ТЕМА 5. ПОНЯТТЯ ІНФОРМАЦІЇ ЯК ПРАВОВОЇ КАТЕГОРІЇ ТА її ОСНОВНІ ВИДИ ЗА ЧИННИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ
Інформація як наукова категорія. Інформація як правова категорія. Визначення інформації за чинним законодавством. Інформація - об'єкт інформаційних відносин. Правові ознаки інформації. Основні види інформації за чинним законодавством України. Статистична, адміністративна, правова, офіційно документована, соціологічна, інформація про особу (персональні дані).
Ключові слова:інформація, відомості, дані, інформація як об 'єкт правовідносин, галузі інформації, види інформації, носії інформації, документ, електронний документ, інформаційні ресурси, статистика, персональні дані.
Інформація як наукова категорія.Інформація багатоаспектна: функціонує в суспільстві (соціальна інформація), існує у неживій природі, кібернетичних (управлінських) системах, у живих організмах (генетична інформація) тощо.
У загальному розумінні інформація тлумачиться як відомості про які-небудь події, чиюсь діяльність, повідомлення про щось1. У науковій літературі відсутнє єдине визначення терміна «інформація». В теорії інформації, наприклад, вона визначається через знання про навколишній світ, усунення невизначеності, в філософії - як відображення багатоманітності2.
Найвищим видом є соціальна інформація, сутність якої науковці пов'язують насамперед зі знаннями, повідомленнями, відомостями про соціальну форму переміщення матерії в усіх формах та в межах, в яких вони використовуються суспільством.
Серед перших дослідників сутності інформації у 40~і роки XX ст. був К.Е. Шеннон, який визначав її як повідомлення, що передається від одного суб'єкта до іншого і яке може транслюватися не
1 Новий тлумачний словник української мови. У 4 т. Т. 2. - К. : Аконіт. 1999.-- С 196.
2 Більш детально див.: Костецька ПА. Право на інформацію в Україні / ТА. Косгецьха, - К., 1998; Костецька ТА. Констшуційні засади інформаїдійких відносин в Україні / ТА. Костецька // Проблеми реалізації Конституції України: теорія і практика. - К., 2003. - С. 565-610.
ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ
тільки за допомогою мови, але й з використанням техніки . Його послідовник Н. Вінер розглядав інформацію як різноманітні сигнали, повідомлення, відомості".
Інформація як правова категорія. У наведених вище аспектах ці тлумачення використовуються і в юридичній практиці, оскільки більшість суспільних відносин, що виникають при створенні, користуванні, поширенні інформації, потребують правового врегулювання саме як відомості, дані.
Крім того, науковці основними юридичними ознаками інформації визначають:
> можливість багаторазового використання необмеженим колом суб'єктів;
> здатність до зберігання, інтегрування, накопичення;
> кількісна визначеність у певних організаційних формах;
> системність, універсальність, нематеріальність та т:
Закон України «Про інформацію» (ст. 1) трактує її як документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що саме відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому середовищі
Подібне визначення містить ст. 200 Цивільного кодексу України (ЦКУ), за нормами якої інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі. При цьому за цивільним законодавством інформація належить до нематеріальних благ (гл. 15 ЦКУ).
Таким чином, поняття «інформація» наділено такими правовими ознаками:
> це відомості про події та явища;
1 Див., напр.: Шеннон К.Э. Работы по теории информации и кибернетике / К.Э. Шеннон. - М., 1963. - С. 243-250.
2 Винер Н. Кибернетика или упраатение и связь в животном и машине / Н.Винер.-М.Л983.~С57.
3 Див., напр.: Венгеров А.Б. Категория «информация» в понятийном аппарате юридической науки / А.Б. Венгеров // Советское государство и право. -1977. - № 10. - С. 70-71.; Бачило И.Л. Информация как предмет правоотношений / И.Л. Бачило /У Науч.-техн. информация. - 1997. - №>9. - С. 17-25. -(Серия 1).
КОСТЕЦЬКА ГЛ.
> відомості про події, що відбуваються у суспільстві, у державі; у навколишньому природному середовищі;
> відомості, які мають бути документованими або публічно оголошеними.
