ТЕМА 8. Кваліфікація господарських злочинів та
Злочинів проти власності
Студенти повинні розуміти, що об’єднуючи в самостійний розділ Особливої частини КК (VII розділ) злочини, які вчинюються у сфері господарської діяльності, законодавець виходить із спільності їх родового об’єкта, яким є суспільні відносини, що складаються з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання товарів, робіт і послуг.
Безпосереднім об’єктом, цих злочинів виступають конкретні суспільні відносини, що складаються у певній сфері господарської діяльності.
З об’єктивної сторони більшість злочинів у сфері господарської діяльності вчинюються шляхом дії (наприклад, фіктивне підприємництво, протидія законній господарській діяльності, незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків, контрабанда тощо). Окремі злочини можуть виразитися тільки у бездіяльності (ухилення від повернення виручки в іноземній валюті, ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів тощо).
Велику частину злочинів у сфері господарської діяльності слід віднести до злочинів з формальним складом. Тому такі злочини необхідно вважати закінченими незалежно від настання наслідків, тобто з моменту вчинення вказаних у законі дій.
Серед злочинів у сфері господарської діяльності є злочини з так званим матеріальним складом, тобто такі, для об’єктивної сторони яких необхідно встановити не тільки суспільно небезпечне діяння, а й настання шкідливих наслідків, це, наприклад, приховування стійкої фінансової неспроможності, доведення до банкрутства.
Відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності законодавець пов’язує з розміром предмета злочину. Так, відповідальність за порушення законодавства про бюджетну систему України настає тільки тоді, коли предметом цього злочину були бюджетні кошти у великих розмірах.
Більшість диспозицій статей, що встановлюють відповідальність за злочини у сфері господарської діяльності, є бланкетними, тому встановлення ознак об’єктивної сторони цих злочинів передбачає звернення до низки законодавчих та інших нормативних актів інших галузей права - наприклад, підприємницького, банківського, митного, податкового, валютного тощо.
Суб’єктивна сторона злочинів, які вчинюються у сфері господарської діяльності, характеризується виключно умисною формою вини. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони деяких складів є наявність мотиву та мети.
Суб’єктами злочинів у сфері господарської діяльності можуть бути особи, які досягли 16-річного віку. На підставі прямої вказівки закону суб’єкт деяких злочинів - спеціальний (службова особа, платник податків, засновник, власник суб'єкта господарської діяльності та інші).
З’ясування зазначених об’єктивних та суб’єктивних ознак дозволяє сформулювати поняття злочинів у сфері господарської діяльності. Це умисне діяння (дія або бездіяльність) у сфері господарської діяльності, що заподіює шкоду суспільним відносинам, які складаються з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання товарів, робіт і послуг. Залежно від безпосереднього об’єкта посягання, злочини, які вчинюються у сфері господарської діяльності, можуть бути таких видів:
1. Злочини у сфері кредитно-фінансової, банківської і бюджетної систем України (статті 199, 200, 201, 207, 208, 210, 211, 212, 204, 215 і 216).
2. Злочини у сфері підприємництва, конкурентних відносин та іншої діяльності господарюючих суб'єктів (статті 202, 203, 205, 206, 209, 213, 214, 228, 229, 231 і 232).
3. Злочини у сфері банкрутства (статті 218, 219, 220 і 221).
4. Злочини у сфері використання фінансових ресурсів та обігу цінних паперів (статті 222, 223 і 224).
5. Злочини у сфері обслуговування споживачів (статті 217, 225, 226 і 227).
6. Злочини у сфері приватизації державного та комунального майна (статті 233, 234 і 235).
Що стосується злочинів проти власності, то юридичним вираженням відносин власності є право власності - це, відповідно до п. 1 ст. 2 Закону України „Про власність”, врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.
Небезпечність злочинів проти власності, важливість її охорони кримінально-правовими засобами визначається тим, що вона є найважливішою соціальною цінністю: нормальне функціонування відносин власності забезпечує стабільність всієї економічної системи, підвищення рівня добробуту народу.
