Якiсна pеакцiя на вiтамiн K
Пpинцип методу: пpи додаваннi до pозчину вiтамiну K цистеїну та pозчину лугу pозвивається лимонно-жовте забаpвлення.
Хiд pоботи.
До 5 крап. pозчину вiтамiну K додають 5 крап. цистеїну та 1 крап. 10% NaOH. Спостеpiгають виникнення жовтого забаpвлення.
Тема 11. Дослідження білків плазми крові: білків гострої
фази запалення, власних та індикаторних ФЕРМЕНТІВ.
Актуальність теми.
Дослідження системи крові і, зокрема, білків плазми дає дуже цінну діагностичну інформацію. Відомо більше 100 білків, які в плазмі виконують важливі фізіологічні функції. При невідкладних станах часто використовують засоби для підтримання онкотичного тиску, який найбільше залежить від вмісту альбуміну.
Гуморальний імунітет оцінюють на підставі визначення імуноглобулінів. Важливе значення для аналізу ролі системи протеолізу у патогенезі багатьох захворювань має концентрація протеолітичних ферментів та їх інгібіторів. Дослідження білків гострої фази запалення широко використовується для діагностики запальних, алергічних та інших патологічних процесів. Ензимодіагностика – один з найбільш чутливих та інформативних методів діагностики захворювань внутрішніх органів (інфаркт міокарда, гепатит та ін.).
Мета та вихідний рівень знань.
Загальна мета.
Вміти аналізувати стан здоров’я людини в нормі та за умов розвитку патологічних процесів на підставі клініко-біохімічної характеристики системи крові.
Конкретні цілі:
- Аналізувати біохімічний склад крові та пояснювати діагностичну роль білків плазми крові.
- Знати клінічне значення та діагностичну оцінку білків „гострої фази” запальних процесів.
- Вміти оцінити зміни активності ферментів плазми при найбільш розповсюджених захворюваннях внутрішніх органів як точного високоінформативного методу ензимодіагностики.
Оpiєнтувальна каpтка для самостiйного вивчення студентами
навчальної лiтеpатуpи пpи пiдготовцi до заняття.
| Зміст і послідовність дій | Вказівки до навчальних дій |
| 1. Практичне вивчення визначення С-реактивного протеїна в сироватці крові. | 1.1. Визначення С-реактивного протеїна в сироватці крові. |
| 2. Білки плазми крові та їх клініко-біохімічна характеристика. | 2.1. Фракції білків плазми крові та їх фізіологічна роль. 2.2. Кількісна оцінка протеїнограми та загальні закономірності її змін при патологічних процесах (гостре та хронічне запалення, захворювання печінки, нирок, інфекційні процеси). |
| 3. Компоненти системи неспецифічної резистентності та тестові білки „гострої фази” (БГФ) запальних процесів. | 3.1. α-Протеїназний інгібітор, α2-макроглобулін, фізіологічна роль та характер змін при патологічних процесах. 3.2. С-реактивний протеїн, клініко-діагностичне значення. 3.3. Фібронектин, фізіологічне значення та діагностична роль. 3.4. Кріоглобулін, церулоплазмін, гаптоглобін як компоненти БГФ. |
| 4. Ферменти плазми крові та їх значення в ензимодіагностиці захворювань внутрішніх органів. | 4.1. Амінотрансферази, біороль, клінічне та діагностичне значення (АсАТ, АлАТ). 4.2. Амілаза, біороль, клініко-біохімічне значення. 4.3. Креатинкіназа як кардіоспецифічний фермент в діагностиці інфаркта міокарда. 4.4. Фосфатаза лужна і кисла, біороль, клініко-діагностичне значення. |
Практичні навики.
1. Оцінювати стан системи крові та її біохімічних функцій.
2. Пояснювати роль білків, індикаторних ферментів плазми крові в нормі та при патології.
Індивідуальна самостійна робота студентів.
1. Створити електронну схему калікреїн-кінінової системи.
2. Підготувати реферат на тему „Система протеолізу та її роль в нормі і при ушкодженні тканин”.
Алгоритм лабораторної роботи.
Визначення С-реактивного протеїна в сироватці крові.
Принцип методу заснований на реакції преципітації С-реактивного протеїна (СРП) з антисироваткою.
Хід роботи.
Скляний капіляр тримають двома пальцями і під кутом 40-450 опускають кінцем у флакон з антисироваткою, набираючи її на 1/3 довжини капіляра (3 см). Капіляр опускають тим же кінцем в досліджувану сироватку і набирають також на 1/3 довжини капіляра – 3 см (не повинно бути повітря між реагентами!). Далі капіляр заповнений на 2/3 довжини, протирають ватою покачують 10-12 раз, перемішуючи рідину від одного кінця до другого, і встановлюють у штатив. Перед встановленням капіляра в штатив його слід нахилити, щоб кінець, через який набирали сироватку, був вільним на 15 мм. Потім цей кінець занурюють у пластилін штатива так, щоб рівень рідини в ньому був вище поверхні пластиліну на 10 см (сироватка знаходиться на повітряному стовпчику). Капіляр при фіксації тримають горизонтально, а штатив – вертикально, щоб на вилити вміст капіляра.
Утворення преципітату (осад) в капілярі вказує на наявність СРП в досліджуваній сироватці.
Тема 12. Дослідження кислотно-основного стану крові та
дихальної функції еритроцитів. Патологічні форми гемоглобінів.
Актуальність теми.
Порушення кислотно-основного гомеостазу виникає при багатьох патологічних процесах і відноситься до невідкладних станів; декомпенсація кислотно-основного гомеостазу загрожує життю хворих.
Знання особливостей механізмів регуляції і підтримки кислотно-основного гомеостазу необхідне для розуміння стану хворих при розвитку ацидозу чи алкалозу, а також для адекватного вибору методів корекції їх порушень.
Мета та вихідний рівень знань.
Загальна мета.
Аналізувати форми порушення КОР, пояснювати зміни показників КОР при різних формах ацидозу та алкалозу.
Конкретні цілі:
1. Трактувати біохімічні принципи дихальної функції еритроцитів.
2. Аналізувати механізми регуляції та підтримки КОР: буферні системи крові, функції легень і нирок.
3. Трактувати зміни КОР при гіпоксії, механізми їх виникнення.
Вихідний рівень знань-вмінь: знати хімічний склад буферних систем та механізм їх дії.
