НАУКОВА НОВИЗНА ДОСЛІДЖЕННЯ

 

Обов’язковим елементом вступу є визначення новизни дослідження. Вона полягає не лише в залученні до наукового обігу нового ілюстративного матеріалу, а й у глибшому, ніж у відомій науковій літературі, його аналізові, в узагальненні відомих досліджень з обраної проблеми та порушенні нових питань. Автор наукової роботи коротко викладає наукові положення, запропоновані ним особисто. Студент повинен показати, у чому полягає відміність отриманих результатів від уже відомих, охарактеризувати ступінь новизни (“вперше отримано”, “удосконалено”, “дістало подальший розвиток” тощо). Ні в якому разі не можна робити виклад наукового положення у вигляді анотації, коли просто констатують, що в роботі зроблено те й те, а новизна фактично залишається незрозумілою.

Усі наукові положення з урахуванням рівня їх новизни є теоретичною базою виконання в роботі наукових завдань і проблем.

При формулюванні наукової новизни можна вживати такі вирази: “ вперше здійснено комплексне ...”, “створена концепція, що узагальнює ... і розвиває ...”, “ ... досліджено специфічні зв’язки ...”, “ ... визначено ефективність ...”, “ доведена залежність між ...”.Наприклад, наукова новизна роботи “Типи складнопідрядних речень з підрядними прикомпа-ративними” (автор В.Г. Мараховська) полягає у встановленні сутності змісту структур, реалізованого через зіставлення двох пропозицій, оформлених як складнопідрядні речення з підрядними прикомпаративними, з’ясуванні визначальних чинників їх смислової та структурної організації, що вирізняють цей тип речень компаративного змісту з-поміж решти порівняль-них конструкцій та сприяють диференціації різновидів поліпредикативних утворень у межах означеного типу, аналізі напрямів та різновидів диференційних перетворень прикомпаративних структур.

ФОРМУЛЮВАННЯ ВИСНОВКІВ

 

Завершальною стадією роботи є формулювання висновків. У роботах молодих дослідників часто можна помітити типовий недолік: завдання ставляться одні, виконуються ж інші, а висновки зовсім не випливають з дослідження. Спостерегти цей недолік недосвідченому науковцеві буває важкувато, адже всі ці три компоненти навіть у слабких роботах звичайно тематично пов’язані між собою. Не буде ж дослідник-початківець ставити завдання, що стосуються словотворення, досліджувати синтаксис, а висновки робити в галузі фразеології! Запам’ятайте: висновки мають ув’язуватися із поставленими завданнями, точніше, висновки повинні вказувати, якого результату досягли внаслідок виконання поставлених завдань. Отже, формулюючи висновки, “беріть у руки” завдання. Це, до речі, варто робити не лише наприкінці роботи, а й по ходу її: не зіб’єтеся на манівці із магістрального шляху дослідження!

Оскільки розділи роботи ув’язуються з поставленими завданнями (інколи формулювання назви розділу майже дослівно повторює завдання), то результати його виконання (у розлогому, широкому вигляді, з проміжними твердженнями, висновками, багато проілюстровані) містяться в самому розділі (розділах), які звичайно поділені на підрозділи. Наприкінці розділів здебільшого подаються проміжні висновки (підсумки) дослідження, нерідко зі статистичними підрахунками, яскравими прикладами. У прикінцевих висновках слід стисло передати зміст цих проміжних висновків. Саме висновків, а не переказати коротко те, чим ви займалися і як добре ви це робили. Отже: не що зробили, а якого результату досягли в процесі виконання роботи. Ілюстративний матеріал тут не завжди є обов’язковим, він подається (і то в скороченому вигляді) лише тоді, коли допомагає краще зрозуміти суть цих висновків. При формулюванні висновків треба виявити навички та уміння стисло переказувати текст, не втративши основного.

Отже, якщо перше завдання зобов’язуваловиявити складтих чи інших мовних одиниць у певних текстах української мови, то в першому висновку має йтися про те, що являють собою обстежені мовні одиниці з цього погляду (являють собою складну й розгалужену систему (значний шар лексики), який (яка) характеризується і т. д., і т.ін.).

Якщо ви планували описати мовні одиниці з якогось боку (виявлення структурних типів, географії поширення, стилістичного потенціалу, особливостей функціонування структури, рівня продуктивності, походження тощо), то це має знайти відображення у висновках, проілюстрованих небагатьма (двома-трьома) найхарактернішими прикладами. Оскільки, як уже зазначалося, висновки мають випливати з тексту дослідження, то в цій частині роботи паспортизувати приклади не прийнято.

Якщо ви планували виявити тенденції, закономірності в розвитку мовних явищ, то їх треба сформулювати в прикінцевих висновках, наприклад: у творенні розгляданих найменувань(називаються, яких) спостерігається орієнтація на(збереження давнього лексичного фонду, використання запозичених формантів тощо); намітилася тенденція до інтернаціоналізації словотвірної підсистеми(указується, в якій галузі); відчувається вплив(вказується, яких явищ і на які); становлення акцентної системи(називається, якої) відбувалося під впливом(вказується, чиїм) тощо.

