Правове регулювання окремих видів інформаційних ресурсів.

⇐ Назад

Архівні ресурсш Складовою інформаційних ресурсів суспільства є Національний архівний фонд. Відносини, пов'язані із його формуванням, обліком, зберіганням і використанням, регулюються Законом України «Про Національний архівний фонд та архівні установи».

Національний архівний фонд є сукупністю архівних документів, що відображають історію духовного і матеріального життя українського та інших народів, мають культурну цінність і є надбанням української нації.

Під архівним розуміються документ, який незалежно від його виду, виду матеріального носія інформації, місця і часу створення та

¹ Див., напр.: Азаров Д.С. Кримінальна відповідальність за злочини у сфері комп'ютерної інформації : автореф. дис. на здобутгя наук, ступеня канд. юрид. наук / Азаров Д.С. - К.₅ 2003. - С 9.

КОСТЕЦЬКА TJL

форми власності на нього, припинив виконувати функції, для яких був створений, але зберігається або підлягає зберіганню з огляду на значущість для особи, суспільства чи держави або цінність для власника також як об'єкта рухомого майна.

Архівний документ, культурна цінність якого визнана відповідною експертизою і який зареєстрований як складова Національного архівного фонду, є документом останнього.

Національний архівний фонд формується з архівних документів органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх форм власності, а також архівних документів громадян і їх об'єднань. Внесення документів до Національного архівного фонду або вилучення таких із нього здійснюється на підставі експертизи їх цінності комісією з фахівців архівної справи і діловодства, представників наукової і творчої громадськості, інших фахівців.

Принципи та критерії визначення цінності документів, порядок створення та діяльності експертних комісій затверджено спеціальною Постановою Кабінету Міністрів від 16 листопада 2002 р. № 1739,

Документи Національного архівного фонду можуть перебувати в будь-якій формі власності. Право власності на такі документи охороняється законом.

Власністю держави є архівні документи, що нагромадилися за час діяльності органів державної влади, державних підприємств, установ та організацій, а також документи, передані державним архівним установам іншими юридичними і фізичними особами без збереження за собою права власності.

Архівні документи, що нагромадилися за час діяльності органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ та організацій, а також документи, передані архівним відділам міських рад іншими юридичними і фізичними особами без збереження за собою права власності, є власністю територіальних громад.

Архівні документи, що не мають власника або власник яких невідомий, переходять у власність держави на підставі рішення суду, винесеного за заявою державної архівної установи, крім випадків, передбачених законами України.

Власник документів Національного архівного фонду та інші особи, які користуються зазначеними документами, не мають права їх знищувати, пошкоджувати або змінювати зміст цих документів.

Для забезпечення збереженості документів власники або уповноважені ними юридичні чи фізичні особи зобов'язані, зокрема, утримувати в належному стані будівлі і приміщення архівних уста-

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

нов, підтримувати в них необхідний технологічний режим, а також у випадках, передбачених законом, створювати копії для страхового фонду і фонду користування документами Національного архівного фонд}, іншим чином забезпечувати їх збереженість, а у разі віднесення їх до унікальних чи надання у користування поза архівними установами забезпечувати страхування за правилами, встановленими законодавством. Власник, який не забезпечує їх належної збереженості, може бути за рішенням суду позбавлений права власності на ці документи.

Вилучення документів Національного архівного фонду у власника або уповноваженої ним особи без їх згоди, крім випадків, передбачених законами України, забороняється. Документи, вилучені відповідно до закону для провадження дізнання, попереднього (досудового) слідства, здійснення судочинства, підлягають обов'язковому поверненню власнику або уповноваженій ним особі, але не пізніше ніж через один рік після закінчення провадження у справі.

Документи Національного архівного фонду, що натежать державі, територіальним громадам, не можуть бути об'єктом приватизації, купівлі-продажу, застави або інших угод, пов'язаних із переданням права власності, і надаються лише в тимчасове користування. Право власності на зазначені документи може бути передане лише згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і законами України.

Право власності на документи Національного архівного фонду, які не є власністю держави, територіальних громад, передається лише після попереднього письмового повідомлення центрального органу виконавчої влади у сфері архівної справи і діловодства або уповноважених ним архівних установ за умови отримання новим власником реєстраційного свідоцтва. У разі продажу документів Національного архівного фонду держава має переважне право на їх придбання.

Документи Національного архівного фонду підлягають обов'язковому державному обліку, що ведеться у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади у сфері архівної справи і діловодства.

Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, мають право на доступ до документів Національного архівного фонду чи їх копій на підставі особистої заяви і документа, що посвідчує особу.

Особи, які користуються документами Національного архівного фонду за службовим завданням, подають документ, що підтверджує їх повноваження. Вимагати від користувачів надання документів, не

КОСТЕЦЬКА Т.Л,

передбачених законом, забороняється. Про відмову в доступі до документів користувачеві повідомляється письмово із зазначенням вичерпних підстав відмови.

Забороняється також відносити до державної або іншої передбаченої законами України таємниці інформацію про місця зберігання документів Національного архівного фонду, що належать державі, територіальним громадам, а також створювати таємні архіви (архівні установи, про існування яких не заявлено публічно) для зберігання таких документів.

За законом, архівні установи мають право відмовити, зокрема, неповнолітнім, особам, визнаним судом недієздатними, та особам, які грубо порушували порядок користування архівними документами, а також в інших випадках, в доступі до документів Національного архівного фонду, що належать державі, територіальним громадам.

Доступ до документів Національного архівного фонду, що містять конфіденційну інформацію про особу, а також створюють загрозу для життя чи недоторканності житла громадян, обмежується 75 роками від часу створення цих документів, якщо інше не передбачено законом, Раніше зазначеного строку доступ здійснюється з дозволу громадянина, права та законні інтереси якого можуть бути порушені, а в разі його смерті — із дозволу спадкоємців.

Використання відомостей, що містяться в документах Національного архівного фонду, здійснюється шляхом: надання документів для користування фізичним та юридичним особам; видачі архівних довідок, копій документів та іншим способом задоволення запитів фізичних і юридичних осіб; повідомлення про документи, в яких містяться відомості, що можуть бути використані органами державної влади й органами місцевого самоврядування та іншими заінтересованими сторонами: публікування, експонування та в іншій формі популяризації архівних документів тощо.