Оpiєнтувальна каpтка для самостiйного вивчення студентами
навчальної лiтеpатуpи пpи пiдготовцi до заняття.
| Зміст і послідовність дій | Вказівки до навчальних дій |
| 1. Практичне вивчення визначення гемінової групи гемоглобіну. | 1.1. Визначення гемінової групи гемоглобіну. Поясніть принцип методу. |
| 2. Дихальна функція еритроцитів. | 2.1. Гемоглобін: структура, властивості. 2.2. Механізм участі гемоглобіну в транспорті кисню та діоксиду вуглецю. 2.3. Варіанти гемоглобінів людини; молекулярні порушення будови гемоглобінів – гемоглобінопатії, таласемії. |
| 3. Кислотно-основний стан організму людини. | 3.1. Механізми регуляції та підтримки кислотно-основного стану: буферні системи крові; функція легень і нирок. 3.2. Показники кислотно-основного стану, що досліджуються в клініці. |
| 4. Порушення кислотно-основного стану. | 4.1. Метаболічний алкалоз і ацидоз, механізми їх виникнення. 4.2. Респіраторні алкалоз і ацидоз, механізми їх виникнення. |
Алгоритм лабораторної роботи.
Визначення гемінової групи гемоглобіну бензидиновою пробою
Принцип методу. Для визначення гемінової групи використовують бензидинову пробу, яка базується на каталітичних властивостях похідних гемоглобіну (оксигемоглобіну, карбоксигемоглобіну). Продукт окислення бензидину має синій колір, який поступово може переходити в червоний. Проба дуже чутлива.
Хід роботи. В пробірку вносять 5 крапель розбавленої крові, додають 5 крапель розчину бензидину і 2-3 краплі перекису водню. Спостерігають за зміною кольору.
Ситуаційні задачі.
- Концентpацiя стандаpтного бiкаpбонату в плазмi кpовi у хвоpого на запалення легень складає 20 ммоль/л, pH кpовi - 7,33, концентpацiя pозчиненого в плазмi СО2 - 50 мм pт.ст. Який стан кислотно-основної piвноваги i чим вiн обумовлений?
- Концентpацiя стандаpтного бiкаpбонату (SВ) в плазмi кpовi хвоpого на цукpовий дiабет складає 6 ммоль/л, pH кpовi - 7,10, межа значень ВЕ ("надлишок чи дефiцит кислот") складає -5,2. Зpобiть висновок пpо стан кислотно-основної piвноваги i пояснiть механiзм змін.
- pH кpовi хвоpого на токсичний гепатит доpiвнює 7,27, pСО2 = 42 мм рт.ст., SВ=23 ммоль/л, ВВ=33 ммоль/л, ВЕ= -9 ммоль/л, молочна кислота = 9,7 ммоль/л. Дайте оцiнку стану КОР. Hазвiть фоpму поpушення, пояснiть механiзм pозвитку.
- pH плазми кpовi хвоpого доpiвнює 7,20, pСО2 = 68 мм pт.ст., ВS=13 ммоль/л, ВВ=15 ммоль/л; ВЕ= -11 ммоль/л. Зpобiть висновок пpо стан i фоpму поpушення КОР.
- pH плазми кpовi хвоpого складає 7,45, pСО2 =28 мм pт.ст., SВ=32,4 ммоль/л; ВЕ= +5,8 ммоль/л; ВВ=68 ммоль/л. Зpобiть висновок пpо стан КОР i фоpму поpушення.
Тема 13. Дослідження азотистого обміну
та небілкових азотовмісних компонентів крові –
кінцевих продуктів катаболізму гему.
Актуальність теми.
Поpяд з бiлками в кpовi знаходяться азотистi сполуки небiлкового хаpактеpу: сечовина, сечова кислота, кpеатинiн, амонiй-iон, iндикан, бiлipубiн, амiнокислоти, пептиди, кpеатин. За виключенням тpьох останнiх, вони є кiнцевими пpодуктами азотистого обмiну. Азот вищеназваних pечовин носить назву "залишкового", так як вiн визначається пiсля осадження бiлкiв в безбiлковому залишку кpовi. Видiляють pетенцiйну та пpодукцiйну азотемiю. Ретенцiйна азотемiя виникає внаслiдок поpушення азотвидiльної функцiї ниpок, а також пpи сеpцево-судиннiй недостатностi. Пpодукцiйна азотемiя pозвивається пpи печiнковiй недостатностi, пpи пiдвищеному pозпадi бiлкiв в оpганiзмi (злоякiснi пухлини, тубеpкульоз) та iн.
Визначення залишкового азоту в крові є обов'язковим пpи дiагностицi захвоpювань ниpок.
При катаболізмі гему відбувається розрив тетрапірольного кільця гему, утворення вердоглобіну, білівердину, білірубіну, перетворення на білірубін-диглюкуронід, екскреція в жовч. Визначення жовчних пігментів застосовується для диференційної діагностики жовтяниць.
Мета та вихідний рівень знань.
Загальна мета.
Оцінювати показники азотистого обміну та зміни вмісту азотовмісних небілкових компонентів крові
Конкретні цілі:
1. Аналізувати біохімічний склад крові та пояснювати діагностичну роль небілкових азотовмісних сполук (залишковий азот) та небілкових азотовмісних компонентів крові – кінцевих продуктів катаболізму гему в нормі та за умов патології.
Вихідний рівень знань-вмінь: знати структуру, метаболізм, локалізацію, норми компонентів залишкового азоту крові. Знати будову молекули гемоглобіну.
Оpiєнтувальна каpтка для самостiйного вивчення студентами
навчальної лiтеpатуpи пpи пiдготовцi до заняття.
| Зміст і послідовність дій | Вказівки до навчальних дій |
| 1. Практичне вивчення визначення вмісту залишкового азоту крові. | 1.1. Визначення залишкового азоту крові. |
| 2. Небілкові азотисті органічні сполуки плазми крові. | 2.1. Норма залишкового азоту в сироватці крові. Клінічне значення його визначення. 2.2. Склад залишкового азоту. Походження, норми та клінічне значення визначення: сечовини, аміаку, сечової кислоти, креатину, креатиніну, індикану, амінокислот, білірубіну. 2.3. Вкажіть причини ретенційної та продукційної азотемії, їх зв'язок з окремими формами патології органів і систем. 2.4. Які особливості складу залишкового азоту характерні для різних видів азотемії? |
| 3. Катаболізм гемоглобіну. | 3.1. Схема катаболізму гемоглобіну та гему. 3.2. Будова жовчних пігментів. Норми вмісту в сироватці крові, сечі, калі. 3.3. Клінічне значення визначення жовчних пігментів. |
Практичні навики.
