Дидактичні вимоги до використання наочності
При виборі наочних засобів навчання потрібно враховувати, що вони найбільш успішно вирішують наступні дидактичні завдання:
· сприяють розвитку в учнів наочно-образного мислення;
· виступають в ролі засобу активізації уваги при засвоєні будь-якого навчального матеріалу;
· сприяють активізації навчально-пізнавальної діяльності школярів;
· дозволяють конкретизувати розглядувані теоретичні питання;
· розширюють сферу практичних застосувань розглядуваних об’єктів, які безпосередньо не можуть бути використані для спостереження на уроці;
· створюють можливості для моделювання явищ, що безпосередньо не спостерігаються;
· наочно систематизують і класифікують досліджувані явища на схемах, таблицях і т. п.;
· виступають в ролі методів стимулювання інтересу до учіння, створення установки на ефективне учіння;
· дозволяють в конкретизованій формі одержати інформацію про ступінь навчального матеріалу.
З метою обґрунтування дидактичних умов оптимального застосування наочних посібників у навчальному процесі початкової школи доцільним є виділення й обґрунтування педагогічних вимог до використання наочності.
1. Відповідність наочності змісту навчального матеріалу. Аналіз змісту уявлень учнів показує, що найбільш правильні і чіткі образи утворились у них про ті предмети і явища, вивченню яких програма приділяє більше уваги, які широко відображені у відповідних статтях читанок або розглядалися під час екскурсій, спостережень, за допомогою різноманітних наочних посібників. Менш яскраві, а нерідко і помилкові уявлення утворюються в дітей про предмети і явища, про які в підручниках сказано лише побіжно.
2. Виділення найважливіших ознак предмета. Виділенню найважливіших ознак об’єкта у сприйманні навчального матеріалу допомагає те завдання, яке постає перед людиною під час сприймання. Успішне виділення об’єкта у сприйманні навчального матеріалу залежить як від нього самого, від умов, в яких відбувається сприймання, так і від того, хто сприймає, від його уваги, інтересу до об’єкта, досвіду. Зайве напруження зору учнів у процесі виділення об’єктів шкідливе, а тому вчитель повинен стежити за гігієною зору учнів. Освітлення класної кімнати має бути рівномірним, а світло падати з лівого боку, щоб учні могли добре сприймати текст, який пишуть або читають.
3. Естетичне оформлення наочності. Завдяки запитанням учителя, попередньому досвіду учень з допомогою зорових або слухових аналізаторів виявляє ті чи інші сторони спостережуваного об’єкта. Доцільно використовувати смислово-розрізнювальні властивості кольорів, умовні позначення для виділення головного та зв’язків між елементами навчальної інформації.
4. Вчасне використання наочності на уроці. Форми і методи ознайомлення учнів з новим матеріалом мають вирішальне значення в процесі розгляду наочного посібника. Для осмислення і розуміння матеріалу потрібні різноманітні методи і прийоми навчання, бо один метод вивчення нового матеріалу належного ефекту не дасть.
5. Помірність у використанні наочності. Із сказаного не випливає, що чим більше використовується наочності, тим краще. Тому вчителю необхідно обрати із сукупності посібників ті які безпосередньо спрямовані на розв’язування основних завдань уроку, на засвоєння головних, істотних питань змісту розглядуваної теми.
6. Відповідність наочності віковим та психологічним закономірностям сприймання учнів. Учитель виховує спостережливість учнів, організовуючи самий процес спостереження як на уроці, так і в позаурочні години; спрямовуючи їх увагу на пізнання істотних сторін об’єктів сприймання; роз’яснюючи, в разі потреби, що саме вони повинні бачити, почути в об’єкті сприймання; примушуючи їх придивлятись, прислухатись до нього, зіставляти факти і їх тлумачити.
7. Відповідальність наочності рівню розвитку спостережливості учнів. Спостереження здійснюється з участю різних аналізаторів (зорового, слухового, рухового і т.д.). Спрямовуючи учнів на спостереження певних об’єктів, учителеві слід переконатися в тому, що учні усвідомили, що саме вони повинні спостерігати і навіщо це спостереження проводять. Інструкція, яка при цьому дається учневі, має бути точною і зрозумілою. У вихованні спостережливості учнів початкової школи велику роль відіграє використання на уроках доступного учням наочного матеріалу – певних об’єктів, малюнків, яке супроводжується словесним поясненням.
