.

Будь-коли під час провадження у справі палата може делегувати одного або більше своїх членів чи інших суддів Суду для проведення дізнання, виконання слідчих дій на місці або отримання доказів у будь-який інший спосіб. Вона може призначити незалежних сторонніх експертів для надан­ня допомоги делегації Суду.

Палата може звернутися до будь-якої особи чи інституції на власний вибір з проханням надати інформацію, висловити думку або підготувати доповідь з приводу конкретного питання.

Контроль за виконанням рішень Європейського суду з прав лю­дини здійснює Комітет міністрів Ради Європи.

42. Організація з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ). В ОБСЄ крім керівних органів (Парламентської Асамблеї, Постійної поради, Секретаріату, Генерального секретаря) діють і структури, що безпосередньо стосуються області прав людини: Верховний уповноважений з питань національних меншин; Відомство з демократичних інститутів та прав людини. Періодично скликається нарада з безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ).

Крім правозахисних організацій Ради Європи і ОБСЄ в європейському регіоні є й інші організації з захисту прав людини. Наприклад, Підкомісія Політичної комісії Європейського парламенту, утвореного Європейським співтовариством. Вона створена для розгляду порушень прав людини в третіх країнах (державах, що не входять у співтовариство).

43. Органи юстиції України їх система і повноваження. Органи юстиції належать до правозастосовних органів. Їх правоохоронна діяльність складається з правозабезпечення та правовідновлення. Основними напрями діяльності органів юстиції являються: діяльність із забезпечення правосуддя; діяльність з юридичної допомоги; діяльність з виконання рішень, вироків, постанов судів. Органи юстиції очолює Міністерство юстиції України яке є центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики в державі з питань розвитку права, громадянства, міжнаціональних, міграційних відносин тощо. Правовою основою діяльності органів юстиції є: Конституція, Закон України «Про нотаріат», «Про державну виконавчу службу», «Положення про Міністерство юстиції, затверджене Указом Президента України від 06 квітня 2011 року, а також інші нормативно-правові акти держави.

Основними завданнями органів юстиції щодо здійснення діяльності з юридичної допомоги є: розвиток правової інформатизації та правового світогляду громадян; проектів законів та інших нормативно-правових актів, що стосуються прав і свобод людини, відносин між державною владою і громадянином; здійснення державної реєстрації нормативних актів органів виконавчої влади, що зачіпають права, свободи, законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер; здійснення правової експертизи проектів законів, інших нормативних актів, що подаються на розгляд до органів державної влади; систематизація законодавства України; легалізація всеукраїнських, міжнародних та місцевих об’єднань громадян; реєстрація політичних партій, міжнародних громадських організацій відділень. філій, представництв та інших структурних осередків громадських організацій іноземних держав; організація роботи установ нотаріату, здійснює контроль за вчиненнями ними нотаріальних дій; реєстрація адвокатських об’єднань; надання допомоги консульським установам та дипломатичним представництвам України за кордоном щодо реєстрації актів громадського стану; здійснення методичного забезпечення діяльності бюро технічної інвентаризації щодо реєстрації прав власності на нерухоме майно; організація розгляду звернень громадян з питань, які належать до органів юстиції; координація діяльності органів виконавчої влади щодо правової освіти населення; забезпечення підготовки відповідних документів та представництво інтересів держави в Європейському суді з прав людини;тощо. Система органів юрисдикції на чолі з Міністерством юстиції України складається зі структурних підрозділів, які визначає Кабінет Міністрів України. Відповідно до Постанови КМУ «про систему органів юстиції № 592 від 30 квітня 1998 року до органів юстиції належать: понад 700 підрозділів юстиції, в тому числі головних управлінь юстиції в АРК, областях, містах Києва та Севастополі; управління, відділи, відділення державної виконавчої служби; відділи реєстрації актів громадського стану; державні підприємства, а саме: Укрспецюст; інформаційний центр в якому зосереджено 6 напрямів реєстраційної роботи.

Крім того до сфери управління МЮУ належать Науково-дослідні інститути, центр правової реформи і законопроектних робіт тощо.

