Основний рівень. III рік навчання
Монолог:
1. Монолог Мірандоліни. К. Гольдоні. «Трактирщиця»
2. Монолог Оксани. М.Гоголь. «Ніч перед Різдвом»
3. Монолог Лаури. Т. Уільямс «Склянний звіринець»
4. Монолог Чичикова. М.Гоголь. «Мертві душі»
Пластичні і словесні імпровізації:
1. «Відпочинок на природі»
2. «Подорож до зоопарку»
3. «Малювання картини»
Постановка спектаклю:
1. Ю. Ентін. «Трубодур та його друзі»
Додаток 2
Дидактичний комплекс
«Система акторських тренінгових вправ»
Мета матеріалів – допомога педагогам навчити гуртківців фантазувати різні ситуації, уявляти та виконувати нафантазоване.
Матеріали складаються з трьох розділів : вправи-розповіді; вправи-етюди; вправи для тренінгу та деяких пояснень до них.
Леся Українка
Фантазіє! Ти сило чарівна,
Що збудувала світ в порожньому просторі,
Вложила почуття в байдужий промінь зорі,
Що будиш мертвих з вічного їх сна,
Життя даєш холодній хвилі в морі!
Де ти, фантазіє, там радощі й весна.
Тебе вітаючи, фантазіє ясна,
Підводимо чоло, похиленеє в горі.
Фантазіє, богине легкокрила,
Ти світ злотистих мрій для нас одкрила
І землю з ним веселкою з’єднала.
Ти світове з’єднала з таємним,
Якби тебе людська душа не знала,
Було б життя, як темна ніч, сумним.
Вступ
Мистецтво і, зокрема, мистецтво театру, не відображає і не репродукує життя, позаяк саме є його витвором.
Мистецтво самостійно конструює життя на основі законів дійсності. Правда життя і правда мистецтва не є категоріями, які виключають одна одну, а є величинами, що рухаються в одному напрямку, не перехрещуючись, як паралельні прямі. Рушійною силою і показником однієї є фактор часу, іншої – фантазія та уява. Ось чому займатися мистецтвом, не маючи здібностей до фантазування та уявлення, неможливо через те, що ці два поняття складають фундамент будь-якої творчості.
У театральному мистецтві фантазія та уява мають першорядне значення. Вибір п’єси, формування задуму майбутньої вистави від початку і до кінця відбувається за рахунок безпосередньої участі фантазії та уяви. Якість вистави, як результату сценічного втілення задуму, також залежить від активності їх роботи. І коли ми говоримо, що театр – це гра, а не дійсність, і практичний підсумок цієї гри – вистава, то перш за все маємо на увазі гру фантазії та уяви. Вміння фантазувати і уявляти визначають ступінь творчих можливостей людини. Більше того, їх активний прояв дає змогу обрати найбільш оптимальну галузь застосування цих можливостей.
Що ж таке фантазія та уява? У словнику психології читаємо : «Уява – це здатність людини до побудови нових образів шляхом переробки психічних компонентів, які містяться у минулому досвіді : психічний процес створення образу предмета або ситуації шляхом перебудови наявних уявлень».
У короткому словнику з естетики написано : «Уява художня – здібність, а також сам процес і результат створення художніх образів на основі відновлення в пам’яті і творчої переробки свідомістю минулих відчуттів, сприймань, уявлень, почуттів, вражень.
Уява – необхідний елемент будь-якої творчої діяльності людини, оскільки вона повинна заздалегідь уявити мету своєї праці. Виникнення нових художніх образів відбувається за законом асоціацій по суміжності, контрасту та схожості».
Отже, уява – це такий психічний процес, який забезпечує створення предметів, об’єктів, ситуацій, які раніше не існували. Уява перетворює реальну дійсність, віддзеркалюючи її в нових незвичних поєднаннях, співвідношеннях та зв’язках.
Будь-який твір мистецтва є результатом роботи фантазії та уяви митця, де життєва правда поєднана з художньою вигадкою.
К.С. Станіславський, торкаючись теми виховання актора, писав : «Уява створює те, що є, що буває, що ми знаємо, фантазія – те, чого немає, чого в дійсності ми не знаємо, чого в дійсності ми не знаємо, чого ніколи не було… Фантазія, як і уява, необхідна митцю».
Стосовно сценічної діяльності, фантазія – це здатність вигадувати, а уява – це здатність побачити вигадане. Висловлюючись мовою театру, «побачити» - це не тільки відтворити зорово, але й відчути внутрішнім поглядом все те, що породила фантазія.
Природа сценічної фантазії нескінченна. Природа ж сценічної уяви обмежена нашим пізнанням про предмети і явища. Фантазія може все. Уява тільки те, що є логічним і послідовним. Однак, це зовсім не означає, що в творчому процесі уяві відведена другорядна роль. Як раз все навпаки. Саме уява дає поштовх фантазії,саме уява йде попереду, створюючи умови для вигадки. У художній творчості розділити ці два поняття неможливо, як неможливо фізично відокремити душу від тіла у живої людини.
За думою дума роєм вилітає:
Одна давить серце, друга роздирає,
А третяя тихо-тихесенько плаче
У самому серці, і ніхто не бачить.
У цих рядках Т.Г. Шевченка є і уява, і фантазія, але вони настільки переплелися між собою, що складають один цілісний образ, образ чутливого серця.
