Зіткнення цивілізацій як феномен міжнародних відносин.
Зміст конфлікту цивілізацій: взаємодія між Заходом та незахідними цивілізаціями, та останніх між собою. Народи та уряди незахідних цивілізацій більше не залишатимуться виключно об'єктами історії, а разом з Заходом стануть рушійними силами, що її визначають. Причини посилення конфліктності цивілізаційних ідентичностей :
1) цивілізаційні розбіжності мають глибокі корені, а тому не зникнуть у найближчий час;
2) взаємозалежний світ та взаємодія між цивілізаціями призводять до посилення цивілізаційної самосвідомості, тобто усвідомлення розбіжностей між цивілізаціями та народами "усередині" цивілізацій;
3) процеси глобалізації несуть загрозу споконвічним джерелам цивілізаційної самобутності й посилюють претензії на роль таких джерел із боку різних релігійно-фундаментальних рухів;
4) подвійна роль Заходу, який, знаходячись на вершині своєї могутності, спричиняє зростання у незахідних країнах неприйняття західних цінностей, яким протиставляється повернення до витоків власної національної самобутності;
5) конфлікт цивілізаційних ідентичностей майже не піддається компромісному вирішенню;
6) економічний регіоналізм, який, з одного боку, посилює цивілізаційну самосвідомість, а з іншого – сам є успішним за умови свого укорінення у спільній цивілізації.
Зіткнення цивілізацій відбувається на сьогодні на 2 рівнях:
- Мікрорівень груп: проживають по сусідству вздовж кордонів, борються за кордон над суміжною територією.
- Макрорівень є рівнем суперництва держав, які належать до різних цивілізацій, і намагаються утвердити на міжнародній арені свої специфічні політичні та релігійні цінності.
Лінія цивілізаційних розломів проходить сьогодні між Росією та Фінляндією і країнами Балтії, розтинає Білорусь та Україну, відокремлюючи греко-католицьку Західну Україну від православної Східної, потім оминає зі сходу Трансільванію у Румунії і сягає Адріатики, збігаючись з історичним кордоном між Габсбурзькою і Оттоманською імперіями. На захід та північ від цієї лінії розташовані країни зі спільним досвідом європейської – західно-християнської – культури; на схід і південь – православні та мусульманські народи, які історично належали до Оттоманської та Російської імперій. До сучасний цивілізаційних конфліктів, які мають антагоністичний характер, відносить конфлікт заходу та ісламу, конфлікт арабо-ісламської цивілізації з негритянськими, переважно християнськими, народами на південь від географічних кордонів цієї цивілізації, конфлікт між православними та мусульманськими народами на північному кордоні ісламу. Свідченням конфлікту цивілізацій є суперництво Індії та Пакистану, безжальна політика Китаю стосовно буддійського населення Тибету та своєї тюрксько-мусульманської меншини, ускладнення стосунків між Японією та США, економічні розходження між США та Європою. "Оксамитова завіса" культури, яка змінила "залізну завісу" ідеології може виявитися не лише лінією, що розмежовує різні культури, а й, як засвідчили події у Югославії, лінією кривавих конфліктів. Свідченням є феномен "етнічних чисток", що завжди були жорстокими саме між представниками різних цивілізацій.
Цивілізаційні конфлікти, спричинили появу т.зв. "синдрому споріднених країн" – замінює традиційний баланс сил. Цивілізаційна спільність, що є змістом цього синдрому, виявилася у війні в Перській затоці, що сприймалася арабською громадськістю як війна заходу проти ісламу загалом; конфліктах у СРСР: заяви Ірану та Туреччини про неприпустимість розчленування Азербайджану; колишній Югославії: визнання Ватиканом Словенії та Хорватії раніше від ЄС та військова підтримка боснійців із боку Ірану. Належність до однієї цивілізації зменшує вірогідність прояву насилля між державами та групами. Тому імовірність насильницьких дій між росіянами та українцями невелика. Другий феномен домінування цивілізаційних конфліктів – т.зв. "роздерті країни", суспільства, поділені віднесенням до різних цивілізацій – колишні СРСР та Югославія. У країнах, які мають більший ступінь культурної однорідності, можуть виникнути суперечки, до якої цивілізації належать спільності на їх території – будуть роздиратися протиріччями із середини – Туреччина, Росія.
Розгортання конфлікту між Заходом та "іншими", може відбуватися у 3 основних формах:
1) спроба інших дотримуватися ізоляціоністського курсу, відсторонення від світової спільноти, де домінує Захід;
2) спроба "інших" приєднатися до Заходу й визнати його цінності та інститути;
3) прагнення "інших" урівноважити Захід шляхом розвитку власної економічної та політичної могутності та співпраці – шляхом модернізації, але не "вестернізації".
Своєрідною формою протистояння Заходу є зміцнення конфуціансько-ісламських зв'язків. Зважаючи на цивілізаційні конфлікти, Захід повинен сприяти згуртованості всередині власної цивілізації, особливо між європейською та північноамериканською складовими; залучити до складу Східної Європи та Латинської Америки; підтримувати і розвивати відносини співробітництва з Росією та Японією; обмежувати нарощування воєнної сили конфуціанських та ісламських держав; підтримувати воєнну перевагу Заходу у Східній та Південно-Східній Азії; експлуатувати суперечки і конфлікти між конфуціанськими та ісламськими країнами; підтримувати в інших країнах групи, які симпатизують західним цінностям та інтересам; посилювати міжнародні організації та інститути, які відображають та узаконюють західні інтереси, та сприяти залученню незахідних країн у ці організації. Конфлікт Заходу і незахідних країн, який робить неможливим формування єдиної універсальної цивілізації, потребує значних зусиль для вияву елементів спільності західної та решти сучасних цивілізацій.