Психологічні й тендерні дослідження 1 страница
Нині у багатьох країнах світу розгорнувся рух за права жінок у різних сферах життя, що погіршують їх становище І суспільну роль. Наукові дослідження, які проводяться у цьому напрямку, зосереджують увагу на тендерних розбіжностях.
З погляду соціальної психології, тендер перебуває під сильним тиском як культурних норм, які встановлюють правила поведінки чоловіків і жінок, так і соціальної інформації, що навіює людям, наскільки великою є різниця між чоловіками і жінками. Теорія нормативного та інформаційного тиску частково пояснює, яким чином люди вчаться цим нормам і що примушує їх дотримуватися.
З позицій теорії когнітивного розвитку тендера, яка була сформульована Л.А. Колбергом, вся інформація, що стосується тендерної поведінки, відображається у вигляді відповідних схем. Акцентуючи увагу людей на окремих речах, тендерні схеми впливають на перероблення інформації і, крім того, впливають на пам'ять, тому що легше запам'ятовується та інформація, яка вписується в рамки вже Існуючих уявлень.
Два основних механізми, що здійснюють диференціальну соціалізацію, — це диференціальне посилення і диференціальне наслідування. Про диференціальне посилення кажуть, коли прийнятна тендерна поведінка заохочується, а неприйнятна — карається, за умов, якщо заохочення і покарання людини за певні моделі поведінки, інтереси тощо залежать від її біологічної статі. Диференціальне наслідування — процес соціалізації, під час якого людина обирає рольові моделі відповідно до загальноприйнятих норм і починає наслідувати їх.
Американська дослідниця Марго Ліс провела дослідження різних жіночих рухів за рівноправ'я, які е у різних країнах світу. Вона зосередила свою увагу на тому, що ці рухи набувають різних форм і ставлять у центр уваги різні питання залежно від політичних, економічних і культурних розбіжностей. М. Ліс радить уважно ставитися до етноцентричного передбачення, що жіночі рухи йдуть еволюційним шляхом і з часом перетворяться у рух, подібний до того, який існував у Сполучених Штатах. Егалітарні й ліберальні соціальні рухи досягають найбільших успіхів там, де політична культура є більш ліберальною та егалітарною. Саме тому Скандинавські країни і Нідерланди мають найбільш представницькі і згуртовані феміністські організації. М. Ліс зосереджує свою увагу на тому, що досягненню гендерної рівності можуть заважати не тільки консервативні уряди, які розглядають підпорядковане становище жінок як основний пункт своєї платформи, але й ліві, які відводять жіночим проблемам другорядну роль порівняно з більш загальними питаннями експлуатації трудящих.
Боротьба за тендерну рівність може бути також підпорядкована іншим політичним питанням, зокрема таким, що пов'язані з економічним чи етнічним виживанням. Ця ситуація є особливо ймовірною у країнах третього світу і країнах, що розвиваються, де важливим є питання елементарного виживання, розв'язання міжетнічних конфліктів.
Дискусія про тендер у різних культурах торкається ще одного питання — збереження культурної розмаїтості. На думку окремих вчених, аміни можуть відбуватися скоріше в індивідуалістичних культурах порівняно з колективістськими, а також у суспільствах, де політична і культурна ідеологія орієнтована на рівність і мінімальні соціальні розбіжності.
У науковій літературі 1970-х років теоретики розпочали досліджувати вплив статевого фактору на психологічний розвиток жінки. Вони розділилися на дві групи. Одна з них зосередилася на удосконаленні наявних теорій, працюючи з концепціями Фрейда і Юнга; інша зосередилася на вивченні і дослідженні жіночого досвіду жінок. Так, в роботі, Джин Бейкер Міллер "До нової психології жінки", яка вийшла у 1976 p., був запропонований новий погляд на жінку, її психологію, який поставив під сумнів основні концепції традиційних теорій. Приблизно водночас соціолог Керол Гілліган займалася накопиченням емпіричних даних, які відображають корінні розбіжності в психологічному і моральному дозріванні жінок і чоловіків, на основі яких в роботі "Іншим голосом" вона виклала свою думку, яка також зробила виклик наявним теоріям. К. Гілліган пише, якщо реальний досвід особистісного розвитку жінки не відповідає тому, як про це пишеться у підручниках, то, як правило, офіційна психологія зараховує цю жінку до розряду таких, що зазнали психологічної деформації. Однак ця різниця може вказувати і на обмеженість наявних моделей розвитку людства, їх невідповідність реальному життю.
Ті психіатри, психологи і соціологи, які самі належали до жіночої статі, швидко оцінили праці Дж.Б. Міллер і К. Гілліган, однак минуло більше ніж 10 років, поки владна тенденція в психіатрії і психології не почала визнавати, поважати й асимілювати ці підходи.
У контексті центрованого підходу до структури психології жінки Дж.Б. Міллер дослідила три основні шляхи: культурне середовище, відносини і шляхи особистісного зростання.
Ядром моделі Дж.Б. Міллер стало визначення важливості міжособистісних відносин в житті і психологічному розвитку жінок. Замість того, щоб вступати в боротьбу за незалежність і самостійність, жінки частіше шукають контактів з людьми. Причому зріла жінка в першу чергу займається цим не для себе, а для інших і, звичайно ж, для дітей.
Американські психологи Дж.Б. Міллер, К. Гілліган і Джордан, виявивши, що головною рушійною силою в жінок є потяг до спілкування, взаємності, чуйності, створили нову схему вивчення життєвого досвіду людини — в контексті її стосунків з іншими.
Значний внесок у розвиток підходів щодо розуміння психології жінок зробили дослідження представниці гуманістичного напряму в психології Карен Хорні. Зарубіжні дослідники зазначають, що ці теорії створили первинну базу для перегляду психоаналітичного розуміння статі й для психологічного дисидентства у питаннях статі.
К. Хорні писала, що психологія жінок тривалий час розглядалася тільки з погляду чоловіків. К. Хорні намагалася показати, що жінки мають властиву їм біологічну конституцію і патерни розвитку, які мають бути зрозумілі та усвідомлені на підставі жіночого погляду, а не тільки як похідна жіночої неповноцінності порівняно з чоловіками чи як результат відмінностей жінок і чоловіків. К. Хорні доводила, що психоаналіз, створений в умовах культури з чоловічою домінантою, і є продуктом чоловічого генія. Чоловіча думка про жінок є частиною теорії психоаналізу і подається як наукове уявлення про жіночу природу. К. Хорні аналізувала чоловіче бачення жінок і доводила відсутність у ньому будь-якої наукової основи. У книзі "Недовіра між статями" вона писала, що жінок вважають "істотами другого сорту", тому що у всі часи більш сильна сторона створює ідеологію, яка б допомагала їй зберегти своє становище. У своїх есе про жіночу психологію дослідниця відійшла від фрейдівської впевненості в "анатомії долі", вона більше уваги приділяла культурним факторам і розглядала їх як джерело жіночих проблем.
Становище жінок багато в чому залежить від ролі чоловіків у суспільстві, що пояснює інтерес дослідників до вивчення чоловіків як гендерного класу. Кілмартін визнає, що в основі всієї сучасної психології лежить психологія чоловіків, оскільки норма вивчалася чоловіча поведінка, і тривалий час у дослідженнях брали участь чоловіки. Однак психологія практично ніколи не зверталась до специфічних переживань чоловіків, які пов'язані з їхньою тендерною приналежністю. Кілмартін називає такі причини, що вказують на необхідність вивчення чоловічої психології:
1. Хоча у цілому чоловіки мають великий вплив, однак існують чоловіки, і їх чимало, які цим впливом не наділені. До того ж, маючи у суспільстві порівняно велику владу, вони можуть надати інтенсивну допомогу у здійсненні змін.
2. Спілкуючись із сильними жінками, чоловіки часто відчувають серйозні труднощі. Адже з дитячого віку хлопчики виховуються у переконанні, що саме вони повинні бути сильними і владними, тому сильні жінки сприймаються як загроза чоловічому началу. Ця суперечність потребує вирішення, оскільки сильних жінок з кожним днем стає все більше.
3. Якість взаємовідносин з оточенням у чоловіків часто недостатня через те, що ці відносини розгортаються у рамках, де не залишається місця для базової людської потреби — інтимності.
Сьогодні є порівняно небагато наукових досліджень, що стосуються обмежень, які накладає традиційна чоловіча роль. Психологи розпочали вивчати жіночу роль після того, як феміністські рухи привернули увагу суспільства до низького соціального статусу жінок. В останні кілька років чоловіча роль теж користується посиленою увагою дослідників. Це досить захоплююча і відносно нова галузь гендерних розробок. Основні характеристики традиційної чоловічої ролі, які зазвичай критикуються жінками, а саме емоційна невиразність чоловіків та їх скупий внесок у виконання домашніх справ, примусили психологів звернути увагу на проблеми, пов'язані з цією роллю.
Правовий аспект соціального захисту жінок
Правовий аспект соціального захисту жінок досліджується в контексті базових міжнародних документів і актів, таких як Декларація про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок і Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок. Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок була прийнята ООН у 1979 р. з метою забезпечення повної рівності між чоловіками і жінками у різних сферах життя на основі встановлення нового міжнародного економічного порядку, що заснований на рівності та справедливості.
У Конвенції визначається поняття "дискримінація щодо жінок". Це будь-які розбіжності, винятки чи обмеження за ознаками статі, які спрямовані на послаблення чи зводять нанівець визнання, користування чи здійснення жінками, незалежно від їх сімейного становища, на основі рівноправ'я чоловіків і жінок, прав людини і основних свобод в політичній, економічній, соціальній, культурній, громадській чи будь-якій іншій галузях. У ст. З зазначається, що держави — члени ООН вживають у всіх галузях, тобто в політичній, соціальній, економічній і культурній, всі відповідні заходи, включаючи законодавчі, для забезпечення всебічного розвитку і прогресу жінок з метою гарантувати їм реалізацію прав людини й основних свобод та користування ними на основі рівності з чоловіками.
Конвенція складається з ЗО статей, в яких визначаються рівні можливості жінок у сфері освіти, політичному і суспільному житті, у сферах зайнятості, охорони здоров'я, економічному, соціальному житті, перед законом, в шлюбі й сімейному житті та ін.
Контроль над дотриманням прав жінок (IWRAW) був організований ще у 1985 р. на Міжнародній конференції із жіночих питань у м. Найробі (Кенія). Із прийняттям Конвенції країни, які ратифікували її, беруть на себе обов'язки вживати всіх необхідних заходів для поліпшення життєвого становища жінок, зокрема змінювати підвалини і закони, які є перешкодою на шляху соціального руху жінок. На грудень 1993 р. Конвенція була ратифікована 130 країнами світу.
IWRAW як загальне формування становить мережу організацій, активістів, учених, спрямовану на відновлення прав жінок. Керівництво здійснюється Центром зв'язку і ресурсів, який розміщений в Інституті Хампфрі із громадських питань при Університеті штату Мїннесоти (США).
Перша конференція жінок відбулася під егідою ООН. На ній була прийнята декларація Генеральної Асамблеї ООН, в якій 1975—1985 p.p. були проголошені Десятиріччям жінок. П конференція відбулась у 1980 р. у Копенгагені, на ній було прийнято Програму дій на другу половину Десятиріччя жінки. Третя конференція в Найробі у 1985 р. затвердила стратегію подальшого розв'язання жіночих проблем. Розроблена стратегія окреслює програму дій на національному, регіональному, міжнародному рівнях для сприяння більшій рівності й забезпеченню рівних можливостей для жінок: рівність, розвиток, мир. Платформа дій, яка рекомендує конкретні кроки, спрямована на прискорення процесу втілення Стратегії подальшого розв'язання жіночих проблем в реальність.
4-та Всесвітня конференція жінок відбулася з 4 по 15 вересня 1995 р. в м. Пекіні. Скликана ООН, конференція прийняла Платформу дій, сконцентрована на ключових питаннях, які торкаються більшості жінок: бідність; доступ до освіти, медичного обслуговування, інших послуг; насилля над жінками; вплив на жінок військових та інших видів конфліктів у суспільстві; жінки, економічні структури і політика (жінки, робота, сім'я); нерівність жінок в питаннях влади і в прийнятті рішень, які пов'язані зі службовим і соціальним просуванням жінок; законні права жінок; засоби масової інформації і жінки; жінки і навколишнє середовище.
На 4-й Всесвітній конференції були поставлені такі загальні завдання:
· оцінити роботу, яку проведено, стратегію розв'язання жіночих проблем, яку вироблено Конференцією 1985 р. в Найробі;
· звернути особливу увагу на ключові проблеми, які стосуються більшості жінок: участь у прийнятті важливих рішень, бідність, низький життєвий рівень, охорона здоров'я, освіта, права жінок тощо;
· створити соціальні умови для особистісного зростання жінок, які готові сміливо вирішувати питання політичного, економічного і наукового розвитку, які стоять перед людством XXI ст.
На конференції було прийнято конкретний план дій, спрямований на ефективну і чітку діяльність у галузях жіночого рівноправ'я, розвитку і миру.
Комісія з питань статусу жінок (CSW) визначила такі цілі: рівноправ'я влади; повний доступ жінок до всіх засобів існування; подолання бідності; сприяння справі миру і захисту прав жінок; залучення нового покоління жінок і чоловіків до спільної діяльності у боротьбі за рівноправ'я.
В Україні на виконання Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок у загальному і спеціальному (галузевому) законодавстві гарантуються права жінок у різних сферах життя. У Кодексі про шлюб та сім'ю в ст. 5 держава гарантує захист материнства і дитинства. Наголошується, що материнство в Україні оточене всенародною пошаною і повагою, охороняється і заохочується державою. Охорона інтересів матері і дитини забезпечується спеціальними заходами з охорони праці та здоров'я жінок, створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства та дитинства.
У Законі України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" в розділі V-A визначається порядок соціальної допомоги на дітей одиноким матерям. Так, право на допомогу мають одинокі матері, одинокі усиновителі, які не перебувають у шлюбі, якщо у свідоцтві про народження дитини немає запису про батька дитини або запис про батька проведено в установленому порядку за вказівкою матері; вдови та вдівці з дітьми, які не одержують на них пенсію в разі втрати годувальника або соціальну пенсію. Якщо одинока мати (вдова, вдівець) уклала шлюб, то за нею зберігається право на отримання допомоги на дітей, які народилися до шлюбу, за умови якщо ці діти не були усиновлені чоловіком (дружиною). Жінка, яка має дітей від особи, з якою вона не перебувала і не перебуває в зареєстрованому шлюбі, але з якою вона веде спільне господарство, разом проживає і виховує дітей, права на одержання допомоги, встановленої на дітей одиноким матерям, не має. При реєстрації цією жінкою шлюбу з особою, від якої вона має дітей, допомога на дітей, народжених від цієї особи, не призначається.
Допомога на дітей призначається за наявності довідки органів реєстрації актів цивільного стану про підстави внесення до книги записів народжень відомостей про батька дитини незалежно від одержання на дітей інших видів допомоги, передбачених законом, і надається у розмірі 10 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку одиноким матерям, одиноким усиновителям (вдовам, вдівцям), які мають дітей віком до 16 років (учнів — до 18 років).
У ситуаційному аналізі "Становище дітей та жінок в Україні" підкреслюється, що на реалізацію взятих Україною зобов'язань у сфері охорони материнства та дитинства і національних нормативних актів у цій сфері спрямовані державні програми, що затверджуються Президентом України та Кабінетом Міністрів. Крім того, органи виконавчої влади затверджують переліки заходів, плани дій, які конкретизують названі програми. Основними документами у цій сфері є:
· Довгострокова програма поліпшення становища жінок, сім'ї, охорони материнства і дитинства, затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 28 липня 1992 р. № 431.
· Програма запобігання торгівлі жінками та дітьми, яка затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 25 вересня 1999 р. № 1768.
· Національний план дій щодо поліпшення становища жінок та сприяння впровадженню тендерної рівності у суспільстві на 2001—2005 роки, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від Об травня 2001 р. № 479.
Довгострокова програма поліпшення становища жінок, сім'ї, охорони материнства і дитинства була прийнята ще в період створення української державності, коли економічні негаразди негативно позначилися на соціальному, економічному, політичному становищі дітей і сім'ї. На той час у суспільному виробництві України працювало понад 12 млн. жінок, що становило майже половину всіх працівників. Із загальної кількості зайнятих у виробництві 3,3 млн. трудівниць виконували роботу вручну, близько 410 тис. осіб працювали у багатозмінному режимі. На роботах з шкідливими умовами праці, які дають право на додаткову відпустку і скорочений робочий день, було зайнято понад 2,6 млн. жінок. У сільському господарстві, особливо в рільництві, овочівництві, садівництві, на тих ділянках, де переважає ручна праця, в основному трудилися жінки (90 % від загальної кількості працівників).
На фоні високої зайнятості у виробництві і за значної переваги (61,1 %) спеціалістів з вищою і середньою спеціальною освітою жінки обіймали в основному нижчі посади. Питання підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації трудівниць вирішувалися недостатньо на усіх рівнях управління.
Подвійне навантаження на жінок (виробництво і домашнє господарство), недоліки в організації їхньої праці, охорони здоров'я і соціально-побутового обслуговування значно ускладнювали життя жінок, що позначилося на їхньому здоров'ї, благополуччі сім'ї, на вихованні дітей.
Демографічна ситуація в Україні характеризувалась низькою народжуваністю і відносно високим рівнем загальної та дитячої смертності, невеликою тривалістю активного періоду життя людини, поширенням бездітності. Високим залишався рівень мертвонароджуваних дітей (у 1991 р. на кожну тисячу новонароджених припадало 8,6 випадку).
Практично не вирішувалися питання планування сім'ї. Основним методом регулювання народжуваності за відсутності контрацептивних засобів, недостатнього рівня спеціалізованої допомоги залишались аборти, за кількістю яких Україна посідала перше місце в світі. Все це негативно впливало на здоров'я матері та дитини, сприяло високому рівню дитячої смертності, спричиняло сімейні конфлікти.
Близько 12 % подружніх пар страждають безплідністю, обумовленою як абортами, так і гінекологічними захворюваннями.
Через складні матеріальні й побутові умови, зниження престижу сім'ї, низький рівень культури сімейного життя щорічно розпадається майже 200 тис. сімей, з яких більше половини з неповнолітніми дітьми.
У Довгостроковій програмі зазначалося, що матеріально-технічна база акушерсько-гінекологічних і дитячих лікувально-профілактичних закладів не відповідає сучасним вимогам і потребам населення. Багато з них украй перевантажені, не мають гарячого і холодного водопостачання, каналізації, необхідних умов для організації лікувально-діагностичного процесу на сучасному рівні.
Довгострокова програма поліпшення становища жінок, сім'ї, охорони материнства і дитинства була розрахована на період до 2000 р. і передбачала вжиття заходів, спрямованих на усунення негативних факторів і поліпшення становища жінки у сфері виробництва і побуту, професійної підготовки і перепідготовки, забезпечення охорони здоров'я матері й дитини, розвиток матеріально-технічної бази жіночих консультацій, лікувально-профілактичних і дитячих закладів.
Низький технічний рівень сучасного виробництва, застосування праці жінок на роботах з важкими та шкідливими умовами праці поєднується з масовою зайнятістю жінок некваліфікованою працею. Значна кількість жінок працює в умовах, які не відповідають правилам і нормам охорони праці.
Жінки перебувають практично у рівних з чоловіками умовах за тривалістю професійної праці. У той час як міжнародна практика віддала перевагу скороченому робочому часу трудівниць, в Україні частка жінок, які зайняті неповний робочий день, працюють вдома чи за гнучким графіком роботи, становить лише 0,8 % від загальної чисельності працюючих у суспільному виробництві трудівниць.
