Аналіз проблеми визначення сутності Європейського
Союзу
Для того, щоб побудувати стратегію інтеграції до будь-якої структури,
необхідно мати чітке уявлення про її сутність, про ті закономірності, «правила
гри», які діють на її просторі. Від цього залежатиме успішність процесу і
наслідків для обох сторін. Майже всі нормативні акти, які були видані в Україні
й у яких закладені основні завдання, принципи євроінтеграційних процесів, не
дають чіткої відповіді на запитання, що уявляє собою Євросоюз. Разом із цим
варто відзначити, що певні елементи даної ситуації можна прослідкувати й у
науковій літературі. Показовими у цьому плані, на нашу думку, можуть бути
слова екс-президента Європейської комісії Ж. Делора, який за аналогією з
невпізнаним літаючим об’єктом (НЛО) назвав ЄС неідентифікованим
політичним об’єктом (НПО). Виникає дещо парадоксальна ситуація, за якої
значна кількість населення країни має досить поверхові знання про
Європейський Союз, але прагне до нього.
Визначення Євросоюзу, які існують нині, умовно можна поділити на
офіційні та неофіційні (наукові). У першому випадку мова йде про тлумачення
поняття, яке закріплене в Конституції Європейського Союзу, де під останнім
розуміють наділений власною правосуб’єктністю союз європейських держав,
які, зберігаючи свою власну самобутність, тісно співпрацюють на
європейському рівні і здійснюють низку схожих повноважень на федеральному
рівні.
Що ж стосується науковців, то їх підходи до тлумачення цього виду
об’єднання європейських держав є дещо ширшим. Так, на думку А. Баштанника
та В. Баштанник [10], Європейський Союз являє собою інтегровану недержавну
структуру універсальної компетентності з власним апаратом управління, що
координує управляння суспільними відносинами на всіх рівнях. Таким чином,
Європейський Союз є складною адміністративною системою, що: складається з
автономних підсистем; регулюється як власними правовими нормами, так і 10
нормами права наднаціональних утворень; характеризується наявністю
вертикально-інтегрованих інститутів управління; визначається як багаторівнева
система та складається із самостійних легітимно утворених елементів; базується
на принципах над націоналізму, міжурядовості, федералізму, субсидіарності,
децентралізації, деконцентрації, делегування.
У свою чергу, О. Бульба [10] під Європейським Союзом пропонує
розуміти оригінальну інституційну модель, для якої є характерним поєднання
елементів наддержавної інтеграції та міжнародного співробітництва,
формування горизонтальних транснаціональних мереж взаємодії та ухвалень
рішень.
Аналіз наведених визначень дозволяє цілком погодитися з тими
авторами, які обґрунтовано стверджують, що природу ЄС важко розкрити через
його структурну «суміш», оскільки в ній містяться елементи , одночасне
поєднання яких не дозволяє відносити Європейський Союз ані до держави, ані
до міжнародної організації.
Повертаючись до наведеного вище визначення, сформованого в
Конституції ЄС, відзначимо, що було б не зовсім правильно визначити
Європейський Союз як звичайну асоціацію держав. У літературі наголошується,
що ЄС є федерацією, чимось на зразок Сполучених Штатів. Він не є
організацією, що базується на співпраці урядів , як ООН. Країни-члени
залишаються незалежними, але вони об’єднали свою суверенність заради того,
щоб набути такої сили й ваги у світі, якої б вони ніколи не мали поодинці. Згідно
з новітніми науковими підходами таке міжнародне об’єднання держав
кваліфікується як сучасна конфедерація держав або «легка» держава. Державний
характер ЄС нині не повинен викликами сумнівів, оскільки йому притаманні всі
ознаки держави, за винятком наявності власних правоохоронних органів та
збройних сил. Перехід по статусу «повної» держави можна вважати
неможливим, оскільки це означатиме втрату суверенності країнами-членами,
що за сучасних умов є малоймовірним та, власне, недоцільним [10].11
1.3. Аналіз проблеми рушійної сили євроінтеграції:
неоімперська стратегія чи прагнення найкраще адаптуватися до
епохи глобалізації?