Наприклад, дослідник гідронімів басейну р. Стрий М.Д. Матіїв так сформулював окремі завдання дослідження:

- установити основні принципи, за якими здійснюється найменування водотоків;

- визначити джерела формування гідронімікону.

 

 

А тепер порівняйте наведені завдання з висновками:

 

1. В основі переважної більшості гідронімних утворень (77%) лежить апелятивна лексика, 18% найменувань протічних вод має базовою основою антропонімний матеріал.

Відапелятивні назви нерідко дають певну характеристику потокам (Довговець, Широкий, Кривець, Квасна Вода, Суха, Чорнаня, Студівки та ін.), вони часто пов’язані з назвами сільськогосподарських робіт (Погарці, Посіч, Лази), промислами (Поташня, Шахта, Токарня), культурно-історичними та іншими подіями, фауною, флорою і т. ін. (Войники, З Червоної Дороги, Татарівка, Вовковець, Козівський Присліп, Свинник, Грабина тощо).

Від антропонімів найменування потоків творилися за допомогою формантів –ець (-овець), -ова, -івськ(ий), -ин, -ів, -ат та ін. (Батинець, Ковтуновець, Тимцьова, Рециківський, Багриїв, Баранчат тощо). У найменуваннях потоків використовується антропонімний матеріал, який вказує на зовнішню чи внутрішню характеристику людини (Бухали, Габіїв Потік, Куручів Потік тощо).

2. Близько 80% гідронімії досліджуваного басейну сформовано українцями, 10% гідронімікону занесено волохами в ХУ-ХУІ ст. (Потік із-під Кичери, Калинча-Сигла тощо), в основному це територія сучасних Сколівського і Турківського районів. Невелика частина назв – польські, німецькі, угорські лексеми. Окремі іншомовні назви слов’янізувалися, стали географічними термінами.

У назвах водотоків збережена архаїчна лексика бойківського говору, яка на сьогодні (як апелятивна) частково втратилася.

 

Ще один приклад. Дослідниця стислого тексту О.І. Панченко поміж інших намітила виконати такі завдання:

- визначити поняття стислого тексту й головних складових процесу його створення (суб’єкта, адресата й об’єкта);

- дослідити основні фактори формування стислих текстів і сфери їх функціонування.

 

Порівняйте ці завдання з висновками:

1. Стислий текст – це повідомлення, побудоване в результаті скорочення повного тексту або первісно скорочене, призначене для подальшого розгортання в повний текст. Як правило, стислий текст має підвищену інформативну насиченість у порівнянні з первинним повним варіантом чи текстом такого ж обсягу.

2. Творення стислого тексту є одним із проявів творчої мовної діяльності людини. Текст як об’єкт цієї діяльності орієнтований на того чи іншого адресата; він створюється суб’єктом мовотворчої діяльності, який має той чи інший ступінь комунікативної компетенції. Творчий і стандартизований компоненти тексту виступають у своєрідній взаємодії практично в усіх видах стислих текстів.

3. Стислі тексти є невід’ємною частиною науково-технічного стилю (реферати, анотації, клонспекти, тези), офіційно-ділового (телеграми, прото-коли), і газетно-публіцистичного (скорочені газетні повідомлення, оголо-шення тощо). Необхідність їх створення зумовлена об’єктивними матеріаль-ними й технічними факторами; у ряді випадків автор тексту суб’єктивно визначає доцільність вживання того чи іншого виду стислого тексту.

 

У процесі виконання одного завдання здебільшого доходимо не одного, а кількох висновків. Прикінцеві висновки радимо нумерувати: так простіше привести в порядок власні думки, відділити один висновок від іншого, розгорнути думку, не перескакуючи до іншої.

Пам’ятайте, що висновки мають базуватися на власних дослідже-ннях, на аналізі самостійно дібраних мовних фактів. Опрацювання фахової літератури з проблеми допоможе вам сформулювати висновки, однак робити їх на матеріалі досліджень інших мовознавців, які були опрацьовані при огляді літератури, не варто.

 

І остання порада. Дбаючи про зміст, інколи мимохіть не звертаємо увагу на форму викладу. Особливо тоді, коли боїмося втратити думку, яка “несвоєчасно” з’явилася в голові і яку похапцем записуємо десь на клаптику паперу. Відшліфувавши словесне вираження думки, ми все одно читаємо власний текст дещо упереджено, тобто бачимо в ньому те, що хочемо побачити. Інший читач може зрозуміти наш текст не так, як би нам цього хотілося: даються взнаки наші прорахунки у вербалізації думки, яких, на жаль, не вдалося самому помітити. Тому дайте почитати вашу працю комусь із товаришів, а краще – досвідченому науковцю. Можна відкласти готовий текст на деякий час і повернутися до нього через тиждень, місяць. Повірте, ви читатимете його “іншими очима”, і після цього прочитання та й, звісно, редагування думки звучатимуть чіткіше, переконливіше.