Класифікація приголосних за способом творення шуму
Зімкнені:
Зімкнені губні [п], [б], [п’], [б’].
Дзвінкий [б] утворюється з участю голосу і шуму, глухий [п] – без участі голосу. Артикуляція глухих і дзвінких не зовсім збігається. При дзвінкому [б] активно працює верхня і нижня губа, губи випнуті і зімкнені слабше, нижня щелепа опущена нижче, ніж при вимові глухих.
І при дзвінких, і при глухих одночасно з основною, губною, артикуляцією наявна додаткова: спинка язика відсувається назад і трохи піднімається.
Звуки [б]та [п] не мають носового забарвлення.
В укр. основній фонологічній системі немає самостійних фонем [п’], [б’], проте алофони такі є. з’являються вони як напівпом’якшені алофони приголосних фонем /б/,/п/.
Шумні губні [ф], [ф’].
Шумний щілинний твердий [ф] вимовляється шляхом зближення нижньої губи з верхніми зкбами, при цьому нижня щелепа злегка відсунена назад. Через утворену плоску щілину проходить повітряний струмінь, тертя якого й дає шум, характерний для глухого [ф].
У позиції перед [і] виступає напівпом’якшений алофон твердої фонеми [ф’], що відрізняється від твердого лише додатковим підняттям середньої спинки язика до твердого піднебіння й незначним розтягуванням губ.
Передньоязикові зімкнені [т], [д], [т’], [д’].
При вимові [т], [д] сильний повітряний струмінь розриває зімкнення між самою передньою частиною спинки язика і верхніми зубами, завдяки чому утворюється характерний шум. Цей шум, не супроводжуваний голосом утворює глухий [т], той же шум, але дещо ослаблений і супроводжуваний голосом, утворює дзвінкий [д].
Палаталізовані [т’], [д’], як основні алофони відповідних фонем, відрізняються від твердих як за акустичним враженням, так і за і-подібною артикуляцією. Кінчик язика опускається до нижніх зубів, передня частина язикової спинки утворює щілину з альвеолами.
Передньоязикові щілинні [с], [з], [с’], [з’].
[с], [з] – передня частина спинки язика зближується з передніми зубами і альвеолами, при цьому утворюється вузька щілина. Повітряний струмінь проходить крізь щілину, ударяється об верхні різці й дає зіркий шум, що нагадує свист. За цією акустичною ознакою приголосні [с], [з] отримали назву свистячих. Без участі голосу твориться глухий [с], а з участю голосу – дзвінкий [з]
[с’], [з’] - кінчик язика впирається в нижні зуби, нижня щелепа злегка відсувається назад. Площа контакту збільшується, а ширина шумоутворюючої щілини зменшується.
Задньоязикові зімкнені [ґ], [к], [ґ’], [к’].
[ґ], [к] – задня частина спинки язика змикається з м’яким піднебінням, шум утворюється внаслідок раптового розмикання мовних органів.
Цей шум без супроводження голосу утворює глухий [к], у супроводженні голосу - [ґ].
[ґ’], [к’] – задня частина язика значно просувається вперед.
Щілинні
Передньоязикові щілинні [ш], [ж], [ш’], [ж’].
[ш], [ж] – при вимові цих звуків утворюється не одна, а дві щілини. Повітряний струмінь проходячи крізь них, утворює характерні шуми, що нагадують шипіння. За цією акустичною ознакою приголосні [ш], [ж] називають шиплячими.
[ш’], [ж’] – при їх артикуляції має місце додаткове невелике піднімання спинки язика до твердого піднебіння.
Африкати [ц], [дз], [ц’], [дз’].
[ц] – зближення кінчика язика з ділянкою біля верхніх різців і альвеол і дальшого поступового переходу цього зімкнення в коротку щілину. Повітряний струмінь, переборюючи перепону утворює характерний свист, за яким [ц] – свистячий.
[ц’] – відрізняється від [ц] додатковим підняттям середньої спинки язика до твердого піднебіння.
Африкати [дз], [дз’] відрізняються від [ц], [ц’] наявністю голосу.
Африкати [ч], [дж], [ч’], [дж’].
[ч] – кінчик язика змикається з переднім краєм твердого піднебіння, це зімкнення далі переходить у коротку щілину, одночасно задня частина спинки язика наближається до переднього краю м’якого піднебіння. Повітряний струмінь, проходячи крізь ці щілини, утворює характерне шипіння, за яким [ч] наз. Шиплячою.
При творенні [дж] додатково працюють голосові зв’язки.
У позиції перд /і/, фонеми /ч/,/дж/ виступають у своїх напівпом’якшених алофонах [ч’], [дж’].