Дана тема є досить суперечливою й розглядається дослідниками з різних
точок зору. Деякі науковці зазначають, що однією з найяскравіших ознак
Європейського Союзу як імперії є асиметрія між «старими» членами ЄС та тими,
що нещодавно до нього приєдналися. «Імперія нового зразка» розширюється
шляхом використання не військової сили, а своєї міжнародної привабливості,
внаслідок чого майбутні члени прагнуть приєднатися до нього. Вважається, що
Євросоюз просто вимушений розширюватися задля збереження власної
стабільності, оскільки він має чимало неспокійних сусідів біля своїх кордонів.
Шляхом надання надії їм на майбутнє приєднання, ЄС дисциплінує їх. Це є
класичною пасткою, у яку потрапляють всі імперії: найкращий спосіб усмирити
ворогів – завоювати їх. Однак в результаті кордони розширяються все далі й далі
й доводить «приручати» нові, неосвоєні, навіть дикі країни [32].
Я.Зельонка, професор Оксфордського університету, називає
Європейський Союз «неосередньовічною імперією», якій притаманні наступні
характеристики [1]:
- приєднання нових територій шляхом запрошення, а не завоювання;
- поліцентрична, а не централізована структура управління;
- в якості контролю – стимули, замість примусу;
- економічні та бюрократичні засоби контролю замість військових та
політичних;
- «легкі» кордони між центром та периферією;
- низький рівень універсалізму;
- суверенітет периферії обмежується шляхом спільного його
використання.
В. Пащенко, називаючи ЄС «імперією зі знаком «плюс», наголошує на її
привабливості, а не військово-примусовій стратегії розширення. Автор вважає, 12
що міжнаціональні та міжрелігійні відносини, що склалися в Євросоюзі, приток
мігрантів-мусульман, та, найголовніше, рівність прав громадян і гарантована
свобода їх вибору, не дозволить Євросоюзу скотитися до ідеології імперіалізму.
[33].
Ю. Таран вважає, що Європі, щонайменше, бракує єдності, щоб стати
імперією. Більше того, попри присутність певних інституціональних ознак, на
зразок Європейського парламенту, Ради міністрів , неможливо говорити навіть
про єдиний політичний простір, який би міг мобілізувати населення ЄС, тим
більш задля реалізації загарбницьких планів. Здійснення імперської стратегії та
політики завжди вимагає величезних матеріальних затрат, а, на думку Ю.
Тарана, «Європа в жодному разі не готова витрачати кошти, щоб побавити свої
умовні імперські амбіції». Крім того, автор слушно зазначає, що для імперії є
властивою жага швидкого розростання шляхом приєднання нових територій. В
свою чергу, стримана та послідовна політика Європейського Союзу щодо
розширення, а також жорсткі вимоги до потенційних членів, являються повною
протилежністю згаданому підходу [34].
Спробуємо проаналізувати Європейський Союз за допомогою власних
«імперських критеріїв» – чи відповідає його політична система визначальним
характеристикам класичної імперії? Так, першою та найголовнішою рисою
імперії є її ірраціональний потяг до абсолютної безпеки, якої вона намагається
досягти шляхом військової експансії. Однак Європейський Союз, хоча й
створювався, зокрема для підтримки миру у взаємовідносинах на регіональному
рівні, проте інструменти досягнення та забезпечення національної безпеки
кожної країни–члена окремо та, відповідно, й загальноєвропейської, були й
залишаються цілком раціональними та прагматичними. Більш того, вони
демонструють принципово новий та вельми ефективний підхід до співпраці та
інтеграції, що заздалегідь виключає можливість озброєних конфліктів – за умови
настільки тісної та глибокої взаємозалежності такі суперечності й протистояння
між членами Союзу стають нераціональними. 13
Другою визначальною характеристикою всіх класичних імперій являється
опора на власну військову могутність для досягнення своїх цілей. Натомість
більшість держав ЄС є членами НАТО, що забезпечує їм, крім національних
оборонних можливостей, ще й опору на сили союзників, зокрема військового
гіганта США, тож знаходячись під своєрідним «щитом» Північноатлантичного
альянсу й, відповідно, не маючі проблем з обороноздатністю, країни Євросоюзу
просто не мають таких цілей, задля досягнення, яких було б необхідним
використання зброї. Як наслідок, Європейський Союз дуже обмежено
опікується питанням збільшення власного військового потенціалу.