Об’єктом конкретних злочинів може виступати та чи інша форма власності. Крім об’єкта, злочини проти власності мають також інші загальні об’єктивні і суб’єктивні ознаки. Особливе значення для цих злочинів має їх предмет. Ним є приватне, колективне або державне майно.
Майно як предмет злочину має певні ознаки:
· юридична - право на майно належить певному власнику або особі, якій воно на законній підставі ввірено, знаходиться у її веденні чи під її охороною. Для винного майно є чужим;
· економічна - майно має представляти певну матеріальну цінність, мати певну вартість. Іноді цю ознаку називають соціальною, оскільки вона означає, що в майно вкладена праця людини. Цінність, вартість майна якраз і вимірюється цією працею;
· фізична - це предмети, речі, які можна вилучити, привласнити, спожити, пошкодити, знищити тощо.
Крім майна у деяких злочинах проти власності предметом можуть бути право на майно, а також дії майнового характеру, наприклад, при вимаганні (ст. 189) та шахрайстві (ст. 190).
Специфіка об’єкта і предмета визначають і загальні об’єктивні та суб’єктивні ознаки злочинів проти власності.
З об’єктивної сторони більшість з них сконструйовані законодавцем як злочини з матеріальним складом - їх обов’язковою ознакою є спричинення внаслідок протиправного діяння суспільно небезпечних наслідків у вигляді матеріальної шкоди відносинам власності. Тому закінченими вони є з моменту настання цієї шкоди. Однак для закінчення таких злочинів як розбій, вимагання, погроза знищення майна не потрібно фактичного настання шкоди (це так звані усічені склади злочинів).
З суб’єктивної сторони більшість злочинів проти власності характеризуються прямим умислом. Поряд з цим знищення або пошкодження майна (ст. 194) може бути вчинене і з непрямим умислом, а необережне знищення або пошкодження майна (ст. 196) і порушення обов’язків щодо охорони майна (ст. 197) можуть бути вчинені через необережність.
За наявності ряду загальних ознак, що характеризують злочини проти власності, вони істотно розрізняються між собою за характером діяння, способом їх вчинення, мотивами. Саме це дає можливість класифікувати їх на різні групи, побудувати їх систему. Так, за наявності корисливого мотиву злочини проти власності поділяються на корисливі і некорисливі. Корисливі злочини, у свою чергу, за характером діяння, за способом їх вчинення можуть бути поділені на злочини: пов’язані з незаконним обертанням чужого майна на користь винного або інших осіб і не пов’язані з таким обертанням. Це можна представити за такою системою. Злочини проти власності (статті 185-198):
· корисливі (статті 165-193): пов’язані із обертанням чужого майна на користь винного або інших осіб (статті 185-191); не пов’язані із обертанням чужого майна на користь винного або інших осіб (статті 192, 193);
· некорисливі (статті 194-198).
Студенти повинні знати, що загальними ознаками, які об’єднують різні злочини цієї групи, є:
· незаконне, безоплатне обертання чужого майна на користь винного або інших осіб;
· корисливий мотив - прагнення, спонукання до незаконного збагачення за рахунок чужого майна.
З об’єктивної сторони більшість злочинів, пов’язаних з незаконним безоплатним обертанням чужого майна на користь винного або інших осіб, відносяться до злочинів з матеріальним складом: крім діяння необхідною ознакою їх об’єктивної сторони є наслідки - матеріальна шкода: власник позбавляється майна, можливості володіти, користуватися, розпоряджатися ним. Тому закінченими ці злочини визнаються з моменту фактичного заподіяння матеріальної шкоди у визначеному розмірі. Певні особливості в цьому питанні є в складах розбою і вимагання, про що буде сказано при аналізі цих злочинів.
Суб’єктивна сторона всіх цих злочинів характеризується прямим умислом, корисливими мотивом і метою: особа усвідомлює, що вона посягає на чужу власність, не маючи права на неї, передбачає матеріальну шкоду власнику (державі, колективу, приватній особі) і бажає настання цього наслідку, переслідуючи мету незаконного збагачення.
Мотив корисливий - прагнення одержати матеріальну вигоду для себе або інших осіб, спонукання до незаконного збагачення за рахунок чужого майна.
