Підвищення прибутковості й зниження витрат виробництва

Тема 2. Варіативність сучасних макроекономічних політик

Досвід, проблеми і результати промислової політики Європейського Союзу

План

Правова база і цілі промислової політики ЄС.

Підтримка НДДКР в ЄС.

На рубежі ХХ-ХХІ століть, в обстановці нового витка науково-технічної революції, розвиток економіки й позиції будь-якої країни або регіонального економічного об'єднання в конкурентній боротьбі на світовому ринку в вирішальній мірі визначаються станом їх промислового й науково-технічного потенціалу, здатністю підприємств гнучко змінювати свою виробничу структуру відповідно до потреб часу. З метою зміцнення й відновлення промислової бази в індустріально розвинутих країнах з ринковою економікою вже не перший рік розробляється й успішно провадиться в життя за допомогою системи взаємозалежних заходів, включаючи механізм зовнішньоекономічного регулювання, промислова політика як частина економічної політики.

NB! За час існування ЄС у рамках цього найбільшого у світі інтеграційного об'єднання, що діє нині у складі 27 країн, було розроблено чимало концепцій і програм підвищення ефективності західноєвропейської промисловості, пристосування її до мінливих умов міжнародного поділу праці, пом'якшення пов'язаних із цим соціально-економічних проблем. Не всі ці концепції й програми були повною мірою реалізовані. Ряд проблем, особливо структурного характеру, дотепер залишаються невирішеними. Однак систематично й послідовно працюючи над стратегією промислового розвитку, органи ЄС усе більш чітко ідентифікують проблеми, коректують пріоритети, гнучко, залежно від конкретної ситуації на європейському й світовому ринку, застосовують сформований механізм впливу на промисловість. Результати говорять самі за себе: у більшості секторів промисловості Західна Європа витримує загострену конкуренцію і зі своїми основними конкурентами - США і Японією, і з новими індустріальними країнами. Так, в 90-ті роки частка обробної промисловості ЄС на зовнішніх ринках не змінилася й становила 27 %, тоді як частка США і Японії трохи знизилася.

Промислова політика ЄС розпочала формуватися на галузевому рівні у рамках Договору про заснування Європейського об'єднання вугілля й сталі (ЄОВС, 1951 р.).

У ст. 2 Договору говориться: “Об'єднання буде послідовно створювати умови, які самі по собі забезпечать найбільш раціональний розподіл виробництва при можливо більш високому рівні продуктивності...”, а згідно ст. 3 інститути цього Об'єднання наділяються повноваженнями в питаннях постачання спільного ринку вугіллям і сталлю, регулювання цін на ці товари й інші умови, які “будуть стимулювати підприємства до нарощування й поліпшення їхнього виробничого потенціалу...” і т.д.

Відповідно до Договору про ЄОВС під контроль Об'єднання були взяті малорентабельні й капіталомісткі галузі, відновлення й модернізація яких поодинці була б не під силу жодному з його учасників. Для надання допомоги країнам-членам Об'єднання мало у своєму розпорядженні власний бюджет, механізмом регулювання ринку вугілля й сталі. Надалі заходи щодо підтримки вугільної й сталеплавильної промисловості стали постійним компонентом промислової політики ЄС.

У Договорі про заснування Європейського економічного співтовариства (ЄЄС, 1957 р., з 1993 р. - Європейське Співтовариство, ЄС) питання промислового виробництва розглядалися в контексті загального економічного розвитку: “Співтовариство ставить своїм завданням сприяти, шляхом створення спільного ринку NB!і прогресуючого зближення економічної політики держав-членів, гармонічному розвитку економічної діяльності у всьому Співтоваристві, безперервному й збалансованому росту, зростаючій стабільності, прискореному підвищенню рівня життя й більш тісним зв'язкам між державами, які воно об'єднує”.

Малося на увазі, що скасування мита і кількісних обмежень у торгівлі між країнами-членами, завершене в 1968 р., само по собі стане потужним фактором, що стимулює створення європейського промислового комплексу з оптимальною структурою й розмірами підприємств, підвищення їхнього технічного рівня, прибутковості й т.д. Життя показало, що однієї лібералізації торгівлі для цього недостатньо. Потрібні були додаткові правові інструменти, створення спеціальних механізмів регулювання ринку.

Наприкінці 1960-х - початку 1970-х років базою для прийняття рішень в області реформування промисловості слугували середньострокові програми, розроблені Комітетом по середньостроковій економічній політиці при Раді ЄС. Але вони давали лише загальну орієнтацію промислової політики. В 1968 р. в апараті Комісії, головного виконавчого органа Європейських співтовариств (з 1993 р. - Європейська комісія), був створений Директорат зі справ промисловості (у цей час - Генеральний директорат III, що включає директорат: з питань промислової політики, з технічних правил і стандартів, базисним галузям, виробництву капітального обладнання, виробництву споживчих товарів і з інформаційних технологій). В 1970 р. Директорат зі справ промисловості підготував Меморандум по промисловій політиці, що ліг в основу подальших розробок у цій області. В 1972 р. глави держав і урядів країн-членів прийняли декларацію, що офіційно проголосила промислову політику в якості однієї з найважливіших сфер діяльності ЄС.

Так був закладений правовий і організаційний фундамент для проведення спільної широкомасштабної промислової політики ЄС. Однак цьому перешкодили тривалий спад ділової активності, що охопив середину 70-х і початок 80-х років ХХ ст., і викликане ним посилення відцентрових тенденцій у Співтоваристві. Зусилля національних урядів в області промислової політики в той період були спрямовані головним чином на подолання кризових явищ у вугільній, сталеплавильній, суднобудівній, а також у деяких інших традиційних галузях промисловості з використанням заходів по контролю за виробництвом і за цінами. Структурні заходи тимчасово відійшли на другий план.

NB! По суті тільки в 1990-ті роки почалася активна розробка перспективної промислової політики з упором на розвиток передових наукомістких галузей У зв'язку із завершенням формування єдиного внутрішнього ринку ЄС у промисловій політиці Співтовариства взяв гору новий підхід, що характеризується акцентом на вільну конкуренцію у рамках відкритого ринку й застосування так званих горизонтальних заходів, спрямованих на підвищення ефективності виробництва й впровадження передових технологій у всіх галузях промисловості. Цей підхід одержав відображення у Договорі про Європейський Союз, підписаному в 1992 р. (Маастрихтський договір), у якому вперше з'явився спеціальний розділ “Промисловість”.

Маастрихтський договір проголосив головною метою промислової політики підвищення міжнародної конкурентоспроможності підприємств Співтовариства. Основними напрямками політики стали: створення сприятливого середовища для розвитку підприємництва, особливо дрібного й середнього, прискорення реструктуризація промисловості; стимулювання співробітництва між підприємствами, насамперед на доконкурентній стадії виробництва (НДДКР, доступ до фінансування); підтримка сучасних наукомістких галузей
NB! Для досягнення поставленої мети використовується комплекс заходів:

підвищення прибутковості й зниження витрат виробництва