Інформаційними ресурсами є також бібліотечні фонди. Закон України «Про бібліотеки та бібліотечну справу в Україні», який визначає загальні засади бібліотечної справи і бібліотечної системи, встановлює вимоги до формування і збереження бібліотечних фондів, бібліотечного обслуговування з метою задоволення інформаційних, наукових і культурних потреб суспільства, збагачення духовного потенціалу народу.

Бібліотечна справа визначається як складова інформаційної, культурно-освітньої та виховної діяльності.

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

Закон визначає, що бібліотека є книгосховищем, зібранням книг і рукописних матеріалів, призначених для громадського або приватного користування; культурно-освітня і науково-інформаційна установа, яка збирає та зберігає друковані і рукописні матеріали та носії і здійснює довідково-бібліографічну роботу.

Із фондів бібліотек, що є у державній і комунальній власності, фондів бібліотек самоврядних організацій, взаємопов'язаних скооперованим комплектуванням, єдиним довідково-пощуковим апаратом, системою депозитарного зберігання, перерозподілу та спільним використання фондів, і які відображають науковий, культурний, інформаційний потенціал суспільства складається Державний бібліотечний фонд України.

Особливо цінні, рідкісні документи та колекції включаються до Державного реєстра національного культурного надбання України (положення, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1992 р. № 466).

Комплектування бібліотечних фондів здійснюється шляхом отримання обов'язкового примірника документів у порядку, встановленому Законом України «Про обов'язковий примірник документів», що випускаються за цільовими програмами книговидання, придбання документів за готівковий і безготівковий рахунки, документообміну, отримання в дарунок, депонування та іншого безкоштовного одержання документів.

Бібліотеки можуть створюватися на основі всіх форм власності. Право на заснування бібліотек належить органам державної влади, місцевого самоврядування, самоврядним організаціям та юридичним особам, у тому числі іноземним.

Право на бібліотечне обслуговування, вільний вибір бібліотек відповідно до своїх потреб має, за законом, кожний громадянин України, а також іноземці та. особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах. Це право забезпечується створенням мережі бібліотек та різноманітністю їх видів, безкоштовністю основних бібліотечних послуг.

Доступ до документів та надання бібліотечних послуг користувачам здійснюються з додержанням вимог щодо забезпечення охорони державної таємниці, забезпечення зберігання фондів бібліотек, а також відповідно до статутів (положень) бібліотек, правил користування ними. Так, наказом Міністерства культури України від 5 травня 1999 p., № 275, затверджено «Типові правила користування бібліотеками в Україні», на підставі яких кожна бібліотека розробляє власні

КОСТЕЦЬКА ТА.

правила користування відповідно до її статусу, цільового призначення, складу користувачів, спеціалізації бібліотечних фондів.

Запитаний для самоконтролю

1. Розкрийте поняття науково-технічної інформації.

2. Чи може науково-технічна інформація бути об'єктом права власності?

3. Що є інформаційними ресурсами науково-технічної інформації?

4. Визначте поняття реклами та її основні види за чинним законодавством.

5. Що означає поняття «медична інформація» у вузькому та широкому значеннях?

6. Визначте поняття «екологічна інформація». Які відомості за чинним законодавством становлять її зміст?

7. Який зміст має поняття «геологічна інформація»?

8. Що розуміється під поняттям «комп'ютерна інформація»?

9. Визначте поняття «архівний документ». Назвіть основні нормативно-правові акти, що регулюють правовідносини доступу до архівних документів.

10. В яких випадках право на користування архівними документами може бути обмежене?

11. Яким встановленим законодавством способом здійснюється комплектування бібліотечних фондів?

TEMA 9. ПРАВОВІ ЗАСАДИ ІНФОРМАЦІЇ З ОБМЕЖЕНИМ ДОСТУПОМ

Види інформації з обмеженим доступом. Поняття і види таємної інформації. Державна таємниця як об'єкт правового регулювання. Правове регулювання конфіденційної інформації. Різновиди конфіденційної інформації. Правовий режим конфіденційної інформації, що є власністю держави. Проблеми правового регулювання комерційної таємниці. Професійна та службова таємниця.

Ключові слова: таємна інформація, конфіденційна інформація, державна таємниця, банківська таємниця, комергййна таємниця, професійна, службова таємниця, адвокатська таємниця.

На рівні дефініції поняття інформації з обмеженим доступом у чинному законодавстві відсутнє, тому узагальнено під такою можна розуміти відомості конфіденційного або таємного характеру, правовий статус яких передбачений законодавством України, які визнані такими відповідно до встановлених юридичних процедур і право на обмеження доступу до яких надано власнику таких відомостей¹.

Подібне визначення базується, зокрема, на положеннях ст. ЗО Закону «Про інформацію», за якими громадяни, юридичні особи, які володіють інформацією професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержаною за власні кошти, або такою, яка є предметом їх професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу і не порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденційної, та встановлюють для неї систему (способи) захисту.

Передбачено також, що інформація з обмеженим доступом може бути поширена без згоди її власника, якщо ця інформація є суспільно значимою, тобто якщо вона є предметом громадського інтересу і якщо право громадськості знати цю інформацію переважає право її власника на її захист.

Марущак А. Правові основи захист}' інформації з обмеженим доступом : курс лекцій / А. Марущак. ~ К. : КИТ, 2007. - С 23.

КОСТЕЦЬКА Т.А.

Інформація з обмеженим доступом за своїм правом режимом поділяється на конфіденційну та таємну.

При цьому слід наголосити, що неповнота, непослідовність і суперечність правових норм щодо інформації з обмеженим доступом, зумовлює різні підходи в спеціальній, зокрема навчальній, літературі до визначення системи відомостей, що утворюють таку інформацію. Особливо це стосується кваліфікуючих ознак як конфіденційної, так і таємної інформації.

Конфіденційна інформація, за ст. ЗО (ч. 2) Закону України «Про інформацію», - інформація з обмеженим доступом, що містить відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні держави, окремих фізичних чи юридичних осіб і поширю-ються відповідно до передбачених ними умов.

