Ы52. Тема України й особливості її художнього трактування у творчості Маланюка

Є. Маланюк 48 рокiв прожив в емiграцiï - це життя поза Украïною, але з нею в серцi. Тому центральним образом його лiрики є образ Украïни - ïï доля, ïï iсторiя.Болiсне почуття розлуки з рiдним краєм - головний мотив творчостi поета-мислителя в емiграцiï. Укра­ïна проходила в мрiях, з'являлася у снах, в його поезiï.Образ Украïни присутнiй практично в усiх вiршах Маланюка, бо, осмислюючи минуле i сучасне, поет поси­лається на iсторiю Украïни, на долю украïнськоï нацiï. Складними пере­живаннями лiричного героя-вигнанця, болем за долю батькiвщини спо­вненi твори митця.Аналiз триптиху "Батькiвщина". (Триптих "Батькiвщина" - це своєрiдний екскурс в iсторiю Украïни через призму Степовоï Еллади, з глибин iсторiï). Маланюку болить втрата державностi, втрата тiєï еллiнськоï краси i сили, якi були притаманнi Украïнi княжоï доби. Маланюк був впевнений, що Украïна зумiє вибороти собi незалежнiсть, бо має це мiсце в iсторiï. Перша збірка Є. Маланюка мала назву «Стилет і Стилос».Стилет — це символ боротьби, символ дії... Це вітер, рух, напружені м'язи, стиснений на рукояті п'ястук. Стилос — це світ мистецтва і краси... це світ захоплення гріховною красою...» Є. Маланюк болісно переживав вимушену розлуку з Батьківщиною, що властиво всім емігрантам, сприймав її вже у вигляді «фата-моргани», недосяжного міражу, що ввижався хіба що блукальцям у пустелі. У вірші «Лист» Є. Маланюк вважав, що мудрість – то історія Батьківщини. Євген Маланюк пише листи до себе, сповідується перед Україною. Він творить поезію зі своєї плоті й крові, сперечаючись і заперечуючи самому собі. Щоб зрушити національну свідомість, розбудити її, примусити українців критично оцінювати минуле й сучасне, варто було не лише писати про позитивне в історичному досвіді, але й мати мужність вказати на ганебне в рідній історії.Але така нелюбов до України — то болюча, незагойна рана в поетовому серці.Вірш «Візії», в якому відчуваються грізні інтонації Святого Письма, Шевченкових пророцтв, було написано 1933 р. Саме тоді в Україні більшовики організували голодомор, а в Німеччині до влади прийшли нацисти. Навіяний драматичними подіями міжвоєнного двадцятиліття твір переймався не розпачем а вірою в обов'язкову, хай по-суворому здійснену справедливість у світі та в Україні Поет сподівався що це станеться невдовзі «Літаки закрутяться мов листя Башти захитаються й падуть». Насправді історія внесла серйозні корективи у передбачення Є Маланюка Україна здобула незалежність мирним шляхом.

ы53. Проблематика і поетика романів Багряного (на вибір)

«Тигролови» — пригодницький роман з автобіографічними елементами Івана Багряного, написаний 1944 року як «Звіролови», згодом перероблений і виданий 1946 року під назвою «Тигролови». Назва твору є символічною. Змінивши її з початкової «Звіролови» на «Тигролови», Іван Багряний суттєво поглибив змістові акценти розповіді. Тигр — один з наймогутніших і найнебезпечніших диких звірів. Родина Сірків, живучи в єдності з навколишньою природою, навчилася приборкувати цих звірів. Автор стверджує мужність, фізичну та моральну силу Сірків, представників українського народу, їхню здатність перемагати найтяжчі обставини. Через мотиви утечі й «польованої людини» образ Григорія Многогрішного також асоціюється з цим сильним, сміливим і вольнолюбивим диким звіром. Іван Багряний показує становлення «нового українця», який зможе здолати дракона, і таким чином вибороти право свого народу на майбутнє. Нащадок козацької шляхти (Григорій — правнук гетьмана Дем'яна Многогрішного) вступає у боротьбу і вбиває «новітнього тигролова», уособлення радянської імперської системи майора Медвина. Проблематика твору - Виживання людини в умовах жорстокого терору; Боротьба добра і зла; Cправедливість і кара;Моральний вибір;Воля до життя і цілеспрямованості;Стосунки людини і природи;Родинні взаємини;Вічність вікових традицій предків; Кохання. Сюжетна канва роману побудована навколо двох постатей — Григорія Многогрішного і майора НКВС Медвина. Їх двобій — це боротьба Людини із світом пітьми і пекла. Автор, як очевидець, змальовує страшні картини знущання над людьми, приниження їх людської гідності, насильства, приреченості на забуття в пеклі концтаборів.Юнак тікає з ешелону смерті — і в сотень інших арештантів піднімається дух, з'являється надія хоч не на порятунок, а на помсту своїм мучителям. Блукає в нетрях у пошуках порятунку й безпечного місця — і рятує дівчину-мисливця від розлюченої ведмедиці, хоча сам був на межі смерті від фізичного виснаження. Користується гостинністю українського роду Сірків із Зеленого Клину — і стає їм за сина та брата, партнера у полюванні. Закохується в Наталку, страждає, але приховує свої почуття, щоб не наражати дівчину на небезпеку, — і дає їй врешті-решт омріяне щастя взаємної любові.

