СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ ЕНДОКРИННОЇ СИСТЕМИ
Фізіологія
ЛЕКЦІЯ № 6 Тема: ФІЗІОЛОГІЯ ЦЕНТРАЛЬНИХ І ПЕРИФЕРИЧНИХ ЕНДОКРИННИХ ОРГАНІВ
ПЛАН
СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ ЕНДОКРИННОЇ СИСТЕМИ.. 1
ГІПОТАЛАМО-ГІПОФІЗАРНА СИСТЕМА.. 4
ФІЗІОЛОГІЯ ЩИТОПОДІБНОЇ І ПРИЩИТОПОДІБНИХ ЗАЛОЗ. 6
ЕНДОКРИННА ФУНКЦІЯ ПІДШЛУНКОВОЇ ЗАЛОЗИ.. 8
НАДНИРКОВІ ЗАЛОЗИ. ПОНЯТТЯ ПРО СТРЕС.. 9
СТАТЕВІ ЗАЛОЗИ І ЇХ ГОРМОНИ.. 12
СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ ЕНДОКРИННОЇ СИСТЕМИ
Внутрішня секреція — це функція особливих залоз, які є органами або групами клітин, здатних продукувати біологічно активні речовини — гормони. На відміну від залоз зовнішньої секреції вони не мають вивідних проток і виводять секрет у кров завдяки густій сітці капілярів, що їх оточують.
Науку про будову і функцію залоз внутрішньої секреції, а також захворювання, зумовлені порушенням їхньої функції, називають ендокринологією.
До залоз внутрішньої секреції, або ендокринних залоз, належать гіпофіз, щитоподібна і прищитоподібні залози, острівці підшлункової залози (інсулярний апарат), надниркові, статеві залози, тимус, епіфіз та iн. У травному каналі виявлено також цілу низку гормонів, частину з яких відносять до паратгормонів, тобто тих, що виділяються в міжклітинний простір.
Уже топографія залоз свідчить про різне їх походження. В основу загальноприйнятої класифікації залоз внутрішньої секреції покладено їх ембріональний розвиток. Розрізняють бранхіогенні, невральні, інтерреналові, адреналові і нутрощеві (спланхнічні) залози.
Бранхіогенні розвиваються із глоткової частини кишки зародка. До них належать щитоподібна, прищитоподібні і загруднинна (тимус) залози. До невральних — гіпофіз і шишкоподібне тіло, які походять із зачатків нервової тканини. Передня частка гіпофіза розвивається як випин ектодерми. Нутрощевим залозам дає початок мезенхіма та ентодерма. До них належать внутрішньосекреторні частини сім'яників, яєчників і підшлункової залози. Адреналові органи ектодермального походження, та інтерреналові розвиваються з мезодерми. До них належать надниркові залози.
Серед гормонів виділяють такі, що здатні безпосередньо впливати на органи-мішені, їх відносять до ефекторних, інші регулюють синтез і виділення ефекторних гормонів — це тропні гормони. Ще одну категорію становлять нейросекрети гіпоталамуса, які регулюють синтез і виділення тропних гормонів аденогіпофізом, — це рилізинг-гормони. Їх поділяють на ліберини (збудники) і статини (інгібітори) тропної функції аденогіпофіза.
Гормони мають дистантний характер дії, тобто місце прояву дії гормону може бути у віддаленій від залози частині організму. Реакції органів і тканин на вплив гормонів специфічні. Так, видалення у молодого організму гіпофіза припиняє ріст, а статевих залоз — зумовлює втрату вторинних статевих ознак. Гормонам властива висока біологічна активність. Вони продукуються залозами внутрішньої секреції в малій кількості, тому й гормональні препарати ефективні у невеликих дозах. Гормони порівняно швидко руйнуються в тканинах, зокрема в печінці, проте залози неперервно поповнюють їх необхідну кількість.
За хімічною структурою гормони поділяють на три основні класи сполук: 1) стероїдні; 2) похідні амінокислот; 3) білково-пептидні.
Стероїдні гормони — це поліциклічні сполуки ліпідної природи. Вони секретуються клітинами стероїдогенних залоз внутрішньої секреції, легко проходять крізь плазматичні ліпопротеїдні мембрани і проникають усередину реагуючих клітин. До них належать гормони кори надниркових і статевих залоз.
Гормони — похідні амінокислот — це похідні тирозину, до яких належать катехоламіни, тироїдні, а також мелатонін — гормон шишкоподібної залози (епіфіза). Катехоламіни (адреналін і норадреналін) виявляють ефекти взаємодії з ά– і β-рецепторами реагуючих клітин, ά-Адренергічні ефекти швидкі, β– розвиваються повільно. Тиронінові сполуки, на відміну від катехоламінів, порівняно легко проходять крізь клітинні мембрани.
Третю групу становлять білково-пептидні гормони. Це найбільш чисельна і різноманітна за складом група, до якої входять вазопресин і окситоцин, гіпота-ламічні рилізинг-гормони, ангіотензин, інсулін тощо. Білково-пептидні гормони, як правило, виявляють видову специфічність, у той час як стероїдні й похідні амінокислот не мають такої властивості, їх дія на представників різних видів однакова.
Механізм дії гормонів полягає у впливі на клітинні мембрани, взаємодії з білками-рецепторами, зміні внутрішньоклітинних ферментативних процесів. При цьому одні гормони не проникають у клітину, а взаємодіють з рецептором на клітинній мембрані (група нестероїдних гормонів); тут необхідні внутрішньоклітинні посередники, здатні передавати вплив гормону на певні структури клітини, і вони є в клітині, тому забезпечують швидкий специфічний ефект цих гормонів. Інші гормони проникають крізь мембрану, впливаючи на цитоплазму і ядро (стероїдні гормони).
Механізм дії перших викликає підвищення активності аденілатциклази, яка в цитоплазмі клітини сприяє перетворенню АТФ на цАМФ, який і зумовлює властиві гормону ефекти.
Механізм дії стероїдних гормонів пов'язаний з переходом гормону крізь клітинну мембрану в цитоплазму і безпосереднім специфічним впливом на певні внутрішньоклітинні структури. Їх дія розгортається повільно, оскільки вони, як правило, впливають на процеси транскрипції в ядрі (з утворенням іРНК), змінюючи процеси синтезу певних клітинних білків.
Гормони не тільки впливають на органи-мішені, а й самі можуть бути об’єктом регуляції. Рівень їх у крові залежить як від синтезу, так і від виділення. Обидва процеси регульовані. Залежно від потреб організму вони бувають короткочасними або постійними. Інтенсифікація їх призводить до гіперфункції, гіпофункції.
Регуляція функції ендокринних залоз здійснюється такими механізмами: 1) прямий вплив концентрацій субстратів крові на клітини залози; 2) нервова регуляція; 3) гуморальна регуляція; 4) нейрогуморальна регуляція (гіпоталамо-гіпофізарна система).
У регуляції діяльності ендокринної системи важливу роль відіграє принцип саморегулювання, який здійснюється за рахунок зворотних зв’язків. Розрізняють позитивну (наприклад, збільшення рівня цукру в крові призводить до підвищення концентрації інсуліну) і негативну (при зростанні кількості кортизона в крові зменшується його утворення наднирковими залозами) регуляцію.