Таким чином за суб'єктами конфіденційну інформацію можна поділити на таку, яка:

> є власністю держави;

> перебуває у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб.

Для збереження інформації, що є власністю держави і знаходиться в користуванні органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх форм власності, може бути відповідно до закону встановлено обмежений доступ, тобто надано статус конфіденційної.

Порядок обліку, зберігання і використання документів та інших носіїв інформації, що містять зазначену інформацію, визначається Кабінетом Міністрів України. Відповідні відносини регулюються «Інструкцією про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 27 листопада 1998 р. № 1893).

Стосовно змісту передбачено, що до такої інформації не можуть бути віднесені відомості про:

> стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів побуту;

> аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, які сталися або можуть статися і загрожують безпеці громадян;

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

> стан здоров'я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення;

> соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення стосовно прав і свобод людини і громадянина, а також фактів їх порушень;

> незаконні дії органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб;

> інша інформація, доступ до якої відповідно до законів України та міжнародних договорів, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, не може бути обмеженим.

Переліки відомостей, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави, і яким надається гриф обмеження доступу «Для службового користування» («ДСК»), розробляються експертними комісіями згідно з орієнтовними критеріями віднесення інформації до конфіденційної і затверджуються міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями, в яких утворюються або у володінні, користуванні чи розпорядженні яких перебувають ці відомості.

На підставі рішення відповідної експертної комісії інформація включається до переліку відомостей, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави. При цьому відповідна інформація має відповідати таким вимогам:

1) створюється за кошти державного бюджету або перебуває у володінні, користуванні чи розпорядженні організації;

2) використовується з метою забезпечення національних інтересів держави;

3) не належить до державної таємниці;

4) унаслідок розголошення такої інформації можливе:

~ порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина;

- настання негативних наслідків у внутрішньо- чи зовнішньополітичній, економічній, військовій, соціальній, гуманітарній, науково-технологічній, екологічній, інформаційній сферах та у сферах державної безпеки і безпеки державного кордону;

- створення перешкод у роботі державних органів.

КОСТЕЦЬКА ТА.

Відповідальність за забезпечення правильного ведення обліку, зберігання та використання документів із грифом покладено на керівників організацій. Ведення обліку, зберігання, тиражування та використання таких документів, а також контроль за дотриманням вимог цієї Інструкції покладається на управління справами, загальні відділи, канцелярії організацій.

Інструкція забороняє користуватися відомостями з документів, що мають гриф «ДСК», для відкритих виступів або опублікування у ЗМІ, експонувати такі документи на відкритих виставках, демонструвати їх на стендах, у вітринах або інших громадських місцях. У разі потреби з письмового дозволу керівника організації допускається опублікування або передання для опублікування несекретних відомостей обмеженого поширення (п. 35).

Передбачено, що видача громадянам України видань із відповідним грифом у масових бібліотеках здійснюється за письмовим клопотанням керівників організацій, де вони працюють, із зазначенням теми роботи. Такі дозволи є дійсними протягом року,

Забороняється зберігати документи з грифом «ДСК» у бібліотеках загального користування. У відомчих бібліотеках закритого типу видання з грифом надаються: співробітникам відомства - за списками, затвердженими керівником відомства, організації (структур, підрозділу), або за його письмовим дозволом; співробітникам інших організацій - відповідно, за письмовим зверненнями цих організацій та з письмового дозволу керівника організації (структур, підрозділу), що зберігає ці видання.

Ознайомлення з документами з грифом «ДСК» або передання таких документів, наприклад представникам ЗМІ, допускаються в кожному окремому випадку за письмовими дозволами керівників організацій, які надали цим документам відповідний гриф. Попередньо такі документи розглядаються експертними комісіями, які приймають письмові рішення про доцільність передання документа або можливість зняття грифа «ДСК», якщо на цей момент відомості, що містяться в документах, втратили первісне значення¹.

¹ Більш детально: Марущак А. Правові основи захисту інформації з обмеженим доступом : курс лекцій / А. ІМарущак. - К. : КНТ, 2007. - С 108-127,

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

Ознаками конфіденційної інформації, що знаходиться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб, відповідно до ст. ЗО Закону «Про інформацію» є:

1) відомості професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержані за власні кошти,

2) відомості, які є предметом професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу і не порушують передбаченої законом таємниці;

3) власники таких відомостей (як визначено, громадяни та юридичні особи) мають право самостійно визначати режим доступу до таких відомостей, що передбачає встановлення належності інформації до категорії конфіденційної та системи її захисту.

Винятком є інформація комерційного і банківського характеру, а також відомості, правовий режим яких встановлено Верховною Радою за поданням Кабінету Міністрів України (з питань статистики, екології, банківських операцій, податків тощо), а також інформація, приховування якої може становити загрозу життю і здоров'ю людей;

4) можливість притягнення до юридичної відповідальності у випадку незаконного розголошення чи використання.

Конфіденційною відповідно до законодавства може бути статистична та медична інформація, інформація про особу (персональні дані) тощо.

За наведеними вище ознаками до конфіденційної інформації можна зарахувати відомості з обмеженим доступом, що становлять таємницю:

- адвокатську;

- банківську;

- комерційну;

- лікарську;

- листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції;

- нарадчої кімнати суддів;

- нотаріальних дій;

- приватного життя (сімейну та особисту таємниці);

- усиновлення та ін.

КОСТЕЦЬКА TJL

У цьому випадку певна систематизація інформації з обмеженим доступом базується на існуючому в науковій літературі підході: конфіденційна - це та інформація, що не містить ознак державної таємниці¹, тобто таємної інформації.

Комерційна таємниця - це інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона загалом чи в певній формі та сукупності її складових невідома та недоступна для осіб, які зазвичай мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію. Таке визначення поняття містить ст. 505 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 36 Господарського кодексу України комерційна таємниця - це інформація суб'єкта господарювання, пов'язана з виробництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю, що не є державною таємницею і розголошення якої може завдати шкоди його інтересам.

Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, крім тих, які відповідно до закону не можуть належати до такого виду таємниці.

Слід зазначити, що в спеціальній літературі обґрунтовується пропозиція щодо нормативного уточнення місця комерційної таємниці в системі видів інформації з обмеженим доступом, а саме її належність до конфіденційної, а не таємної (секретної)інформації".