Враховуючи багатогранність інформації як об'єкта (предмета) інформаційних відносин у сучасних умовах їх функціонування, визначене Законом «Про інформацію» її родове поняття не містить усіх кваліфікуючих правових ознак, які б відображали її функціональну властивість, сутність, зміст.
Більш повно зміст поняття інформації в конкретних інформаційних відносинах розкриває Закон України «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001 р. (з подальшими змінами).
Відповідно до ст. 1 Закону, інформація - це відомості в будь-якій формі й вигляді збережені на будь-яких носіях (у тому числі листування, книги, примітки, ілюстрації (карти, діаграми, органі-грами, малюнки, схеми тощо), фотографії, голограми, кіно-, відео-, мікрофільми, звукові записи, бази даних комп'ютерних систем або повне чи часткове відтворення їх елементів), пояснення осіб та будь-які інші публічно оголошені чи документовані відомості
Інформацію як відомості, подані у вигляді сигналів, знаків, звуків, рухомих або нерухомих зображень чи в інший спосіб, визначає ст. 1 Закону України «Про телекомунікації» від 18 листопада 2003 р,
Інформація у формі, придатній для автоматизованої обробки її засобами обчислювальної техніки, є даними.
Закон України «Про телебачення і радіомовлення» від 21 грудня 1993 р. (у новій редакції) наводить поняття аудіовізуальної інформації - будь-яких сигналів, що сприймаються зоровими і слуховими рецепторами людини та ідентифікуються як повідомлення про події, факти, явища, процеси, відомості про осіб, а також коментарі (думки) про них, що передаються за допомогою зображень та звуків (ст, 1),
Таким чином, незважаючи на конкретизацію змісту, організаційної форми інформації, в чинному законодавстві визначення цієї категорії базується насамперед на формулі: інформація ~ відомості, повідомлення.
Ознаками інформації відповідно до законодавства (статті 38, 39 Закону «Про інформацію», статті 6, 13 Закону «Про науково-технічну інформацію») є те, що вона може бути об'єктом:
> права власності;
> товарних відносин.
ІНФОРМА1ХІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ
Оскільки інформація - категорія нематеріальна, матеріальною формою її існування в інформаційио-правових відносинах є носії інформації.
У спеціальній літературі виділяють, наприклад, два види носіїв:
>жорсткі носії -- такі, до яких інформація прив'язана у вигляді набору букв, символів, знаків тощо (папір, мікроносії, лазерні диски, що не стираються, тощо);
> віртуальні носії, до які«: інформацію неможливо прив'язати жорстко (дискети з перезаписом, касети магнітних стрічок, ЕОМ тощо)1.
Закон «Про інформацію» (ст. 26) до носіїв інформації зараховує: документ; інші носії, як матеріальні об'єкти, що зберігають інформацію; повідомлення засобів масової інформації; публічні виступи.
При цьому документ в інформаційних відносинах - це передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно-, відео- та фотоплівці або на іншому носієві. Розрізняють первинний документ, що містить вихідну інформацію, та вторинний документ - результат аналітико-синтетичної та іншої переробки одного або кількох документів.
Чинне законодавство використовує категорію «документ» для визначення предмета правового регулювання інформаційних відносин.
Так, ст. 1 Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні установи» від 24 грудня 1993 р. (із змінами та доповненнями), який встановлює загальні засади державної політики у сфері архівної справи та діловодства, наводить таке визначення архівного документа:
документ незалежно від його виду, виду матеріального носія інформації, місця і часу створення та форми власності на нього, що припинив виконувати функції, для яких був створений, але зберігається або підлягає зберіганню з огляду на значущість для особи, суспільства чи держави або цінність для власника також як об'єкт рухомого майна.
1 Бачило И.Л Информационное право / И.Л. Бачило, В.Н. Лопатин, MA. Федотов. -М., 2001. -С. 143-144.
КОСТЕЦЬКА ГЛ.
Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22 травня 2003 р. містить поняття електронного документа, тобто документа, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити (ст. 5 Закону).
Похідними від поняття «документ» є поняття «інформаційні ресурси».
