Суть, призначення та функції кредиту. Класифікація банківських кредитів

Кредитування традиційно вважається одним із основних видів діяльності банку.

Історично кредит виник на певному етані розвитку людського суспільства. Спершу — як явище випадкове, зумовлене особливими взаємовідносинами між товаровиробниками, коли продавцю потрібно було продати товар, а в покупця не було грошей, щоб його купити. За таких умов існувала потреба в передачі продавцем покупцеві товару з відтермінуванням платежу, тобто у кредит, що походить від латинського слова "creditum" — "позичка" і "credo" — "вірю".

В економічній літературі виділяють декілька підходів до визначення категорії кредиту:

1) економічні відносини між юридичними та фізичними особами з приводу перерозподілу вартості на засадах повернення і, як правило, з виплатою процента;

2) позичковий капітал банку в грошовій формі, що передається в тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового використання;

3) форма прояву кредитних відносин, форма руху позичкового капіталу.

Розрізняють дві основні форми кредиту:

1) товарний, що виникає між продавцями і покупцями, коли покупці одержують товари чи послуги з відтермінуванням платежу;

2) грошовий, що найбільш характерний у банківській практиці — зобов'язання банку гарантувати платіж клієнтові у випадку, коли той не зможе оплатити свої рахунки.

Кредит виконує такі функції:

перерозподільну — за допомогою кредиту відбувається перерозподіл вартості на засадах повернення;

емісійну — створення грошей для грошового обігу;

контрольну — здійснення взаємного контролю з боку кредитора і позичальника за цільовим використанням та поверненням кредиту.

Усі функції кредиту тісно пов'язані між собою.

Суб'єктами (учасниками) кредитних відносинах є дві сторони: кредитор і позичальник, а ті грошові чи матеріальні цінності, витрати чи проекти, стосовно яких укладається кредитна угода, є об'єктами кредиту.

Вступивши в кредитні відносини, позичальник і кредитор повинні здійснювати контроль за своєю діяльністю.

Серед різноманітних видів кредиту головне місце посідає банківський кредит.

Банківські кредити — це кредити, коли однією із сторін кредитної угоди є банк.

Згідно з Законом України "Про банки і банківську діяльність", банком можуть надаватись такі види кредитів:

— кредити юридичним та фізичним особам у національній та іноземній валютах;

— міжбанківські кредити, тобто кредити, які одержує сам банк для формування своїх ресурсів.

Сукупність кредитів, наданих банком на певну дату, характеризує його кредитний портфель.

Банківські кредити класифікують за різними ознаками (табл. 12.1):

Таблиця 12.1. Класифікація банківських кредитів

№ з/п Ознаки класифікації Види кредитів
1. За строком користування а) короткострокові (до 1 року); б) середньострокові (до 3 років); в) довгострокові (понад 3 роки)
2. За забезпеченням а) забезпечені (ломбардні) (мають пряме забезпечення): заставою майна, майнових прав, гарантіями, поручительствами тощо; б) незабезпечені (бланкові)
3. За ступенем ризику а) стандартні; б) нестандартні (з підвищеним ризиком — під контролем, субстандартні, сумнівні, безнадійні)
За методом надання а) одноразові; б) парманентні; в) гарантовані
5. За способом повернення а) водночас; б) поступово (у розстрочку) (рівномірними частинами впродовж користування позикою); в) відповідно до особливих умов, передбачених у кредитних угодах; г) на вимогу кредитора; ґ) з регресією платежів
6. За станом кредитної дисципліни а) строкові; б) безстрокові (на вимогу); в) прострочені; г) відстрочені (пролонговані)
7. За характером визначення процентів а) з фіксованою процентною ставкою; б) з плаваючою процентною ставкою
8. За способом сплати процентів а) з виплатою процентів у міру використання позичкових коштів (звичайний кредит); б) з виплатою процента одночасно з одержанням позичкових коштів (дисконтний кредит)
9. За кількістю банків-кредиторів а) звичайні банківські; б) синдиковані (консорціумні); в) паралельні
Закінчення табл. 12.1
10. За критеріями суб'єктного й об'єктного призначення а) до кредитів суб'єктного призначення належать позички: — торговельно-промисловим підприємцям; — сільськогосподарським підприємцям; — міжбанківські; — небанківським фінансово-кредитним установам; — органам влади; б) серед позичок об'єктного призначення розрізняють кредити: — іпотечний; — споживчий; — контокорентний; — під цінні папери; — пов'язані з вексельним обігом
11. За сферами спрямування а) кредити, спрямовані у сферу обігу, — поточні кредити; 5) кредити, спрямовані у сферу виробництва (інвестиційну діяльність), — інвестиційні кредити