Якщо комерційна таємниця -- це вид таємної інформації, то порядок її обігу і захисту має визначатися відповідними державними органами, а не особою, яка володіє, користується або розпоряджається такою інформацією. Подібне суперечить положенням гл. 46 Цивільного кодексу України та статтям 36, 162 Господарського кодексу України, відповідно до яких особа самостійно визначає

¹ Див., напр.: Кулініч О.О. інформація з обмеженим доступом як об'єкт цивільних прав : автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. юрид, наук / 0.0. Кулініч. - К, 2006. - С 9.

- Носік Ю.В. Права на комерційну таємницю в Україні (цивільно-правовий аспект) : автореф. дис. на здобуття ступеня канд. юрид. наук / Ю.В. Носік. - К., 2006.-С 10.

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

інформацію як комерційну таємницю, встановлює спосіб захисту та вживає заходів щодо збереження її секретності.

Наголошується також на концептуальній неузгодженості норм чинного законодавства про комерційну таємницю, що зумовило формування в Україні суперечливої моделі правового регулювання відповідних відносин.

Майновими правами інтелектуальної власності на комерційну таємницю відповідно до ст. 506 Цивільного кодексу України є:

1) право на використання комерційної таємниці;

2) виключне право дозволяти використання комерційної таємниці;

3) виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці; інші майнові права, встановлені законом.

Істотними ознаками комерційної таємниці, зокрема, є:

> інформація, яка визнається комерційною таємницею, має комерційну цінність, тобто певну цінову визначеність (вартість);

> склад і обсяг відомостей визначаються власником комерційної таємниці - суб'єктом господарювання або уповноваженим на це органом;

> правомірне володіння особою інформацією з обмеженим доступом;

> інформація, що становить комерційну таємницю, невідома іншим особам, які зазвичай мають справу з видом інформації, до якого вона належить;

> до такого роду відомостей на законній підставі унеможливлений вільний доступ;

> власник подібної інформації має право і повинен вживати належних, адекватних існуючим обставинам, правових, організаційних, технічних та інших заходів щодо охорони відомостей, що становлять її зміст. Невиконання цього не дає підстав забезпечити правову охорону комерційної таємниці,

Припинення хоча б однієї з ознак зумовить припинення правовідносин щодо комерційної таємниці.

Відмінними ознаками комерційної таємниці від інших видів інформації з обмеженим доступом також є суб'єктний склад; можливість комерційної інформації бути об'єктом господарського обігу; характер відносин, що складаються з приводу такої інформації, в тому числі момент виникнення режиму таємниці.

КОСТЕЦЬКА ТА.

Не можуть бути комерційною таємницею:

1) установчі документи та документи, які надають право займатися підприємницькою чи господарською діяльністю та її окремими видами;

2) інформація за всіма встановленими формами державної звітності;

3) дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов'язкових платежів;

4) відомості про кількісний склад працюючих, їхню заробітну плату загалом та за професіями й посадами зокрема, а також наявність вільних робочих місць;

5) документи про сплату податків і обов'язкових платежів;

6) інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров'ю, а також інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків;

7) документи про платоспроможність;

8) відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об'єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю;

9) відомості, які відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню¹.

Слід підкреслити, що названий акт був прийнятий відповідно до реалізації норм Закону України «Про підприємства в Україні», який втратив чинність, а тому існує необхідність критичного перегляду наведених положень.

Майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю належать особі, яка правомірно визначила інформацію комерційною таємницею, якщо інше не встановлено договором.

Спеціальними випадками припинення прав на комерційну таємницю можуть бути:

> поширення суспільно значимої інформації без згоди її власника;

> виявлення адміністративним судом порушень законодавства при встановленні режиму обмеженого доступу до інформації, для захисту якої справа розглядається на закритих судових засіданнях;

¹ Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці» від 09.08.93 р.

(№611).

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

> прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури¹.

Проте, норми чинного законодавства не встановлюють правовий режим захисту комерційної таємниці, порядок віднесення інформації до комерційної таємниці, порядок доступу до комерційної таємниці та інші відносини. Це актуалізує доцільність розроблення та прийняття спеціального нормативно-правового акта.

Крім того, необхідність прийняття відповідного законодавчого акта зумовлена також наявністю, наприклад, адміністративної і кримінальної відповідальності за незаконне отримання, використання та розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю. При відсутності чітко встановлених правових засад одержання, використання, поширення та зберігання інформації, яка становить комерційну таємницю, гарантій її захисту, норми-санкції за правопорушення в цій сфері, не можуть ефективно застосовуватися,

Банківська таємниця - інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третіми особами при наданні послуг банку? і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту (ст. 60 Закону «Про банки і банківську діяльність»).

За законом, банківською таємницею є також:

- відомості про стан рахунків клієнтів, у тому числі кореспондентських рахунків банків у Національному банку України;

- операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди;

~ фінансово-економічний стан клієнтів;

- системи охорони банку та клієнтів;

- інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи - клієнта, її керівників, напрями діяльності;

- відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація;

Носік Ю.В. Права на комерційну таємницю в Україні (цивільно-правовий аспект): автореф, дис. на здобутгя наук, степеня канд. кюид. наук / Носік Ю.В. -К., 2006.-С 12.

КОСТЕЦЬКА ТЛ.

- інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню;

- коди, що використовуються банками для захисту інформації. Банківську таємницю становить інформація про банки чи клієнтів, що збирається під час проведення банківського нагляду. Подібне не поширюються на узагальнену по банках інформацію, яка підлягає опублікуванню. Перелік інформації, що підлягає обов'язковому опублікуванню, визначає Національний банк України та додатково сам банк на власний розсуд.

Законодавство зобов'язує банки забезпечувати збереження банківської таємниці шляхом:

1) обмеження кола осіб, що мають доступ до інформації, яка становить банківську таємницю;

2) організації спеціального діловодства з документами, що містять банківську таємницю;

3) застосування технічних засобів для запобігання несанкціонованому доступу до електронних та інших носіїв інформації:

4) застосування застережень щодо збереження банківської таємниці та відповідальності за її розголошення у договорах і угодах між банком і клієнтом.

