Правові наслідки недодержання вимоги про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину

Стаття 219. Правові наслідки недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину Цивільного Кодексу

У разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення односторон­нього правочину такий правочин є нікчемним.
Суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він від­повідав справжній волі особи, яка його вчинила, а нотаріальному посвідченню право­чину перешкоджала обставина, яка не залежала від її волі.
Статті 219 та 220 ЦК встановлюють наслідки недодержання вимоги про нотаріальне посвідчення правочинів. При цьому розрізняються дві ситуації: 1) порушення вимоги про нотаріальну форму одностороннього правочину; 2) порушення вимоги про нотаріальну форму дво- і багатостороннього правочину (договору). Правила про обов'язковість нотаріального посвідчення встановлені щодо окремих, найбільш значущих правочинів. Зокрема, обов'язковому нотаріальному посвідченню під­лягають: заповіт (ст. 1247 ЦК); довіреність на здійснення правочинів, які потребують нота­ріальної форми; довіреність, яка видається в порядку передоручення (ст. 245 ЦК); інші правочини, для яких законодавством передбачена обов'язкова нотаріальна форма (ст. 577 та ін. ЦК). Разом з тим, за бажанням особи нотаріально посвідченим може бути будь-який односторонній правочин.
У разі недотримання обов'язкової нотаріальної форми одностороннього правочину такий правочин є нікчемним. Проте, за певних умов відсутність необхідного нотаріального посвідчення правочину може бути компенсована судовим рішенням. Частина 2 ст. 219 ЦК передбачає, що суд може визнати такий правочин дійсним за таких умов: 1) якщо буде встановлено, що він відповідав справжній волі особи, яка його вчинила; 2) якщо нотаріаль­ному посвідченню правочину перешкоджала обставина, яка не залежала від волі особи. При визнанні такого правочину дійсним суд також має перевірити, чи підлягав цей право­чин нотаріальному посвідченню і чи не містить даний правочин якихось умов, що супе­речать закону.

Правові наслідки недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору

Стаття 220. Правові наслідки недодержання вимоги закону про нота­ріальне посвідчення договору

Уразі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчен­ня договору такий договір є нікчемним.

Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтвер­джується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання до­говору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне по­свідчення договору не вимагається.

1. Чинне законодавство зокрема ЦК, інші закони, Інструкція про порядок здійснення нотаріальних дій нотаріусами України (п. 27) містить також перелік договорів, що підляга­ють обов'язковому нотаріальному посвідченню. До них, зокрема, належать: договори про відчуження (купівлю-продаж, міну, дарування, довічне утримання) житлового будинку та іншого нерухомого майна; договори про заставу нерухомого майна, транспортних засобів,
космічних об'єктів, товарів в обігу або в переробці; договори про відчуження земельних ділянок, які знаходяться в колективній або приватній власності; договори купівлі-продажу майна державних підприємств; шлюбні контракти; інші договори, для яких чинним законо­давством передбачена обов'язкова нотаріальна форма. Недодержання нотаріальної форми договору тягне його нікчемність, він не породжує тих прав і обов'язків, яких бажали сторони. Натомість настає двостороння реституція: сто­рона договору повертає іншій стороні усе отримане за таким договором, а при неможли­вості повернути отримане у натурі — відшкодовує його вартість у грошовій формі.

2. Іноді нотаріальне посвідчення договору може бути компенсоване рішенням суду. Це можливо за дотримання таких вимог: 1) сторони домовилися щодо усіх істотних умов до­говору; 2) така домовленість підтверджується письмовими доказами; 3) відбулося повне або часткове виконання договору; 4) одна із сторін ухилилася від його нотаріального по­свідчення (ч. 1 ст. 220 ЦК). У разі позитивного рішення суду наступне нотаріальне посвід­чення договору не потребується: судове рішення має тут «компенсаторне» значення. Звідси слідує, що дане правило не може бути застосоване: якщо сторонами не була досягнута до­мовленість щодо усіх істотних умов договору; якщо відсутні письмові докази того, що така угода мала місце; якщо не відбулося повне або часткове виконання договору. Крім того, має бути встановленим факт ухиляння іншої сторони від нотаріального посвідчення договору. При визнанні договору дійсним (так само, як при визнанні дійсним будь-якого право­чину такого роду) суд має перевірити, чи підлягає цей договір нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідченим і чи не містить даний договір якихось протиправ­них умов.