Розглянемо детальніше суть окремих видів банківських кредитів.

1. За строком користування розрізняють кредити:

а) короткострокові;

б) середньострокові;

в) довгострокові.

Короткострокові кредити надаються на строк до одного року. В українській банківській практиці вони є найпоширенішими.

Середньострокові кредити надаються на період від одного до трьох років, а довгострокові — понад три роки. Суттєвої різниці між середньостроковими та довгостроковими кредитами немає, тому банки України не виділяють їх окремо. В інших країнах існує певне їх відокремлення.

Короткострокові кредити відрізняються від середньо- і довгострокових не тільки строком використання, а й об'єктами вкладення коштів і джерелами їх повернення.

За участю короткострокового кредиту формується, в основному, обіговий капітал товаровиробника (підприємця). Він опосередковує переважно поточну діяльність позичальника, а джерелом його повернення є кошти, які вивільнилися з обігу внаслідок реалізації об'єкта (проекту), що був прокредитований, тобто поточні грошові надходження.

За участю довгострокового кредиту здійснюють відтворення основного капіталу й опосередковують інвестиційну діяльність позичальника. Джерелом повернення такого кредиту є прибуток від упровадження заходів, що прокредитовані, тобто їх економічний ефект.

2. За забезпеченням розрізняють кредити:

а) забезпечені (ломбардні);

б) незабезпечені (бланкові).

Більшість банківських кредитів надається під певне забезпечення. Забезпеченість — один із принципів банківського кредитування. Формами забезпечення банківських кредитів в основному е рухоме та нерухоме майно позичальника.

Незабезпечені (бланкові) кредити становлять невелику частку в кредитному портфелі банків. Вони можуть надаватися при високому ступені довіри банку до позичальника, їх розмір, як правило, обмежується власним капіталом банку. Найчастіше такий кредит надається інсайдерам банку, причому його розмір обмежується певною часткою банківських акцій, що належать інсайдеру.

3. За ступенем ризику розрізняють кредити:

а) стандартні;

б) нестандартні (з підвищеним ризиком).

До стандартних кредитів належать кредити, надані позичальникам, що мають належну фінансову стійкість і забезпечують своєчасне та повне повернення раніше отриманих позик і сплату процентів за ними.

Нестандартні кредити (з підвищеним ризиком) — це ті, які не мають забезпечення, а також числяться за клієнтами з нестійким фінансовим станом, які порушують строки повернення раніше отриманих позичок і сплати процентів за ними.

4. За методом надання розрізняють кредити:

а) одноразові;

б) перманентні.

Одноразові кредити — це позички, рішення про видачу яких приймається банком окремо за кожною позичкою на підставі заяви та інших документів клієнта.

Перманентні кредити надаються банками у міру виникнення у клієнтів потреби в межах відкритої кредитної лінії. Позички надаються, як правило, шляхом безпосередньої оплати з позичкового рахунку розрахункових документів клієнта (доручень, чеків та інших) без погодження з банком розміру позички і документального її оформлення.

Гарантовані кредити бувають двох видів:

1) з попередньо обумовленою датою видачі;

2) з видачею у міру виникнення в них потреби.

Сутність гарантованої позичкової операції полягає у наданні банком зобов'язання надати клієнту кредит при виникненні у нього потреби у визначеному розмірі впродовж обумовленого строку (як правило, кварталу).

5. За способом повернення розрізняють кредити:

а) поступово (в розстрочку);

б) водночас, тобто одноразовим платежем після закінчення строку;

в) відповідно до особливих умов, передбачених у кредитних угодах;

г) на вимогу кредитора; ґ) з регресією платежів.

Поступовий порядок погашення (в розстрочку) встановлюється щодо довгострокових кредитів, а також тих, які надаються перманентно відповідно до встановленої позичальнику кредитної лінії.

Одноразовим платежем здійснюється повернення одноразових короткострокових позичок, які опосередковують поточну виробничу діяльність підприємця. Для банківської практики України це найпоширеніший спосіб розрахунків за заборгованістю банкам.

Особливі умови повернення передбачаються при застосуванні окремих видів кредиту, зокрема, контокорентного, за овердрафтом" під заставу векселів тощо. Особливість полягає у тому, що повернення позички здійснюється за ініціативою не позичальника, що є загальною нормою, а банку шляхом зарахування поточних надходжень коштів безпосередньо на позичковий рахунок.

На вимогу кредитора кредити стягуються у тих випадках, коли клієнт порушує принципи кредитування, зокрема, цільовий характер, строковість або не виконує умови кредитної угоди щодо звітності та іншої обов'язкової інформації, що має надаватися банку.

З регресією платежів повертаються кредити, які видані під гарантію, поручительство або інше боргове зобов'язання третьої особи.

6. За станом кредитної дисципліни кредити поділяють на:

а) строкові;

б) на вимогу;

в) прострочені;

г) відстрочені (пролонговані).

Строкові кредити надаються банком на строк, зафіксований у кредитній угоді. До строкових належить переважна більшість банківських кредитів.

Безстрокові кредити (на вимогу) надаються банками на невизначений строк. Клієнт зобов'язаний повернути таку позичку на першу вимогу банку. Якщо банк не вимагає повернення, то позичка сплачується на розсуд клієнта.

Простроченими вважаються кредити, за якими закінчилися строки повернення, встановлені в кредитних угодах між банком і позичальником, а кошти банку не повернені. Такі кредити обліковуються на окремому рахунку, і за ними клієнт мусить сплачувати підвищену процентну ставку.

Відстрочені (пролонговані) — це такі кредити, за якими банком перенесені строки повернення на пізніший час. Для цього необхідне обґрунтоване клопотання позичальника. Пролонгація позички оформляється додатковою кредитною угодою і супроводжується встановленням вищої процентної ставки.

7. За характером визначення процентів банківські кредити бувають:

а) з фіксованою процентною ставкою;

б) з плаваючою процентною ставкою.

Фіксована процентна ставка застосовується за згодою сторін (банку І позичальника) і притаманна стабільній економіці та короткостроковим кредитам.

Плаваюча процентна ставка є засобом зменшення ризику банківських втрат в умовах нестабільної економіки, значних темпів інфляції і при довгостроковому кредитуванні. За таких умов відповідно до кредитної угоди процентна ставка періодично переглядається і прив'язується, як правило, до облікової ставки центрального банку з урахуванням ситуації на кредитному ринку.

8. За способом сплати процентів розрізняють банківські кредити:

а) з виплатою процентів у міру використання позичкових коштів (звичайний кредит);

б) з виплатою процента одночасно з одержанням позичкових коштів (дисконтний кредит). Прикладом такого кредиту є обліковий кредит, який надається шляхом купівлі банком переказних векселів у клієнтів-векселедержателів.

9. За кількістю банків-кредиторів розрізняють кредити:

а) звичайні банківські;

б) синдиковані (консорціумні);

в) паралельні.

Найпоширенішими є звичайні банківські кредити, які надаються одним банком.

Синдиковані кредити надаються банківським консорціумом, в якому один з банків виконує роль менеджера, збирає з банків-учасників необхідну для клієнта суму ресурсів, складає з позичальником кредитну угоду і надає кредит. Банк-менеджер розподіляє також процентний дохід від кредитної операції між банками — учасниками консорціуму. За операції, що пов'язані з таким кредитуванням, банк-менеджер отримує відповідну грошову винагороду.

Паралельні кредити передбачають участь у їх наданні декількох банків, але кожний банк окремо оформляє кредит клієнту на однакових погоджених умовах.

10. За критеріями суб'єктного й об'єктного призначення розрізняють такі кредити:

а) до кредитів суб'єктного призначення належать позички:

— торговельно-промисловим підприємцям;

— сільськогосподарським підприємцям;

— міжбанківські;

— небанківським фінансово-кредитним установам;

— органам влади;

б) серед позичок об'єктного призначення розрізняють кредити:

— іпотечний;

— споживчий;

— контокорентний;

— під цінні папери;

— пов'язані з вексельним обігом.

11. За сферами спрямування кредити поділяють на:

а) кредити, спрямовані у сферу обігу, — поточні кредити;

б) кредити, спрямовані у сферу виробництва (інвестиційну діяльність), — інвестиційні кредити.

Кредитний характер можуть мати банківські послуги, до яких належать:

— акцептний кредит;

— авальний кредит;

— обліковий кредит;

— факторинг;

— форфейтинг тощо.

         

 


 

Розділ 1.1.1.1.1.

Список рекомендованих джерел і літератури

1. Банківська справа: Теорія і практика: Навч. посіб. / С. М. Подік, В. І. Ігнатенко; За ред. С. М. Подіка. - К.: ФАДА, ЛТД, 2006.

2. Банківські операції: Підручник / А. М. Мороз, М. І. Савлук, М. Ф. Пуховкіна та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. А. М. Мороза. - 2-ге вид., випр. і доп. - К.: КНЕУ, 2002. - 476 с.

3. Васюренко О. В. Банківські операції: Навч. посіб. - 5-те вид., перероб. і доп. - К.: Знання, 2006. -311 с.

4. Господарський кодекс України. - К.: Парламентське вид-во, 2004. -192 с.

5. Гроші та кредит: Підручник / М. І. Савлук, А. М. Мороз, М. Ф. Пуховкіна та ін.; За заг. ред. М. І. Савлука. - К.: КНЕУ, 2001. - 602 с.

6. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 р.

7. Закон України "Про банкрутство" від 14.05.92 р.

8. Закон України "Про заставу" від 02.10.92 р.

9. Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні: Затверджено постановою № 368 Правління НБУ від 28.08.2001 р., зі змінами і доповненнями.

10. Операції комерційних банків / Р. Коцовська, В. Ричаківська, Г. Табачук, Я. Грудзевич, М. Вознюк. - 3-тє вид. - К.: Алерта; Львів: ЛБІ НБУ, 2003. -500 с.

11. Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків: Затверджено постановою № 279 Правління НБУ від 06.07.2000 р., зі змінами.

12. Прокопенко І. Ф., Ганін В. І., Соляр В. В., Маслов С. І. Основи банківської справи: Навч. посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. -410 с.

13. Словник банківських термінів. Банківська справа: термінологічний словник / А. Загородній, О. Сліпушко, Г. Вознюк, Т. Смовженко. - К.: Вид-во "Аконіт", 2000. - 596 с.

14. Цивільний кодекс України: Офіційне видання. - К.: Атіка, 2004. -416 с.

 

Глосарій

Кредит банківський – основна форма кредиту, за якої банк надає клієнтові в тимчасове користування частину власного або залученого капіталу на умовах повернення зі сплатою процента.

Кредитування – процес надання суб'єктові господарювання, фізичній особі банківського кредиту.

Суть банківського кредиту, його форми, види, функції та принципи кредитування

 

 

Кредит – це економічні відносини між юридичними, фізичними особами та державою з приводу перерозподілу вартості на засадах повернення і, як правило, з виплатою процента.

У кредитних відносинах беруть участь дві сторони: позичальник і кредитор.

Ці сторони називаються суб'єктами кредитних відносин, а ті гроші чи матеріальні цінності, витрати чи проекти, стосовно яких укладається кредитна угода, є об'єктами кредиту. Суб'єкти кредитних відносин можуть одночасно виступати і кредиторами, і позичальниками.

Розрізняють такі основні форми кредиту:

• товарну, що виникає між продавцями і покупцями, коли покупці одержують товари чи послуги з відтермінуванням платежу (комерційний кредит);

• грошову, що найбільш характерна в банківській практиці;

• гарантійну (зобов'язання банку гарантувати платіж клієнтові в разі коли той не зможе оплатити свої рахунки – акцептний, аваль-ний кредити).

Кредити можна класифікувати за різними критеріями, наприклад, залежно від суб'єктів кредитних відносин – банківський, державний, міжнародний; залежно від груп позичальників – населенню, суб'єктам господарювання, міжбанківський кредит; за призначенням - споживчий" інвестиційний тощо; за сферами спрямування - спрямований у сферу обігу (кредит у поточну діяльність), спрямований у сферу виробництва (кредит в інвестиційну діяльність); за забезпеченням, за строками користування, за строками погашення, за ступенем ризику тощо.

На даний час розрізняють чотири функції кредиту.

За допомогою кредиту відбувається перерозподіл вартості на засадах повернення, отже, кредит виконує перерозподільну функцію.

Ще однією функцією кредиту є створення безготівкових кредитних коштів для функціонування грошового обігу, ця функція виступає у формі емісійної.

Кредитові властива також контрольна функція. Вступивши у кредитні відносини, позичальник і кредитор повинні здійснювати контроль за своєю діяльністю.

Розглядають ще функцію кредиту - капіталізацію, у цьому разі трансформуються заощадження в позиковий капітал, що приносить доходи.

Усі функції кредиту тісно пов'язані між собою.

Принципи кредитування - це основні вихідні положення, на які спирається як теорія, так і практика кредитного процесу.

Принципи кредитування такі:

• строковість – кредит повинен бути повернений у строк, що визначений кредитною угодою;

• поверненість – виникає із суті кредиту, цим кредит якраз і відрізняється від фінансових відносин;

• платність – сплата процентів, об'єктивний супутник кредиту, тому що кредит - комерційна операція;

• забезпеченість – мета цього принципу: захистити інтереси банку, зменшити ризик операції;

• цільове використання – вкладення коштів у сферу обігу, виробництво тощо.

Роль кредиту полягає в ефективній організації грошового обороту, у розширенні виробництва, розвитку сільського господарства, вирішенні соціальних проблем.


 

РОЗДІЛ 1.2.

 

кономічна природа функціонування банківських систем

Економічна діяльність у будь-якій державі супроводжується обслуговуванням усіх фінансово-господарських процесів банківською системою. Банківська діяльність є невід'ємною складовою ефективного функціонування економіки протягом цілого ряду століть. Виникнення банків розвивалося як об'єктивна потреба у перерозподілі грошових ресурсів між суб'єктами господарської діяльності, а також у міжнародних відносинах. Для того щоб зрозуміти в повному обсязі важливість створення і функціонування банківських систем, необхідно розглянути історію виникнення та еволюції банків як кредитних установ.

Так, установи, що виконували первинні функції банків, існували в Єгипті з 2700р. до н.е. Збірник законів царя Хамурапі (1704-1662 pp. до н.е.) та документи із Ассирії та Вавилонії свідчать про те, що вже на той час існували так звані чеки і векселі, а форми зберігання коштів і кредитні операції регулювалися законами. Функцію банків у той час виконували храми, оскільки вони були найбільш безпечними для зберігання грошей і товарів, якими надавалися позички. Наприклад, у рабовласницькій Греції храми відігравали основну роль як місце для зберігання грошей. У V ст. до н.е. в Римі видавалися процентні позички або під заставу майна, або без неї у грошовому еквіваленті. А через 100 років, тобто у IV ст. до н.е., з'явилося перше згадування про "банкірів".

Початок банківської діяльності, як правило, пов'язують з діяльністю так званих "міняйлів" у середньовічній Італії, Старофранцузьке слово banque та італійське banса визначається як "лавка міняйли, стіл міняйли". Це слово повністю відповідало тим "банкірам", що працювали понад 2000 років тому. Це були міняйли, що сиділи за столом або невеликою лавкою у торговельному районі міста і здійснювали операції обміну валют, розрахунки векселями, задовольняючи потреби мандрівників і торговців. У той час також з'явилося поняття "банкрота". Торговцям, яким не подобалася діяльність міняйли, просто брали і ламали лавку, на якій той сидів, що мало назву banса rote.

Роль перших банкірів зросла з еволюцією грошово-кредитних відносин у Західній Європі. Так, у Шампані (Франція) торговці, що регулярно мандрували через одні й ті ж міста, почали для зручності залишати своїх постійних агентів. Крім того, там же почали використовувати одну з перших самостійних послуг, запропонованих банками, обміну валют у вигляді контракту на валютні операції Cambium Contract тобто документа, який дозволяв переводити гроші із одного місця в інше (обмінюючи валюту на шляху до місця торгівлі), що сприяло розвитку торговельних відносин.

На початку розвитку банкіри для здійснення своєї діяльності використовували власний капітал. Однак незабаром виникла ідея залучення додаткових коштів - депозитів. Оскільки депозити є ресурсом, банки розпочали використовувати їх для кредитування, залучаючи кошти під процент на певний проміжок часу. Так, наприклад, у Давній Греції банки залучали депозити під нижчу процентну ставку річних, ніж давали кредити судновласникам. Таким чином, примноживши власний капітал, банкіри змогли більшою мірою враховувати комерційні векселі. Отже, залучення депозитів та надання кредитів стали важливим джерелом збільшення банківського капіталу.

Більшість банків, що першими виникали у світі, були грецькими. Перший банк, що виконував функції сучасного комерційного банку і був складовою певної банківської системи, виник в Італії в 1407 році в Генуї і мав назву Банк Святого Георгія (Banka di San Georgia). З того часу починає розвиватися в Італії банківська система. УXII cт. з'являється перший вексель. Пізніше запроваджуються перші банкноти. Ще країною-піонером у розвитку банківської системи можна вважати Англію, де був створений перший у світі центральний банк у 1664 році (Банк Англії). З другої половини XVII століття в Англії банкноти набули широкого розповсюдження. Одними з найвпливовіших були банки, діяльність яких пов'язана з керівництвом католицької церкви, як наприклад, всесвітньо відомий банк Медичі у Флоренції. Династія Медичі панувала там з XV до XVII століття. Головне відділення, що знаходилося у Флоренції, мало 19 філій, зокрема у Венеції, Генуї, Ліоні, Лондоні, Неаполі, Парижі та Римі. У цей час почало засновуватися банківське законодавство, без якого неможливо уявити ефективне функціонування банківської системи.