Службовці банку при вступі на посаду підписують зобов'язання щодо збереження банківської таємниці. Керівники та службовці банків зобов'язані не розголошувати та не використовувати з вигодою для себе чи для третіх осіб конфіденційну інформацію, яка стала відомою їм при виконанні своїх службових обов'язків.

Приватні особи та організації, які при виконанні своїх функцій або наданні послуг банку безпосередньо чи опосередковано отримали конфіденційну інформацію, зобов'язані не розгшюшувати цю інформацію і не використовувати її на свою користь чи на користь третіх осіб.

У разі заподіяння банку чи його клієнту збитків шляхом витоку інформації про банки та їх клієнтів з органів, уповноважених здійснювати банківський нагляд, збитки відшкодовуються винними органами.

Порядок розкриття банківської таємниці визначено законом. Інформацію, яка містить таємницю щодо юридичних та фізичних осіб, банки розкривають:

> на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації;

> на письмову вимогу або за рішенням суду;

інформаційнеправо України

> прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури³.

Банківська таємниця - інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третіми особами при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту (ст. 60 Закону «Про банки і банківську діяльність»).

За законом, банківською таємницею є також:

- операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди;

- фінансово-економічний стан клієнтів;

- системи охорони банку та клієнтів;

Посік Ю.В. Права на комерційну таємницю в Україні (цивільно-правовий аспект): автореф, дис. на здобуття наук, степеня канд. кюид. наук / Носік Ю.В. -К., 2006.-С 12.

Ї02

КОСТЕЦЬКА ТЛ.

- інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що піддягає опублікуванню;

Законодавство зобов'язує банки забезпечувати збереження банківської таємниці шляхом:

1) обмеження кола осіб, що мають доступ до інформації, яка становить банківську таємницю;

2) організації спеціального діловодства з документами, що містять банківську таємницю;

Приватні особи та організації, які при виконанні своїх функцій або наданні послуг банку безпосередньо чи опосередковано отримали конфіденційну інформацію, зобов'язані не розголошувати цю інформацію і не використовувати її на свою користь чи на користь третіх осіб.

> на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації;

> на письмову вимогу або за рішенням суду;

інформаційне право України

> органам прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ, Антимонопольного комітету України - на їх письмову вимогу стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної або фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу;

> органам Державної податкової служби України - на їх письмову вимогу з питань оподаткування або валютного контролю стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної або фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу;

> спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу - на його письмову вимогу щодо здійснення фінансових операцій, які підлягають фінансовому моніторингу згідно з законодавством про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом (ст. 62 Закону).

Процедура розкриття банківської таємниці передбачає, що вимога відповідного державного органу на отримання інформації, яка містить банківську таємницю повинна:

> бути викладена на бланку державного органу встановленої форми;

> бути надана за підписом керівника державного органу (чи його заступника), скріпленого гербовою печаткою;

> містити передбачені законом підстави для отримання цієї інформації;

> містити посилання на норми закону, відповідно до яких державний орган має право на отримання такої інформації.

Довідки по рахунках (вкладах) у разі смерті їх власників надаються банком особам, зазначеним власником рахунку (вкладу) в заповідальному розпорядженні банку, державним нотаріальним конторам або приватним нотаріусам, іноземним консульським установам у справі спадщини за рахунками (вкладами) померлих власників рахунків (вкладів).

Банку забороняється надавати інформацію про клієнтів іншого банку, навіть якщо їх імена зазначені у документах, угодах та операціях клієнта,

Банк має право надавати загальну інформацію, що становить банківську таємницю, іншим банкам в обсягах, необхідних при наданні кредитів, банківських гарантій.

КОСТЕЦЬКА ТЛ.

Обмеження стосовно отримання інформації, що містить банківську таємницю, передбачені законом, не поширюються на службовців Національного банку України або уповноважених ними осіб, які в межах повноважень, наданих Законом України «Про Національний банк України», здійснюють функції банківського нагляду або валютного контролю.

Національний банк України має право відповідно до міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності надати інформацію про банк органу банківського нагляду іншої країни, якщо:

1) це не порушує державні інтереси та банківську таємницю;

2) є гарантії того, що отримана інформація буде використана виключно з метою банківського нагляду;

3) є гарантія того, що отримана інформація не буде передана за межі органу банківського нагляду.

Названі положення не поширюються на випадки повідомлення банками відповідно до законодавства про операції, що мають сумнівний характер, та на інші передбачені законом випадки повідомлень про банківські операції спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу.

Особи, винні в порушенні порядку розкриття та використання банківської таємниці, несуть згідно із законами України юридичну відповідальність: дисциплінарну, адміністративну, кримінальну.

Різновидом конфіденційної інформації є, зокрема, таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденцій

Право кожного на відповідну таємницю закріплене в ст. 31 Основного закону. Конституційна гарантія таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (бандеролей, поштових карток письмових повідомлень тощо) означає заборону для будь-кого без згоди особи, яка здійснює пересилання поштових відправлень, отримує їх, користується іншими технічними засобами телекомунікаційних послуг (телефоном, мобільним зв'язком, телеграфом, факсом, електронною поштою тощо), на доступ до інформації, що міститься в листах чи іншій письмовій кореспонденції, прослухо-вувати її телефонні розмови тощо, і відповідно - розголошувати їхній зміст.

І05

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

Цивільний кодекс України (ст. 306) передбачає, що листи, телеграми та інші види кореспонденції можуть використовуватися шляхом опублікування, лише за згодою особи, яка надіслала їх, та адресата. Якщо кореспонденція стосується приватного житгя фізичної особи, для її використання, зокрема шляхом опублікування, потрібна згода цієї особи.

У разі смерті особи, що надіслала кореспонденцію, і адресата кореспонденції, опублікування можливе лише за згодою дітей, вдови (вдівця), а якщо їх немає, батьків, братів та сестер.

Кореспонденція, яка стосується фізичної особи, може бути долучена до судової справи лише тоді, коли в ній містяться докази, що мають значення для вирішення справи. Така інформація не підлягає розголошенню.

