Форми, засоби і методи державного регулювання економіки

Державне регулювання економіки реалізується в різних формах. Залежно від строкової розмовності розрізняють довгострокове й короткострокове регулювання.

Довгострокове регулювання обумовлене необхідністю досягнення стратегічних цілей. В його системі головне місце займає цілеспрямований вплив на обсяг і структуру інвестицій, рівень заощаджень в економіці. Головне завдання довгострокового регулювання полягає в проведенні структурних зрушень в економіці, розвитку наукоємних виробництв, піднятті відсталих в економічному відношенні районів.

Короткострокове регулювання ­ це насамперед антициклічне

регулювання, основою якого є вплив на сукупний попит (величину споживчих та інвестиційних витрат). У межах цієї форми застосовується антиінфляційне регулювання, яке реалізується переважно через політику доходів (контроль над заробітною платою та цінами, обмеження темпів зростання грошової маси).

За характером впливу на господарські суб'єкти державне регулювання економіки поділяється на дві форми: пряме та непряме (опосередковане). Пряме регулювання ­ це вплив держави на економічні процеси за допомогою безпосереднього використання відповідних регуляторів. Воно реалізується через бюджетне інвестування державою відповідних програм фінансування розвитку державних підприємств, інфраструктури, науки, культури, освіти, соціального захисту населення тощо, а також через регламентацію цін, заробітної плати та інших інструментів ринкового механізму. Прямий вплив може здійснюватися через використання адміністративних важелів, які регламентують конкретні завдання та обмеження господарської діяльності.

Непряме регулювання економіки ­ це вплив держави на господарську діяльність через внесення відповідних змін в умови функціонування ринкового механізму. Воно досягається за допомогою правових та економічних інструментів. Застосовуючи ці інструменти, держава безпосередньо нічого не змінює в ринковому механізмі, а створює лише передумови для цих змін.

Державне регулювання економіки спирається на систему державних інструментів (регуляторів). Залежно від їхньої природи всі державні інструменти можна поділити на три види: правові, адміністративні та економічні.

До правових інструментів належать законодавчі та підзаконні документи, які регламентують основні напрями й правила економічної діяльності господарських суб'єктів та окремих громадян. Вони визначають як загальні умови цієї діяльності, так і допустимі винятки з цих умов, установлюють права та обов'язки юридичних і фізичних осіб, а також можливі санкції за їх порушення. Серед правових інструментів найбільший вплив на економіку справляють закони про власність, підприємництво, підприємство, інвестиційну та зовнішньоекономічну діяльність, банківську і страхову справу, податки й ціни про соціальний захист населення та ін. Правові регулятори визначають загальну межу державного втручання в економіку.

Адміністративні інструменти ­ це укази, постанови та розпорядження виконавчих органів, які дозволяють, забороняють, обмежують чи нормують окремі види господарської діяльності. Наприклад, встановлення квот, ембарго, видання ліцензій, затвердження стандартів якості продукції, екологічних норм тощо.

Найважливішу роль у державному регулюванні економіки відіграють економічні інструменти. До головних із них належать: макроекономічне планування, державний бюджет, податки, гроші, кредит, ціни, заробітна плата. Регулюючий вплив держави на економіку забезпечується передусім через макроекономічне планування, основною формою якого в умовах ринку є індикативне планування. Воно принципово відрізняється від директивного планування засобів досягнення цілей, поставлених у плані. Його показники не є обов'язковими для окремих господарських суб'єктів, а мають рекомендаційно­орієнтуючий характер.

Державне регулювання економіки здійснюється з допомогою арсеналу методів, тобто способів впливу держави в особі законодавчих і виконавчих органів на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку і некомерційний сектор економіки з метою створення або забезпечення умов їх діяльності у відповідності з національною економічною політикою.

За формами впливу на суб'єкти ринку методи державного регулювання можна розділити на методи прямого впливу (засновані на системі обмежень, штрафів, дозволів, ліцензій, квот, державних контрактів) і методи опосередкованого впливу, суть яких зводиться до встановлення певних умов для суб'єктів ринку, які мотивують їх поведінку. До цих методів слід віднести податкове регулювання застосування політики прискореної амортизації, методи стимулювання конкуренції тощо.

Залежно від обраних засобів впливу на ринок розрізняють правові, адміністративні і економічні методи державного регулювання.

У світовій практиці застосовується два типи методів державного регулюванню економіки: адміністративні та економічні.

Економічні методи державного регулювання поділяються на методи грошово­кредитної та бюджетної політики. Самостійним комплексним методом ДРЕ є індикативне планування, прогнозування і державне економічне програмування, що охоплює численні цілі та весь набір інструментів ДРЕ. Основними економічними способами грошово­кредитної політики є:

а) регулювання облікової ставки (дисконтна політика, здійснювана

центральним банком);

б) встановлення та зміни розмірів мінімальних резервів, які фінансовані

інститути країни зобов'язані зберігати в центральному банку;

в) проведення операцій державних установ на ринку цінних паперів, таких

як емісія державних зобов'язань, торгівля ними та їх погашення.