Говорячи про взаємозв’язок уяви та фантазії, їхню роль у творчому процесі, К.С. Станіславський писав : «Спостереження за природою творчо обдарованих людей відкриває нам шлях до оволодіння почуттями ролі. Шлях цей лежить через діяльність уяви, яка значно більшою мірою піддається впливу нашої свідомості. Не можна безпосередньо впливати на почуття, але можна розворушити в собі у потрібному напрямку творчу фантазію, а фантазія, як на це вказують спостереження наукової психології, збурює афективну пам’ять і, виманюючи із прихованих за межами свідомості складів її елементи колись відчутих почуттів, по-новому організовує їх у відповідності з образами, що виникають у нас. Так, образи фантазії, запалені в нас без найменших зусиль з нашого боку, знаходять відгук в нашій афективній пам’яті і викликають в ній звучання відповідних почуттів. Ось чому творча фантазія є основним найнеобхіднішим обдаруванням актора».
Вправи – розповіді
Методичні пояснення.
Однією з найбільш суттєвих проблем для сьогоднішнього театру є проблема створення яскравих і правдивих сценічних образів. Вирішити цю проблему без наявності емоційної пам’яті, набутих навичок зовнішньої виразності, вміння уявити запропоновану ситуацію майже неможливо.
Навчитися уявляти запропоновану або життєву ситуацію, а потім чітко, зрозуміло і яскраво розповісти про неї – одна з головних особливостей акторської майстерності.
В той же час, потрібно пам’ятати, що розрізненість думки, хаотичні стрибки з одного предмета на інший, відсутність логіки під час розповіді є свідченням того, що оповідач не бачить в уяві об’єкта розповіді.
«Вправи-розповіді», як завдання на емоційну пам’ять і спостережливість за явищами навколишнього середовища, дають змогу гуртківцям побачити та відстежити в буденному перебігу життєвих колізій виявлення суті тієї чи іншої частини життя людей, птахів, тварин і відношення до них.
Мета першого розділу : зрозуміти та відчути зміст вправ і не поверхово, а конкретно їх виконати.
Вправа 1
«Дім, в якому я народився»
Протягом 2-3 хвилин відтворити в пам’яті та розповісти про рідний дім. Бажано, щоб розповідь була змістовною, конкретною і в той же час лаконічною, щоб змогла викликати у слухачів зорове бачення цього дому.
Вправа 2
«Розмальований трамвай нагадує мені…»
Згадати такий трамвай. Побачити кольорові плями на його боках і розповісти, які асоціації він викликає, коли стоїть і коли іде.
Вправа 3
«Сніжинка біла, тому що…» Нафантазувати обставини, уявити і розказати, чому краплі вологи (води), які падають на землю, перетворюються на білі сніжинки. Звичайно мова йде не про наукове, а про поетичне пояснення.
Вправа 4
«Цей олівець нещодавно був…»
Розказати історію життя олівця від початку, тобто з того часу, коли він ще був деревом і до моменту, коли він став олівцем.
Вправа 5
«Коментатор»
Провести 2-3 хвилини репортаж про спортивне змагання (футбол, хокей, легка атлетика, гімнастика, бокс).
Вправи-етюди
Методичні пояснення.
Визначення творчих можливостей гуртківців залежить від багатьох показників. Насамперед це:
а) вміння концентрувати свою увагу на якомусь предметі або явищі.
б) вміння спостерігати за цими предметами та явищами, намагаючись простежити їх дії.
в) вміння асоціювати ці дії, пристосовуючи їх до себе.
г) вміння фантазувати та уявляти нафантазоване через практичне виконання етюдів (я – циркуль, я – стілець, я – блискавка, я – вітер ).
Всі показники дають змогу побачити здібність гуртківця до творчої роботи на сцені. Однак, починаючи працювати над етюдами, діти одразу ж намагаються їх показати і, як правило, етюди грішать приблизністю та лише позначенням змісту. Це зрозуміло, оскільки, отримавши завдання, гуртківці перш за все вмикають емоційну можливість своєї пам’яті, тобто йде спонтанний процес, що аж ніяк не тотожний суті поставленого завдання, де уява та фантазія перебувають на другому, а інколи і на третьому плані. В результаті гуртківці показують не повноцінний етюд, а напівфабрикат.
Мета другого розділу (вправи-етюди) якраз і полягає в тому, щоб через самостійний теоретичний аналіз завдання навчитися складати та втілювати практично теми етюдів, дотримуючись логіки і послідовності дії.
Під час виконання вправ не слід користуватися натуральними предметами, тільки уявними, які б розміри вони не мали. По-перше, це виховує здатність бачити предмет в цілому, виводячи його з площини уяви в реальний план. По-друге, привчає вірно визначити і використовувати запропоновані обставини, в яких відбувається дія.
Вправа 1
Замінити воду у вазі з квітами.
Вправа 2
На галявині ростуть різноманітні квіти. Вибрати найкращі. Скласти букет.
Вправа 3
Вимити тарілки та скласти їх за розміром.
Вправа 4
Перейдіть через рівчак по вузенькій деревині.
Вправа 5
Перед вами звичайний стілець. Сядьте на нього, враховуючи запропоновані обставини.
Це не стілець, а трон.
Це не стілець, а трон, а ви раб.
Це не стілець, а трон, а ви цар.
Це не трон, а стілець, а ви цар.
Це не стілець, а кінь.
Це не стілець, а тепла піч.
Це не стілець, а холодна крига.
Це не стілець, а брудний камінь.
Це не стілець, а сидіння нового автомобіля.
Це не стілець, а купа золота, а ви скнара.