Конституція України передбачає, що обмеження права на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції може бути встановлено лише судом у передбачених законом випадках із метою запобігання злочину чи з'ясування істини під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

Так, накладення арешту на кореспонденцію і виїмка її в поштово-телеграфних установах, зняття інформації з каналів зв'язку здійснюються за поданням слідчого, погодженим із прокурором, та за постановою голови чи заступника голови апеляційного суду (ст. І 87 Кримінальио-процесуального кодексу України). У такій постанові має бути вказана особа, види кореспонденції або канал зв'язку та термін здійснення відповідних дій.

Заборона розголошення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції є одним із принципів неприпустимості зловживання права на інформацію, закріпленого Законом України від 2 жовтня 1992 р. «Про інформацію» (ст. 46).

Відповідно до Закону України «Про поштовий зв'язок» від 4 жовтня 2001 p., забезпечення прав користувачів на таємницю інформації у сфері надання послуг поштового зв'язку - одна із основних засад такої діяльності (ст. 3). оператори зв'язку зобов'язані вживати організаційно-технічних заходів щодо захисту поштових відправлень. Заборонена виїмка та огляд письмової кореспонденції, вкладень в інших поштових відправленнях, одержання будь-яких довідок щодо них, крім випадків, визначених законом. У разі виявлення заборонених до пересилання вкладень у поштових відправленнях

КОСТЕЦЬКА ТЛ.

(які становлять загрозу життю, здоров'ю людей), такі вилучаються операторами із поштового відправлення в присутності відправника або уповноваженої ним особи (ст. 6).

Закон України «Про телекомунікації» від 18 листопада 2003 р. забороняє, зокрема, зняття інформації з телекомунікаційних мереж, окрім випадків, передбачених законом (ст. 9). Оператори, провайдери телекомунікацій повинні забезпечувати і нести відповідальність за схоронність відомостей про надані, отримані телекомунікаційні послуги, їх тривалість, зміст тощо. Окрім випадків, встановлених законом (огляд, обшук, відповідно до встановлених законодавством процесуальної процедури і підстав), зазначена інформація може поширюватися лише за наявності письмової згоди споживача (ст. 34),

Так, арешт на кореспонденцію (листи всіх видів, бандеролі, посилки, поштові контейнери, перекази, телеграми, радіограми тощо) і зняття інформації з каналів зв'язку може застосовуватися лише за наявності підстав вважати, що у листах, телеграфній чи іншій кореспонденції підозрюваного чи обвинуваченого, а також у інформації, якою вони обмінюються за допомогою засобів зв'язку, містяться дані про вчинений злочин або документи і предмети, що мають доказове значення, і якщо іншими способами одержати ці дані неможливо. Арешт здійснюється на підставі постанови голови апеляційного суду, яка оскарженню не підлягає (ст. 187 Кримінально-процесуального кодексу України), за місцем провадження слідства.

Крім того, відомості, зміст яких стає відомим у цьому випадку операторам, а також іншим працівникам поштового або іншого телекомунікаційного зв'язку при виконанні ними професійної діяльності і розголошення яких заборонено, має характер професійної таємниці.

Ще одним видом інформації з обмеженим доступом є, наприклад, сімейна таємниця, тобто сукупність відомостей (якою володіють лише члени сім'ї та, як виняток, спеціально уповноважені особи у зв'язку із виконанням ними своїх повноважень) з приводу окремих аспектів сімейного життя, розголошення яких може призвести до заподіяння значної шкоди правам та інтересам її носіїв.

Суть захисту сімейної таємниці полягає в конституційній гарантії, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте та сімейне життя, крім випадків, передбачених Основним законом (ст. 32).

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

Гарантується захист (утаємничення) від свавільного втручання будь-кого (державних органів, окремих громадян та ін.) у ті аспекти особистого та сімейного, або приватного, життя людини, розголошення яких з певних причин для особи є небажаними.

Сім'ю відповідно до ст. З Сімейного кодексу України утворюють особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік через встановлені важливі причини не проживають спільно. Дитина також є членом сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

Право членів сім'ї на зберігання в таємниці певних фактів їхнього сімейного життя гарантується і охороняється нормами чинного законодавства.

Основними ознаками сімейної таємниці в спеціальній літературі називають:

- специфічні юридичні факти, що є підставою виникнення таємниці (таємниця усиновлення, взаємовідносини подружжя тощо);

- особливий суб'єктний склад її носіїв - виключно членів сім'ї та, як виняток, спеціально уповноважених осіб внаслідок виконання ними своїх службових обов'язків (працівника органу реєстрації актів цивільного стану, медичної установи та ін.).

Сімейна таємниця має комплексний характер, тобто може бути одночасно і, наприклад, таємницею усиновлення, службовою, професійною або ж особистою таємницею.

Особа, яка має право на збереження у таємниці обставин свого особистого чи сімейного життя, сама в змозі на власний розсуд визначити межі можливого ознайомлення з ним інших осіб. Вона має можливість не розголошувати обставин свого особистого (чи сімейного) життя, а також вимагати нерозголошення їх від інших осіб, що з ними ознайомлені.

Такий підхід до визначення особистого немайнового права, що забезпечує соціальне буття фізичної особи, а саме її права на особисте життя та його таємницю закріплює Цивільний кодекс України (ст. 301). Обставини особистого життя можуть бути розголошені іншими особами лише за умови, що вони містять ознаки правопорушення, що підтверджено рішенням суду.

Сукупність конфіденційних відомостей, що становлять особисту та сімейну таємницю особи, неправомірний доступ до яких та розголошення без її на те згоди може спричинити шкоду правам та

КОСТЕЦЬКА Т.А.

інтересам цієї особи, є змістом таємниці приватного життя особи. Складовими такої таємниці є також таємниця усиновлення, листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції.

Таємна інформація.За визначенням ч. 7 ст. 30 Закону «Про інформацію» до таємної належить така інформація, що містить відомості, які становлять державну та іншу передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству і державі.

Попередньо обґрунтовувалася думка, що до такого роду відомостей насамперед належить державна таємниця. Втім, як вже наголошувалося, суперечність наведених та інших положень чинного законодавства дає підстави окремим авторам до видів таємної (секретної) інформації зараховувати майже всі передбачені законодавством види таємниць; адвокатську, банківську, державну, комерційну тощо.