Оцінювати показники азотистого обміну та зміни вмісту азотовмісних небілкових компонентів крові.
Алгоритм лабораторної роботи.
Визначення залишкового азоту крові за Раппопортом-Ейхгорном.
Принцип методу: після осадження білків крові на азотисті сполуки центрифугата діють лужним розчином гіпоброміту, залишок якого визначають йодометрично. Різниця в кількості гіпосульфіту, затраченого на титрування контролю та досліду, використовують для розрахунку залишкового азоту у сироватці крові.
Хід роботи:
| ДОСЛІД У центрифужну пробірку вносимо1 мл води, 1 мл сироватки крові, 4 мл осаджувача, перемішуємо та через 10 хвилин центрифугуємо 5-10 хвилин. В колбу відмірюємо 2 мл центрифугата додаємо 2,5 мл гіпоброміту, перемішуємо та через 2 хвилини додаємо 2-3 краплі КІ, 1,5 мл 18% НСІ. Титруємо гіпосульфітом до слабожовтого кольору. Додаємо 2-3 краплі крохмалю та титруємо до знебарвлення гіпосульфітом. | КОНТРОЛЬ В колбу відмірюємо 2 мл осаджу- вача, додаємо 2,5 мл гіпоброміту перемішуємо та через 1-2 хвилини додаємо 2-3 краплі КІ, 1,5 мл 18% НСІ. Титруємо гіпосульфітом до слабожовтого кольору. Додаємо 2-3 краплі крохмалю та титруємо до знебарвлення розчином гіпосульфіту. |
Розрахунок залишкового азоту (RN):
Різниця у кількості мл гіпосульфіту використаного та титрування контрольної (К) і дослідної (Д) проб помножують на коефіцієнт (30).
RN = (К – Д) · 30 = залишковий азот, мг%
мг% · 0,7139= залишковий азот, ммоль/л
Норма залишкового азоту крові: 14,3 – 28,6 ммоль/л
Тема 14. Біохімія печінки. Патобіохімія жовтяниць.
Актуальність теми: визначається важливим значенням печінки в обміні білків, жирів, вуглеводів, біологічно активних речовин, гормонів, пігментів, а також детоксикації різних речовин.
Знання біохімії печінки необхідні для розуміння патогенезу різних форм її патології і порушень інших систем і органів: нервової, серцево-судинної та нирок, а також для обґрунтування профілактичних та лікувальних заходів при печінкової недостатності.
Визначення вмісту білірубіну в сироватці крові важливо для оцінки функції печінки та диференційної діагностики жовтяниць (гемолітичної, паренхіматозної, механічної, генетично детерминованих).
Мета та вихідний рівень знань.
Загальна мета.
Вміти використовувати знання з біохімії печінки при вивченні основ її патології та вміти визначати вміст білірубіну в сироватці крові для оцінки пігментоутворюючої функції печінки та жовчовиділення.
Конкретні цілі:
1. Трактувати біохімічні закономірності функції печінки: вуглеводної, ліпідрегулюючої, білок-синтезуючої, сечовиноутворювальної, пігментної, жовчоутворювальної.
2. Аналізувати диференційні зміни біохімічних показників крові та сечі (вільний та кон’югований білірубін) з метою оцінки патобіохімії жовтяниць.
3. Пояснювати роль печінки в забезпеченні нормоглікемії (синтез і катаболізм глікогену, глюконеогенез) та патологічні зміни – гіпо-, гіперглікемія, глюкозурія.
4. Пояснювати біохімічні основи розвитку недостатності функції печінки за умов хімічного, біологічного та радіаційного ураження.
5. Вміти кількісно визначати білірубін (прямий, загальний) у сироватці крові по Ієндрашику.
Вихідний рівень знань-вмінь: уміти застосовувати знання про будову та функції печінки, вміти писати формулу гема.
Оpiєнтувальна каpтка для самостiйного вивчення студентами
навчальної лiтеpатуpи пpи пiдготовцi до заняття.
| Зміст і послідовність дій | Вказівки до навчальних дій |
| 1. Практичне вивчення визначення білірубіну в сироватці крові. | 1.1. Визначення білірубіну в сироватці крові. |
| 2. Функції печінки. | 2.1. Вуглеводна (глюкостатична) функція печінки. 2.2. Білоксинтезуюча, сечовиноутворювальна, функція печінки. Біохімічні механізми розвитку печінкової енцефалопатії. 2.3. Роль печінки в регуляції ліпідного складу крові. 2.4. Жовчо-утворювальна функція печінки. Біохімічний склад жовчі. 2.5. Зміни біохімічних показників при гострому гепатиті, викликаному вірусами чи алкогольною інтоксикацією, їх діагностична оцінка. 2.6. Зміни біохімічних показників при хронічному гепатиті, цирозі, жовчокам’яній хворобі, дискінезії та холециститі, їх діагностична оцінка. Зв'язок порушень в екскреторній функції печінки з порушеннями процесів травлення в кишечнику, діагностика цих порушень. 2.7. Роль печінки в обміні жовчних пігментів. Катаболізм гемоглобіну. |
| 3. Патобіохімія жовтяниць | 3.1. Гемолітична (передпечінкова), паренхіматозна (печінкова), обтураційна (післяпечінкова) жовтяниці. 3.2. Ферментативні, спадкові жовтяниці: синдром Криглера-Найяра, хвороба Жільбера, синдром Дабіна-Джонсона, жовтяниці новонароджених. |
Індивідуальна самостійна робота студентів.
1. Створити схему „Біохімія жовтяниць”.
2. Скласти таблицю „Диференційна діагностика жовтяниць” і заповнити її.
Алгоритм лабораторної роботи.
Визначення білірубіну в сироватці крові.
Принцип методу: в основі методу лежить реакція Ван-ден-Берга: білірубін при взаємодії з діазореактивом дає червоно-рожеве забарвлення, інтенсивність якого прямопропорційна його концентрації. За різницею між кількістю загального і прямого білірубіну визначають рівень непрямого білірубіну.
Вміст пробірки 1 колориметрують через 20 хвилин.
Вміст пробірки 2 колориметрують через 5-10 хвилин.
( λ = 540 нм, кювета – 5 мм).
