Культурно-освітня організація
з дня 16 червня 1848 р. проголошено оснування «Галицько-руської Матиці», що по статуту мала видавати й поширювати в масах «добрі й корисні книжки для укріплення віри й моральности, поширення знання, розвитку красомовства, каліграфії, техніки, господарства й педагогії». А хоча членську вкладку означено для приватних осіб на 50, а для товариств на 100 ринських, то з першого маху вписалося до «Матиці» поверх 50, переважно львівських українців. Обмірковуючи літературно-науковий матеріял і видавничу програму «Матиці», попала Головна Рада на думку скликати до Львова перший конгрес культу рно-освітних діячів, що й відбувся під фірмою «Зїзду руських учених» в днях 19 і 26 жовтня 1848 р.
Ініціятором зїзду і його програми був молодший товариш Маркіяна Шашкевича — Микола Устиянович. Одною з основних точок програми зїзду була справа збереження української мови перед засиллям польської та московської й нівелюючими впливами церковнословянської мови.
«Слово Перестороги»
Людиною, що виручила чоловиків 1848 р. в оформленні національно-політичних ідеалів українського народу пробудженого в Галичині до нового життя, був парох с. Ветлина на Лемківщині о. Василь Подолинський. У відповіди на україножерні статті львівського «Дзєнніка Народового» написав Подолинський своє «Слово Перестороги», в якому, признаючи полякам право засидження й гостинности на українській землі, зареклямував для українського народу право автохтона й господаря. Перестерігаючи поляків перед безуспішністю польонізаційної акції на українському селі каже о. Подолинський, що «стотисячне військо можна перемогти, але не можна спольщити одного українського села. А хто хоче попсувати польську національну справу, хай іде з її пропагандою на українські села. Хоч Росія висипала вже кілька бочок аргументів на те, що українці й москалі це «один народ» то даремні її зусилля так само, як і польські зусилля в тому напрямі засуджені на повний неуспіх».
Приборкання революції
Австрійський фельдмаршал Радецкі, висланий на приборкання італійських повстанців, зайняв зревольтований Медіолян і розгромив повстанчі війська під Кустоццою. Тимчасом у Відні кинулися на барикади робітники, звільнені від публичних робіт. Дня 13 серпня прийшло до кривавої зустрічі поміж робітниками і національною гвардією й військом. Впало тоді 18 робітників а 282 було ранених; гвардія залишила на полі бою 4 трупи й 56 ранених. Дня 5 жовтня дістали війська віденського гарнізону наказ до вимаршу і проти угорських повстанців. Італійські гренадирі відійшли на двірець під ескортом кавалєрії, але віденські гренадирі збунтувалися. Висланий проти збунтованих генерал Бреда з частиною полку Нассав, поляг один з перших. Юрба кинулася до міністерства війни, вхопила міністра Лятура й заколовши багнетами, повісила на ліхтарні. Дня 7 жовтня цісар утік з Шенбруну, залишаючи на полі бою кн. Віндішгреца, що вже мав за собою приборкання зревольтованої Праги. Права частина парляменту розбіглася, ліва проголосила себе в перманенції. Перед проголошенням революційного тимчасового уряду спинило віденців тільки випробуване привязання до династії. Віденці — вірні династії, але збунтовані проти двірської камарилі, пробували ставити опір військам Віндішгреца. Про завзятість того опору свідчить ок. 4.000 жертов по стороні революціонерів та біля 1.200 по стороні Віндішгреца, що 30 жовтня таки вмаширував до напів зруйнованого Відня.
Наслідки руху
Національний рух на західноукраїнських землях 1848–1849 рр. виробив широку програму національно-політичного і духовного утвердження українства в межах конституційної Австрійської монархії. Влітку 1849 р. після розгрому об’єднаними силами Австрії і Росії угорської революції в імперії Габсбургів було відновлено абсолютистський режим з його централістсько-бюрократичною системою. Австрійську конституцію відмінено. Влітку 1851 р. розпущено Головну руську Раду. Важливими були соціальні наслідки революції 1848-1849 рр. Так, було скасовано панщину, селяни отримали повну особисту свободу. Земля, якою селяни користувались, переходила у їх власність. Проте краща земля, общинні землі (ліси, пасовища) залишалися в руках поміщиків.