Суб’єкт корисливих злочинів - крадіжки, грабежу, розбою, вимагання - будь-яка особа, яка досягла 14-річного віку. В інших випадках - особа, яка досягла 16-річного віку. У разі привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем суб’єкт спеціальний - особа, якій майно ввірено чи перебувало в її віданні або службова особа, яка заволодіває чужим майном шляхом зловживання службовим становищем.
Поряд з цими загальними ознаками ці злочини мають і відмінні ознаки, характерні для конкретних складів злочинів. Вони відрізняються один від одного за способом (формою) їх вчинення, тобто прийомами, методами, які використовує винний для досягнення злочинної мети збагачення за рахунок чужого майна. КК передбачає відповідальність за такі злочини залежно від способу їх вчинення: крадіжка; грабіж; розбій; викрадення шляхом демонтажу та іншим способом електричних мереж, кабельних ліній зв’язку та їх обладнання; вимагання; шахрайство; привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем.
Питання для самостійного опрацювання
1. Поняття і система злочинів у сфері господарської діяльності.
2. Посягання на інтереси споживачів. Види посягань, та особливості кваліфікації: випуск та реалізація недоброякісної продукції, обману при реалізації товарів на надані послуг; порушення порядку ціноутворення; порушення правил торгівлі.
3. Загальні положення кваліфікації розкрадань.
4. Предмет розкрадання та майнова шкода. Корисливість та корисливий мотив.
5. Момент закінчення розкрадання. Повторне та продовжуване розкрадання.
6. Кваліфікація крадіжки.
7. Вирішальні ознаки відмежування таємного і відкритого розкрадання.
8. Вчинення крадіжки з проникненням в приміщення чи сховище. Поняття проникнення, “приміщення”, “іншого сховища”, та “житла”.
9. Поняття заборонених видів підприємницької діяльності.
10. Перелік відомостей, що становлять комерційну таємницю.
11. Кваліфікація комерційного шпигунства.
12. Перешкоджання підприємницькій діяльності.
13. Поняття комерційної таємниці. Розмежування кримінальної та адміністративної відповідальності за посягання на комерційну таємницю.
14. Привласнення. Розтрата.
15. Зловживання посадовим становищем.
16. Особливості кваліфікації контрабанди.
17. Проблемні питання кваліфікації дій, що посягають на інтереси споживачів.
18. Кваліфіковані види протидії підприємницькій діяльності і суміжні злочини.
19. Форми (способи)розкрадання.
Література:
Основна [1-3], [5], [7-10], [14];
Додаткова [10-11], [14], [16], [19-20],[32],[35],[40],[42],[56].
Теми рефератів
1. Вплив міжнародного кримінального права на кваліфікацію злочинів.
2. Особливості кваліфікації злочинів за бланкетними нормами.
3. Кваліфікація злочинів при конкуренції і конфліктності кримінально-правових норм.
4. Дискусійні питання поняття складу злочинів, їх вплив на кваліфікацію.
5. Розвиток та становлення вчення про кримінально-правову кваліфікацію.
6. Проблеми кримінально-правової кваліфікації в правозастосовній практиці та теорії кримінального права.
7. Теоретичне та практичне обґрунтування необхідності інституту про кримінально-правову кваліфікацію.
8. Підстави для визначення загальної теорії кримінально-правової кваліфікації самостійним і фундаментальним напрямком наукових досліджень.
9. Предмет, структура та функції вчення про кримінально-правову, кваліфікацію.
10. Місце теорії кримінально-правової кваліфікації в системі науки кримінального права.
11. Кваліфікація і застосування кримінального закону.
12. Проблеми співвідношення стадій та етапів кримінально-правової кваліфікації.
13. Структура та результати кримінально-правової кваліфікації.
14. Окремі питання законодавчого закріплення функцій кримінально-правової кваліфікації.
15. Процесуальні аспекти кримінально-правової кваліфікації.
16. Значення правильної кримінально-правової кваліфікації для досягнення мети правосуддя.
17. Поняття і види підстав та передумов кримінально-правової кваліфікації.