Державна таємниця є різновидом таємної інформації, яку становлять відомості, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України і які визнані в порядку, встановленому Законом України «Про державну таємницю», у сфері: оборони; економіки, науки і техніки; зовнішніх відносин; дероюавної безпеки та охорони правопорядку.

Віднесення інформації до категорії таємних відомостей, які становлять державну таємницю, і доступ до неї громадян здійснюється відповідно до чинного законодавства.

У сфері оборони державною таємницею є інформація про:

1) зміст стратегічних і оперативних планів та інших документів бойового управління про підготовку і проведення військових операцій, стратегічне і мобілізаційне розгортання військ, а також про інші найважливіші показники, які характеризують організацію, чисельність, дислокацію, бойову і мобілізаційну готовність, бойову та іншу військову підготовку, озброєння і матеріально-технічне забезпечення Збройних сил України та інших військових формувань;

2) напрями розвитку окремих видів озброєння військової і спеціальної техніки, їх кількість, тактико-технічні характеристики, організацію і технологію виробництва, наукові, науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, пов'язані з розробленням нових зразків озброєння, військової і спеціальної техніки або їх модернізацією, а також про інші роботи, що плануються або здійснюються в інтересах оборони країни;

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

3) сили і засоби цивільної оборони України, можливості населених пунктів, регіонів і окремих об'єктів для захисту, евакуації і розосередження населення, забезпечення його життєдіяльності та виробничої діяльності об'єктів народного господарства у воєнний час або в умовах надзвичайних ситуацій тощо.

У сфері економіки, науки і техніки до державної таємниці належить інформація про:

1) мобілізаційні плани і мобілізаційні потужності господарства України, запаси та обсяги постачання стратегічних видів сировини і матеріалів, а також зведені дані про номенклатуру та рівні накопичення, загальні обсяги поставок, відпуску, розміщення і фактичні запаси державного резерву;

2) використання транспорту, зв'язку, потужностей інших галузей в інтересах забезпечення безпеки держави;

3) плани, зміст, обсяг, фінансування та виконання державного замовлення для забезпечення потреб оборони та безпеки;

4) плани, обсяги та інші найважливіші характеристики добування, виробництва та реалізації окремих стратегічних видів сировини і продукції;

5) державні запаси дорогоцінних металів монетарної групи, коштовного каміння, валюти та інших цінностей, а також операції, пов'язані з виготовленням грошових знаків і цінних паперів, їх зберіганням, охороною і захистом від підроблення, обігом, обміном або вилученням з обігу, та про інші заходи фінансової діяльності держави;

6) наукові, науково-дослідні, дослідно-конструкторські та проектні роботи, на базі яких можливе створення прогресивних технологій, нових видів виробництва, продукції та технологічних процесів, що мають велике оборонне чи економічне значення або істотно впливають на зовнішньоекономічну діяльність та національну безпеку України тощо.

У сфері зовнішніх відносин до державної таємниці належить інформація про:

1) директиви, плани, вказівки делегаціям і посадовим особам з питань зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної діяльності України, спрямовані на забезпечення її національних інтересів і безпеки;

2) військове, науково-технічне та інше співробітництво України з іноземними державами, якщо розголошення відомостей про це завдаватиме шкоди її національній безпеці;

КОСТЕЦЬКА TJL

3) експорт та імпорт озброєння, військової і спеціальної техніки, окремих стратегічних видів сировини і продукції тощо.

У сфері державної безпеки та охорони правопорядку:

1) особовий склад органів, які здійснюють онеративно-розшу-кову діяльність;

2) засоби, зміст, плани, організацію, фінансування та матеріально-технічне забезпечення, форми, методи і результати опера-тивно-розшукової діяльності; про осіб, які співпрацюють або раніше співпрацювали на конфіденційній основі з органами, що проводять таку діяльність; про склад і конкретних осіб, які є негласними штатними працівниками органів, які здійснюють оперативно-розшу-кову діяльність; тощо.

Конкретні і відомості можуть бути віднесені до державної таємниці за ступенями секретності: «особливої важливості», «цілком таємно» і «таємно» лише за умови, що вони належать до цих категорій, і їх розголошення завдаватиме шкоди інтересам національної безпеки України.

Віднесення інформації до державної таємниці, зміни ступеня секретності та розсекречування здійснює державний експерт із питань таємниць відповідно до вимог Закону України «Про державну таємницю».

Виконання функцій державного експерта з питань таємниць покладається на конкретних посадових осіб, а саме;

- у Верховній Раді України - Головою Верховної Ради України;

- в інших органах державної влади - Президентом України за поданням керівника відповідного державного органу.

Інформацію відносять до державної таємниці на основі мотивованого рішення державного експерта з питань таємниць за його власною ініціативою, за зверненням керівників відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій чи громадян.

Інформація вважається державною таємницею з часу опублікування «Зводу відомостей, що становлять державну таємницю», до якого включена ця інформація, чи зміни до нього в порядку, встановленому Законом України «Про державну таємницю».

На сьогодні чинний Звід відомостей, що становлять державну таємницю, затверджено наказом № 440 від 12 серпня 2005 р. Служби безпеки України.

НІ

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

Строк, упродовж якого діє рішення про віднесення інформації до державної таємниці, встановлюється державним експертом з питань таємниць з урахуванням ступеня засекреченості інформації. Критерії його визначення встановлюються Службою безпеки України. Таким строк не може перевищувати: для інформації із ступенем секретності «особливої важливості» - ЗО років, «цілком таємно» -10 років, «таємно» - 5 років.

На підставі та в межах зводу з метою конкретизації та систематизації даних про секретну інформацію органи державної влади створюють галузеві або відомчі розгорнуті переліки відомостей, що становлять державну таємницю, а також можуть створювати міжгалузеві або міжвідомчі розгорнуті переліки відомостей, що становлять державну таємницю.

Підприємствам, установам та організаціям незалежно від форм власності, які проводять діяльність, пов'язану з державною таємницею, надається право за ініціативою та погодженням із замовником робіт, пов'язаних із державною таємницею, створювати власні розгорнуті переліки відомостей, що становлять державну таємницю. Вони погоджуються із Службою безпеки України, затверджуються державними експертами з питань таємниць та реєструються в Службі безпеки України. Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2001 р. затверджено «Положення про порядок і механізм формування та опублікування Зводу відомостей, що становлять державку таємницю».