Ще однією характерною рисою імперій є ірраціональне прагнення
необмеженого домінування, що також не відповідає, ані сьогоднішнім реаліям,
ані політичній стратегії ЄС. По–перше, ЄС є регіональним, а не глобальним
інтеграційним об’єднанням. По–друге, процес його розширення є чітко
регламентованим, а його аргументація базується скоріше на якісних (в першу
чергу економічних) показниках кандидатів, аніж на кількісних (зокрема,
геополітичних). У ЄС немає спільної імперської ідеології, без якої неможливий
його розвиток в якості імперії. Як вже зазначалося вище, попри всі зусилля
політичної верхівки щодо економічного та політичного об’єднання
європейського простору, й досі не існує єдиної загальноєвропейської
національної ідентичності (і навряд чи вона з’явиться найближчим часом). За
таких умов говорити про спільну імперську свідомість є недоречним. Часом
дослідники згадують про імперську «цивілізаторську місію», розглядаючи
питання європейських цінностей та стандартів, що «нав’язуються іншим
країнам». Проте, варто чітко усвідомити різницю між рекомендаціями чи
висуненням умов щодо вступу до певних організацій та силовим насадженням
культури чи традицій на завойованих територіях. Для країн Європейського
Союзу згадані вище цінності та норми вже багато десятиліть є основою
внутрішньополітичного устрою та побудови відносин одне з одним, вони були
погоджені всіма учасниками інтеграційного об’єднання спільно та добровільно. 14
Для третіх держав майже всі європейські стандарти носять виключно дорадчий
характер і питання прийняття чи відмови від них є їхньою внутрішньою
справою. В свою чергу, лояльність європейським цінностям та втілення її на
практиці в політичній та соціальній сферах є своєрідною перепусткою до
елітного клубу під назвою «європейська спільнота», однак про жодний примус
не йдеться.
Ще одним приводом для згадки про імперію та проведення паралелей є
питання структури ЄС. Імперська периферія є цілковито позбавленою власного
суверенітету, чого в жодному разі не відбувається в Євросоюзі, не дивлячись на
досить широку компетенцію наддержавних органів. Статус «імперської
периферії» практично ніколи не буває добровільним, – як правило, він
підтримується силовим примусом з боку імперського центру, завдяки
використанню політичних та військових можливостей сконцентрованої в ньому
(тобто силового домінування). Дане положення також в жодному разі не можна
віднести до реалій європейського інтеграційного утворення.
Таким чином, можна побачити, що жодна з визначальних рис класичної
імперії не є притаманною сучасному Європейському Союзу, тож більшість
паралелей між ними, не дивлячись на оригінальність та цікавість самої ідеї, є
ближчими до метафор та ідіом, аніж до суворого політологічного аналізу [1].
ВИСНОВКИ
Отже, Європейський Союз належить до мультикультурної моделі
інтеграції. До передумов виникнення ЄС належать: близькість країн;
обмеженість ресурсів; розвиток транспортних можливостей; тяжіння до
розширення ринку з боку національних підприємств; взаємопроникнення
капіталу; конкурентний вплив з боку економіки США, а пізніше й азіатсько-
тихоокеанського регіону, політичне протистояння, розпад колоніальної системи.
Основною задачею утворення визначається стабільний і збалансований
розвиток.
Розглядаючи поняття Євросоюзу, можна виділити ряд проблем. По-перше,
це – складність визначення сутності ЄС, адже нормативні акти не дають чіткого
визначення. Проаналізувавши думки науковців, робимо висновок, що це -
сучасна конфедерація держав або «легка» держава, члени якої залишаються
незалежними, але вони об’єднали свою суверенність заради того, щоб набути
такої сили й ваги у світі, якої б вони ніколи не мали поодинці.
Наступною проблемою є трактування Євросоюзу як імперії нового типу,
але, виходячи з ознак класичної імперії (військова експансія, ірраціональний
потяг до абсолютної безпеки, прагнення до домінування, наявність спільної
імперської ідеології та національної ідентичності), дана думка відкидається. В
умовах замкненої міжнародної системи будь-які імперські стратегії ведуть до
дестабілізації. Держави Європи зближують свої політичні та економічні системи
на засадах рівності, взаємоповаги, демократії, толерантності.