Законодавча та нормативно-правова база страхування
Страховиком може бути підприємство, створене у формі господарського товариства, крім товариства з обмеженою відповідальністю. Учасників страховика має бути не менше трьох. Страхова діяльність в Україні здійснюється виключно страховиками-резидентами. Існує ще низка вимог до страховика. Зокрема, до порядку формування статутного капіталу та інших фондів страхової компанії, вимоги до розміщення страхових резервів, вимоги щодо здійснення діяльності. Крім того, здійснення страхової діяльності в Україні піддягає ліцензуванню.
Законом України "Про внесення змін до закону України "Про страхування" встановлені певні вимоги щодо формування статутного капіталу страховика, його фондів та резервів. Мінімальний розмір статутного капіталу встановлюється в сумі еквівалентній 1 млн. ЄВРО для страховиків, що займаються ризиковими видами страхування, та 1,5 млн. ЄВРО для страховиків, що здійснюють операції по страхуванню життя. Статутний капітал страховика має бути сплачений виключно у грошовій формі. Граничний розмір внесків до статутного капіталу інших страховиків не може бути більшим за 30% власного статутного капіталу, а розмір внеску до статутного капіталу окремого страховика не може перевищувати 10% власного статутного капіталу.
Крім того, Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про страхування" передбачає:
· скасування обмежень на частку іноземних інвесторів у статутних капіталах українських страховиків;
· необхідність здійснення внесків у статутний фонд винятково у грошовій формі;
· детальне регламентування формування страхових резервів;
· встановлення конкретних нормативів оцінки платоспроможності страховиків;
· розширення асортименту страхових послуг з обов'язкового страхування тощо.
Статутний капітал страхових компаній не може формуватися за рахунок кредитів, коштів, що отримані під заставу, страхових резервів, векселів, нематеріальних активів.
Для забезпечення платоспроможності, фінансової стійкості та надійності страховика обов'язковою умовою його діяльності є:
наявність сплаченого статутного капіталу (не менше 1 млн. та 1,5 млн. ЄВРО);
наявність гарантійного фонду, який складається із спеціальних фондів, резервних фондів, нерозподіленого прибутку;
· створення страхових резервів, достатніх для майбутніх страхових виплат;
· наявність вільних резервів, які створюються за рахунок прибутку;
· перевищення фактичного запасу платоспроможності страховика над розрахунковим нормативним запасом.
Досить жорстко регламентується й розміщення страхових резервів та тимчасово-вільних коштів страховика.
Отже, в Україні організація діяльності страховика досить жорстко регламентується з боку держави законодавчими та нормативними актами, Уповноваженим органом державного нагляду за страховою діяльністю, внутрішніми документами страхової організації (установчими документами та правилами страхування), вимогами ліцензування.
Ліцензування страхової діяльності.Ліцензування — видача страховим організаціям ліцензій (дозволів) на право проведення тих чи інших видів страхування. В Україні ліцензування страхової діяльності здійснює спеціальний Уповноважений орган.
Для отримання ліцензії страховик повинен подати до Уповноваженого органу: заяву; копії установчих документів; копію свідоцтва про реєстрацію; довідки банків або висновки аудиторських фірм (аудиторів), що підтверджують розмір сплаченого статутного фонду); довідку про фінансовий стан засновників страховика, підтверджену аудитором (аудиторською фірмою), якщо страховик створений у формі повного чи командитного товариства або товариства з додатковою відповідальністю; правила (умови) страхування; економічне обґрунтування запланованої страхової (перестрахувальної) діяльності; інформацію про учасників страховика, голову виконавчого органу та його заступників, копію диплома керівника про вищу освіту, інформацію про наявність відповідних сертифікатів у випадках, передбачених Уповноваженим органом у справах нагляду за страховою діяльністю.
Основними функціями Уповноваженого органу у справах нагляду за страховою діяльністю є:
1) ведення єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків) та державного реєстру страхових та перестрахових брокерів;
2) видача ліцензій страховикам на здійснення страхової діяльності та проведення перевірок її відповідності виданій ліцензії;
3) видача свідоцтв про включення страхових та перестрахових брокерів до державного реєстру страхових та перестрахових брокерів та проведення перевірки додержання останніми законодавства про посередницьку діяльність у страхуванні та перестрахуванні і достовірності їх звітності;
4) проведення перевірок щодо правильності застосування страховиками (перестраховиками) та страховими посередниками законодавства про страхову діяльність і достовірність її звітності;
5) розроблення нормативних та методичних документів з питань страхової діяльності, що віднесена до компетенції Уповноваженого органу;
6) узагальнення практики страхової діяльності і посередницької діяльності на страховому ринку, розробка і подання у встановленому порядку пропозицій щодо розвитку і вдосконалення законодавства України про страхову і посередницьку діяльність у страхуванні та перестрахуванні;
7) прийняття у межах своєї компетенції нормативно-правових актів з питань страхової і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні;
8) проведення аналізу додержання законодавства об'єднаннями страховиків і страхових посередників;
9) здійснення контролю за платоспроможністю страховиків відповідно до взятих ними страхових зобов'язань перед страхувальниками;
10) забезпечення проведення дослідницько-методологічної роботи з питань страхової і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні, підвищення ефективності державного нагляду за страховою діяльністю;
11) встановлення правил формування обліку і розміщення страхових резервів та показників звітності;
12) проведення і координація у визначеному законодавством порядку навчання, підготовки і перепідготовки кадрів та встановлення кваліфікаційних вимог до осіб, які проводять діяльність на страхового ринку, організація нарад, семінарів, конференцій s питань страхової діяльності;
13) участь у міжнародному співробітництві у сфері страхування і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні; вивчення, узагальнення, поширення світового досвіду; організація виконання міжнародних договорів України з цих питань;
14) здійснення організаційно-методичного забезпечення проведення актуарних розрахунків.
Необхідність розробки й прийняття Страхового кодексу України обумовлена потребою у подальшій систематизації законодавства у сфері страхування, позбавленні його застарілих правових норм, усуненні прогалин у законодавчому регулюванні страхових відносин, упорядкуванні застосування страхової термінології.
Кодексом, зокрема, в загальній частині визначено коло відносини, що регулюються законодавством про страхування, дія актів законодавства про страхування у часі. Визначені об’єкти та суб’єкти страхування, їх права та обов’язки; форми страхування, правила страхування, страховий договір, перестрахування, співстрахування, товариства взаємного страхування, посередницька діяльність, правила забезпечення платоспроможності страховика, порядок формування страхових резервів та інші норми.
В особливій частині Кодексу визначений порядок здійснення обов’язкових видів страхування, серед яких зокрема, обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, обов’язкове медичне страхування, обов’язкове страхування відповідальності за ядерну шкоду, обов’язкове страхування цивільної авіації.