Хід визначення:
| Розчини | Пробірка 1 загальний білірубін | Пробірка 2 прямий білірубін | Пробірка 3 контроль |
| Сироватка крові Кофеїн Фіз. розчин Діазореактив | 0.5 1,75 - 0,25 | 0.5 - 1,75 0,25 | - 1,75 0,5 0,25 |
Е
0,5
0,4
0,3
0,2
0,1
17,1 34,2 51,3 68,4 85,5 102,6 мкмоль/л
Норма вмісту: загальний білірубін: 8,5-20,5 мкмоль/л (0,5-1,2 мг%),
непрямий білірубін: 1,7-17,1 мкмоль/л (0,1-1,0 мг%),
прямий білірубін: 2,2-5,1 мкмоль/л (0,13-0,3 мг%).
Тема 15. Дослідження процесів біотрансформіції
ксенобіотиків та ендогенних токсинів. Мікросомальне
окислення, цитохром Р450.
Актуальність теми.
Всі лікарські речовини поділяються на природні (аутобіогенні) та чужорідні (ксенобіотики). Ксенобіотики в нормі відсутні в організмі людини. Ксенобіотики проходять при своєму перетворенні 2 основні фази: модифікацію (несинтетична) і кон’югацію (синтетична). В мікросомах знаходяться ферментні ланцюги окислення речовин (мікросомальне окислення). Вони представлені двома короткими ланцюгами переносу електронів і протонів. Один з них – монооксигеназний ланцюг окислення, другий – редуктазний ланцюг окислення. Цитохром Р 450 – остання самоокислювальна ланка монооксигеназного ланцюга мікросом. Як і всі цитохроми, він відноситься до гемпротеїнів.
Мета та вихідний рівень знань.
Загальна мета.
Знати біохімічні механізми детоксикаційної функції печінки: типи реакцій мікросомального окислення та кон’югації в біотрансформації ксенобіотиків. Знати ферментні ланцюги окислення в мікросомах.
Конкретні цілі: трактувати біохімічні механізми функціонування детоксикаційної системи печінки, реакції мікросомального окислення та кон’югацію в біотрансформації ксенобіотиків та ендогенних токсинів.
Вихідний рівень знань-вмінь. Знати будову та функції печінки. Типи хімічних реакцій.
Оpiєнтувальна каpтка для самостiйного вивчення студентами
навчальної лiтеpатуpи пpи пiдготовцi до заняття.
| Зміст і послідовність дій | Вказівки до навчальних дій |
| 1. Практичне вивчення визначення індикану в сечі. | 1.1. Визначення індикану в сечі. |
| 2. Детоксикаційна функція печінки. | 2.1. Біотрансформація ксенобіотиків та ендогенних токсинів. |
| 3. Типи реакцій біотрансформації чужорідних хімічних сполук у печінці. | 3.1. Реакції мікросомального окислення. 3.2. Індуктори та інгібітори мікросомальних монооксигеназ. 3.3. Реакції кон’югації в гепатоцитах: біохімічні механізми, функціональне значення. |
| 4. Електроннотранспортні ланцюги ендоплазматичного ретикулуму. | 1.1. Генетичний поліморфізм та індуцибельність синтезу цитохрому Р 450 . 1.2. Виникнення і природа розвитку толерантності до лікарських засобів. |
| 5. Клінічна оцінка визначення індикану. | 5.1. Утворення індолу та етапи його знешкодження. 5.2. Яке клінічне значення має визначення індикану в крові та сечі? |
Індивідуальна самостійна робота студентів.
Реферативне повідомлення «Методи визначення детоксикаційної функції печінки».
Алгоритм лабораторної роботи.
Виявлення індикану в сечі (проба Обермейера).
Принцип методу. Індикан (тваринний індикан) – калієва сіль індоксилсульфату. Метод ґрунтується на перетворенні індикану в індоксил в процесі кислотного гідролізу ефірного зв’язку сильною мінеральною кислотою (хлористоводнева кислота). Утворений індоксил, в присутності тимолу, окислюється хлоридом заліза до індиголігнону – сполуки рожево-фіолетового кольору.
Хід роботи. До 4 мл сечі додають 2 мл 10%-го розчину ацетату свинцю [Pb (CH3COOH)2] для осадження жовчних пігментів, солей та інших речовин, що заважають проведенню реакції. Утворений осад відфільтровують. До 2 мл фільтрату додають 1 мл 5%-го розчину тимолу в 96%-ому етиловому спирті та 2 мл реактиву Обермейера (0,4 г хлориду заліза - FeCl3, розчиненого в 100 мл хлористоводневої кислоти). Через 10 хв. додають 1 мл хлороформу, обережно перемішують і спостерігають за утворенням двох шарів: верхнього – водного та нижнього – хлороформового. Нижній, хлороформовий шар забарвлюється в рожево-фіолетове забарвлення. При вираженій індиканурії інтенсивність забарвлення посилюється до червоно-фіолетового кольору. Це дає змогу робити напів-кількісну оцінку результатів.
З метою подальшого уточнення отриманого результату, нижній хлороформовий шар відбирають піпеткою, переносять в іншу пробірку і додають декілька крапель 20%-го розчину тіосульфату натрію. За відсутності індикану в сечі забарвлення зникає після додавання тіосульфату натрію. При позитивній реакції, за наявності індикану в сечі, забарвлення шару хлороформу не зникає після додавання тіосульфату натрію.
Тема 16. Дослідження нормальних компонентів сечі.
Актуальність теми.
В регуляції гомеостазу – сталості внутрішньго середовища організму ниркам належить головна роль. Вони забезпечують виведення з оpганiзму кiнцевих пpодуктiв азотистого обмiну, води i солей, а також токсичних pечовин. Завдяки pегуляцiї складу сечi ниpки пiдтpимують сталiсть водно-сольового балансу, осмотичного тиску piдин оpганiзму та кислотно-лужного стану. Hиpки синтезують та секретують в загальний кровотік також деякі біологічно активні сполуки.
Бiохiмiчне дослiдження сечi необхiдне лiкаpю для діагностики захворювань ниpок, оцiнки їх функцiї та сечовидiльних шляхiв, а також виявлення захворювань iнших оpганiв i систем.
Мета та вихідний рівень знань.
Загальна мета.
1. Вивчити біохімічні процеси які лежать в основі сечоутворення в нирках.
2. Аналізувати біохімічний склад сечі в нормі.
Конкретні цілі:
1. Трактувати біохімічні механізми регуляції нирками водно-сольового обміну та кислотно-основної рівноваги.
2. Оцінювати функціональне значення кінцевих продуктів азотистого обміну та продуктів детоксикації які виділяються з сечею в нормі.
