Історія охорони природи в суспільстві на різних етапах його розвитку

НЕ 1.1. Історія охорони природи

План

1. Історія охорони природи в суспільстві на різних етапах його розвитку.

2. Історія охорони природи Київської Русі

3. Форми охорони природи, їхні перспективи на Землі.

4. Актуальні проблеми охорони природи на сучасному етапі.

Література:

1. Воїнственний М.А. Стойко С.М. Охорона природи: Посібник для вчителів. - К.: Радянська школа, 1977. - 142 с.

2. Лисенко Н.В. Екологічне виховання дітей дошкільного віку: Навчальний посібник. – Львів: Світ. 1994. – 144с.

3. Основи загальної екології: Навчальний посібник для небіологічних спеціальностей вищих навчальних закладів / Буджак В.В., Должицька А.Г., Легета У.В. – Чернівці: Місто, 2009. – 152с.

4. Основи екології: Підручник / Білявський Г.О., Фурдуй Р.С., Костіков І.Ю. – 2-ге вмд. – К.:Либідь, 2005. – 408с.

5. Рахманов А.О. Критерій доцільності природо перетворюючої діяльності людини // Філос. проблеми сучасного природознавства. - К., 1991. - Вип. 73. -с. 31-35.

Історія охорони природи в суспільстві на різних етапах його розвитку.

Об'єктивний аналіз і ґрунтовне осмислення екологічного виховання як різнопланової проблеми засвідчує, що розв'язання його завдань передбачає формування екологічної культури — культури всіх видів діяльності людини, більшою чи меншою мірою пов'язаних з пізнанням, засвоєнням і перетворенням природи. Вона охоплює і матеріальне виробництво, і духовне життя суспільства.

Екологічна культура розглядається як соціально значима діяльність у сфері взаємодії суспільства і природи у взаємозв'язку з її результатами — матеріальними і духовними цінностями, пра­вовими нормами, народними звичаями й традиціями.

Вона передбачає засвоєння студентом уже наявних результа­тів, перетворення багатого досвіду людства, його історії у галузі екології на внутрішнє багатство індивідів, їх власне надбання.

Втілюючи зміст цього багатства у суспільно корисну діяльність, спрямовану на охорону, творче пізнання і перетворення природи, раціональне, дбайливе використання її ресурсів, у діяльність, спрямовану на відродження духовності національних традицій і культури, вдосконалення правових норм і актів охорони
та функціонування навколишнього середовища, екологічна культура водночас є засобом формування особистості, становлення її самосвідомості

Цей процес тривалий. Як відомо, людина з давніх-давен впливала на природу, яка її оточувала. Ще в кам'яну добу основним знаряддям людини став вогонь. Племена спалювали ліси, щоб легше здобути пасовища для тварин, систематично мігруючи у пошуках все нових і нових місць.

Відомо, що з раннього періоду існування людина вже використовувала природу у власних інтересах, примітивно оберігаючи цілі території. Причини перших охоронних дій були різними і змінювалися разом з еволюцією людини й суспільства. Мотиви природоохоронної діяльності мали культовий і магічний характер. Оберігалися як світові багатства місця поклоніння богам, а також окремі дерева, деякі бори, скелі, вершини гір, озера тощо.

У Старому Заповіті згадується про масове вирублення дерев для землеробства, забудовування міст. У Китаї 1100 р. до н.е. був виданий один з найдавніших законів про охорону дерев, лісів.

Правовий акт охорони лісів уперше прийняв Давній Рим у V ст. до н.е. Про розумне використання лісів у сільському господарстві засвідчують і висловлювання римлянина Маркуса Ціцерона (І ст. до н.е.) про те, що знищення лісів — найбільший ворог суспільного добробуту.

Майже водночас з економічними мотивами з'явились і естетичні. Вже у V ст. до н.є. перський король Ксеркс, перепливаючи р. Меандр під м.Каллатебус, був зачарований платаном і позначив його власним золотим знаком. Щоб зберегти дерево від пошкоджень, король до нього приставив свого слугу. Це був перший документальний факт охорони дерева-пам'ятника. Іноді документи засвідчують факти охорони і збереження тварин. Наприклад, цезар Індії Ашока (III ст. до н.е.) видав перший акт, який категорично забороняв жертвоприношення тварин богам, значно обмежив забій звірів для споживацьких цілей, запровадив охорону тварин, яких не можна вживати в їжу, — кажанів і мурашок. Прихильники буддизму впродовж багатьох віків і досі дотримуються однієї із заповідей, що забороняє знищувати будь-яку тварину без особливої для цього необхідності.

У середньовічній Європі охороняли ліси та болота, на кордонах держав і князівств, що оберігали населення від ворогів під час нападів чи війн. Були запроваджені перші закони про охорону лісів та борів, акти про їх раціональне використання.

У деяких країнах Європи — Англії, Німеччині, Чехії — заборонялося не тільки бездумно вирубувати ліси та знищувати тварин, а й заходити без потреби до лісу. Такі заборони поширювалися на різні категорії населення і діяли сотні років. Користування природними багатствами дозволялося лише при наявності спеціальних допусків і для військових цілей.