Державний лад Паризької Комуни 9 страница

Для Франції умови Версальського договору передбачали:

— повернення до неї багатих вугільно-металургійних районів Ельзасу і Лотарингії;

— на 15 років у користування Франції переходили шахти Саарського вугільного басейну;

— до Франції відійшли колишні німецькі африканські колонії (Того і Камерун) і території колишньої Османської імперії (Сирія та Ліван);

— як країна, котра понесла найбільше (за винятком Росії) матеріальних і людських втрат у Першій світовій війні, Франція домоглася виплати їй 52% репарацій.

У повоєнні роки стабілізація економіки країни відбувалася повільно. Зміна урядових кабінетів стала звичним явищем. Велика депресія 1929—1933 рр. не оминула і Францію, але тут вона була не такою гострою, як в інших країнах. За 1932—1933 рр. у Франції змінилося сім урядів. Така політична нестабільність на фоні еконо­мічного застою сприяла пожвавленню діяльності фашистських організацій («Бойові хрести», «Французька солідар­ність», «Королівські рицарі» та ін.), які відкрито розпочали боротьбу за владу. За прикладом італійських фашистів їхні французькі соратники здійснили спробу путчу. 5 лютого 1934 р. 20 тис. озброєних фашистів стали учасниками маніфестації в Парижі з метою привести свого лідера до влади. У відповідь на це в країні розпочався загальний антифашистський страйк за участю 4,5 млн осіб, який відвернув фашистську загрозу. Не уряд, а народ врятував Францію від «коричневої чуми».

Напад гітлерівської Німеччини на Польщу 1 вересня 1939 р. став приводом до вступу багатьох країн світу, зокрема і Франції, у війну на боці антифашистських сил. У червні 1940 р. німецька армія вторглася на територію Франції і 14 червня 1940 р. без бою увійшла до Парижа. Франція капітулювала. За умовами мирного договору держава була поділена на дві зони: окуповану (північну, з Парижем) і неокуповану (південну, очолювану маріонетковим урядом маршала А. Петена). Таким чином, у червні 1940 р. Третя республіка у Франції припинила існування.

Після вторгнення союзників по антигітлерівській коаліції до окупованої гітлерівцями частини Франції тут був сформований тимчасовий уряд на чолі з генералом Шарлем де Голлем. На референдумі, проведеному в жовтні 1945 р., переважна більшість виборців висловилася за скликання Установчих зборів і прийняття нової конституції.

Вибори до парламенту 1946 р. надали найбільшу кількість депутатських місць комуністам, соціалістам та республіканцям. Укладений між ними компроміс дозволив підготувати проект конституції, який був схвалений на референдумі 13 жовтня 1946 р. З цього часу бере свій відлік Четверта республіка у Франції (1946—1958 рр.).

Основні положення Конституції 1946 р. зводились до наступного:

— преамбулою і складовою частиною Конституції стала «Декларація прав людини і громадянина»;

— на парламентських виборах запроваджувалася пропорційна виборча система;

— затверджувалася двопалатна структура парламенту: верхня палата — Рада республіки, нижня — Національні збори. До компетенції нижньої палати належало прийняття поправок до Конституції та законів держави, затвер­дження бюджету, ратифікація мирних договорів тощо;

— уряд ніс відповідальність лише перед Національними зборами;

— главою держави ставав президент, який обирався парламентом на сім років. Його влада обмежувалася контр­асигнатурою прем’єра чи відповідного міністра.

За умов наростання «холодної війни» та посилення антикомунізму в країнах Заходу правлячі кола Франції намагалися послабити вплив комуністів. У 1951 р. пропорційна виборча система була замінена мажоритарною, що призвело до втрати комуністами значної кількості місць у парламенті. У виграші опинилася партія, очолювана Ш. де Голлем.

В середині—другій половині 50-х років минулого століття Франція зазнала вагомих втрат у зовнішньополітичній сфері. У 1954 р. вона була змушена вивести свої війська з В’єтнаму. Тоді ж розпочалася війна в Алжирі проти місцевих арабських повстанців. Ставлення суспільства до цих подій було двояким: одні наполягали на необхідності зберегти колоніальні володіння, не зупиняючись перед застосуванням військової сили; інші виступали за демократичне, цивілізоване вирішення питання шляхом надання народам права на самовизначення і державну самостійність. Кризова ситуація в суспільстві призвела до того, що рішенням парламенту 1 липня 1958 р. Шарлю де Голлю були надані надзвичайні повноваження.

Виходом з політичної кризи стало прийняття 28 вересня 1958 р. нової Конституції, яка встановила П’яту республіку. З урахуванням того, що це є нині чинна Конституція, котра вивчатиметься в навчальному курсі «Конституційне право зарубіжних країн», варто зупинити увагу лише на її загальній характеристиці:

— Конституція зосередила основні важелі управління в руках президента, який не ніс відповідальності ні перед урядом, ні перед парламентом. Йому неможливо оголосити імпічмент. На свій розсуд президент міг розпустити Національні збори і Сенат;

— затверджувалася традиційна для Франції двопалатна структура парламенту. Нижня палата — Національні збори (490 осіб) обирається на основі мажоритарної системи на 5 років, верхня — Сенат (283 особи) обирається за складною процедурою з числа депутатів Національних зборів та генеральних і муніципальних радників;

— більшістю голосів Національні збори можуть висловити недовіру уряду;

— заморським територіям і колоніям було дозволено самостійно вирішувати питання свого державного статусу. Якщо населення колоній схвалювало Конституцію Франції, вони зберігалися у складі держави як її «заморські території». Несхвалення Конституції означало вихід їх зі складу імперії з перспективою проголошення незалежності. Другим шляхом скористалися всі африканські колонії Франції.

Таким чином, Конституція Франції 1958 р. сконцентрувала значні повноваження в руках президента, затвердила двопалатний парламент, надала колоніям право самостійно вирішувати питання свого державного статусу, передбачила можливість надання президенту надзвичайних повноважень в екстремальних ситуаціях.