Можна прослідкувати розвиток банківського законодавства. Перші законодавчі акти були направлені на боротьбу з великими відсотками за кредити. Так, Ярослав Мудрий (980-1054) у створеному ним першому російському законодавчому акті "Руська правда" постановив, що законний відсоток за кредит має бути не вищим 20 % річних, але у випадку з короткостроковими угодами дозволялося укладати їх, виходячи з 40 % річних і більше. Але якщо стягувалося 60 % і більше, накладалося жорстке покарання. Ще одним прикладом законотворчості було засудження стягування відсотків Папою Олександром III на Лютеранському соборі, що проходив з 5 по 19 березня 1179 року . Він також оголосив, що винні у стягуванні відсотків позбавляються причастя та християнського поховання.

У кінці епохи Відродження (XIII-XVI століття) основна частка банківських послуг припадала на відносно заможних клієнтів, що, у свою чергу, сприяло послабленню церковної протидії банківської діяльності. Виникнення нових торговельних шляхів та швидкий розвиток судноплавства в XV-XVTI ст. зумовили переміщення центру світової торгівлі від Середземноморського регіону на північ та захід Європи, де банківська діяльність набула швидкого розвитку. Саме у цей період була закладена потреба у розвитку ефективно діючої банківської системи. Прискорений розвиток світової торгівлі зумовив виникнення нових способів здійснення платежів та доступу до кредитних ресурсів, що і привело до зростання кількості комерційних банків, які могли задовольнити нові потреби клієнтів.

Однією з потреб, що вимагала акумулювання значних грошових ресурсів, було надання кредитів урядам. Ця практика активно впроваджується у Середньовіччя. Також, у цей час, банки запропонували таку послугу, як зберігання коштовностей: золота, цінних паперів та інших цінностей у власних сховищах*. На початок промислової революції здатність банкірів мобілізувати значні ресурси і надавати кредити зацікавила уряди багатьох країн Європи, а потім і США. Дозволи на створення банків надавалися за умови купівлі комерційним банком державних облігацій на суму, що утворювала певну частину депозитів. Під час виникнення колоній у Північній та Південній Америці європейська банківська практика була поширена і на даній території. Спочатку колоністи мали справу з банками тих країн, звідки вони прибували. У США Банк Північної Америки, який отримав дозвіл від Континентального конгресу у Філадельфії у 1781 році, був залучений до надання позик під час боротьби за повалення британського панування та перетворення США у незалежну державу.

У період Промислової революції в Європі та США виникають вексельні розрахунки, які дозволяли вкладнику підписувати переказні векселі в оплату за товари та послуги. Даний вид банківської операції був одним з важливих банківських продуктів, оскільки це зумовило різке підвищення ефективної діяльності платіжних систем країн, спростилися і стали безпечнішими господарські операції. Подальший розвиток банківської діяльності, наприклад у США, був на початку XIX ст., коли уряди багатьох штатів почали видавати дозволи на створення нових банків. Під час Громадянської війни в США підтримував розвиток банківської системи федеральний уряд. У 1864 році Конгрес США створив спеціальний державний орган, що почав видавати дозволи на створення нових комерційних банків.

У подальшому розвитку банківської діяльності виникла потреба клієнтів у професійному управлінні їхніми грошовими ресурсами, що зумовило виникнення трастових послуг та фінансового консультування. На початку XX століття комерційні банки почали видавати споживчі кредити.

*Даний банківський продукт на сьогодні користується великим попитом серед клієнтів комерційних банків в усіх країнах.

Тобто з розвитком потреб суб'єктів господарювання різних економічних систем виникали і виникають нові форми задоволення їх комерційними банками. Одним з визначальних показників розвитку банківської системи тої чи іншої країни є частка банківських активів у валовому внутрішньому продукті. У країнах зі сталою ринковою економікою цей показник дорівнює 80 %, у країнах з менш розвиненою економікою - близько 60 %.

Таким чином, економічна природа функціонування банківських систем полягає у задоволенні постійно еволюціонуючих потреб економічних агентів у фінансово-грошових послугах, зокрема у здійсненні платежів, акумулюванні грошових ресурсів, наданні кредитів, збереженні накопичених багатств тощо.