Віртуальна реальність в межах дистанційного навчання
Віртуальні технології в навчальних цілях почали застосовуватись ще в 80-х рр. ХХ ст., й згодом здобули широку популярність. В середині 90-х рр. Вони оформились в один з видів навчання – дистанційне навчання, яке являє собою технологію, що базується на принципах відкритого навчання, широко використовує комп’ютерні навчальні програми різного призначення й створює за допомогою сучасних телекомунікацій інформаційне середовище для доставки навчального матеріалу та спілкування. [5, 56]
Дистанційне навчання має безліч переваг, на відміну від звичайного: матеріал можна вивчати в зручний час, тестові завдання можна тренувати безліч разів, по курсу містяться переходи від навчального блоку до практичного. Дистанційний курс створює уявлення навчання з групою під керівництвом вчителя, тобто він створює віртуальну реальність навчання. Так віртуальні навчальні класи, віртуальні пристрої, які використовуються в деяких типах робіт, зокрема при поведені лабораторних робіт з фізики чи хімії, створюють повне відчуття віртуальності.
Навчання за допомогою інтерактивних засобів представляють породження нового виду віртуальної реальності, яка використовується в навчальних цілях. Віртуальні процеси можна уявити як результат взаємодії реальних об’єктів, й якщо один з них чи декілька з них виступають в ролі суб’єктів діяльностної взаємодії, то така взаємодія стає джерелом віртуального стану.
Зміна внутрішніх якостей, які виникають в результаті віртуального стану реальних процесів, характеризують процес отримуємого навчання. [11, 54]
Віртуальний навчальний процес відбувається у віртуальному просторі, який має наступні властивості:
- попередня невизначеність суб’єктів на час взаємодії;
- унікальність кожної взаємодії;
- існування тільки на час взаємодії;
Тобто з самого початку дії суб’єктів в віртуальному навчальному просторі ми не можемо передбачити точний сценарій навчання, який не може бути повторений з плином часу. Виходячи з цього можна визначити дистанційне навчання, як навчання яке відбувається в унікальному віртуальному просторі, існуючому тільки на час взаємодії суб’єктів та об’єктів.
Унікальність кожної взаємодії підтверджує один з найголовніших законів віртуальної реальності про те, що вона існує “тут” та “зараз”, наприклад можемо привести проведення віртуальних телеконференцій, які існують на обмеженому відрізку часового простору та є унікальними так, як не можуть бути повторені.
Функціонування віртуальної особистості в комп’ютерному просторі тісно пов’язане з явищем комунікації, так як для визнання особистості необхідна думка інших людей, тобто спостерігається явище міжособистісної комунікації, яка полягає в тому, що відбувається комунікація між двома і більше особами, яка спирається на їх психологічний і когнітивний зв’язок, що ґрунтується на особистісно сформованих засадах. [1, 42] Крім того, існування навчального віртуального простору за межами комунікації вчителів, учнів та навчальних об’єктів неможливе.
В віртуальному навчальному просторі відбувається пошук та підтримка позитивної соціальної ідентичності суб’єкта, а основний шлях до фіксації сприйняття віртуальних станів лежить через переживання.
Навчання в віртуальному просторі відбувається через навчально-соціальну мережу, яка будується кожним суб’єктом індивідуально, й є фактором соціалізації, інструментом до розвитку нових норм комунікації, рішення психологічних проблем.
Інформаційний аспект навчання побудований на базі взаємовідносин знання, навичок та досвіду трансформується в віртуальній моделі дистанційного навчання в взаємовідношення типу знання – розуміння – конкретизація – застосування.
Прояви індивідуальної духовності у кожного учня підтримуються віртуальними станами глибинного мислення, хоча взаємодія з вивчаємим об’єктом, його формуванням відбувається на базі загального інформаційного каналу зв’язку. Віртуальна модель навчання, як базова складова дистанційного навчання пропонує передачу інформації в межах спеціального інформаційно-навчального середовища на будь-яку відстань від навчальної структури при повній відповідності вербальної та віртуальної інформації. При цьому процесі застосовуються супутникові комунікації для транслювання інтерактивних лекцій та конференцій в режимі реального часу, та Internet, як джерело нових знань та засіб комунікації, при цьому обмін інформацією відбувається в рамках єдиного пізнавального процесу.
Традиційне розуміння навчання не враховує взаємодію особистостей, які навчаються, на відміну від цього віртуальний навчальний процес використовує особистісний потенціал учня. Отже, віртуальний навчальний простір суб’єкта – це взаємозв’язок певних рівнів, таких як інтелектуального, соціального, емоціонального, культурного.
Інформаційно-когнітивна реакція на зовнішнє середовище, інтенсифікація експліцитних та імпліцитних засобів навчання з орієнтацією на когнітивний потенціал суб’єкта є основою віртуального процесу навчання в створеному суб’єктом віртуальному просторі.