Політика щодо поліпшення умов праці жінки має бути орієнтована як на ліквідацію робочих місць зі шкідливими й важкими умовами праці шляхом заміни їх новими сучасними робочими місцями, так і на розширення пільг і компенсацій працюючим жінкам.
Забезпечення соціально-економічних і правових гарантій щодо соціальної захищеності жінки можливе лише на основі значного розвитку продуктивних сил суспільства, підвищення ефективності економіки, сприяння адаптації жінки в умовах нової економічної ситуації.
З метою формування раціональної зайнятості жінок, удосконалення мережі їх професійної підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації та поліпшення умов праці в Довгостроковій програмі визначаються актуальні для того періоду розвитку держави напрямки соціального захисту жінок, багато з яких не втратили своєї значущості і на початку XXI ст., зокрема такі з них, як:
· розробка і реалізація програми "Зайнятість жінок", в якій передбачається комплекс заходів щодо створення та раціонального розміщення технічно оснащених робочих місць (цехів, дільниць) для використання на них переважно праці вивільнюваних під час змін в організації виробництва жінок, одиноких і багатодітних жінок, осіб молодших 18 років, розширення діючих дільниць і цехів надомної праці;
· підготовка пропозицій щодо запровадження економічного стимулювання і пільг для підприємств і організацій, що приймають на роботу жінок, які мають неповнолітніх дітей, на умовах неповного робочого дня та гнучкого графіка роботи;
· забезпечення через центри зайнятості першочергового влаштування на вільні робочі місця та вакантні посади одиноких жінок, удів, багатодітних жінок і тих, які виховують дітей-інвалідів, жінок, які звільняються з місць позбавлення волі;
· створення умов для підвищення кваліфікації і перепідготовки жінок, вивільнюваних під час змін в організації виробництва, та професійної адаптації жінок, які повертаються на робочі місця після відпустки по догляду за дітьми;
· перегляд з урахуванням заявок підприємств, організацій, установ переліку професій, за якими здійснюється підготовка професійно-технічними училищами з метою розширення навчання дівчат за професіями, пов'язаними з обслуговуванням сучасної техніки і технології на виробництві, в сфері послуг і сільському господарстві;
· визначення підприємств і окремих виробництв, де нічна праця жінок не викликана особливою необхідністю, установлення умов, порядку і строків виведення з нічних змін жінок, передусім тих, які мають дітей віком до 14 років і дітей-інвалідів;
· сприяння адаптації жінок в умовах нової економічної ситуації, створення курсів навчання жінок основ бізнесу та надання допомоги організаціям і окремим особам, які відкривають центри навчання жінок новим професіям;
· заснування теле- радіопрограм для навчання жінок основ бізнесу і підприємництва та з питань правового захисту жінок в умовах ринку;
· визначення переліку завершених науково-технічних розробок і технологій, спрямованих на вивільнення жінок з виробництв з важкими і шкідливими умовами праці, запропонування їх підприємствам для впровадження;
· проведення науково-практичних робіт для вивчення стану здоров'я жінок і підлітків з урахуванням соціальних і медико-біологічних факторів, що впливають на формування загальних, професійно зумовлених і професійних захворювань, для обґрунтування профілактичних заходів; опрацювання психофізіологічних критеріїв оцінювання вікостатевої працездатності підлітків з урахуванням стану здоров'я;
· розробка списку виробництв, професій і робіт з важкими та шкідливими умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок і осіб молодших 18 років;
· розробка норм гранично допустимих навантажень для жінок і осіб молодших 18 років при підніманні та переміщенні важких речей вручну;
· підготовка проекту Закону про скорочення тривалості робочого часу для жінок, встановлення неповного робочого дня або неповного робочого тижня жінкам на їх прохання незалежно від наявності дітей та їхнього віку;
· запровадження статистичної звітності про становище жінок, сім'ї, дітей та створення загальнодержавного банку даних з цих питань; забезпечення публікацій з відповідних статистичних матеріалів і даних соціологічних обстежень;
· розвиток системи обміну з міжнародними організаціями, урядовими й неурядовими структурами статистичною, соціологічною інформацією щодо проблем жінок, сім'ї, дітей.
