Порядок укладення та припинення шлюбу

Спадкове право

Спадкове право - це інститут цивільного права, сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають у зв'язку із спадкуванням.

Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкування - це перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Суб'єктами спадкових правовідносин є спадкодавець та спадкоємець.

Спадкодавець - це фізична особа, майно якої після ЇЇ смерті переходить у спадщину до іншої особи чи до інших осіб.

Спадкодавцем не можуть бути юридичні особи.

Спадкоємці - це особи, які вказані у заповіті або у законі йдо яких нереходять цивільні права і обов'язки спадкодавця.

Спадкоємство виникає у випадку смерті громадянина чи оголошення його померлим у судовому порядку. Спадкоємцями можуть бути як фізичні особи, так і юридичні особи, у тому числі держава. Спадкоємцями можуть бути особи, що були в живих на час смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачатті за його життя і народженні після його смерті.

Не мають права бути спадкоємцями:

1) особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя;

2) після смерті дітей батьки, які на момент відкриття спадщини були позбавлені батьківських прав відносно них;

3) батьки та повнолітні діти, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо це встановлено судом.

Спадщина - це сукупність майнових та деяких особистих немайнових прав та обов'язків,що переходять у порядку спадкування від спадкодавця до спадкоємців.

Спадщина складається з прав і обов'язків спадкодавця. Якщо спадкоємець приймає спадщину, то й приймає всі права і обов'язки по ній. Право спадкоємця - прийняти таку спадщину або відмовитись від неї. Спадкоємцям, які прийняли належну їм за заповітом чи законом спадщину, державна нотаріальна контора за місцем відкриття спадщини видає свідоцтво про право на спадщину. Свідоцтво про право на спадщину видається після закінчення шестимісячного терміну в часу відкриття спадщини.

Право на спадкування виникає в день відкриття спадщини. Відкриття спадщини- це настання певних обставин (смерть особи або оголошення особи померлою), за яких у відповідних осіб виникає право спадкоємства. Часом відкриття спадщиниє день смерті особи або день, з якого її оголошено померлою. Встановлення часу відкриття спадщини має важливе значення, бо на час відкриття спадщини визначається коло спадкоємців, склад спадкового майна. Місцем відкриття спадщиниє останнє місце проживання спадкодавця. Місце відкриття спадщини може не збігатися з місцем смерті.

Нормами цивільного законодавства встановлюються два види спадкування -за законом і за заповіюм. Можливе одночасне спадкування і за заповітом, і за законом (частина майна спадкодавцем заповідана, а інша частина успадковується за законом).

Спадкування за закономмає місце у таких випадках:

1) якщо спадкодавець не залишив заповіту;

2) заповіт визнано недійсним;

3) спадкоємці, які вказані у заповіті, померли до відкриття спадщини або відмовились її прийняти.

Спадкоємці за законом призиваються до спадщини в порядку черги. Згідно ст.ст. 1261-1265 ЦК України встановлено п'ять черг спадкоємців:

Перша черга:

діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та

народжені після його смерті;

подружжя (чоловік або дружина);

батьки.

Друга черга:

— рідні брати та сестри спадкодавця;

- його баба та дід як з боку батька, так і з баку матері.

Третя черга:

- рідні дядько та тітка спадкодавця.

Четверта черга:

— особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'сю не менш як 5 років до часу відкриття спадщини.

П'ята черга:

-— інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшою ступеня споріднення;

— утриманці спадкодавця, які не були членами ного сім'ї. Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка була членом сім'ї спадкодавця, але не менш як 5 років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом -засобів до існування.

У межах однієї черги спадкування розмір частки у спадщини кожного :і спадкоємців за законом є однаковим, тобто частки є рівними.

Спадкування за заповітоммає місце тоді, коли спадкодавець при житті розпоряджається своїм майном так, що воно після його смерті переходить до тих осіб, які визначені в заповіті.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті, зроблене у встановленому законом порядку і формі.

До заповіту, який є одностороннім правочином, встановлюються такі самі умови його дійсності, як до будь-якого договору, а саме:

1) заповіт має бути складений тільки дієздатною особою;

2) заповіт повинен бути складений у формі, що визначена законом;

3) зміст заповіту має відповідати вимогам чинного законодавства.

Заповіт повинен бути укладений у письмовій формі, із зазначенням

місця та часу його складання. Заповіт має бути особисто підписаний -заповідачем і посвідчений нотаріусом або уповноваженою на це посадовою, службовою особою відповідного органу місцевого самоврядування, якщо у населеному пункті немає нотаріуса. До нотаріального посвідчення прирівнюється посвідчення заповіту капітаном судна, начальником експедиції, командиром військової частин, головним лікарем закладу охорони здоров'я тощо.

Чинне цивільне законодавство закріплює новий різновид заповіту - заповіт подружжя.Відповідно до ст.1243 ЦК України подружжя має право скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності. У разі складання спільного заповіту частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до того, хто його пережив. Отже, спадщина в цьому разі не відкривається і у спадкоємців не виникає право на спадкування. Лише у разі смерті останнього з подружжя право на спадкування мають особи, зазначені подружжям у заповіті. У разі смерті одного з подружжя нотаріус накладає заборону відчуження майна, зазначеного у заповіті подружжя.

 

Теми рефератів для презентації на семінарі

1. Суб'єкти чи об'єкти цивільно-правових відносин.

2. Підстави і види цивільно-правової відповідальності.

3. Право власності в Україні та ЇЇ форми.

4. Підстави виникнення та припинення зобов'язань.

5. Види цивільно-правових договорів.

6. Спадкування за законом і за заповітом.

Завдання для самостійної роботи

Завдання 1.Розтлумачити зміст наступних понять та термінів: цивільне право; цивільно-правові відносини; майнові та особисті немайнові відносини; суб'єкти цивільних правовідносин; об'єкти цивільних правовідносин; цивільна правосуб'єктність; цивільна правоздатність; цивільна дієздатність; право власності; право приватної власності; право державної власності; право комунальної власності; право спільної власності: зобов'язальне право; суб'єкти зобов'язань; об'єкти зобов'язань; цивільно-правовий договір; цивільно-правова відповідальність; спадкове право; спадкодавець: спадкоємець; спадщина; спадкування за законом: спадкуанпя за заповітом.

Завдання 2.Назвати та охарактеризувати різновиди цивільної дієздатності.

Завдання 3.Назвати ознаки юридичної особи.

Завдання 4.Використовуючи Цивільний кодекс України, скласти схему форм власності в Україні.

Завдання5. Скласти схему видів договорів.

 

Тема . Основи сімейного права України

 

1.Поняття іа принципи сімейного права України.

2. Порядок укладення та припинення шлюбу.

3. Особисті немайнові та майнові права і обов'язки подружжя.

4. Права та обов'язки батьків і дітей. Позбавлення бантьківських прав.

5. Опіка та піклування. Патронат.

1. Поняття та припинення сімейного права України.

Сімейне право - це галузь права, сукупність правових норм, які регулюють та охороняють особисті й пов'язані зними майнові відносини громадян, що виникають із шлюбу та належності до сім'ї.

Чинним законодавством України передбачені такі принципи

сімейного права:

1) рівноправність громадян у сімейних відносинах;

2) рівноправність чоловіка і жінки у сімейних відносинах;

3) одношлюбство (моногамія);

4) свобода і добровільнісіь вступу до шлюбу;

5) свобода в розірванні шлюбу;

6) державна турбота про материнство і дитинство, охорона їх інтересів, заохочення материнства;

 

Порядок укладення та припинення шлюбу

Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану (далі РАЦС).

Необхідною ознакою шлюбу є його реєстрація державним органом РАЦС, тому що без такої реєстрації шлюбу як правової категорії немає. Так званий „цивільний шлюб" - це побутова категорія, яка віддзеркалює наявність лише однієї ознаки шлюбу - сімейного союзу жінки та чоловіка, які у цьому союзі мають статус сім'ї, але не мають статусу подружжя.

Таким чином, не зареєстроване офіційними органами держави прожи­вання жінки і чоловіка однією родиною не створює шлюб і не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

Релігійний обряд укладення шлюбу не заборонено, але він не має правового значення.

Умовами складання шлюбу є:

1) досягнення особами на день реєстрації шлюбу шлюбного віку.

Досягнення шлюбного віку є юридичним фактом, який породжує у особи право на шлюб. Ст.23 СК України встановлює можливість вступу до шлюбу особи, яка досягла 14 років. Їй може бути надано право на шлюб за рішенням суду, якщо було встановлено, що це відповідає її інтересам.

2) взаємна вільна згода осіб, які одружуються.Термін „вільна згода" охоплює не лише волю до шлюбу з певною особою, а й знання про неї як про особу, яка також діє вільно, не є одруженою, не є родичем, досягла шлюбного віку та має відповідний стан здоров'я.

Навіть за наявністю вищезазначених умов шлюбне може бути укладений, якщоє до того юридичні перешкоди,а саме:

1) перебування в іншому, нерозірваному шлюбі:жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі, тобто вони мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу.

2) родинні відносини.Тобто у шлюбі між собою не можуть перебувати особи, які єродичами прямої лінії споріднення. А саме:

— рідні (повнорідні, неповнорідні) брат і сестра. Повнорідними є брат і сестра, які мають спільних батьків. Неповнорідні є брат і сестра, які мають спільну матір або спільного батька;

—- двоюрідні брат і есстра, рідні тітка, дядько та племінник, племінниця;

— усиновлювач та усиновлена ним дитина.

3) недіездатність одного з тих, хто одружується, яка встановлена в судовому порядку.

Шлюб реєструється та засвідчується свідоцтвом про шлюб. Державна реєстрація є обов'язковим елементом шлюбу, і тому без неї шлюбу як правової категорії немає. Шлюб це акт цивільного стану. Державна реєстрація шлюбу засвідчує створення сім'ї, є правоутворюючим юридичним фактом, а також створює презумпцію права спільної сумісної власності на манно, набуте у шлюбі, та презумпцію батьківства шодо дитини, яка була зачата і (або) народжена у шлюбі.

Заява про реєстрацію шлюбу подається жінкою та чоловіком до будь-якого державного органу РАЦС за їхнім вибором, особисто. З моменту подання заяви особи вважаються зарученими (нареченою чи нареченим). Особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, повинні повідомити одна одну про стан свого здоров'я.

Шлюб реєструється по закінченню одного місяця від дня подання особами заяви про реєстрацію шлюбу.

Особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжя, мають право на укладення шлюбного договору. Якщо шлюб реєструється з неповнолітньою особою, на укладення з нею шлюбного договору потрібна згода батьків або піклувальника. Відмова їх дати згоду на укладення шлюбного договору може бути оскаржена до суду.

Шлюбний договір - це угода, що укладена особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також між подружжям для врегулювання їхніх майнових відносин.

СК України містить ряд вимог до змісту і форми шлюбного договору.

Зміст шлюбного договору включає тільки майнові права й обов'язки подружжя одне до одного і щодо їхніх дітей (правовий режим власності подружжя, користування житлом, право на утримання, можливий розподіл майна і таке інше). Особисті відносини подружжя, а також особисті відносини батьків і дітей не можуть міститися у шлюбному договорі. Не припускаються обмеження прав дитини, а також поставлення одного з подружжя у занадто невигідне матеріальне становище.

Шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується. Жодна інша служба чи посадова особа посвідчити такий договір в Україні не може.

Якщо шлюбний договір укладений до реєстрації шлюбу, він набирає чинності у день реєстрації шлюбу. Якщо шлюбний договір укладений подружжям, він набирає чинності у день його нотаріального посвідчення. За вимогою одного з подружжя шлюбний договір може бути змінений, у будь-який час розірваний або визнаний недійсним у судовому порядку.

Під припиненням шлюбу розуміється припинення правовідносин між подружжям, що викликані настанням певних юридичних фактів.

Чинним законодавством передбачені наступні підстави лля припинення шлюбу:

1) внаслідок смерті або оголошення в судовому порядку померлим одного з подружжя;

2) внаслідок розірвання шлюбу.

Шлюб може розриватися в судовому порядку або через органи РАЦСу.

Органи РАЦС розривають шлюб у таких випадках:

1) за спільною заявою подружжя, яке не мас дітей;

2). за заявою одного із подружжя,якщо другий із подружжя:

- визнаний безвісно відсутнім:

- визнаний недієздатним;

- засуджений за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менш як три роки.

Суд розриває шлюб у таких випадках:

1) за спільною заявою подружжя, яке має дітей.До заяви має бути поданий письмовий договір про те, з ким із них будуть проживати діти і як у їх утриманні та вихованні братиме участь той із батьків, хто буде проживати окремо;

2) за позовом одного з подружжя.Не може бути поданий позов про розірвання шлюбу протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини.

 

3. Особисті немайнові і майнові права та обов'язки подружжя

Подружжя, яке перебуває в зареєстрованому шлюбі, набуває особистих немайнових прав та обов'язків.

Згідно зі ст.ст.49-56 СК України до особистих немайнових прав подружжя належать:

1) право на материнство та батьківство.

Оскільки право дружини на материнство може бути, за нормальних обставин, реалізоване завдяки статевих стосунків з її чоловіком, небажання чоловіка мати дитину або його нездатність до зачаття дитини може спричинити розірвання шлюбу. В свою чергу відмова дружини від народжен­ня дитини або нездатність її до народження дитини також може бути причиною розірвання шлюбу;

2) право дружини та чоловіка на повагу до своєї індивідуальності. Індивідуальність особи - це неповторна своєрідність людини. Чоловік і дружина мають рівне право па повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок, уподобань. Звичайно мова не йдеться про повагу до шкідливих звичок, які можуть завдати шкоди дітям, другому з подружжя та шлюбові взагалі;

3) право дружини та чоловіка на фізичний та духовний розвиток, на здобуття освіти, прояв своїх здібностей, на створення умов для праці та відпочинку;

4) право дружини та чоловіка на зміну прізвища після реєстрації шлюбу. У цьому разі орган РАЦС видає нове свідоцтво про шлюб;

5) право дружини та чоловіка на розподіл обов'язків та спільне вирішення питань життя сім'ї.Подружжя мають право самостійно розподіляти між собою обов'язки в сім'ї на основі взаємної згоди, повної рівності. Дана правова норма спрямована проти диктатури в сім'ї з боку одного з подружжя, нехтування думкою другого з подружжя, а також сприяє побудові сімейних відносин на засадах шлюбної гармонії;

6) право дружини та чоловіка на особисту свободу.Змістом такого права є право на: вибір місця свого проживання; припинення шлюбних відносин; вжиття заходів, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства щодо підтримання шлюбних відносин.

Подружжя зобов'язане:

1) спільно опікуватись побудовою сімейних відносин на почуттяхвзаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги;

2) спільно піклуватися про матеріальне забезпечення родини;

3) вагітній дружині мають бути створені умови для збереження її здоров'я і народження здорової дитини; а дружині-матері - умови для поєднання материнства зі здійсненням нею інших прав і обов'язків.

СК України встановлює два види власності подружжя: особиста приватна власність дружини і чоловіка та спільна сумісна власність подружжя.

Особистою приватною власністю дружини, чоловікає:

1) майно, набуте кожним із них до шлюбу;

2) майно, набуте кожним із подружжя за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;

3) майно, набуте кожним із подружжя за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто;

4) речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя;

5) премії і нагороди, отримані за особисті заслуги;

6) кошти, одержані як відшкодування матеріальної чи моральної шкоди;

7} страхові суми, одержані за обов'язком або добровільним особис­тим страхуванням.

Кожен з подружжя самостійно розпоряджається, володіє і користується належним йому майном, але з урахуванням інтересів, насамперед дітей.

Спільною сумісною власністю вважаєтьсяся майно, набуте подруж­жям за час шлюбу.Кожен з подружжя мас рівне право щодо такого майна. Подружжя користуються рівними правами на майно, набуте за час шлюбу і в тому разі, коли один і них був зайнятий веденням домашнього господарства, здійснював догляд за дітьми, навчався, хворів чи з інших поважних причин не мав самостійного заробітку (доходу).

Згідно ст.61 СК України об'єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обігу, а також заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя і внесені до сімейного бюджету або внесені на його особистий рахунок у банківську (кредитну) установу.

Майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджаєься за

Взаємною згодою.

Чинним законодавством також передбачені права та обов'язки подруж­жя по утриманню один одного. Як правило, цей обов'язок виконується добровільно. У разі невиконання цього обов'язку чоловік або дружина, що потребує матеріальної допомоги н, має право по суду вимагати надання утримання (аліментів) від іншого, якщо останій спроможний їх надати. Це право зберігається і після розірвання шлюбу.

Категорії осіб, що мають право на утримання (аліменти):

1) непрацездатні чоловік чи дружина. Непрацездатнинм вважається той з подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом 1, чи Ш групи;

2) чоловік чи дружина, у яких заробітна плата, пенсія та інші доходи нижчі за прожитковий мінімум;

3) дружина під час вагітності та протягом трьох років після народження дитини (якщо дитина має недоліки фізичного чи психічного розвитку - до досягнення дитиною шести років);

4) чоловік, зяким проживає дитина, до досягнення дитиною трьох років (якщо дитина мас недоліки фізичного чи психічного розвитку - до досягнення дитиною шести років);

5) чоловік або дружина, з ким проживає дитина-інвалід.

Право на одержання аліменів зберігається і за розведеними чоловіком і жінкою, якщо він або вона стали непрацездатними у шлюбі чи протягом одного року після розірвання шлюбу. Норма ч.4 ст.76 СК України вперше передбачила право на аліменти того, хто с працездатним. Працездатні колишня дружина, колишній чоловік мають право на аліменти лише протягом трьох років від дня розірвання шлюбу. Розмір аліментів визначається судом з урахуванням матеріального і сімейного стану обох сторін.

4. Опіка та піклування. Патронат

Опіка і піклування - це правові форми захисту особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх і немалолітніх осіб, які залишилися без батьківського піклування.

Встановлення опіки і піклування здійснюється органами опіки і піклування і, в окремих випадках, судом.

Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла 14 років (малолітня), а піклування - над дитиною у віці від 14 до 18 років (неповнолітня).

Опікуном чи піклувальником дитини може бути за її згодою тільки повнолітня дієздатна особа, переважно з близьких підопічному осіб. Опікуна та піклувальника завжди призначає орган опіки і піклування, навіть тоді, коли опіка чи піклування встановлені судом.

Опікун (піклувальник) має право і зобов'язання виховувати підопічно­го, піклуватися про його здоров'я, захищати його права й інтереси. Обов'язки з опіки і піклування виконуються без оплати.

Не може бути опікуном, піклувальником особа, яка не досягла 18 років, недієздатна, позбавлена батьківських прав, зловживає спиртними напоями чи наркотичними засобами, а також особа, інтереси якої суперечать інтересам дитини.

Особа може бути звільнена від обов'язків опікуна або піклувальника дитини за особистою заявою, за заявою особи, над якою встановлено піклування та за заявою органу опіки та піклування у разі невиконання нею своїх обов'язків, у разі поміщення підопічного до навчального закладу або закладу охорони здоров'я.

