Наукові журнали, їх структура
Результати безпосередніх досліджень вчених перш за все з’являються в первинних джерелах, до яких належать: наукові статті, що публікують в наукових журналах та збірниках, патенти, авторські свідоцтва, наукові звіти, дисертації, матеріали досліджень комерційних компаній та державних установ.
Наукові журнали поділяють на: вузькоспеціалізовані й багатодисциплінарні; національні та міжнародні; авторитетні й маловідомі.
Справжній науковий журнал (journal) від його імітації відрізняє не тільки специфічний «науковий» стиль викладу матеріалу, але і принцип відбору матеріалу. Ще в середині XVIII ст. встановилася система рецензування (peer review) наукових робіт: стаття, подана автором, направляється декільком авторитетним у цій галузі фахівцям, які повинні засвідчити її новизну, наукову достовірність і відповідність тематики профілю журналу. Такий підхід, окрім очевидних переваг (відсівання псевдонаукового і неякісного матеріалу), має і недоліки (не кожне відкриття знаходить розуміння і підтримку у сучасників).
Структура наукового журналу
Кожен науковий журнал має власну унікальну назву (Publication Title, Рublication, Title), в якій зазвичай вказана тематика журналу і/або найменування організації видавця. Наприклад: Journal of Analytical Chemistry; Журнал аналитической химии; Український хімічний журнал.
Назва журналу може бути довгою, тому у статтях для зручності використовують стандартні скорочення: J. Chem. Comm. — Journal of Chemical Communication; Журн. Аналит. Хим. — Журнал аналитической химии.
Періодичність виходу журналів варіюється — від тижневиків і двотижневиків до номерів, що охоплюють кілька років. Зазвичай видання одного року називають томом (Volume) і приписують йому порядковий номер. Кожна книжка журналу в межах тому називається випуском (Issue) і теж має свій порядковий номер. Як правило, в межах тому застосовують суцільну нумерацію сторінок від першого випуску до останнього; рідше нумерація сторінок починається заново в кожному з випусків. Деякі журнали, що публікують рецензовані та не рецензовані матеріали, використовують складнішу систему. Наприклад, складна система нумерації сторінок: ст. А1–А10 — новини, реклама;ст. 1–146 — наукові статті; ст. I–V — анотації книжкових новинок.
Той набір відомостей, за яким конкретну статтю можна відшукати в бібліотеці, називається бібліографічним описом.
Типи публікацій в науковому журналі
У наукових журналах трапляються рецензовані публікації декількох типів, основні з них такі:
– стаття (Article, Paper), в якій досить детально викладені результати закінченої експериментальної або теоретичної наукової роботи (чи її етапу);
– коротке повідомлення (Communication, Short Note) — невелика за розмірами публікація про нові методики, речовини і т. п.; іноді коротке повідомлення називають листом (Letter);
– огляд (Review) — зазвичай, досить об’ємна публікація, у якій автор підсумовує власні і чужі досягнення в дослідженні певної тематики.
На підготовку до друку короткого повідомлення потрібно набагато менше часу, ніж для публікацій інших типів, тому, отримавши цікавий результат, автор може опублікувати коротке повідомлення, а пізніше, зібравши більшу кількість матеріалу, запропонувати редакції статтю.
Журнал зазвичай містить й інші тексти, включно з такими, що не пройшли рецензування:
– повідомлення редакції (Editorial) організаційного характеру, що є оглядом анотації матеріалів, опублікованих у цьому випусові;
– листи до редактора (Letter to the Editor), у яких автори висловлюють свою думку про деякі особливо спірні матеріали, опубліковані в журналі (не слід плутати співзвучні, але принципово різні поняття;
– виправлення виявлених друкарських помарок і помилок (Erratum);
– анотації книг (Book Review), комп’ютерних програм;
– новини, рекламні матеріали.
Крім того, в журналі розміщують допоміжну інформація, зокрема:
– зміст (Contents, Table of Contents, TOC) – у кожному випуску;
– авторський покажчик (Author Index), предметний покажчик (Subject Index) або перелік статей в кінці тому;
– правила для авторів (Submission Details, Instructions to Authors) у кожному або в одному з випусків.
Патенти; їх структура.
Патент — охоронний документ, що засвідчує пріоритет, авторство і право власності на винахід.
Винахід (корисна модель) — результат інтелектуальної діяльності людини в будь-якій сфері технології.
Патент (лат. patere — робити доступним для широкого загалу) засвідчує авторство на винахід та виключне право на використання його протягом певного строку. Патент видається Державним патентним відомством винахіднику або його правонаступникові. Його дія розповсюджується тільки на територію держави, у якій цей документ видано. Строк дії патенту встановлюється законодавством. Патент видається на 5 об’єктів: винахід (20 р); корисна модель (10 р); промисловий зразок (15 р); сорт рослин і породи тварин (30 р).
Існує кілька видів патентів, що відрізняються один від одного тільки сутністю та ретельністю проведеної патентної експертизи і, відповідно, заголовком. Згідно із законом України № 3687-12 «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (за останньою редакцiєю вiд 07. 07. 2009) — це:
- Патент на винахід — різновид патенту, що видається за результатами кваліфікаційної експертизи заявки на винахід.
- Деклараційний патент на винахід — різновид патенту, що видається за результатами формальної експертизи заявки на винахід.
- Деклараційний патент на корисну модель — різновид патенту, що видається за результатами формальної експертизи заявки на корисну модель.
- Патент (деклараційний патент) на секретний винахід — різновид патенту, що видається на винахід, віднесений до державної таємниці.
- Деклараційний патент на секретну корисну модель — різновид патенту, що видається на корисну модель, віднесену до державної таємниці.
Патентоздатність — сукупність ознак технічного рішення, які відзначаються новизною і є необхідними та достатніми для визнання його винаходом. Для цього призначена державна експертиза, у процесі якої встановлюється відповідність заявленого об’єкта до умов надання правової
охорони – «критеріям патентоздатності»: новизна, промислова придатність і винахідницький рівень для винаходу.
Основою патентного права є принцип територіальності, згідно з яким правова охорона винаходу надається лише у межах території країни, компетентним відомством котрої було здійснено експертизу патентоздатності. Територіальний характер дії патенту скасовується завдяки укладанню міжнародних угод( Конвенції про єдине патентне право країн ЄС)
Реєстрація патенту
Патент отримується шляхом подання заявки на патент до відповідного патентного відомства, в якій повинен міститися опис винаходу та, у окремих юрисдикціях, докази його корисності.
Реєстр патентної інформації — це зброшуровані, прошнуровані та скріплені печаткою книги, і які, разом з його копією на магнітних носіях, підлягають постійному зберіганню в Державному департаменті інтелектуальної власності (зараз Державна служба ІВ), що діє у складі Міністерства освіти і науки (вже молоті та спорту) України.
Вперше патенти з’явилися в 1474 році у Венеціанській республіці, у 1623 — в Англії, 1790 — у США, 1812 — на території царської Росії; в Україні перший патент на винахід був виданий Державним патентним відомством України 30 листопада 1992 р. (охоронявся спосіб отримання антифрикційного матеріалу для поверхонь тертя, власник– Микола Ященко).
Для патентування хімічних сполук були розроблені так звані структури Маркуша. Формула Маркуша сама по собі не відповідає ніякій конкретній сполуці, вона є лише зручним способом позначення хімічних структур в узагальненому вигляді. До формули Маркуша входить один або декілька варіантів замісників, що об’єднані в групу альтернативних структур:
