На Коронний трибунал від Р. в. обирали 2 послів на рік, одного на сеймику у Вишні, а другого, по-черзі, від Галицької та Холмської землі.
Липня 1569 р. в Любліні укладено Польсько-литовську унію, за якою обидві держави об'єднувалися в одну — Річ Посполиту, що повинна була мати спільного главу держави, обраного на спільному сеймі; рада і сейми мали бути спільними для Литви й Польщі; угоди й дипломатичні відносини з іншими державами визнавалися їх спільною справою; вводилася єдина монета; поляки діставали право володіти маєтностями в Литві, литовці — в Польщі.За Люблінською угодою, щоб зберегти свою державність, Литва передавала Польщі українські землі, які входили до її складу: Східну Галичину, Волинь, Поділля, Київщину, частину Лівобережжя (Полтавщина). Згодом ці території були поділені на Волинське, Подільське, Брацлавське, Київське, Руське (Східна Галичина) воєводства. Частина українських земель входила до складу Белзького воєводства. Поза межами Польщі залишилася Закарпатська Україна — в складі Угорщини, частина Буковини опинилася під владою Молдавії, Чернігівщина входила до складу Московської держави. Після 1471 р. Київ став офіційною резиденцією Київських воєвод. Тут розміщувалася воєводська канцелярія і відбувалися засідання київського гродського суду. Серед Київських воєвод найбільш знані: Дмитро Путятич (1492–1505), Костянтин-Василій Острозький (1559–1608), Станіслав Жолкевський (1608-20), Адам Кисіль (1649-53).
Влітку 1482 року кримський хан Менґлі I Ґерай, за намовлянням московського князя Івана ІІІ, вийшов в похід на Київ. 1 вересня він здобув замок, спалив собори і церкви, взяв в полон багато людей. Під час облоги в полон був захоплений і Київський воєвода Іван Ходкевич з дружиною. Менглі-Гірей в подарунок князю Івану вислав віз з награбованим добром з київських соборів і церков, в тому числі іконостас, золоту чашу і діскос з собору святої Софії. В 1493 році Менглі-Гірей уже разом з великим князем московським Іваном провели спільний похід на Київ і Київщину. Після цього Київ був майже повністю відбудований.
З перетворенням Великого князівства Литовського на шляхетську республіку у 1566 році, шляхта Київського воєводства дістала право скликання повітових сеймиків, де обговорювала питання, висувані на загальнодержавний (вальний) сейм і обирала своїх депутатів на засідання останнього, а також розв'язувала питання місцевого значення.За умовами Люблінської унії 1569 року Київське воєводство відійшло до Речі Посполитої.
У 1592 і 1596 рр. Києвом оволодівали козаки під час повстань під керівництвом Криштофа Косинського та Северина Наливайка.
За Зборівським договором 1649 року частина воєводства перейшла під гетьманську юрисдикцію.
Андрусівське перемир'я 1667 року визначило перебування правобережних повітів і староств Київського воєводства (без Києва) у складі Речі Посполитої. Після другого поділу Польщі в 1793 році територія воєводства ввійшла до складу Київського і Волинського намісництв.
Після переходу міста Києва під контроль Москви центром воєводства фактично був Житомир.
Ред.]Адміністративно-територіальний устрійНа початку свого існування Київське воєводство складалося з дев'яти повітів — Київського, Житомирського, Любецького, Мозирського, Овруцького, Остерського, Путивльського, Черкаського та Чорнобильського. Але вже у XVI–XVII ст. воно зазнало значних територіальних змін: після литовсько-московської війни 1500–1503 було втрачено Путивльський повіт, а внаслідок укладення Люблінської унії 1569 — Мозирський (його було включено до складу Мінського воєводства). За умовами Андрусівського договору 1667 та ряду інших угод, що були укладені між Росією та Польщею, під контроль Москви перейшла задніпровська частина воєводства з Києвом включно. Після другого поділу Речі Посполитої (1793) Київське воєводство остаточно перестало існувати.
Ру́ське воєво́дство (нім. Woiwodschaft Ruthenien, пол. Województwo ruskie, лат. Pallatinatus Russiae) — адміністративно-територіальна одиниця — адміністративно-територіальна одиниця Польського Королівства та Речі Посполитої на українських землях в 1434–1772. Утворилися на території колишнього Галицько-Волинського князівства (Галицька Русь), південня частина якого після смерті останнього володаря Юрія II та боротьби за спадщину відійшла у 1340-ві рр. до складу Польського Королівства на правах особистого домену короля. Ліквідовано внаслідок першого поділу Речі Посполитої у 1772 р., коли більша частина воєводства увійшла до складу Австрійської імперії на правах провінції «Королівство Галичини та Лодомерії» (Königreich Galizien und Lodomerien). Холмська земля, залишилася у складі Р. П. За третім поділом Р. П. Холмська земля увійшла до складу Австрійської та Російської імперій.
Статус воєводства ця територія отримала внаслідок поширення у 1434 положень Єдльнінського привілею 1430 на руські землі (разом із Західним Поділлям — Подільським воєводством) і поширення на місц. шляхту положень коронного права, які зрівняли її в правах зі шляхтою коронних воєводтв.
Руське воєводство межувало на Заході з Краківським, Сандомирським та Люблінським воєводствами; на півночі — з Брестським воєводством Великого князівства Литовського; на сході — з Волинською землею (від 1566 р. воєводством) та Подільським воєводством. Холмська земля була відділена від решти Р. в. територією Белзької землі (від 1462 р. воєводства). Південний кордон Р. в. проходив по Карпатському хребту і відділяв його від Угорського королівства.