Вихідний рівень знань-вмінь: знати будову та функції нирок, а також назву і будову біологічно активних речовин, які регулюють сечоутворення.
Оpiєнтувальна каpтка для самостiйного вивчення студентами
навчальної лiтеpатуpи пpи пiдготовцi до заняття.
| Зміст і послідовність дій | Вказівки до навчальних дій |
| 1. Практичне вивчення фізико-хімічних властивостей сечі в нормі. | 1.1. Визначення відносної густини та рН сечі. |
| 2. Бiологiчна pоль ниpок. | 2.1. Пояснiть функцiї ниpок в оpганiзмi, їх роль в пiдтриманнi балансу води, електpолiтiв, сталостi осмотичного тиску, pH, виведеннi кiнцевих пpодуктiв обмiну. 2.2. Пояснiть pоль ниpок в синтезi pечовин pегулятоpної дiї (ренін-ангиотензин-альдостеронова система), обмiні кpеатину та утворенні кальцитріолу. |
| 3. Біохімічні механізми сечоутворювальної функції нирок. | 3.1. Механiзм утвоpення в гломеpулах пеpвинної сечi i її хiмiчний склад. Кліренс креатиніну. 3.2. Механiзм утвоpення втоpинної сечi. 3.3. Регуляцiя сечоутвоpення. |
| 4. Обмiн pечовин в ниpках. | 4.1. Особливостi енеpгетичного обмiну в ниpках. 4.2. Пояснiть молекуляpнi механiзми підтримання нирками pегуляцiї сталості КОР. |
| 5. Хiмiчний склад сечi в ноpмi. | 5.1. Основнi фiзико-хiмiчнi властивостi сечi. 5.2. Hазвiть основнi оpганiчнi i мiнеpальнi компоненти сечi, кiлькiсть їх добової екскpецiї. |
| 6. Клiнiчне значення аналiзу сечі. | 6.1. Hа конкpетних пpикладах пояснiть значення аналiзу сечi для виявлення патологiї ниpок, оцiнки їх функцiї, дiагнозу i пpогнозу хвоpоб iнших оpганiв i систем. |
Індивідуальна самостійна робота студентів.
Пiдготуйте pефеpативне повiдомлення на тему:
1. Молекулярні механізми різних стадій сечоутворення, вплив на них біорегуляторів.
2. Ренін-ангіотензин-альдостеронова система, ії фізіологічна роль.
3. Ренальна остеодистрофія.
Алгоритм лабораторної роботи.
1. Визначення відносної густини сечі.
В нормі відносна густина сечі - 1,017-1,022.
У невеликий циліндр налити сечу і обережно занурити урометр. Виконати вимірювання за шкалою урометра (нижній меніск рідини).
2. Визначення рН сечі (за допомогою універсального індикатора).
На середину індикаторного папірця нанести 2 крап. сечі, через 1 хвилину співставити колір з контрольною смужкою на універсальному індикаторі та встановити відповідне значення рН дослідної сечі.
Тема 17. Дослідження патологічних компонентів сечі.
Актуальність теми.
Порушення сечоутворення спостерігається при ушкодженні нефрону, розладах нейрогуморальної регуляції функції нирок, больовому синдромі, серцево-судинній недостатності та ін. Найбільш глибокі порушення гомеостатичної функції нирок характерні для уремії – тяжкої форми ниркової недостатності, що призводить до значного зменшення виділення з організму продуктів азотистого обміну, екскреції іонів водню і органічних кислот, зміни вмісту електролітів крові, порушенню гомеостазу. Знання біохімічних механізмів патогенезу ниркової недостатності і змін хімічного складу сечі необхідні лікарю для глибокого розуміння основ патології нирок та інших систем, мають важливе значення для розуміння патогенезу і діагностики захворювань, для оцінки ефективності лікування.
Мета та вихідний рівень знань.
Загальна мета.
Вміти використовувати знання з біохімії нирок в клінічній медицині для пояснення патогенезу різних форм патології нирок і обумовлених ними порушень гомеостазу, для діагностики і контролю лікування захворювань нирок, а також серцево-судинної, ендокринної та інших систем.
Конкретні цілі:
1. Аналізувати диференційні зміни біохімічних показників сечі з метою оцінки патобіохімії жовтяниць.
2. Трактувати біохімічні механізми регуляції водно-сольового обміну та роль нирок в утворенні сечі.
3. Аналізувати біохімічний склад сечі за умов розвитку патологічних процесів: оцінювати функціональне значення кінцевих продуктів азотистого обміну (сечовина, сечова кислота, креатин) та продуктів детоксикації (індикан, гіпурова кислота), зміни їх добового виділення.
4. Аналізувати стан здоров’я людини на підставі біохімічних параметрів змін проміжних та кінцевих продуктів метаболізму в сечі.
Вихідний рівень знань-вмінь.
1. Біохімічний склад сечі людини в нормі.
2. Клініко-діагностичне значення аналізу складу сечі.
Оpiєнтувальна каpтка для самостiйного вивчення студентами
навчальної лiтеpатуpи пpи пiдготовцi до заняття.
| Зміст і послідовність дій | Вказівки до навчальних дій |
| 1. Практичне вивчення методів якісного та кількісного визначення патологічних компонентів сечі і оцінка їх діагностичного значення. | 1.1. В зошит протоколів дослідів випишіть алгоритм лабораторної роботи. |
| 2. Патобіохімія нирок та водно-сольового обміну | 2.1. Біохімічний склад сечі людини за умов патологічних процесів. Клініко-діагностичне значення аналізу складу сечі. 2.2. Біохімічна характеристика ниркового кліренсу та ниркового порогу, їх діагностичне значення. 2.3. Клініко-біохімічні зміни при гломерулонефриті, амілоїдозі, пієлонефриті, гострій нирковій недостатності. 2.4. Діагностика хронічної ниркової недостатності. 2.5. Характеристика умов утворення і нирках каменів, їх хімічний склад та заходи профілактики. |
Індивідуальна самостійна робота студентів.
1. Підготувати реферативну доповідь на тему: «Ниркова недостатність, біохімічні зміни крові та сечі».
2. Підготувати реферативну доповідь на тему: «Якісні зміни сечоутворення при надмірному і тривалому болі».
3. Підготувати реферативну доповідь на тему: «Мікроальбумінурія. Діагностичне значення для оцінки діабетогенної нефропатії».
4. Підготувати реферативну доповідь на тему: «Зміни показників сечі при цукровому діабеті».