Опіка припиняється:

1) після досягнення підопічним 14 років. У цьому разі опіка автоматично перетворюється у піклування;

2) у разі повернення підопічного на виховання батькам, на підставі рішення органу опіки і піклування;

3) у разі смерті підопічного;

4) у разі смерті опікуна.

Піклування припиняється:

1) після досягнення підопічним 18 років;

2) у разі повернення підопічного на виховання бачькам, на підставі рішення органу опіки і піклування;

3) у разі реєстрації шлюбу зпідопічною особою.

4) у разі смерті підопічного;

5) у разі смерті піклувальника;

Патронат - це альтернативна форма сімейного виховання дитини, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування, і передається на виховання у сім'ю іншої особи (патронатного вихователя) до досягнений нею повноліття за плату.

 

На відміну від опіки і піклування, що встановлюється органом опіки і піклування, а також судом у встановлених законом випадках, патронат встановлюється за договором про патронат, що укладаються між органом опіки і піклування та особою, яка дала згоду взяти дитину на виховання. Договір про патронат є різновидом сімейного договору. Сторонами договору є, з одного боку, орган опіки і піклування, а з другого - патронатний вихователь. Предметом договору є прийняття у свою сім'ю чужої дитини і забезпечення її сімейним вихованням. Кінцевим терміном дії договору є досягнення дичиною повноліття. Дитина, звичайно, може залишитися і після цього у сім'ї колишнього патронатного вихователя, але вже на іншій правовій підставі. Договір про патронат може бути укладений не обов'язково па весь період неповноліття дитини.

Договір про патронат не є перешкодою до усиновлення дитини. У свою чергу, усиновлення дитини с підставою для припинення цього договору.

На натронатного вихователя законодавством покладено коло обов'язків, а саме:

1) забезпечити дитину житлом, одягом, харчуванням тощо:

2) створити дитині умови для навчання, фізичного та духовного розвитку;

3) захищати дитину, її права та інтереси як опікун або піклувальник, без спеціальних на те повноважень.

Договір про патронат припиняється:

1) у разі відмови від нього вихователя або дитини, яка досягла 14 років;

2) за взаємною згодою сторін;

3) за рішенням суду в разі невиконання вихователем своїх обов'язків або якщо між ним і дитиною склалися стосунки, які перешкод­жають виконанню обов'язків за договором; ,

4) у разі досягнення дитиною повноліття;

5) у разі появи матері, батька і повернення їм дитини;

6) у разі смерті підопічного;

7) у разі смерті патронажного вихователя.

Теми рефератів

1. Сім'я за сімейним законодавством.

2. Шлюб за сімейним законодавством.

3. Майнові права та обов'язки подружжя.

4. Права та обов'язки батьків і дітей.

5. Позбавлення батьківських прав.

6. Опіка і піклування щодо дітей.

 

Завдання для самостійної роботи

Завдання 1.Розтлумачити зміст наступних понять та термінів: сімейне право; сім'я; шлюб; шлюбний договір; особисті немайнові права та обов'язки подружжя; майнові правовідносини подружжя; право власності подружжя; майнові права та обов'язки батьків; майнові права та обов'язки дітей; аліменти; позбавлення батьківських прав; опіка; піклування; патронат.

Завдання 2. Назвати принципи сімейного права України.

Завдання 3. Назвати порядок укладення та припинення шлюбу.

Завдання 4. Назвати та охарактеризувати особисті немайнові права подружжя.

Завдання 5. Скласти схему прав та обов"язків батьків і дітей.

 

 

Тема . Основи трудового права України

1. Поняття і система трудового права України.

2. Колективний і трудовий договори. Підстави та порядок припинення трудового договору.

3. Поняття і види робочого часу і часу відпочинку.

4. Особливості праці жінок та молоді.

5. Трудова дисципліна. Дисциплінарна та матеріальна відповідальність.

6. Індивідуальні й колективні трудові спори.

1.Трудове право - це галузі, права, сукупність правових норм, що регулюють трудові й тісно пов'язані з ними суспільні відносини, незалежно від форми власності, господарювання чи галузевої підпорядкованості підприємств, установ, організацій.

