Стаття 396. Приховування злочину
1. Заздалегідь не обіцяне приховування тяжкого чи особливо тяжкого злочину -
карається арештом на строк до трьох місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.
2. Не підлягають кримінальній відповідальності за заздалегідь не обіцяне приховування злочину члени сім'ї чи близькі родичі особи, яка вчинила злочин; коло яких визначається законом.
1 Об'єктом злочину є діяльність суду, органів досудового слідства та дізнання з своєчасного виявлення, присікання та розкриття
злочинів.
2 Об'єктивна сторона злочину полягає у заздалегідь не обіцяному приховуванні тяжкого чи особливо тяжкого злочину
Таке приховування передбачає приховування злочинця, слідів злочину, засобів та знарядь вчинення злочину, факту придбання або збуту майна, здобутого в результаті його вчинення, легалізації (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочин' ним шляхом Способами приховування можуть, зокрема, бути надання злочинцю сховища, транспортних засобів, знищення слідів злочину, перенесення знарядь злочину в інше місце, зміна зовнішнього вигляду злочинця, забезпечення злочинця підробленими документами. Якщо спосіб приховування сам по собі є злочинним, він потребує самостійної кримінально-правової оцінки Якщо винний для приховування злочину вчинив вбивство, то його дії слід кваліфікувати тільки за п. 9 ч. 2 ст 115 Якщо особа з метою приховати злочин вчиняє завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину або дає завідомо неправдиве показання, її дії кваліфікуються, відповідно, за ст ст. 383 або 384
Склад цього злочину утворює приховування лише .тяжкого або особливо тяжкого злочину Про їх поняття див ст. 12 і коментар до неї
Злочин вважається закінченим з моменту вчинення дій, що спрямовані на приховування тяжкого чи особливо тяжкого злочину
3 Суб'єкт злочину загальний
4 Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом При цьому особа не обов'язково повинна знати, що приховує саме тяжкий чи особливо тяжкий злочин, - вона повинна усвідомлювати фактичні обставини вчиненого діяння, яке за законом визнається тяжким чи особливо тяжким злочином
5 Ч 2 ст 396 передбачає спеціальний вид звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка вчинила заздалегідь не обіцяне приховування злочину. Про поняття членів сім'ї і близьких родичів див коментар до ст ст 115 і 380
К
Стаття 384. Завідомо неправдиве показання.
1. Завідомо неправдиве показання свідка чи потерпілого або завідомо неправдивий висновок експерта під час провадження дізнання, досудового слідства або проведення розслідування тимчасовою слідчою чи тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради України або в суді, а також завідомо неправильний переклад, зроблений перекладачем у таких самих випадках,- караються виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.
2. Ті самі дп, поєднані з обвинуваченням у тяжкому чи особливо тяжкому злочині, або зі штучним створенням доказів обвинувачення чи захисту, а також вчинені з корисливих мотивів,-
караються виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.
1. Об'єктом злочину, є правосуддя у частині забезпечення процесуального порядку отримання доказів у кримінальній справі
2 Об'єктивна сторона злочину полягає у 1) завідомо неправдивому показанні свідка чи потерпілого, 2) завідомо неправдивому висновку експерта, 3) завідомо неправильному перекладі
Обов'язковими ознаками об'єктивної сторони злочину є обстановка і час його вчинення. Вказані дії можуть вчинятися лише під час проведення дізнання, досудового слідства або проведення розслідування тимчасовою слідчою чи тимчасовою спеціальною комісією ВР або в суді.
Показання - це відомості про факти, які підлягають встановленню у кримінальній чи цивільній справі і мають важливе значення для правильного вирішення справи. Неправдивими є показання, в яких повністю або частково перекручені факти, що мають значення для правильного вирішення справи. Завідомо неправдиві показання утворюють склад цього злочину, якщо вони дані уповноваженій на те особі, у встановленому законом порядку і належним чином процесуальне оформлені.
Висновок експерта - це документ, складений в результаті дослідження експертом, якому в передбаченому процесуальним законодавством порядку було доручено провести експертизу і дати відповіді на поставлені перед ним запитання. Неправдивим є висновок
експерта, в якому неправильно викладені або .перекручені факти чи зроблена завідомо неправильна їх оцінка.