Наприклад, Закон України «Про бібліотеки і бібліотечку справу» від 27 січня 1997 p., який встановлює засади однієї з галузей інформаційної діяльності, визначає інформаційні ресурси як сукупність документів в інформаційних системах (бібліотеках, архівах, базах даних тощо).
А ст, 1 Закону «Про науково-технічну інформацію» від 25 червня 1993 р. під інформаційними ресурсами науково-технічної інформації розуміє систематизоване зібрання науково-технічної літератури і документації (книги, брошури, періодичні видання, патентна документація, нормативно-технічна документація, промислові каталоги, конструкторська документація, звітна науково-технічна документація з науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, депоновані рукописи, переклади науково-технічної літератури і документації), зафіксовані на паперових чи інших носіях.
Водночас сукупність упорядкованих первинних документів і довідково-пошукового апарату, призначених для задоволення інформаційних потреб, визначається законом як довідково-інформаційний фонд.
Існуючі термінологічні розбіжності, наявні в нормативних актах, пояснюються, по-перше, недостатньою розробленістю теоретичних засад інформаційного права; по-друге, стихійністю процесу законотворення у відповідній галузі; по-четверте, відсутністю механізму аналізу ефективності застосування інформаційно-правових норм, ступеня їх впливу на суспільні відносини, інформаційну діяльність їхніх учасників.
Інформація - важлива складова понять «інформаційна (автоматизована) система», «інформаційно-комунікаційна система», «телекомунікаційна система», визначених Законом України «Про захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах» (у редакції від 31 травня 2005 p.), який регулює відносини у сфері захисту інформації у відповідних системах.
ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ
Основними видами інформації відповідно до Закону «Про інформацію» є:
> статистична інформація;
> адміністративна інформація (дані);
> масова інформація;
> інформація про діяльність державних органів влади та органів місцевого (і регіонального) самоврядування;
> правова інформація;
> інформація про особу;
> інформація довідково-енпиклопедичного характеру;
> соціологічна інформація.
Статистична інформація (дані) - офіційна документована державна інформація, яка кількісно характеризує масові явища та процеси, що відбуваються в економічній, соціальній та інших сферах життя України та її регіонів.
Правові відносини в державній статистиці як централізованій системі збирання, опрацювання, аналізу, поширення, захисту та використання статистичної інформації; організаційні засади здійснення державної статистичної діяльності регулює Закон України «Про державну статистику» від 17 вересня 1992 р. (з подальшими змінами і доповненнями) та інші підзаконні акти.
Відповідно до названого закону статистична інформація, отримана на підставі проведених органами державної статистики статистичних спостережень, існує у вигляді первинних даних щодо респондентів, статистичних даних, що пройшли одну чи декілька стадій опрацювання та накопичені на паперових, магнітних та інших носіях або в електронному вигляді, аналітичних матеріалів, підготовлених на підставі цих даних.
Первинними даними є інформація щодо кількісної та якісної характеристики явищ і процесів, яка подана респондентами під час статистичних спостережень.
Статистичними даними є інформація, отримана внаслідок спеціальної інформаційної діяльності - статистичних спостережень, опрацьована і подана у формалізованому вигляді відповідно до загальноприйнятих принципів та методології.
Статистичні дані як результат зведення та групування первинних даних, за умови забезпечення їх знеособленості, називають зведеною знеособленою статистичною інформацією (даними).
КОСТЕЦЬКА ТЛ.
До статистичної інформації прирівнюються також дані банківської і фінансової статистики, статистики платіжного балансу тощо, які складаються на підставі адміністративних даних, отриманих Національним банком України та спеціально уповноваженими органами державної влади (крім органів державної статистики) відповідно до їх компетенції, визначеної законодавством.
Джерелами такої інформації є первинні та статистичні дані щодо респондентів, які підлягають відповідним спостереженням; адміністративні дані органів державної влади (за винятком органів держ-статистики), органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб; дані банківської і фінансової статистики, статистики платіжного балансу тощо; статистична інформація міжнародних організацій та статистичних служб інших країн та ін.; оцінки та розрахунки, що здійснюються на основі зазначених даних.