Алгоритм лабораторної роботи.
1. Якісне визначення білка:
До 0,5 мл сечі додати 0,5 мл 20% сульфосаліцилової кислоти. При наявності білка з'являються білі пластівці.
Кількісне визначення білка:
Проба Геллера: на 0,5 мл 5% розчину HNO3 нашаровують 0,5 мл сечі, утворюється біле ниткоподібне кільце, що відповідає 0,033 г/л білка.
2. Якісне визначення глюкози з реактивом Фелінга:
До 20 крап. сечі додають 10-20 крап. реактиву Фелінга, кип'ятять. При наявності глюкози з'являється жовтий осад.
Кількісне визначення глюкози за Альтгаузеном:
До 1 мл 10% NaOH додають 4 мл сечі, кип'ятять 1 хвилину та співставляють з стандартною шкалою.
Кількісне визначення глюкози за допомогою "Глюкотесту", в основі якого лежить глюкозоксидантна реакція з утворенням глюконової кислоти у присутності кисню. Ступінь забарвлення індикаторної смужки порівнюють із стандартною шкалою.
3. Якісне визначення крові бензидиновою пробою:
До 20 крап. сечі додають 20 крап. бензидинового реактиву, 5 крап. H2O2. При наявності кров'яних пігментів сеча забарвлюється в зелений колір.
4. Визначення кетонових тіл:
До 20 крап. сечі додають 20 крап. 10% NaOH, 20 крап. нітропрусиду натрію, 10 крап. CH3COOH. При наявності кетонових тіл з'являється вишневе забарвлення.
Визначення ацетону за допомогою набору для експрес-аналізу "Ацетон в сечі". Про наявність ацетону свідчить фіолетове забарвлення таблетки.
5. Визначення жовчних кислот в сечі:
Через паперовий фільтр фільтрують 2 мл сечі. У конус фільтра вносять 1 крап. HNO3. При наявності жовчних кислот на фільтрі утворюються різнокольорові кільця (зеленого, синього, червоного, жовтого кольорів).
6. Визначення уробіліну в сечі:
До 1 мл сечі додають 5 крап. 5% розчину CuSO4 та 0,5 мл хлороформу. Перемішують. При позитивній реакції нижній шар забарвлюється в рожевий колір.
Тема 18. Біохімія м’язів та м’язового скорочення.
Актуальність теми.
М’язи складають близько половини маси тіла. При скороченні м’язів хімічна енергія АТФ перетворюється в механічну.
Порушення метаболізму м’язів призводить до тяжких захворювань. Так, підвищення активності лізосомальних протеаз в цитозолі призводить до прогресуючої м’язової дистрофії. Недостатність вітаміну Е, денервація м’язів, їх іммобілізація супроводжується розпадом білків м’язів і наступною їх атрофією.
Ішемія міокарда викликає зменшення рівня АТФ в ньому і порушення функції та структури органу. Знання принципів біохімічної діагностики найпоширеніших хвороб людини, в тому числі ІХС – показник професійної зрілості лікаря.
Мета та вихідний рівень знань.
Загальна мета.
Знати біохімічні та молекулярні основи фізіологічних функцій м’язової тканини, особливості метаболізму серцевого м’яза; основи патохімії м’язової тканини та біохімічні принципи діагностики, зокрема ензимодіагностики інфаркту міокарда.
Конкретні цілі:
1. Пояснювати біохімічні основи енергозабезпечення та молекулярні механізми м’язового скорочення.
2. Пояснювати порушення обміну речовин міокарда та зміну активності ензимів плазми крові при гострому інфаркті.
Вихідний рівень знань-вмінь. Структура та функція м’язів (анатомія, гістологія), обмін вуглеводів і ліпідів в тканинах (попередні заняття біохімії).
Оpiєнтувальна каpтка для самостiйного вивчення студентами
навчальної лiтеpатуpи пpи пiдготовцi до заняття.
| Зміст і послідовність дій | Вказівки до навчальних дій |
| 1. Практичне вивчення визначення вмісту холестеролу в м’язовій тканині. | 1.1. В зошит протоколів дослідів виписати алгоритм лабораторної роботи. |
| 2. Ультраструктура та біохімічний склад міоцитів. | 2.1 Cтруктурна організація саркомерів. 2.2 Білки міофібрил: міозин, актин, тропоміозин, тропонін. Молекулярна організація товстих та тонких філаментів. |
| 3. Молекулярні механізми м’язового скорочення: сучасні уявлення про взаємодію м’язових філаментів. | 3.1. Роль іонів Са2+ в регуляції скорочення та розслаблення скелетних і гладеньких м’язів. 3.2. Біоенергетика м’язової тканини: джерела АТФ у м’язах. Роль креатинфосфату в забезпеченні енергії м’язового скорочення. 3.3. Патобіохімія м’язів – міопатії. |
| 4. Клітнинна організація та особливості м’язової тканини серця. | 4.1. Особливості біоенергетичних процесів у міокарді та регуляція скорочення кардіоміоцитів. 4.2. Зв’язок обміну серцевого м’язу з обміном у нервовій, ендокринній системах, печінці, легенях, судинах. |
Індивідуальна самостійна робота студентів. Підготувати реферат на тему: “Патобіохімія гіпертонічної хвороби”.
Алгоритм лабораторної роботи.
Визначення холестеролу в м’язах.
Хід роботи:
Пробірки і мікропіпетки повинні бути сухими. В чотири центрифужні мірні пробірки відмірюють по 2,0 мл реактива Ілька (обережно, концентровані кислоти), потім в першу пробірку відмірюють мікропіпеткою 0,1 мл гомогенату скелетних м’язів; в третю – 0,1 мл гомогенату серцевого м’язу; а у четверту – 0,1 мл гомогенату гладеньких м’язів.
Вміст пробірок обережно струшують для перемішування та залишають на 20 хв. Потім вміст пробірок фотометрують на ФЕК при червоному світофільтрі в 5 мл кюветах (λ=630-690 нм).
За знайденими величинами оптичної густини (екстинції) стандарту і екстинції вмісту других пробірок складають пропорції та розраховують концентрацію холестеролу в досліджуваних м’язах.
Гомогенати м’язів готують в співвідношенні 5,0 г тканини на 20,0 мл води.
В нормі вміст холестеролу в скелетних м’язах – 0,06 %, в серцевому – 0,12 %, в гладеньких м’язах – 0,21 %.
Тема 19. Біохімія сполучної тканин Та КІСТКОВОЇ ТКАНИНИ.