Неправильний переклад полягає у перекрученні змісту усного чи письмового мовлення при перекладі з однієї мови на іншу документів, показань, промов, реплік учасників процесу. Неправильний переклад матиме місце і при замовчуванні перекладачем при здійсненні перекладу важливих фактичних обставин справи.
Злочин вважається закінченим з моменту вчинення зазначених дій.
3. Суб'єкт злочину спеціальний. Ним може бути осудна особа, яка до вчинення злочину досягла 16-річного віку і дає показання як свідок чи потерпілий у справі, призначена експертом або залучена
як перекладач.
4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.
5. Кваліфікуючі ознаки цього злочину (ч. 2 ст. 384) за своїм змістом повністю аналогічні кваліфікуючим ознакам злочину, передбаченого ст. 383.
КПК (сю. ст. 62, 69-72, 75, 77,128)
Стаття 385. Відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов'язків
1. Відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача без поважних причин від виконання покладених на них обов'язків у суді або під час провадження досудового слідства, розслідування тимчасовою слідчою чи тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради України чи дізнання -
караються штрафом від п'ятдесяти до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.
2. Не підлягає кримінальній відповідальності особа за відмову давати показання під час провадження дізнання, досудового слідства або а суді щодо себе, а також членів її сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.
1. Об'єктом злочину є правосуддя у частині забезпечення процесуального порядку отримання доказів у кримінальній справі-
2. Об'єктивна сторона злочину полягає у відмові свідка від давання показань або відмові експерта чи перекладача без поважних причин від виконання покладених на них обов'язків.
Відмова передбачає відкритий прояв небажання свідка давати показання, а експерта чи перекладача - виконувати покладені на них обов'язки за відсутності поважних причин. Форми відмови можуть бути різними - усна, письмова тощо. Злісне ухилення свідка, експерта чи перекладача від з'явлення в суд, органи досудового слідства чи органи дізнання, яке не має на меті відмовитись від виконання юридичного обов'язку щодо давання показань чи виконання обов'язків експерта або перекладача, не утворює складу цього злочину і тягне адміністративну відповідальність за ст. ст. 185-3 і 185-4 КАП.
Злочин вважається закінченим з моменту доведення відмови до відома суду, органів досудового слідства, тимчасової слідчої або тимчасової спеціальної комісії ВР чи дізнання.
3. Суб'єкт злочину спеціальний. Ним можуть бути тільки свідок, експерт або перекладач.
4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.
5. Відповідно до ч. 2 ст. 385 особа не підлягає кримінальній відповідальності за відмову давати показання під час провадження дізнання, досудового слідства або в суді щодо: 1) себе; 2) членів своєї сім'ї; 3) своїх близьких родичів.
Про поняття членів сім'ї і близьких родичів див. коментар до
ст.ст. 115 і 380.
Конституція України (ст. 63). КПК (ст.ст. 69, 70, 77, 129).
ЦПК (ст. ст. 41, 58. 167).
К
Стаття 391. Злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи
Злісна непокора законним вимогам адміністрації виправної установи або інша протидія адміністрації у законному здійсненні її функцій особою, яка відбуває покарання у виді обмеження волі або у виді позбавлення волі, якщо ця особа за порушення вимог режиму відбування покарання була піддана протягом року стягненню у виді переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери) або переводилась на більш суворий режим відбування покарання, -
карається позбавленням волі на строк до трьох років.
1. Объектом злочину є нормальна діяльність виправних установ.
2. Об'єктивна сторона злочину полягає у вчиненні: 1) злісної непокори законним вимогам адміністрації виправної установив 2) іншій протидії адміністрації у законному здійсненні її функцій.
Під непокорою законним вимогам адміністрації розуміється відкрита відмова засудженого від виконання конкретних вимог представника адміністрації виправної установи, який мав право
Пред'явити таку вимогу, а засуджений був зобов'язаний і міг її виконати, але умисно не виконав (наприклад, відмова від роботи без
поважних причин, невиконання вимог про припинення порушення режиму відбування покарання тощо). Непокора є злісною, якщо відмова від виконання законних вимог була неодноразовою або була виражена у демонстративній чи зухвалій формі.