Наступним важливим кроком щодо поліпшення становища жінок була Програма запобігання торгівлі жінками та дітьми, її прийняття було викликано появою таких соціальних явищ, як незаконний вивіз за кордон дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, розвиток секс-бізнесу в країні. Завдання, які визначаються цим документом, увійшли до програм соціальної роботи у соціальних службах і спеціалізованих організаціях та установах по роботі з жінками, державних органів влади:
· провести аналіз відповідності законодавства України з питань захисту прав та інтересів жінок і дітей нормам міжнародного права, за результатами подати Кабінетові Міністрів України відповідні пропозиції;
· визначити додаткові заходи щодо запобігання зростанню безробіття серед жінок, випускників шкіл та інших навчальних закладів у рамках реалізації Програми зайнятості населення на 1997—2000 p.p., затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1996 р. № 1591 (1591-96-п);
· вивчити та узагальнити міжнародний досвід запобігання і боротьби з торгівлею жінками та дітьми, надання допомоги жертвам таких дій і подати Кабінетові Міністрів України відповідні пропозиції. Видати збірник матеріалів з цих питань;
· організовувати здобуття безробітними жінками професій, що користуються попитом на ринку праці. Продовжувати проведення регіональних семінарів для жінок "Моя власна справа";
· запровадити статистичну звітність про злочини, передбачені статтями 124-1 та 115-2 Кримінального кодексу України (2001—2005), скоєних стосовно жінок та дітей;
· створити банк даних стосовно фізичних та юридичних осіб, які внаслідок проведення оперативно-розшукових заходів, попереднього розслідування, судового розгляду чи перевірки інформації, що надійшла каналами Інтерполу з інших країн, потрапили в поле зору правоохоронних органів як причетні до торгівлі жінками та дітьми і до поширення проституції;
· вивчити можливість запровадження страховими компаніями обов'язкового страхування життя і здоров'я осіб, які наймаються (направляються) на роботу за кордон, за рахунок підприємств та організацій, що забезпечують їх працевлаштування. Запровадити реєстрацію таких осіб у Державному реєстрі фізичних осіб — платників податків та інших обов'язкових платежів;
· підготувати пропозиції щодо підвищення відповідальності підприємств, установ, організацій усіх форм власності, що організують виїзд та працевлаштування громадян за кордоном, у зв'язку з нещасними випадками, у тому числі тими, що призвели до смерті зазначених громадян під час виконання ними обов'язків за укладеними контрактами (договорами) на працевлаштування, а також у період прямування цих громадян до місця працевлаштування, визначеного роботодавцем;
· розробити та запровадити в установленому порядку облік громадян України, які, перебуваючи за кордоном, опинились у полі зору або були затримані правоохоронними чи іншими органами країн перебування за заняття проституцією з використанням ідентифікаційного номера з Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та інших обов'язкових платежів;
· розробити методики розслідування злочинів, пов'язаних з торгівлею людьми, у тому числі жінками та дітьми, а також з незаконними діями щодо усиновлення. Вивчити питання про створення у складі правоохоронних органів спеціальних служб, які б займалися боротьбою з такими злочинами, організацією взаємодії з правоохоронними органами інших країн;
· посилити вимоги та контроль за діяльністю юридичних осіб, які мають ліцензії на посередництво у працевлаштуванні на роботу за кордоном, здійснити перевірки відповідності цієї діяльності виданим ліцензіям;
· вжити заходів для подальшого спрощення вирішення питань повернення в Україну громадян, які стали жертвами злочинів, пов'язаних з торгівлею людьми, сексуальною та іншою експлуатацією, а також фінансування консульських установ на ці цілі;
· проаналізувати практику дотримання Порядку передачі дітей, які є громадянами України, на усиновлення громадянам України та іноземним громадянам і здійснення контролю за умовами їх проживання у сім'ях усиновителів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 липня 1996 р. № 775 (775-96-п), та Положення про порядок організації направлення дітей на оздоровлення за кордоном, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 1998 р. № 263 (263-98-п);
· вжити заходів до залучення позабюджетних коштів для кредитування малого бізнесу і підтримки підприємницької діяльності жінок;