Актуальність теми.
Вивчення особливостей хімічного складу і метаболізму сполучної тканини має важливе значення для розуміння патогенезу колагенозів, мукополісахаридозів та інших захворювань сполучної тканини і для розробки методів їх діагностики та лікування.
Кісткова тканина виконує опірну функцію, є місцем депонування кальція, неорганічного фосфату. В кістковову мозку утворюються клітини крові. Знання метаболізму кiсткової тканини i її мiнеpального складу необхiднi для pозумiння механiзмiв остеогенезу i його поpушень пpи захвоpюваннях опоpно-pухового апаpату.
Мета та вихідний рівень знань.
Загальна мета. Уміти використовувати знання про будову та метаболізм сполучної тканини для діагностики колагенозів, мукополісахаридозів.
Вміти використовувати знання про специфіку структури та метаболізму кісткової тканини для діагностики захворювань опорно-рухового апарату.
Конкретні цілі:
1. Трактувати біохімічні закономірності метаболізму сполучної тканини.
2. Аналізувати біохімічний склад сполучної тканини (фібрилярного та основного компонентів).
3. Пояснювати особливості патобіохімії сполучної тканини: біохімічні механізми виникнення мукополісахаридозів та колагенозів.
4. Вміти оцінювати стан кісткової тканини, знати фактори ризику остеопорозу.
Вихідний рівень знань-вмінь: знати хімічну будову амінокислот, які входять до складу колагену. Знати гістологію сполучної, кісткової тканини.
Оpiєнтувальна каpтка для самостiйного вивчення студентами
навчальної лiтеpатуpи пpи пiдготовцi до заняття.
| Зміст і послідовність дій | Вказівки до навчальних дій |
| 1. Практичне вивчення визначення сіалових кислот за методом Геса. | 1.1. Визначення вмісту сіалових кислот в ротовій рідині. 1.2. Клінічне значення визначення сіалових кислот в біологічних матеріалах. |
| 2. Загальна характеристика морфології та біохімічного складу сполучної тканини. | 2.1. Біохімічна будова міжклітинної речовини пухкої волокнистої сполучної тканини. 2.2. Фібрилярні білки: колагенові та еластичні волокна (будова колагену та еластину). 2.3. Біохімічний склад основної аморфної речовини міжклітинного матриксу (будова глікопротеїнів та протеогліканів). |
| 3. Біосинтез колагену. | 3.1. Етапи синтезу колагену. 3.2. Особливості трансляційної та посттрансляційної модифікації колагену. 3.3. Утворення фібрилярних структур. |
| 4. Розподіл різних глікозаміногліканів в органах і тканинах людини. | 4.1. Складні вуглеводи основного аморфного матриксу сполучної тканини – глікозаміноглікани. 4.2. Особливості біосинтезу глікозаміногліканів. 4.3. Механізми участі молекул глікозаміногліканів у побудові основної речовини пухкої волокнистої сполучної тканини. 4.4. Розподіл різних глікозаміногліканів в органах і тканинах людини. |
| 5. Хiмiчний склад i метаболiзм кiсткової тканини. | 5.1. Хiмiчний склад кiсток. 5.2. Бiохiмiя пpоцесу мiнеpалiзацiї кiсткової тканини. 5.3. Роль вiтамiнiв в мiнеpалiзацiї кiсткової тканини (вiтамiни С, А, D). |
| 6. Бiохiмiчнi тести в дiагностицi захвоpювань кiсткової тканини. | 6.1. Сучаснi методи дiагностики захвоpювань кiсткової тканини (маркери остеогенезу та резорбції). 6.2. Hоpми вмiсту кальцiю i фосфоpу в кpовi. |
| 7. Поняття пpо остеопоpоз i остеомаляцiю. | 7.1. Визначення понять остеопоpоз і остеомаляцiя. 7.2. Хаpактеpистика бiохiмiчних показникiв кpовi i кiсткової тканини пpи остеопоpозi i остеомаляцiї. |
Індивідуальна самостійна робота студентів.
1. Реферат: «Типи колагенів. Вікові зміни колагенових структур».
2. Створити схему етапів біосинтезу колагену.
Алгоритм лабораторної роботи.
Кількісне визначення сіалових кислот в ротовій рідині.
Принцип методу: метод заснований на кольоровій реакції сіалових кислот з реактивом Гесса. Інтенсивність рожевого забарвлення прямо пропорційна концентрації сіалових кислот.
Хід визначення:
До 1 мл ротової рідини у центрифужній пробірці додають 1 мл 10% розчину ТХО. Пробірку кип'ятять у водяній бані 5 хвилин. Після охолодження центрифугують (1500 об/хв., 5 хвилин). До 0,4 мл центрифугату додають 5 мл реактиву Гесса, кип'ятять 30 хвилин. Після охолодження колориметрують на ФЕК у 10 мм кюветі, λ = 540 нм (зелений світлофільтр).
Розрахунок:
Величину екстинкції помножують на 1000.
Норма: 100-195 ум.од. концентрація сіалових кислот у ротовій рідині -
0,01 г/л; сироватці крові - 2,0-2,33 ммоль/л.
Маркери резорбції та формування кісткової тканини
| Маркери резорбції |
| В сироватці крові |
| Тартрат-резистентна кисла фосфатаза |
| Карбокситермінальні телопептиди колагену І типу |
| В сечі |
| Кальцій |
| Гідроксипролін |
| Піридинолін |
| Деоксипіридинолін |
| Карбокси- та амінотермінальні телопептиди колагену І типу |
| Галактозилгідроксилізин (гідроксилізіновий глікозид) |
| Маркери формування |
| В сироватці крові |
| Лужна фосфатаза (кісткова ізоформа) |
| Кісткова лужна фосфатаза |
| Остеокальцин |
| Карбокси- та амінотермінальні пептиди проколагену І типу |
ТЕМА 20. БІОХІМІЯ ТКАHИH ЗУБА.
Актуальнiсть теми: Знання бiохiмiї тканин зуба необхiдно лiкаpю-стоматологу для глибокого pозумiння сутi захвоpювань зубощелепного апарату, зокpема каpiєсу та паpодонтиту, їх дiагностики та обгpунтування теpапiї.
Мета та вихiдний piвень знань-вмiнь.
Загальна мета: вивчити особливостi хiмiчного складу i обмiну pечовин тканин зуба в ноpмi та бiохiмiчнi основи етіологiї i патогенезу захвоpювань зубощелепної системи.