Інша протидія адміністрації у законному здійсненні її функції може полягати у навмисних діях засудженого, спрямованих на перешкоду нормальній праці засуджених або проведення заходів згідно з правилами внутрішнього розпорядку виправної установи тощо.
Під представниками адміністрації розуміються службові особи виправної установи, які наділені правом застосовувати до засуджених заходи заохочення і стягнення.
Місцем вчинення злочину є місце відбування покарання у виді обмеження волі або у виді позбавлення волі.
Злочин вважається закінченим з моменту вчинення описаних у ст. 391 діянь.
3. Суб'єкт злочину спеціальний. Ним може бути особа, яка відбуває покарання у виді обмеження волі чи позбавлення волі і яка за порушення вимог режиму відбування покарання була піддана протягом року стягненню у виді переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери) або переводилась на більш суворий режим відбування покарання.
4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом,
ВТК (ст.71).
Постанова ЛВС № 2 від 26 березня 1993 р. "Про судову, практику в справах про злочини, пов'язані з порушенням режиму відбування покарання в місцях позбавлення волі".
Стаття 392. Дії, що дезорганізують роботу виправних установ
Тероризування у виправних установах засуджених або напад на адміністрацію, а також організація з цією метою організованої групи або активна участь у такій групі, вчинені особами, які відбувають покарання у виді позбавлення волі чи у виді обмеження волі, -
караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.
1. Об'єктом злочину є встановлений порядок відбування покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі та нормальна Діяльність адміністрації виправних установ.
2Потерпілими від злочину можуть бути: 1) особи, засуджені до Позбавлення волі або до обмеження волі, які відбувають це покарання у виправних установах; 2) представники адміністрації цих установ.
Під представниками адміністрації у ст. 392 розуміються як службові особи, наділені правом застосовувати заходи заохочення і стягнення щодо засуджених, так і інші особи, які виконують певні функції у виправних установах,- чергові помічники начальників виправних установ та інших осіб начальницького складу, військовослужбовці внутрішніх військ, які несуть службу з охорони і нагляду, а також особи, які здійснюють у місцях позбавлення волі медичне обслуговування, культурно-освітню роботу, загальноосвітнє та професійно-технічне навчання засуджених, адміністративний та інженерно-технічний персонал виправних установ.
3. Об'єктивна сторона злочину полягає у; 1) тероризуванні засуджених; 2) нападі на адміністрацію; 3) організації організованої групи; 4) активній участі в організованій групі.
Тероризування засуджених - це застосування до них фізичного насильства або погрози його застосування з метою примусити їх відмовитись від сумлінного ставлення до праці, додержання правил режиму, а також вчинення таких дій з помсти за виконання громадських обов'язків зі зміцнення дисципліни і порядку у виправній установі. Тероризуванням вважається також глумління і знущання над засудженими з метою їх залякування і перешкоджання виконанню покарання.
Під нападом на адміністрацію розуміються протиправні дії, що
вчиняються щодо представників адміністрації виправної установи у зв'язку з їх службовою діяльністю, шляхом застосування насильства над ними або створення реальної загрози його негайного застосування.
Про поняття організованої групи та її організації див. коментар
до ст. ст. 27 і 28. Під активною участю в організованій групі слід розуміти підбурювання окремих засуджених до вчинення протиправних дій щодо інших засуджених або до нападу на адміністрацію, підшукування необхідних засобів або знарядь злочину, безпосереднє вчинення нападів.
Створення злочинної організації або організація озброєної банди у виправних установах підлягає кваліфікації за ст. ст. 255 та 257 Напад на адміністрацію і тероризування засуджених, які супроводжувались побоями, заподіянням легких, середньої тяжкості чи тя жких тілесних ушкоджень, охоплюються ст. 392 і додаткової кваліфікації за іншими статтями Особливої частини КК не потребують Місцем вчинення злочину є виправні установи. Злочин вважається закінченим з моменту вчинення хоча б однієї
з дій, передбачених ст. 392.
4. Суб'єкт злочину спеціальний. Ним є особа, яка відбуває у випра
вних установах покарання у виді позбавлення чи обмеження волі.