Рішення щодо вибору джерела статистичної інформації приймають органи державної статистики самостійно, з урахуванням якості і своєчасності подання інформації, витрат, а також обов'язків, які виникають у зв'язку з цим у респондентів.
Статистичні спостереження проводяться органами державної статистики шляхом збирання статистичної звітності, здійснення одноразових обліків, переписів (опитувань), вибіркових та інших обстежень.
За видами вони поділяються на суцільні і несу цільні, а також на державні та інші статистичні спостереження.
Така інформація, отримана у результаті державних статистичних спостережень, а також первинні дані, отримані в процесі інших спостережень, є державною власністю, що знаходиться в оперативному управлінні органів державної статистики, які володіють, використовують і розпоряджаються нею, визначають правила її збирання, опрацювання, поширення, зберігання, захисту та використання.
Первинні дані, отримані органами державної статистики від респондентів під час проведення статспостережень, адміністративні дані щодо респондентів, отримані цими органами від органів, що здійснюють діяльність, пов'язану із збиранням та використанням таких даних, є конфіденційною інформацією, яка охороняється законом і використовується виключно для статистичних цілей у зведеному знеособленому вигляді.
ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ
Забороняється, зокрема, поширення статистичної інформації, на підставі якої можна прямо або опосередковано визначити конфіденційну статистичну інформацію щодо конкретного респондента. Така інформація може бути поширена лише за його згодою і відповідно до погоджених з ним умов, або якщо вона отримана із загальнодоступних джерел.
Заборона стосовно поширення інформації не розповсюджується на знеособлену статистичну інформацію у незведєному вигляді, яка не дозволяє визначити конфіденційну інформацію щодо конкретного респондента, та інформацію щодо назв, адрес, номерів телефонів і видів діяльності підприємств, установ і організацій, якщо інше не передбачено законодавством.
У випадку, коли надання статистичної інформації здійснюється на договірній основі, порядок і умови визначаються відповідними договорами. Запитувачі відшкодовують витрати, пов'язані з виконанням запитів щодо доступу до інформації та її наданням1.
Адміністративна інформація (дані) - це офіційні документовані дані, що дають кількісну характеристику явищ та процесів, які відбуваються в економічній, соціальній, культурній, інших сферах життя і збираються, використовуються, поширюються та зберігаються органами державної влади (за винятком органів державної статистики), органами місцевого самоврядування, юридичними особами відповідно до законодавства з метою виконання адміністративних обов'язків та завдань, що належать до їх компетенції.
Система адміністративної інформації (даних), повноваження органів, які здійснюють діяльність, пов'язану із збиранням та використанням адміністративних даних, їх джерела та режим встановлюються відповідно до законодавства.
Масова інформація - це публічно поширювана друкована та аудіовізуальна інформація^
1 Виконання та оплата робіт, пов'язаних із цими запитами, здійснюється відповідно до Положення про проведення статистичних спостережень та на-дання органами державної статистики послуг на платній основі, яке затверджується Кабінетом Міністрів України (03.08.98 p.).
"Правове регулювання відносин, пов'язаних із поширенням масової інформації, розглядаються в 10 розділі цього посібника.
КОСТЕЦЬКА Т.Л.
Поняття друкованої інформації законодавство не містить, тому логічно, що такою є відомості, пов'язані з діяльності друкованих засобів масової інформації.
Аудіовізуальна інформація за Законом України «Про телебачення і радіомовлення» - це будь-які сигнали, що сприймаються зоровими і слуховими рецепторами людини та ідентифікуються як повідомлення про події, факти, явища, процеси, відомості про осіб, а також коментарі (думки) про них, що передаються за допомогою зображень та звуків.
Характерними ознаками масової інформації можна назвати:
1) масовість її поширення;
2) публічність;
3) вона збирається, створюється, поширюється спеціальними суб'єктами інформаційної діяльності - засобами масової інформації (ЗМ1).
Інформація державних органів та органів місцевого (за законом також регіонального самоврядування, що на сьогодні не відповідає існуючій конституційно-правовій моделі місцевого самоврядування в Україні) самоврядування (надалі - офіційна інформація) -офіційна документована інформація, яка створюється в процесі поточної діяльності законодавчої, виконавчої та судової влади, органів місцевого самоврядування.
