Складалося з повітів: Белзького, Бузького, Городельського і Грабовецького. У 18 столітті існував ще Любачівський повіт.
Після першого поділу Польщі у 1772 році більша його частина відійшла до Австрії, у складі Польської держави залишилася невелика територія із містечка Дубенка (нині село Дубинки Мостиського району Львівської області) та прилеглими селами, яка й надалі називалася Белзьким воєводством. Остаточно ліквідовано у 1793 році.
У воєводстві переважали малі міста, воно було високорозвинутим регіоном, з 16 століття у ньому розпочалося товарне виробництво зерна, що спричинило посилення визиску селянства, встановлення чотириденної панщини і загострення соціальних суперечностей. Велике значення для економічного розвитку регіону мала судноплавна річка Західний Буг, яка була важливою торговельною артерією.
У 16—17 століттях воєводство спустошували періодичні турецько-татарські наскоки, проте від них воно страждало менше, ніж інші українські землі. У жовтні — на початку грудня 1648 року територія воєводства перебувала під контролем військ Богдана Хмельницького (окрім міста Белз і кляштора бернардинців у місті Сокаль). На чолі з Данилом Виговським козаки вдруге були у Белзщині в жовтні-листопаді 1655 року.
Волинське воєводство — адміністративно-територіальна одиниця на Правобережній Україні в 16—18 століттях. Утворене після Люблінської унії 1569 року. Адміністративний центр — місто Луцьк.
Воєводство поділялося на Луцький, Володимирський та Кременецький повіти.
Волынское воеводство (польск. Województwo wołyńskie) — воеводство Великого княжества Литовского, а с 1569 года Речи Посполитой, которое существовало в 1569-1795 годах в составе провинции Малая Польша Короны Польской. Воеводство было ликвидировано в связи с третьим разделом Польши.
Столицей воеводства был Луцк. Шляхетский сейм (сеймик) также располагался в Луцке. В составе этого воеводства было три повета: луцкий, владимирский и кременецкий. Воеводство имело трёх сенаторов, которыми были: воевода волынский, кастелян и епископ луцкие.
География
Волынское воеводство располагалась преимущественно в пределах Полесской низменности. Большая часть воеводства относиласься к бассейну Припяти, крайний запад находился в составе бассейна Западного Буга.
ПОДІЛЬСЬКЕ ВОЄВОДСТВО ( лат. Pallatinatus Podolie ) — адм.-тер. одиниця у складі Польського Королівства (1434—1569) та Речі Посполитої (1569—1793).
Постало внаслідок: а) поширення на руські землі Польського Короліства положень Єдльнінського привілею (1430) і розповсюдження на місцеву шляхту положень коронного права, яка зрівняла їх у правах;
б) боротьби за Поділля між Владиславом II Яґайлом та Свидриґайлом у 1431-1432 рр., коли внаслідок перемир’я 1432 р. за Польським Короліством залишалося Західне Поділля із замками, центрами старих волостей:
Кам’янцем,
Смотричем,
Червоногродом,
Скалою,
Бакотою,
А за ВКЛ — з
Брацлавом,
Вінницею.
Починаючи від 1435 р. у джерелах фіксують урядники новоствореного воєводства: воєвода, каштелян, суддя, підсудок, писар, підкоморій. Остаточно територія П. воєв. сформувалася після виправи кам’янецького генерального старости Теодорика з Бучача в 1447 р., в результаті якої до території П. воєв. було приєднано північно-східні повіти із замками Летичів і Хмільник.
Адмністративно-територіальний устрій у XV ст. був дуалістичним, поруч зі старими волостями, центрами замкових повітів
Бакотський,Зіньківський,Кам’янецький,
Летичівський,Меджибіжський,
Ровський,Сатановський,
Скальський,Смотрицький,
Хмільницький,Червоногродський
Існував єдиний судово-адміністративний Кам’янецький повіт.
Ред.]Географія
На середину XV ст. стабілізувалися кордони воєводства. Західною межею П. воєв. була р. Стрипа, нижче м. Бучач кордон йшов на схід до р.Збруч., залишаючи м. Чортків у Теребовельському повіті Галицької землі Руського воєводства, а м. Гусятин до Поділля. Далі вверх до Збручу, вище м. Тарноруда. Після чього кордон повертав на схід і у верхів’ях р. Смотрич повертав на північ, далі йшов лівим берегом р. Вовчок, де у його середній течії повертав на північний-схід, і за р. Іквою, йшов на схід. За м. Улановим, кордон повертав на південь, залишаючи м. Пиків і Межирів у П. воєв. Потім від верхів’їв р. Мурави і вздовж неї, йшов аж до впадання у р. Дністер. Південний кордон йшов берегом р. Дністер. Площа П. воєв. в межах 1772 р. складала 18963 км².До середини XVI ст. назва Подільське воєводство (Pallatinatus Podolie) не використовувалася в офіційних документах. Поширеною була назва Подільська земля (Terra Podolie). Наприкінці XVI ст., у 1581 р., внаслідок рішення варшавського сейму у м. Летичеві утворююється гродський суд. і П. воев. ділиться на два судових гродських повіти. Спроби створивити у 1641 р. окреме земське судочинство у Летичів виявилися невдалими.
У 1672-1699 рр. територія воєводства була під владою Османської імперії, яка утворила тут Подільський елайєт. Лише у 1766 р. згідно з постановою варшавського сейму було створено окремий земський суд у Летичів, що спричинило появу повноцінного Летичівського повіту. Третім повітом у П. воєв., який оформився згідно з рішеннями гродненського сейму 1726 р. Червоногродському повіту надавалися титулярні земські уряди хорунжого, стольника, підчашого, підстолія, чашника, ловчого, мечника і скарбника. Окремого судочинства цей повіт не мав.