ы54. Художня своєрідність драматургії Миколи Куліша ( на вибір)

Найважливішою рисою таланту Миколи Гуровича Куліша є трагедійність світобачення, яке поступово перетворювалося на трагікомічне, трагіфарсове, що визначає тип сучасної культури взагалі. Драма "Мина Мазайло", що була написана у буремнi i хвилюючi роки пiсляреволюцiйногоекономiчного i куль­турного вiдродження Украïни, - надзвичайно актуальний твiр для нашого народу, оновленого подiями нацiонального пробудження. Темою твору є ставлення шовiнiстичного i патрiотичного таборiв до проблеми ук­раïнiзацiï в перiод непу, що так нагадує сьогодення.Головний герой твору Мина Мазайло з комiчною цiлеспрямованiстю намагається змiнити своє прiзвище на бiльш благозвучне, на його думку, росiйське. Ця нервова i якась надзвичайно пересiчна людина - суцiльний нацiональний нiгiлiст, який, безмежно ненавидячи свiй на­род, переростає в монстра. Рiшення змiнити прiзвище вик­ликає неоднозначну реакцiю в сiм'ï Мазайлiв: до розв'язання пекучоï проблеми залучаються близькi i далекi родичi. Непримиренну позицiю на захист рiдного прiзвища займає Мокiй - син Мини.Вiн винятковий українофіл. Психологiчно зла­мати Мокiя намагається тьотя Мотя, яку термiново викли­кають з Курська, ïï вiдверто расистська платформа грун­тується на великодержавницьких шовiнiстичних твердженнях, якi викликають вiдразу своєю непробудною темрявою й iдейною обмеженiстю. Гострота гротескно за­барвлених конфлiктiв i сутичок наростає. Мина дома­гається змiни прiзвища на милозвучне Мазєнiн, хоча явно його iдея зазнає поразки через свою вбогiсть на фонi без­межжя нацiонального поклику свiдомостi Мокiя i його од­нодумцiв.Та досить несподiвано виявляється розв'язка Мину, який вважав своє украïнське прiзвище перепоною на шля­ху до блискучоï кар'єри, звiльняють з роботи за система­тичний опiр украïнiзацiï. Украïнська iдея перемогла. Дядько Тарас, нацiоналiст од­нодумець Мокiя, робить несподiваний i парадоксальний висновок, що украïнiзацiя - це спосiб виявити нацiональне свiдомих, а потiм ïх знищити. Незважаючи на те, що тематика Кулішевих п'єс досить різна, можна сказати, що в центрі уваги кожної стоїть проблема трагічного існування людини у нових історичних обтавинах, умовах тиску та тоталітаризму, вони наскрізь пройняті розумінням дисгармонії між законами суспільства та потребами особистості, особливо мислячої особистості. «Народний Малахій», «Закут», «Вічний бунт», «Патетична соната», «Маклена Граса».проблематика драматургії Куліша досить широка й актуальна. Тут і проблема селянина, якого насильно «колективізують» і морять голодом, і проблема руйнування людської особистості у надмірно складних обставинах, і проблема пристосуванства, і проблема національного самозбереження, і багато інших. Однак слід зазначити, що митець зосереджував свою увагу не тільки на тих проблемах, які набули актуальності у його час, але і з тонкою прозорливістю справжнього митця зміг відкрити ті проблеми, які тільки накреслювалися в українському суспільстві. Він виявив уміння проаналізувати глибинні соціотворчі процеси, передбачивши їх можливі наслідки, часом трагічні.