8. Інтерес учнів до розглядуваних наочних об’єктів. В процесі закріплення і повторення навчального матеріалу доцільно використовувати нові наочні
посібники, які дозволяють переносити засвоєні на нові об’єкти і тим самим засвоювати їх глибше, усвідомленіше. Корисно також використовувати спеціальні прийоми підвищення інтересу до об’єктів наочності, не зважаючи на те, що вони самі виступають в ролі активізаційних засобів. Наприклад, схеми, великі таблиці, класифікаційні плакати нерідко не викликають безпосереднього інтересу у багатьох учнів, лякають своєю зовнішньою складністю. І тут необхідними стають прийоми підвищення інтересу до них, чому допомагають евристичні запитання, цільові установки по елементного характеру, роз’яснення значущості освітнього результату, який буде одержаний після знайомства з таблицею чи схемою, і т.д.
9. Зв'язок змісту наочного посібника з досвідом учнів. Важливою умовою усвідомлення змісту навчального матеріалу є зв'язок наочного посібника з чуттєвим досвідом дітей. У педагогічній літературі зустрічаємо терміни «життєвий досвід» і «чуттєвий досвід». До життєвого досвіду людини належать знання, уміння і навички, набутті нею в процесі самостійних спостережень, навчання і участі в трудовій діяльності. Чуттєвий досвід – це уявлення, набуті дітьми на основі відчуття і сприймання предметів та явищ навколишнього середовища за
допомогою різних органів чуття – зору, слуху, нюху, дотику. Уявлення дітей про предмети і явища навколишнього світу повинні бути правильними, чіткими, виразними і зв’язними з відповідними словами.
Використання наочності на уроці повинно бути цілеспрямованим і методично виправданим. А це вимагає серйозного підходу до їх адекватного вибору.
Правильно підібрана і використана наочність активізує навчально-виховний процес і сформує у школярів відповідні знання, вміння і навички.
Використана література:
1. Вашуленко М. С., Скрипченко Н. Ф. Навчання грамоти в початкових класах: Посібник для вчителів. – К.: Радянська школа, 1982. – с. 174.
2. Вікторенко І. Особливості сприймання молодших школярів // Рідна школа. – 2003. - №4 – с. 61-63.
3. Волкова Н. П. Педагогіка. – К.: Вид. центр «Академія», 2002. – с. 275.
4. Гордіюк Н. Особливості сприймання художніх текстів молодшими школярами // Мандрівець. – 2000. - №3. – с. 75-78.
5. Дидактика современной школы / Под ред. В. А. Онищука. – К.: Радянська школа, 1987. – с. 351.
6. Дорошенко М. І. Наочність при навчанні грамоти. – К.: Радянська школа, 1961. – с. 72.
7. Занков Л. В. Наглядность и активация учащихся в обучении. – М.: Педагогика, 1968. – с. 284.
8. Коменський Я. А. Велика дидактика // Вибр. пед. тв. – К., 1940. – Т. 1 – с. 178.
9. Конобеевский Н. П. Наглядные пособия как средство обучения в начальной школе. – М., 1971.
10. Костюк Г. С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості. – с. 428-429.
11. Крапівіна О. Запам’ятати з опорою на образ // Початкова школа. – 2003. - №7. – с. 14-17.
12. Кузьмінський А. І., Омельяненко В. Л. Педагогіка: Підручник. – К.: Знання-Прес, 2003. – с. 418.
13. Лернер И. Я. Дидактические основы методов обучения. – с. 17-18.
14. Логачевська С. П. Дійти до кожного учня / За ред. О. Я. Савченко. – К.: Радянська школа, 1990. – с. 158.
15. Люблінська Г. О. Дитяча психологія. – К.: Вища школа, 1974. – с. 354.
16. Мойсеюк Н. Є. Педагогіка. – Київ, 1999. – с. 179.
17. Небогатих Т. Г. Дидактичний матеріал для вивчення грамоти // Початкова школа. – 1993. - №3. – с. 8-15.
18. Орлов В. И. Активность и самостоятельность учащихся // Педагогика. – 1998. - №3. – с. 44-48.
19. Педагогіка / За ред. М. Д. Ярмаченка, - с. 163-164.
20. Педагогіка / За ред. Ю. К. Бабанського. – с. 180.
21. Педагогічна психологія / За ред. Л. М. Проколієнко і Д. Ф. Ніколенка. – К.: Вища школа, 1991. – с. 183.
22. Проць Н. Особливості використання наочності і ТЗН у період навчання грамоти // Початкова школа. – 1987. - №9. – с. 26-33.
23. Савченко О. Я. Дидактика початкової школи. – К.: Абрикос, 1997. – с. 207.
24. Ушинський К. Д. Людина як предмет виховання. Вибр. пед. твори: У 2-х т. – Т. 1. – с. 406.
25. Фіццула М. М. Педагогіка. – К.: Академвидав, 2003. – с. 125.
26. Шехтер М. З. Зрительное опознание: закономерности и механизмы. – М.: Педагогика, 1981. – с. 236.
27. Ягупов В. В. Педагогіка: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2003. – с. 560.