Офіційна інформація за режимом доступу переважно відкрита.
Правовими формами доведення офіційної інформації до відома заінтересованих осіб є:
> поширення її через друковані або аудіовізуальні ЗМІ;
> опублікування в офіційних друкованих виданнях;
> поширення інформаційними службами;
> безпосереднє доведення до заінтересованих осіб (усно, письмово) чи іншими способами.
Оприлюднення офіційної інформації через ЗМІ здійснюється відповідно до законодавства.
Закон України «Про порядок висвітлення діяльності органів влади та органів місцевого самоврядування в Украші засобами масової інформації» від 23 вересня 1997 р. уточнює поняття офіційної інформації, вказуючи, що це інформація, створена в процесі діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування і яка доводиться до відома населення в порядку.
ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ
встановленому Конституцією України, Законом «Про інформацію» і вищеназваним законом.
Закон визначає форми і порядок висвітлення діяльності Президента України, Кабінету Міністрів, центральних та місцевих органів виконавчої влади, судів загальної юрисдикції, Конституційного суду України та інших органів. Регламентує функції та повноваження інформаційних служб відповідних органів, зокрема закріплює обов'язок органів державної влади та місцевого самоврядування надавати ЗМІ повну інформацію про свою діяльність через відповідні інформаційні служби, забезпечувати журналістам вільний доступ до неї, крім випадків, передбачених Законом України «Про державну таємницю», не чинити на них будь-якого тиску і не втручатися в їхній виробничий процес.
За законом ЗМІ можуть проводити власне дослідження й аналіз діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб, давати їй оцінку, коментувати. Право висвітлення і коментування діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, подій державного життя в Україні гарантується Конституцією України, іншими законами.
Закріплено також обов'язок органів державної влади та місцевого самоврядування в межах коштів, передбачених у державному або місцевих бюджетах, на висвітлення їх діяльності, формувати замошіення засобам масової інформації на; створення спеціальних звітів і репортажів про важливі події, що відбуваються в державі, про діяльність органів державної влада та місцевого самоврядування; проведення прямих теле- і радіотрансляцій про їхню діяльність; організацію систематичних (проблемних, тематичних) теле- і радіопередач та сторінок (рубрик) у друкованих засобах масової інформації.
Встановлено порядок опублікування офіційних документів органами державної влади та місцевого самоврядування тощо. Нормативно-правові акти публікуються в офіційних виданнях (відомостях, бюлетенях, збірниках, інформаційних листках тощо) та друкованих ЗМІ відповідних органів державної влади та місцевого самоврядування.
Недержавні друковані ЗМІ мають право оприлюднити офіційні документи відповідно до законодавства України і на засадах, передбачених угодою, укладеною між органами державної влади, місцевого самоврядування та редакціями друкованих ЗМІ.
КОСТЕЦЬКА ТЛ.
Законом України «Про доступ до судових рішень», наприклад, встановлюється порядок доступу до судових рішень (судових наказів, постанов, вироків, ухвал), ухвалених судами загальної юрисдикції, та ведення Єдиного державного реєстру судових рішень.
Право на доступ до судових рішень гарантується кожному. Це право забезпечується:
а) офіційним оприлюдненням судових рішень на офіційному веб-портаяі судової влади України у встановленому порядку;
б) опублікуванням судових рішень у друкованих виданнях;
в) поширенням їх в електронній формі;
г) наданням доступу особам, які беруть (брали) участь у справі, до судових рішень у їхній справі в порядку, встановленому процесуальним законом;
г) наданням права особам, які не беруть (не брали) участі у справі, ознайомитися з судовим рішенням у повному обсязі, якщо воно безпосередньо стосується їхніх прав, свобод, інтересів чи обов'язків.
Правова інформація - сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо.
Джерелами правової інформації Закон «Про інформацію» визначає Конституцію України, інші законодавчі і підзаконні нормативні правові акти, міжнародні договори та угоди, норми і принципи міжнародного права, а також ненормативні правові акти, повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи, органів і організацій; опублікування її в друкованих засобах масової інформації або публічне оголошення через аудіо- та аудіовізуальні засоби масової інформації,
Як вид інформації в цілому правова інформація є досить широким поняттям з різноманітним змістом, обумовленим розмаїттям об'єктів інформації, джерел (форм) її існування.