44. Державний захист працівників суду і правоохоронних органів – забезпечується законом України. Зокрема у Законі України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено 18 розділ, який має назву забезпечення судді. а саме: забезпечення потреб судді; державний захист суддів та членів їх сімей; соціальне страхування судді; забезпечення житлових умов судді тощо, аналогічні розділи є в Законах України «Про прокуратуру» та в деяких інших, що стосується діяльності працівників правоохоронних органів. Особливе значення має Закон України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», який встановлює систему державного захисту вказаних працівників від перешкоджання виконанню покладених на них Законом обов’язків і реалізації наданих прав, а також від посягань на їх життя, здоров’я, житло і майно, в тому числі і на їх близьких родичів.

45. Функції органів прокуратури. Відповідно до Конституції України та Закону України «Про прокуратуру» на органи прокуратури покладається наступні функції:

1. підтримання державного обвинувачення в суді;

2. представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках. визначених законом;

3. нагляд за додержанням Законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідств;

4. нагляд за додержанням Законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян;

5. координація боротьби зі злочинністю;

6. розслідування юридичних фактів, що мають склад злочинів.

7. нагляд за виконанням законів органами виконавчої влади та їх посадовими і службовими особами щодо захисту прав і свобод громадян.

46. Види та гарантії адвокатської діяльності. Адвокати дають: Консультації та роз’яснення; усні і письмові довідки щодо застосування законодавства. Адвокати складають: заяви, скарги, та інші документи правового змісту. Адвокати посвідчують: копії документів у справах, які вони ведуть. Вони також: здійснюють представництво в суді, інших інститутах держави та перед громадянами і юридичними особами; надають юридичну допомогу підприємствам, установам, організаціям не залежно від форм власності; здійснюють правове забезпечення підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності громадян і юридичних осіб; виконують свої обов’язки відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства у процесі дізнання та досудового слідства. Адвокат може здійснювати й інші види юридичної допомоги передбачені законами України та міжнародними правовими договорами. Гарантії адвокатської діяльності:

1. Забороняється будь-яке втручання в адвокатську діяльність, вимагання від адвоката, його помічника. посадових осіб і технічних працівників адвокатських об’єднань відомостей, що є адвокатською таємницею. Документи у справах адвоката, не підлягають оглядові, вилучення, розголошенню без згоди адвоката. Не може бути, винесено ( подання, окрему ухвалу) органом дізнання, слідчим. прокурором, судом щодо правової позиції адвоката у справі. Адвокат має рівні права з іншими учасниками процесу. Забороняється прослуховування телефонних розмов адвокатів без дозволу суду. Адвоката не можна притягнути до кримінальної відповідальності та будь-якої іншої або погрожувати її застосуванням у зв’язку з поданням юридичної допомоги громадянам та організаціям згідно з законом. Кримінальна справа проти адвоката може бути порушена лише Генеральним прокурором України, його заступниками. прокурором АРК, областей, міст Києва і Севастополя.

47. координація прокуратурою боротьби зі злочинністю. Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори всіх рівнів координують діяльність правоохоронних органів по боротьбі із злочинністю. з метою забезпечення координації діяльності правоохоронних органів прокурор скликає координаційні наради. Створює робочі групи для підготовки таких нарад з числа працівників прокуратури та правоохоронних органів. Він витребує статистику та іншу необхідну інформацію з любого роду питань, які планує розглянути на нараді. Рішення координаційної наради прокуратури є обов’язковими до виконання правоохоронними органами.

48. Поняття адвокатури та адвокатська таємниця. Адвокатура України є добровільним професійним громадським об’єднанням, яке відповідно з Конституцією України покликано сприяти захисту прав, свобод та інтересів громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм іншу юридичну допомогу. Адвокат зобов’язаний забезпечити адвокатську таємницю, предметом якої є питання, з яких громадян або юридична особа звертається до адвоката (суть консультацій) порядок, роз’яснень та інших відомостей одержаних адвокатом при здійсненні своїх професійних обов’язків. Адвокату, помічнику адвоката, посадовим особам адвокатських об’єднань забороняється розгалужувати відомості, що становлять предмет адвокатської таємниці. Дані досудового слідства можуть бути розголошені лише з дозволу слідчого або прокурора.