Класифікація та загальна характеристика міжнародно-правових актів про права людини
Семінарське заняття 7
Тема 7. Міжнародно-правовий захист прав людини.
Інститут громадянства та території у міжнародному праві
Питання для усного опитування та дискусії
Поняття міжнародного захисту прав людини.
Класифікація та загальна характеристика міжнародно-правових актів про права людини.
Міжнародно-правові акти в галузі прав людини прийнято називати міжнародними стандартами. Цим терміном охоплюються різнорідні норми, такі, як правила міжнародних договорів, резолюції міжнародних організацій, політичні домовленості типу Гельсінського За« ключного акта, документів Віденської і Копенгагенської зустрічей ОБСЄ (НБСЄ), міжнародні звичаї.
До числа основних міжнародно-правових актів в галузі прав людини належать:
—Загальна декларація прав людини 1948 року;
—Міжнародний пакт про економічні, соціальні і
культурні права 1966 року (підписаний Україною
20.03.1968 p.; ратифікований Україною 19.10.1973 p.; вступив у дію для України 3.01. 1976 p.);
—Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 року (відповідно 20.03.1968 p.; 19.10.1973 p.; 23.03.1976 p.);
—Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року (вступив у дію 23.03.1976 p.; Україна приєдналася
25.12.1990р.);
—Конвенція про попередження злочину геноциду і покарання за нього 1948 року (підписана Україною 16.12.1949 p.; ратифікована Україною 22.07.1954 p.; вступила в дію для України 15.02. 1955 p.);
—Міжнародна конвенція про ліквідацію усіх форм расової дискримінації 1966 року (підписана Україною 7.03.1966 p.; ратифікована Україною 21.01.1969 p.; вступила в дію для України 7.04.1969 p.);
—Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року (підписана Україною 9.12.1995 p.; ратифікована Україною 17,07. 1996 p.);
—Конвенція про припинення злочину апартеїду і покарання за нього 1973 року (підписана Україною 20.02.1974 p.; ратифікована Україною 15.10.1975 p.; вступила в дію для України 18.07. 1976 p.);
—Конвенція про ліквідацію усіх форм дискримінації у відношенні до жінок 1979 року (підписана Україною 17.07.1980 p.; ратифікована Україною 24.12.1980 р.; вступила в дію для України 3.09.1981 p.);
—Конвенція про права дитини 1989 року (підписана Україною 14.02.1990 p.; ратифікована Україною 28.02.1991 p.; вступила в дію для України
27.09.1991р.) і ін.
Важливе місце в міжнародно-правовому масиві стандартів прав людини належить Заключному акту Наради з безпеки і співробітництва в Європі 1975 року і документам, прийнятим у рамках загальноєвропейського процесу, «розрядки» міжнародної напруженості — Підсумковому документу Віденської зустрічі 1986 року представників держав-учасниць НВСЄ; Документу Копенгагенської наради Конференції з людського виміру НБСЄ 1990 року; Паризькій Хартії для нової Європи 1990 року й іншим.
Всеосяжні зусилля в сфері захисту прав і свобод людини беруть початок із Статуту ООН, де в якості однієї з основних своїх цілей Об'єднані Нації проголосили «знову затвердити віру в основні права людини, у гідність і цінність людської особистості, у рівноправність чоловіків і жінок і в рівність прав великих і малих націй».
Розробка і прийняття в рамках ООН Білля про права людини, що включає Загальну декларацію прав людини 1948 року, Пакт про громадянські та політичні права з Факультативними протоколами до нього і Пакт про економічні, соціальні та культурні права, відкриті для підписання в 1966 році, ознаменували якісно новий етап у розвитку міжнародних норм з прав людини. Предметом цих міжнародних актів є не окремі права або захист особливої категорії осіб, а права всіх індивідів у всіх сферах суспільного життя.
Міжнародні акти про права людини можна класифікувати за різноманітними підставами. Вважається, що наведена нижче класифікація, заснована на просторовій, суб'єктно-об'єктній і предметній основах, є найбільш зручною як із теоретичної, так і з практичної позицій.
І. Міжнародні документи універсального характеру, що містять у собі:
— Міжнародний білль про права людини;
— документи, що закріплюють права людини в рішеннях міжнародних конференцій;
— міжнародні акти, що закріплюють право на самовизначення і права народів;
— акти, спрямовані на попередження дискримінації;
— акти, що закріплюють принципи правосуддя;
— акти, що регулюють права осіб, що були піддані затриманню або тюремному ув'язненню;
— акти, що регулюють права жінок;
— акти, що регулюють права дітей;
— акти, що закріплюють економічні та соціальні права;
— акти, що закріплюють права на користування досягненнями культури, інформацією, свободу асоціацій;
— акти, що регламентують захист прав людини в збройних конфліктах;
— акти, що встановлюють міжнародні військові злочини і злочини проти людства;
— акти, що регулюють заборони рабства, підневільного стану, примусової праці.
II. Документи регіонального характеру містять у собі:
— документи Ради Європи;
— документи Організації з безпеки і співробітництва в Європі;
— Документи Співдружності Незалежних Держав;
— Американську конвенцію про права людини; — Африканську Хартію прав людини і народів.