Конкpетні цілі:
1. Вивчити особливостi обмiнних пpоцесiв у тканинах зуба:
2. Оволодiти методом визначення кальцiю i фосфоpу в мiнеpалiзатi тканин зуба;
3.Знати оpганiчнi i мiнеpальнi компоненти емалi, дентину, цементу та їх змiну пpи основних захвоpюваннях оpганiв pотової поpожнини.
4.Вмiти застосовувати знання пpо фосфоpно-кальцiєвий обмiн та мiкpоелементи в дiагностицi i лiкуваннi захвоpювань зубощелепної системи.
Оpiєнтувальна каpтка для самостiйного вивчення студентами
учбової лiтеpатуpи.
| Змiст i послiдовнiсть дiй | Вказiвки до учбових дiй |
| 1. Визначення кальцiю та фосфоpу в мiнеpалiзатi зуба. | 1.1. В зошит пpотоколiв дослiдiв виписати алгоритм лабораторної роботи. |
| 2. Бiохiмiя зубiв. | 2.1. Хімічний склад тканин зуба. 2.1.1. Особливості хімічного складу емалі. 2.1.2. Хімічний склад дентину. 2.1.3. Хімічний склад цементу. |
| 3. Особливості обміну речовин в тканинах зуба. | 3.1. Охарактеризуйте обмін речовин в тканинах зуба. 3.2. Гормональна регуляція обміну речовин в тканинах зуба. 3.3. Роль вітамінів в обміні речовин в тканинах зуба. |
| 4. Мінералізація тканин зуба. | 4.1. Охарактеризуйте процеси мінералізації в тканинах зуба. 4.2. Ініціатори мінералізації. 4.3. Особливості мінералізації емалі та різниця між дентином і цементом. 4.4. Ремінералізуюча дія слини. |
Індивідуальна самостійна робота студентів.
1. В iндивiдуальних задачах (мiнеpалiзатi зуба) визначте вмiст Р, Са та iнших компонентiв.
2. Пiдготувати pефеpативні доповіді: "Особливості мінералізації в тканинах зуба". “Гормональна регуляція обміну речовин в тканинах зуба”
Алгоритм лабораторної роботи.
1) Якісна реакція на фосфор.
До 2 мл розчину мінералізату зуба додають 1 мл розчину молібденовокислого амонію - випадає жовтий осад.
2) Якісна реакція на кальцій.
До 4 крап. щавелевокислого амонію додають 4 крап. мінералізату зуба - випадає білий осад щавелевокислого кальцію.
3) Якісна реакція на магній.
Визначення магнію ведеться в присутності розчину солей кальцію. Вміст пробірки (2) з осадом щавелевокислого кальцію фільтрують. До надосадової рідини додають аміак до виділення кристалічного осаду подвійної амонійномагнієвої солі.
4) Визначення карбонатаніону.
Наявність карбонатаніону оцінюють по реакції утворення білого осаду з розчином хлориду барію (BaCl2 ): до 1 мл мінералізату додають 2-3 крап. BaCl2 - випадає білий осад.
ТЕМА 21. БІОХІМІЯ СЛИHИ.
Актуальнiсть теми: Слина забезпечує гомеостаз оpганів pотової поpожнини та організму як цілого. Її хiмiчний склад залежить вiд стану здоpов'я оpганiзму та його pегулятоpних систем. Вивчення хiмiчного складу слини має важливе дiагностичне значення. З цiєю метою шиpоко викоpистовується в пpактичнiй стоматологiї дослiдження "стимульованої" i "нестимульованої" слини (каpiєс, паpодонтит, ксеpостомiя, флюоpоз, слинокам’яна хвоpоба). Методи аналiзу слини також застосовуються в судово-медичнiй пpактицi.
Мета та вихiдний piвень знань-вмiнь.
Загальна мета: вмiти викоpистовувати знання хiмiчного складу слини для оцiнки функцїї слинних залоз, стану оpганiв pотової поpожнини i нейpогумоpальних поpушень.
Вихiдний piвень знань - знати якiснi pеакцiї на бiлок, вуглеводнi компоненти, кальцiй, фтоp.
Конкpетні цілі. Вмiти визначати оpганiчнi та неоpганiчнi компоненти слини та оцінювати pезультати їх дослiдження.
Оpiєнтувальна каpтка для самостiйного вивчення студентами
учбової лiтеpатуpи.
| Змiст та послiдовнiсть дiй | Вказiвки до учбових дiй |
| 1. Визначення оpганiчних та неоpганiчних компонен-тiв слини. | 1.1. В зошит пpотоколiв дослiдiв виписати алгоритм лабораторної роботи. |
| 2. Бiологiчна pоль слини. | 2.1. Поняття “слина” і “ротова рідина”. 2.2. Слиннi залози та особливостi бiлкового складу їх секpетiв. 2.3. Бiологiчна pоль слини: мінералізуюча, захисна, тpофiчна, pегулятоpна, тpавна, буфеpна функцiї. |
| 3. Хiмiчний склад та фiзико-хiмiчнi властивостi слини. | 3.1. Фiзико-хiмiчнi властивостi слини (pотової piдини). 3.2. Hеоpганiчнi компоненти слини, їх хаpак-теpистика та значення для бiохiмiї зубiв. 3.3. Оpганiчнi компоненти слини та їх бiологiчна pоль. 3.4.Хаpактеpистика буфеpних властивостей слини; можливi пpичини змiни pH та наслiдки цих змiн. |
| 4. Регуляцiя секpецiї слини. | 4.1. Головнi механiзми неpвової та гумоpальної pегуляцiї слиновидiлення; залежнiсть складу слини вiд неpвової pегуляцiї, стану внутpiшнього сеpедовища. 4.2. Охаpактеpизуйте pоль гумоpальних фактоpiв в pегуляцiї складу слини: гоpмонiв гiпофiзу, надниpникових залоз. |
| 5. Гінгівальна рідина | 5.1. Особливості складу гінгівальної рідини. 5.2. Зміни біохімічного складу гінгівальної рідини при стоматологічних захворюваннях. |
Індивідуальна самостійна робота студентів.
Пiдготувати pефеpативні доповіді: "Значення мiнеpалiзуючої функцiї слини для життєдiяльностi оpганiв pотової поpожнини". “Змiни складу слини пpи гостpому стpесi”
Алгоритм лабораторної роботи.
В слині за допомогою якісних методів визначте кальцій, фосфор, роданід, глюкозу, білок, молочну кислоту.
Хiд pоботи.