Трудові правовідносини - це врегульовані нормами трудовою прана, а також колективним договором трудові відносини, що виникають у процесі праці між працівником та власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом.

Трудові правовідносини мають наступну структуру:

1) суб'єкти. Ними є, з одного боку, працівник, з іншого -роботодавець;

2) об'єкти. Об'єктом трудових правовідносин є трудова діяльніст і її результати (матеріальні і духовні цінності);

3) зміст. Зміст трудових правовідносин складають права і обов'язки працівника та права і обов'язки роботодавця.

Трудове право також регулює інші суспільні відносини, які тісно пов'язані з трудовими і вони стосуються:

1) працевлаштування;

2) професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників;

3) дисциплінарної відповідальності працівників;

4) матеріальної відповідальності працівників за шкоду, заподіяну

підприємству, установі, організації;

5) контролю і нагляду за додержанням законодавства про працю;

6) відшкодування шкоди працівникові, якщо він зашкодив здоров'ю

виконуючи трудові обов'язки та деякі інші.

 

2. Колективний і трудовий договори. Підстави та порядок припинення трудового договору

Колективний договір – це письмова двостороння угода між власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом і трудовим колективом, що регулює виробничі, трудові та соціально-економічні відносини між ними.

Колективна угода являє собою строковий нормативний акт, який регулює такі свмі відносини, що й колективний договір, але на державному, галузевому, регіональному рівнях на двосторонній основі.

Зміст колективного договорувизначається сторонами в межах їхньої компетенції. У колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін (працівників і роботодавця) щодо:

1) змін в організації ниробництва і праці;

2) забезпечення продуктивної зайнятості:

3) нормування та оплати праці, встановлення форми, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій тощо);

4) встановлення гарантій, компенсацій, пільг;

5) участь трудового колективу у формуванні, розподілі та використанні прибутку підприємства (якщо це передбачено статутом);

6) режиму роботи, тривалості робочого часу та відпочинку;

7) умов і охорони праці;

8) забезпечення жиглово-побу твого, культурного, медичною обслуговування, організації оздоровлення та відпочинку працівників,

9) гарантії діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій трудящих;

Трудовий договір - головний інститут трудового права.Як правовий інститут він характеризується сукупністю правових норм, які регулюють порядок виникнення, зміни та припинення трудових правовідносин, і є органпаційно-правовою формою застосування праці громадян.

Поняття трудового договору сформульовано в ч. 1 ст.21 КЗнГІ України.

Трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням правилам внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа, зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбаченні законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Трудовий договір є результатом взаємного волевиявлення працівника і власника підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом. Без взаємної волі сторін трудовий договір укласти не можна.

Закон дозволяє працівникові укладати трудовий договір на одному або одночасно на декількох підприємствах, установах, організаціях, якщо інше не передбачено чинним законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Трудовий договір працівника необхідно відрізняти від колективного договору, який укладається між всім трудовим колективом і власником. Трудовий договір між працівником і власником має індивідуальний, двосторонній характер. Він укладається на підставі трудового законодавства і колективного договору.

Сторонами (або учасниками) трудового договору є:

з однієї сторони- фізичні особи, які у законодавстві визначаються поняттям "працівник". Суб'єктом трудового договору може бути працівник, який має трудову правоздатність і дієздатність, тобто здатність мати і набувати певні права та нести юридичні зобов'язання. Визначальним для виникнення правосуб'єктності фізичних осіб євік. За загальним правилом, учасником трудових правовідносин може бути особа, яка досягла 16-річного віку (ст. 188 КЗпП). Як виняток, за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, трудовий договір можуть укладати особи, які досягли 15 років. Чинне законодавство також допускає, що за згодою одного з батьків, у вільний від навчання час на роботу можуть прийматися учні після досягнення ними 14-річного віку;

з іншої сторони - юридична особа, а також фізична особа, тобто інший