Правова інформація - особливий, специфічний вид, оскільки незалежно від свого змісту вона завжди має відповідне соціальне значення. Як засіб регулювання інформаційної діяльності право саме є носієм інформації. Система актів, що формують інформаційне законодавство України, є своєрідним інформаційним ресурсом держави,
інформаційне право України
Інформація про особу - це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про неї.
Основними даними про особу (персональними даними) відповідно до Закону України «Про інформацію» (ст. 23) є:
- національність;
- освіта;
- сімейний стан;
- віросповідання;
- стан здоров'я;
- адреса;
- дата і місце народження.
Рішенням Конституційного суду України від ЗО жовтня 1997 р. у справі щодо офіційного тлумачення статей З, 23, Зі, 47, 48 Закону «Про інформацію» та ст. 12 Закону України «Про прокуратуру» (справа К.Г. Устименка)1 до переліку відомостей про особу належить також інформація про майновий стан, а також інші персональні дані.
Джерелами документованої інформації про особу є видані на її ім'я документи, підписані нею документи, а також відомості про особу, зібрані державними органами влади та органами місцевого самоврядування в межах своїх повноважень.
КонфіденгиТлними є також відомості, що містяться в деклараціях державних службовців, що подаються на підставі ст. 13 Закону «Про державну службу» в порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 11 серпня 1995 р. «Про застосування статті 13 Закону України «Про державну службу».
Не підлягає розголошенню інформація про оперативну і слідчу роботу органів прокуратури, МВС, СБУ, роботу органів дізнання та суду в тих випадках, коли її розголошення може зашкодити оперативним заходам, розслідуванню чи дізнанню, порушити право людини на справедливий судовий розгляд її справи, створити загрозу життю або здоров'ю будь-якої особи (ст. 37 Закону «Про інформацію»). Водночас ст. 121 Кримінально-процесуального кодексу України передбачає можливість оголошення даних попереднього слідства з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають це за можливе.
Інформація про особу охороняється законом. Зокрема, зберігання інформації про громадян не повинно тривати довше, ніж
1 Офіційний вісник України. - 1997. -№ 46.
КОСТЕЦЬКА Т.А.
це необхідно для законно встановленої мети. Необхідна кількість відповідних даних, яку можна одержати законним шляхом, повинна бути максимально обмежена і використовуватися лише для законно встановленої мети (ст. 31 Закону «Про інформацію»).
Доступ сторонніх осіб до відомостей про іншу особу, зібраних за чинним законодавством державними органами, організаціями і посадовими особами, забороняється.
Нині в Україні існує потреба в належному регулюванню правовідносин щодо захисту персональних даних на рівні спеціального нормативно-правового акта, що зумовлено насамперед усезростаю-чою інтенсивністю оброблення, поширення відповідної інформації через інформаційно-комунікаційні системи, транскордонним обміном інформацією і використанням сучасних інформаційних технологій.
Серед міжнародно-правових документів у відповідній галузі можна назвати Європейську конвенцію про захист фізичних осіб у питаннях автоматичного оброблення особистих даних, що була розроблена Радою Європи у 1980 р. і набула чинності 1985 р. У документі визначаються порядок збирання й оброблення даних про особу, принципи збереження і доступу до цих даних, засоби їх фізичного захисту. Документ також забороняє, зокрема, збирання й оброблення інформації про расу, політичні погляди, здоров'я, релігійну належність людини без відповідного юридичного підґрунтя.
Питання захисту персональних даних регламентуються директивами Європарламенту і Ради Європейського Союзу: «Про захист прав приватних осіб стосовно оброблення персональних даних і вільний рух таких даних» № 95/46/ЄС від 24 жовтня 1995 р., «Про використання персональні« даних і захист недоторканності приватного життя у сфері телекомунікації» № 97/66/ЄС від 15 грудня 1997 р.
До міжнародно-правових актів, що регулюють певні інформаційні відносини, можна зарахувати також Модельний закон «Про персональні дані», прийнятий Міжпарламентською асамблеєю держав - членів СНД 16 жовтня 1999 р. У ньому наведено визначення персональних даних як інформації (зафіксованої на матеріальному носії) про конкретну людину, яка (інформація) тотожна або може бути ототожнена з нею. Такими є автобіографічні дані, особисті характеристики, відомості про сімейний та соціальний стан, освіту, професію, службовий і фінансовий стан, стан здоров'я тощо.
ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ
Інформація довідково-енциклопедичного характеру - систематизовані, документовані або публічно оголошені відомості про суспільне, державне життя та навколишнє природне середовище.
Основними джерелами цієї інформації законом названі енциклопедії, словники, довідники, рекламні повідомлення та оголошення, путівники, картографічні матеріали тощо, а також довідки, що надаються уповноваженими на те державними органами та органами місцевого і регіонального самоврядування, об'єднаннями громадян, організаціями, їх працівниками та автоматизованими інформаційними системами.
Соціологічна інформація — це документовані або публічно оголошені відомості про ставлення окремих громадян і соціальних груп до суспільних подій та явищ, процесів, фактів.
Основними джерелами соціологічної інформації є документовані або публічно оголошені відомості, в яких відображено результати соціологічних опитувань, спостережень та інших соціологічних досліджень. Передбачено, що соціологічні дослідження здійснюються державними органами, об'єднаннями громадян, зареєстрованими у встановленому порядку.
Інтенсивний розвиток інформаційних відносин засвідчив, що закріплена Законом «Про інформацію» класифікація основних видів інформації не є універсальною.
Самостійне правове регулювання має нині науково-технічна інформація - на рівні спеціального закону, геологічна - на рівні підзаконного акта. Екологічна інформація, на думку деяких спеціалістів, необгрунтовано об'єднана законодавцем з енциклопедичною (ст. 24 Закону «Про інформацію»). Обґрунтовується також, наприклад, самостійність інституту медичної інформації та ін.
У науковій, зокрема юридичній, літературі проводяться дослідження щодо питань класифікації інформації, виділяються критерії її класифікації.
Слід підкреслити, що одним із критеріїв поділу інформації на основні види можливо застосувати закріплене в Законі України «Про інформацію» поняття її основних галузей.
Основними галузями визначаються: політична, економічна, духовна, науково-технічна, соціальна, екологічна, міжнародна галузі (ст. 17 Закону). Закріплений перелік встановлює об'єктивні засади виокремлення самостійних видів інформації.
КОСТЕЦЬКА ТЛ.
Водночас підхід законодавця до подібної інтерпретації галузей інформації як сукупності документованих або публічно оголошених відомостей про відносно самостійні сфери життя і діяльності суспільства та держави, визначення основних із них у сучасних умовах викликає певні сумніви, оскільки насамперед нормативно обмежує сферу власне інформаційних правовідносин.
Враховуючи всебічний розвиток інформаційних відносин у різних галузях життєдіяльності держави і суспільства, постійну зміну їхньої конфігурації, мабугь, недоцільно на майбутнє законодавчо визначати перелік відповідних галузей обігу інформації.
Запитання для самоконтролю
1.Наведіть визначення поняття інформації як правової категорії.
2. Назвіть юридичні ознаки інформації за чинним законодавством.
3. На якій концепції базується визначення поняття інформації у чинному законодавстві?
4. Назвіть основні види інформації за чинним законодавством.
5. Розкрийте поняття «документ в інформаційних відносинах». Які його різновиди встановлює чинне законодавство?
6. Що означає «носії інформації»?
7. Дайте визначення поняття інформаційних ресурсів за чинним законодавством.
8. Чим відрізняється зміст поняття «статистична інформація» від змісту поняття «адміністративна інформація»?
9. Які відомості визначають зміст поняття «персональні дані»?
10. Які відомості визначають зміст правової інформації?
11. Назвіть основні джерела соціологічної інформації.
12. Чи є встановлений законодавством перелік основних видів інформації в сучасних умовах розвитку інформаційних відносин вичерпним?