Розгорнуті переліки відомостей, які становлять державну таємницю, не можуть суперечити затвердженому Зводу відомостей.

Особливими видами інформації з обмеженим доступом є службова та професійна таємниці.

Службова таємниця- узагальнена назва відомостей, розголошення яких забороняється чинним законодавством, які стали відомими і якими користуються у процесі та при виконанні своїх службових обов'язків у державних органах та органах місцевого самоврядування службові особи.

Чинне законодавство України не дає чіткого визначення поняття службової таємниці. На цій підставі до такого роду відомостей включають інформацію з обмеженим доступом про діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування.

Під службовою таємницею пропонується розуміти сукупність відомостей, що не підлягають розголошенню, перебувають у

КОСТЕЦЬКА ТЛ.

розпорядженні певної посадової особи органу влади та які їй (особі) необхідні для ефективного здійснення покладених державою функцій. Ознаками інформації, яка становить службову таємницю, на підставі чинного законодавства є:

- конфіденційна інформація, що є власністю держави;

- одержання, використання, поширення і зберігання її здійснюється посадовими особами, які є державними і муніципальними службовцями у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків відповідно до закону;

- режим такої інформації, який визначає порядок віднесення інформації до службової таємниці та її розсекречення, порядок захисту, зберігання, передання та доступу до неї, встановлюється спеціальними нормативно-правовими актами;

- за недотримання встановленого правового режиму службової таємниці винні притягаються до спеціальної юридичної відповідальності.

Зберігати службову таємницю - обов'язок, встановлений законодавством. Серед основних обов'язків державних службовців -збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання державної служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню (ст. 10 Закону «Про державну службу»). Аналогічна норма міститься в Законі України «Про службу в органах місцевого самоврядування», яким встановлені основні обв'язки посадових осіб місцевого самоврядування.

До основних актів, що регулюють відносини, пов'язані із службовою таємницею, належить, зокрема, «Інструкція про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави», затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 27 листопада 1998 р. № 1893.

Порушення вимог законодавства є підставою для застосування до винних осіб юридичної відповідальності: дисциплінарної, адміністративної, кримінальної та ін.

Професійна таємниця - узагальнена назва відомостей (переважно, з обмеженим доступом), зміст яких відомий особі у зв'язку з виконанням нею професійної діяльності і розголошення яких заборонено.

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

Терміном «професійна таємниця» пропонується визначати окремий вид інформації з обмеженим доступом, що об'єднує відомості, які одержує суб'єкт-професіонал про фізичних і юридичних осіб при виконанні ним професійних обов'язків.

Відмітною рисою такої інформації є її належність фізичним і юридичним особам та отримання і використання іншою особою -представником певної професії при виконанні професійних обов'язків з метою забезпечення реалізації і захисту прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Така особливість визначає специфіку як суб'єктного складу і змісту, так і специфіку підстав виникнення правового режиму професійної таємниці щодо конкретних відомостей,

До ознак професійної таємниці належать:

- виконання професійних обов'язків, при яких певній особі стають відомі конфіденційні відомості;

- особа не є службовою (посадовою) особою;

- інформація стосується приватного життя особи;

- особа, якій у силу її професії була довірена інформація, зобов'язана за законом забезпечити її охорону, не розголошувати відповідні відомості:

- за недотримання правового режиму професійної таємниці винні притягуються до встановленої законодавством юридичної відповідальності.

Професійною таємницею є також відомості, що становлять предмет адвокатської, лікарської, нотаріальної таємниці; таємниці рахунків та вкладів, листування, телефонних розмов, телеграфних та інших повідомлень, що передаються засобами зв'язку; таємниці усиновлення, голосування; відомості, про які дізналися судді при розгляді кримінальних справ у судовому засіданні, та ін.

Судді, наприклад, зобов'язані не розголошувати таємницю парадної кімнати, відомості про особисте життя громадян та інші відомості, про які вони дізналися під час розгляду справи в закритому судовому засіданні (ст. б Закону «Про статус суддів»).

Крім того, згідно з Законом України «Про Рахункову палату» професійну таємницю становлять матеріали, які надаються для аналізу, перевірки або ревізії органами виконавчої влади, Національним банком України або іншою банківською установою, підприємствами, установами та організаціями, а також відомості та документи про фінансовий, майновий, податковий стан юридичних і фізичних осіб, що надходять до Рахункової палати і можуть бути

КОСТЕЦЬКА TJL

використані лише для здійснення контролю; стан збереження матеріалів, документів, інших відомостей, якими користуються посадові особи Рахункової палати та особи, які залучаються до здійснення її функцій. Під час проведення перевірок, ревізій, обслідувань і до моменту прийняття рішення Рахункової палати забороняється розголошувати відомості у будь-якій формі (статті 19, 20).

За Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 червня 2001 р. професійну таємницю становлять матеріали, документи, інші відомості про фінансовий, майновий стан юридичних осіб, якими користуються під час та у зв'язку з виконанням своїх обов'язків посадові особи державних органів, що залучаються до здійснення відповідних функцій, і які забороняються розголошувати у будь-якій формі до моменту прийняття рішення (ст. 1).

Запитання для самоконтролю

1.Наведіть визначення поняття інформації з обмеженим доступом. На які види вона поділяється?

2. Що розуміється під конфіденційною інформацією, які її види регулюються чинним законодавством?

3. Які основні ознаки таємної інформації?

4. Як визначається поняття державної таємниці?

5. Які відомості становлять державну таємницю?

6. Які правові підстави віднесення відомостей до державної таємниці?

7. У чому полягають особливості правового регулювання комерційної таємниці?

8. Які основні ознаки комерційної таємниці?

9. Як чинне законодавство визначає поняття «банківська таємниця»?

10. Які відомості становлять зміст банківської таємниці?

11. Який правовий режим захисту і порядку розкриття банківської таємниці?

12. Що розуміється під поняттями «професійна таємниця», «службова таємниця»?

⇐ Назад