Р. в. складалося з п'яти земель: Львівської — з центром у Львові, Галицької — з центром у Галичі, Перемишльської — з центром у Перемишлі, Холмської — з центром у Холмі та Сяноцької — з центром у Сяноку. Р. в. було єдиним з-поміж воєводств на українських землях, яке поділялося на землі. Кожна з земель у свою чергу ділилися на повіти. Львівська земля складалася з Львівського, Жидачівського, Городоцького повітів; Галицька земля — Галицького, Теребовельського, Коломийського, Снятинського; Перемишльська — Перемишльського, Переворського, Лежайського, Самбірського; Сяноцька — Сяноцького; Холмська — Холмського, Красноставського, Ратненського та Грубешівського. Остання з земель, була ексклавом, що певною мірою відобразилося на її особливому статусі. Адміністративно-територіальний поділ Р. в. зазнавав змін. У 16 ст. зникають старі замкові повіти: у львівський землі — глинянський, олеський, щирецький; у перемишльській землі — дрогобицький, ярославський, ланьцутський, мостицький, переворський, ржешівський (ряшівський), самбірський, стрийський; у галицькій землі — коропецький, снятинський.
Із впровадженням коронного (польського) права відбувся поділ старих замкових повітів — центрів волостей — на гродові і негродові повіти. Земські повіти — центри шляхетського судочинства — загалом збігалися із землями воєводства. Окремо діяв земський суд у Переворську (1437–1477) (Перемишльська земля). Із збільшенням чисельності шляхти у 17 ст. в межах окремих земель виділяються нові земські суди: теребовельський (1648–1784), жидачівський (1557–1784).
В усіх центрах земель діяли земські суди. Гродські суди також діяли у центрах земель та в Теребовлі (1533–1783) (Галицька земля), Городку (1528–1540) та Жидачові (1649–1783) (Львівська земля), Самборі (1530–1537) (Перемишльська земля), Красноставі. Шляхетське самоврядування. Із запровадженням регулярних сеймикових зібрань. Шляхта Р. в. збиралася на сеймики у центрах земель. Генеральний сеймик Р. в. відбувався у Вишні (тепер м. Судова Вишня, Мостиського р-ну, Львівської обл.). На нього з'їжалися депутати від львівської, перемишльської, галицької та сяноцької земель. Холмська шляхта, через географічне положення своєї землі, їхала на сейм окремо. Окремо проводилися сеймики в межах усіх земель Р. в. Галицький сеймик проходив на тиждень раніше від Генерального. У Вишні часами проходив Генеральний сеймик для Руського та Подільського воєводств.
Шляхта Р. в. обирала своїх представників на сейм (послів) та депутатів (до Коронного трибуналу у Любліні та Скарбового трибуналу у Радомі). Кількість послів від земель була різною: львівська — 2; галицька — 6; перемишльська — 2; холмська — 2; сяноцька — 2. Серед усіх воєводств — Р. в. мало на сеймі найбільшу кількість послів 23 (разом з сенаторами).
На Коронний трибунал від Р. в. обирали 2 послів на рік, одного на сеймику у Вишні, а другого, по-черзі, від Галицької та Холмської землі.
Урядницька структура Р. в. була строкатою, і відображала поділ на землі. На чолі урядницької піраміди був воєвода руський. Кожна з земель мала свого каштеляна, серед яких виділявся каштелян львівський, який належав до «більших» або «кріслових» каштелянів (засідали у сенаті в кріслах); решта — перемишльський, галицький, сяноцький та холмський були т. зв. «дронжковими» каштелянами (засідали у сенаті на вузьких лавах під стінами). Загалом у сенаті від Р. в. засідало 6 світських сенаторів та 3 церковиних (арцибіскуп львівський, та католицькі єпископи Перемигля та Холма).
Найповніша номенклатура земські урядників була у Львівській землі Р. в. Кожна з земель та Красноставський повіт Холмської землі мала свого підкоморія. Серед повітів Р. в. видялялися Жидачівський, Красноставський, Коломийський та Теребовельський де існували уряди войського (більшого та меншого), ловчого, мечника, підстолія, підчашія, скарбника, хорунжого та чашника. Епізодично у Городку, Медиці, Самобрі та Стрию фіксуються уряди войських.
Р. в. було одним з найбільш заселених та урбанізованих територій на українських землях. Наприкінці 15 ст. у воєводстві нараховувалося понад 1700 населених пунктів, з яких приблизно 20 % були королівською власністю. В цей час на території воєводства нараховувалося 65 міст і містечок. На кінець 16 ст. у Р. в. нараховувалося бл. 2800 населених пуктів, серед яких було 193 міст і містечок. Упродовж 16 ст. у воєводстві було локовано 128 міст і містечок. Найбільш урбанізованими землями воєводства були Галицька та Львівська (75 і 50 відмовідно). На момент ліквідації Р. в. на цій території нараховувалося близько 280 міст і містечок.
Белзьке воєводство — адміністративно-територіальна одиниця у складі Корони Польської (з 1569 року — Речі Посполитої), створена в 1462 році, коли територія колишнього Белзького князівства було приєднано до Польщі. Адмінстративний центр — місто Белз.
Воєводство займало регіон Середнього Побужжя, було найменшим за площею на українських землях, які опинилися у складі Польського королівства, і займало передостаннє місце за чисельністю населення. Його територія становила близько 8 900 км².