5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом
К
Стаття 426. Бездіяльність військової влади
1. Умисне неприпинення злочину, що вчиняється підлеглим, або непорушення військовою службовою особою, що е органом дізнання, кримінальної справи щодо підлеглого, який вчинив злочин, а також інше умисне невиконання військовою службовою особою дій, які вона за своїми службовими обов'язками повинна була виконати, якщо це заподіяло істотну шкоду,-
караються штрафом від п'ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або службовим обмеженням на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років,
2. Ті самі діяння, якщо вони спричинили тяжкі наслідки,-
караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.
3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, що вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці,-
караються позбавленням волі на строк від семи до десяти років.
1 Основні безпосередні об'єкти злочинів, передбачених ст ст 423 і 426 збігаються
2. З об'єктивної сторони злочин може проявитися тільки у суспільно небезпечній бездіяльності. Крім того, його обов'язковими ознаками є суспільне небезпечні наслідки у вигляді істотної шкоди і причинний зв язок між вказаними бездіяльністю і наслідками формами цього злочину є 1) неприпинення злочину, що вчиняється підлеглим 2) непорушення кримінальної справи щодо підлеглого який" вчинив злочин, 3) інше невиконання дій, які військова службова особа за своїми службовими обов'язками повинна була виконати
Для наявності складу цього злочину у будь-якій його формі потрібно встановити а) чи покладався на цю службову особу обов'язок вчинити певні дії, невчинення яких ставиться їй у вину, б) чи мала службова особа реальну можливість в конкретних умовах вчинити необхідні дії, в) чи справді не були виконані обов'язки, які покладені на цю службову особу
Згідно з військовими статутами обов'язок вести роботу щодо зміцнення військової дисципліни, запобігання надзвичайним подіям і злочинам серед особового складу, своєчасно виявляти й усувати їх причини належать до загальних обов'язків командирів та інших прямих начальників командир повинен вимагати дотримання високої військової дисципліни від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення командир який не забезпечив додержання військової дисципліни та не вжив заходів для п відновлення, несе за це відповідальність Обов'язки щодо припинення правопорушень серед військовослужбовців покладаються військовими статутами також на чергового частини, чергового роти та інших осіб зі складу добового наряду які мають підлеглих за своєю посадою в добовому наряді. Неприпинення злочину, що вчиняється підлеглим, означає потурання вчиненню злочину особою, яка була зобов'язана відвернути злочин (вжити заходів до його недопущення чи запобігання йому) Ст 426 є єдиною в КК статтею, яка прямо передбачає відповідальність за потурання як форму причетності до злочину Про поняття підлеглий див коментар до ст 423
Відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України командири, які не порушили кримінальної справи за наявності ознак злочину, несуть відповідальність згідно із законом Непорушення кримінальної справи щодо підлеглого, який вчинив злочин, є кримінальне караним лише за наявності, крім зазначених вище загальних також таких умов а) існують передбачені законом приводи і підстави для порушення кримінальної справи, б) ця справа має бути порушена щодо особи, яка є підлеглим для даної військової службової особи
Інше невиконання дій, які військова службова особа за своїми службовими обов'язками повинна була виконати, передбачає неприпинення нею грубих правопорушень, що не є злочинами, непорушен' ня кримінальної справи щодо особи, яка не є підлеглим для даної військової службової особи (наприклад, непорушення кримінальної справи про порушення державного кордону начальником органу прикордонної охорони або непорушення начальником органу СБ кримінальної справи, віднесеної законом до його відання) невжиття заходів до приведення військ у бойову готовність, незабезпечення виконання бойового завдання, неприйняття командиром корабля заходів до спасіння особи, яка впала за борт тощо
Невжиття військовою службовою особою заходів до усунення зазначених в окремій ухвалі суду чи окремій постанові судді порушень закону, залишення без розгляду подання органу дізнання чи слідчого про усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину або протесту, припису чи подання прокурора невиконання законних вимог прокурора про проведення перевірки чи ревізії діяльності підконтрольних або підпорядкованих військових частин і підрозділів або про виділення спеціалістів для проведення такої перевірки, про подання необхідних матеріалів, якщо це не заподіяло істотну шкоду, тягне адміністративну відповідальність за ст ст 1856 і 185-8 КАП
Про поняття істотна шкода і тяжкі наслідки кваліфікуюча ознака злочину див коментар до ст 423
З. Суб'єктом злочину у першій його формі е військовий начальник (про його поняття див. коментар до ст. 423), у другій - командир військової частини (полку, корабля 1 чи 2 рангу, окремого батальйону), з'єднання, начальник військової установи ЗС чи іншого військового формування (скажімо, ректор військової академії, начальник шпиталю, директор військового господарства, начальник військового ремонтного підприємства тощо), у третій - будь-яка військова службова особа.