Важливе місце в системі елементів економічної політики і державного регулювання займає цінова політика і цінове регулювання.

В умовах перехідного періоду цінова політика держави в Україні повинна бути спрямована на ліквідацію цінових деформацій, які мають місце в національній економіці, забезпечення реального зближення національних і світових цін шляхом регульованої та контрольованої з боку держави поетапної лібералізації цін, поступового переходу до вільного регулювання.

Вирішення цього завдання здійснюватиметься методами прямого і непрямого впливу. Засоби прямого державного контролю за цінами використовуватимуть в обмежених масштабах з метою захисту споживачів від диктату монополістів та недобросовісної конкуренції, а також датування цін на соціально значимі товари і послуги, лібералізація яких здійснюватиметься поетапно. Це стосується цін на вугілля, газ, що використовується у побутових цілях, комунальні послуги, міський транспорт.

В ролі методів непрямого впливу держави на ціноутворення передбачається проведення активної антимонопольної політики регулювання грошової та кредитної емісії, проведення політики валютної стабілізації, стимулювання засобами фіскальної політики пропозиції на ринках товарів і послуг, стимулювання особистих нагромаджень та капіталізації доходів населення.

Важливим інструментом державного регулювання економіки та засобом реалізації завдань, поставлених у плані, є державний бюджет. З одного боку, він

­ індикатор економічного здоров'я країни, з іншого — ефективний засіб державного впливу на економіку.

Роль регулятора економіки державний бюджет виконує по­різному. По­перше, він акумулює та перерозподіляє значну частку створеного в країні національного продукту. По­друге, бюджетний вплив на економіку здійснюється через фіскальну політику, тобто на основі оптимального поєднання державних доходів і витрат. Фіскальна політика може бути спрямована як на зведення дохідної та витратної частин бюджету з надлишком (щоб перешкодити надвиробництву), так і на створення дефіциту (щоб стимулювати економічне зростання).

У тісному поєднанні з бюджетом велику регулюючу роль в економіці виконують податки. Але їх регулююча роль не зводиться до фіскальної функції. Вони використовуються державою для вирішення проблем, пов'язаних із стимулюванням чи обмеженням певних видів господарської діяльності.

Використання грошей як інструмента державного регулювання економіки здійснюється передусім через грошові реформи, які спрямовані на зміну масштабу цін та заміну старих грошових знаків новими. Великий вплив на економіку, насамперед на зовнішньоекономічну діяльність, справляє державне регулювання курсу національної валюти. Воно реалізується через девальвацію національної валюти (зниження її курсу стосовно до іноземних валют) або її ревальвацію (підвищення цього курсу) за допомогою встановлення відповідного режиму формування курсу національної валюти (вільний, плаваючий, фіксований, спеціальний). Але найсильніший вплив на економіку справляє держава через регулювання грошової маси, її надлишок викликає інфляцію, зниження життєвого рівня населення, а нестача — може призвести до економічного спаду та зростання безробіття. Таке регулювання здійснюється через банківський кредит, політику "дорогих" чи "дешевих" грошей та інші заходи.

В умовах ринкових відносин ціни справляють регулюючий вплив на економіку головним чином через механізм їх вільного формування на ринку. Але незалежно від рівня розвитку ринкових відносин, індивідуальних умов розвитку економіки кожної окремої країни держава певною мірою може втручатися в процеси ціноутворення з метою обмеження руйнівних властивостей ринкових цін або для вирішення деяких економічних і соціальних проблем. Ступінь такого втручання залежить від рівня інфляції, розвитку конкуренції та монополізації виробництва, характеру зовнішньоекономічної та соціальної політики тощо.

Державне регулювання економіки за допомогою заробітної плати тією чи іншою мірою практикується в багатьох країнах. Його основу становлять відповідні законодавчі акти (закон про працю, закон про заробітну плату, соціальний захист населення тощо), які визначають рівень соціальних гарантій кожного члена суспільства: мінімальний прожитковий рівень, мінімальну заробітну плату, умови призначення витрат по безробіттю, розмір пенсій та трудовий стаж, необхідний для її одержання, тривалість оплачуваної відпустки тощо.

Використання державою економічних інструментів у регулюванні економіки може породжувати не тільки позитивні, а й негативні наслідки.

Кожен з них може дати позитивний результат при вирішенні однієї проблеми й одночасно породити іншу проблему або ще більш ускладнити її вирішення. Так, підвищення національним банком облікової ставки чи норми обов'язкових резервів комерційних банків є важливим засобом подолання інфляції. Але водночас цей засіб може негативно вплинути на економічне зростання, викликати збільшення рівня безробіття.

Ця обставина змушує державу кожний раз порівнювати між собою позитивні ефекти з негативними та вибирати найоптимальніші варіанти свого втручання в економіку.

Важливим показником визначення ефективності кожного економічного інструмента є мультиплікатори, які відображають результативність їхнього впливу на економіку