18. Встановлення фактичних обставин кримінальної справи як передумов кваліфікації.
19. Встановлення правових норм як нормативна підстава кваліфікації.
20. Склад злочину і його роль у процесі кримінально-правової кваліфікації.
21. Проблеми реалізації принципів кримінально-правової кваліфікації.
22. Законність кримінально-правової кваліфікації: стан дотримання.
23. Офіційність як принцип кримінально-правової кваліфікації.
24. Об’єктивність кримінально-правової кваліфікації.
25. Точність кримінально-правової кваліфікації.
26. Індивідуальність кримінально-правової кваліфікації.
27. Повнота кримінально-правової кваліфікації.
28. Вирішення слідчих питань на користь особи, дії якої кваліфікуються.
29. Недопустимість подвійного інкримінування: співвідношення з принципом презумпції невинуватості.
30. Особливості кваліфікації злочинів при ідеальній сукупності.
31. Значення повторності та рецидиву при кваліфікації діяння.
32. Кваліфікація злочинів при фактичній помилці злочинця.
33. Особливості кваліфікації злочинів проти особи.
34. Кваліфікація вбивств при обтяжуючих обставинах.
35. Тяжкість тілесних ушкоджень як критерій кваліфікації злочинів проти здоров’я.
36. Кваліфікація статевих злочинів за об’єктивною стороною складу злочину.
37. Загальні засади кваліфікації розкрадань.
38. Спосіб вчинення злочину як кваліфікуюча ознака крадіжки.
39. Кваліфікація насильства при вчиненні грабежу.
40. Особливості кваліфікації розбою.
41. Кваліфікація привласнення, розтрати та розкрадань шляхом зловживання посадовим становищем за наслідками.
42. Загальні засади кваліфікації злочинів у сфері господарської діяльності.
43. Особливості кваліфікації злочинів, які посягають на бюджетну систему.
44. Кваліфікація діянь які перешкоджають правомірній підприємницькій діяльності.
45. Кваліфікація порушень порядку заняття господарською та банківською діяльністю.
46. Розмір заподіяної шкоди і кваліфікація ухилення від сплати податків.
47. Особливості кваліфікації хабарництва.
48. Особливості кваліфікації готування до злочину, вчиненого у співучасті.
49. Кваліфікація злочину при незакінченому замаху.
50. Правила кваліфікації закінченого замаху.
51. Проблеми законодавчого закріплення правил кваліфікації.
52. Особливості кваліфікації насильства, як способу вчинення злочинів.
53. Особливості кваліфікації злочинів при психічному примусі..
54. Кваліфікація злочинів за участю спеціального суб’єкта.
55. Відмінність готування до злочину від виявлення наміру.
56. Кваліфікація дій особи при добровільній відмові від доведення злочину до кінця.
57. Відповідальність особи при ексцесі виконавця.
58. Кваліфікація дій при змішаній формі вини.
59. Кваліфікація дій при причетності до злочину.
60. Особливості кваліфікації дій співучасників.
61. Вплив виду множинності на класифікацію злочинів.
62. Правила вирішення конкурентних ситуацій.
63. Кваліфікація розкрадань в залежності від способу вчинення, наслідків злочину.
64. Зворотної сили закону: вплив на кримінально-правову кваліфікацію
Тестові завдання для самоконтролю
1. Результатом кримінально-правової кваліфікації є:
а) обвинувальний висновок;
б) постанова про призначення експертизи;
в) рішення суду про накладення арешту на майно;
г) рішення про накладення адміністративного стягнення.
2. Формула кваліфікації це:
а) сукупність цифрових та буквених позначень, які вказують на кримінально-правові норми, що підлягають застосуванню;
б) словесне посилання на норму кримінального закону, яка передбачає відповідальність за скоєння рішення;
в) сутність обвинувачення.
3. Чи утворюють сукупність злочинів дії, пов’язані з заготівлею металобрухту, яким виступає майно, завідомо здобуте злочинним шляхом? (ст. 213, 198 КК України)
а) так;
б) ні, при умові, що особа, знала про те, що майно здобуте злочинним шляхом;
в) ні.