4. З суб'єктивної сторони бездіяльність військової влади характеризується умисною або змішаною формою вини. При цьому ставлення військової службової особи до невиконання нею певних дій завжди є умисним.
5. Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення йото в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці.
Кримінально-процесуальний кодекс України (cт. cт. 94, 101)
Статут внутрішньої служби Збройних Сил України від 24 березня 1999 p. (cт. cт. 59, 67).
Дисциплінарний статут Збройних Сил України від 24 березня 1999р. (cт. cт. 5, 45).
Інструкція про проведення дізнання у Збройних Силах України. Затверджена наказом МО № 235 від 28 серпня 1995 р.
Положення про організацію роботи з охорони праці у військових частинах, військово-навчальних закладах, установах, організаціях та на підприємствах Міністерства оборони України. Затверджене наказом МО № 20 від 28 січня 1998р.
Положення про розслідування та облік нещасних випадків з військовослужбовцями Служби безпеки України. Затверджене наказом СБ № 77 від 31 березня 1999р.
Положення про розслідування та облік нещасних випадків з військовослужбовцями Прикордонних військ України. Затверджене наказом Держкомкордону № 405 від 28 серпня 1999 р.
К
У Кримінальному кодексі України 2001 р. вперше злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку виділені в окремому розділі, в якому вперше у більшості статей встановлена відповідальність за суспільно небезпечні діяння. У цьому розділі КК передбачені ті злочини, які світове співтовариство визнає особливо небезпечними для всього людства, тому що вони підривають основи міжнародних відносин і здатні знищити саме людство (агресивна війна, застосування зброї масового знищення, геноцид тощо).
Особливістю цих злочинів також є їх зв'язок з міжнародним кримінальним правом, за яким ці діяння також визнаються злочинами. Поява у КК цієї групи злочинів безпосередньо пов'язана з багаторічними зусиллями світового співтовариства щодо виділення у міжнародному кримінальному праві групи злочинів, найбільш небезпечних для всього людства, і встановлення особливих умов відповідальності за їх вчинення (незалежно від того, чи є дії порушенням внутрішнього права країни, в якій вчинений злочин, а також від місця вчинення злочину, поширення на них юрисдикції Міжнародного кримінального суду або судів інших держав тощо). Основними джерелами норм про такі злочини у міжнародному праві є: статути Нюрнбергського (1945 р.) і Токійського (1946 р.) військових трибуналів, статути міжнародних кримінальних трибуналів по Югославії (1993 р.) і по Руанді (1994 p.). Римський Статут Міжнародного кримінального суду (1998 p.), численні конвенції і резолюції ООН. З 1947 р. Комісія міжнародного права ООН готує Кодекс про злочини проти миру та безпеки людства. При кваліфікації злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку у багатьох випадках слід звертатися до міжнародно-правових джерел для з'ясування змісту норм або окремих понять.
Більшість злочинів, передбачених у розділі XX КК, вважаються закінченими з моменту вчинення суспільне небезпечних дій. Суб'єктивна сторона всіх злочинів характеризується умислом. Відповідальність за посягання на життя представника іноземної держави (ст. 443) настає з 14 років, а за інші злочини — з 16 років. Згідно з ч. 5 ст. 49 давність не застосовується у разі вчинення злочинів проти миру та безпеки людства, передбачених у статтях 437—439 і частині 1 статті 442. •
Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку можна поділити на три групи, виходячи з їх об'єктів: 1) злочини проти миру (статті 436, 437, 438 і 447); 2) злочини проти безпеки людства (статті 439, 440, 441 і 442); 3) злочини проти міжнародного правопорядку (статті 443, 444, 445 і 446).