Б) Загарбання Криму Росією
Російське керівництво сприйняло перемогу Майдану і втечу Януковича як власну катастрофу. Плани поглинути Україну і використати її ресурси для потреб Росії зазнали краху. Успішна модернізація України ставила б хрест на імперських амбіціях Росії, демонструвала неефективність її суспільно політичного режиму порівняно з європейським. Тому Кремль вирішив задіяти заздалегідь розроблений план військової окупації Криму. Метою було, з одного боку, загарбавши чужу територію, домогтися підтримки шовіністичної частини населення Росії та відвернути увагу російського суспільства від власної корупції, неефективності, бідності та приниження російського населення, а з іншого — «покарати» Україну за Революцію, принизити її, підірвати життєздатність та, врешті-решт, підкорити.
Заздалегідь до Криму було надіслано додаткові спецпідрозділи російських військ та численних членів російських націоналістичних організацій. Безпосередньо на мітингу в Севастополі «мером» без виборів було проголошено громадянина Росії. Проте в Сімферополі мітинг кримських татар за єдність з Україною виявився більш масовим за виступ сепаратистів, і севастопольський сценарій втілити не вдалося.
У ніч на 27 лютого 2014 р. військовими без розпізнавальних знаків були захоплені будівлі парламенту та уряду Криму, над якими вивісили прапор Росії. Російських військових назвали «зеленими чоловічками», оскільки вони були вдягнені у зеленого кольору однострої без розпізнавальних знаків. Під дулами автоматів нападники зібрали кримських депутатів на засідання парламенту Автономної Республіки Крим. Окупанти заявили, що більшість депутатів нібито проголосувала за проведення «референдуму», проте незалежних підтверджень цьому й досі не існує.
Російська агресія спочатку була названа «гібридною війною», з огляду на відмову Росії визнавати свою участь та широке використання невоєнних засобів агресії — пропаганди, агентури тощо.
1 березня Державна дума Росії дала санкцію на військову агресію проти України. Ще до цього російські війська почали блокувати українські військові підрозділи Криму, дороги та інші стратегічно важливі об’єкти. Путін намагався ввести світову спільноту в оману, заявляючи, що російські війська не причетні до подій на півострові, а озброєння і амуніцію нападники «купили у воєнторзі». Лише за рік потому він зізнався, що в Криму діяли російські військові. 18 березня під час одного з нападів на українську військову частину в Сімферополі було вбито українського військового, ще двоє зазнали поранень. Загалом під час атаки на Крим було поранено десятки українських вояків.
Українські військові частини мали вказівку проявляти витримку й утримувати зайняті позиції. За часів президентства Януковича Збройні Сили України систематично недофінансовувалися, військова служба стала непрестижною, майно, земля і зброя військових частин продавалися чи розкрадалися. У той же час боєздатність українських частин на півострові була ослаблена зрадою, деякі військові перейшли на службу до окупантів або звільнилися. Попри це частина українських військових все ж залишилася вірною присязі й вирушила на материкову Україну.
16 березня в Криму відбувся незаконний «референдум», за результатами якого було оголошено, що нібито 97 % учасників «проголосували» за входження до складу Росії. Це була явна фальсифікація. Більшість із 300 тисяч кримських татар та понад 700 тисяч українців Криму не хотіли приєднання до Росії. Протягом року після окупації понад 20 тисяч кримчан виїхали з Криму до материкової частини України.
Після анексії у Криму відбулося стрімке згортання громадянських свобод. Насамперед, це стосувалося етнічних українців та кримських татар. Мирних активістів почали кидати до в’язниці, деяких було викрадено або вбито. Півострів стикнувся з низкою економічних проблем, оскільки залежав від українських транспорту, енергопостачання, харчів, а також через санкції. Росія постала перед світом як країна-агресор. Генеральна асамблея ООН підтримала територіальну цілісність України та визнала Крим і Севастополь територією України. Через анексію Криму Росія потрапила під санкції з боку США, держав ЄС, Японії, Австралії та інших країн.