Православна, протестантська культури 1 страница
Обсуждение на форуме
Вашій увазі пропонується перша лекція.
«Через усе життя
Людства проходить велика
дискусія
Сходу і Заходу».
ВОЛОДИМИР СОЛОВЙОВ
Лекція 1
ПРОЯСНЕННЯ СПЕЦИФІКИ
СХІДНОГО І ЗАХІДНОГО ШЛЯХІВ
ЛЮДСЬКОГО БУТТЯ У СВІТІ
1. Чи існує проблема «Схід — Захід»?
2. Захід як шлях людського буття у світі.
3. Східний шлях людського буття у світі.
§ 1. Попереднє зауваження
Східний і західний типи культури досить відмінні. Настільки ж відмінні й типи філософувань, що витікають із них. Разом із тим типи культури і типи філософувань є проявами певних шляхів (способів) буття у світі. Отже, нам потрібно знати, чим східне буття принципово відрізняється від західного1.
Лише тоді ми зрозуміємо, чому західна культура протистоїть східній і чому остання є для нас таємничою. Саме тоді ми зрозуміємо і сильні, і слабкі сторони східного й західного типів філософувань про людину.
Проте, чи існує проблема Схід — Захід? Чи не є такий поділ світу і культури надуманим?
1. ЧИ ІСНУЄ ПРОБЛЕМА «СХІД — ЗАХІД»?
§ 2. Початкове визначення східного і західного шляхів буття
Коли ми замислюємося над глибинним змістом слів «Схід» і «Захід», то перед нами, як правило, виникають естетично відмінні між собою явища, корені яких сягають у близьке або далеке минуле. Перед нашим внутрішнім поглядом виникають, зокрема, пагоди й ієрогліфи Китаю та Японії, готичні собори і латинський алфавіт Європи.
Ці явища так не схожі одне на одне. Але якщо від початку історії ми будемо підніматися до сучасності, то разюча несхожість Заходу і Сходу стає все більш примарною. Хмарочоси Нью-Йорка дивовижно нагадують хмарочоси Токіо, а шкіл карате в Америці, мабуть, не менше, ніж у Японії. І все ж, відмінності між Сходом і Заходом зберігаються і сьогодні. Це відмінності в моралі і в глибинній мотивації вчинків — ментальні відмінності. Ментальність безпосередньо виражає дух народу, який може бути прихованим у привнесених іззовні естетичних формах. Ментальність є найбільш глибинною течією буття народу.
Відмінності західного і східного буття є відмінностями різних ментальностей. І ці відмінності пронизують усю людську історію, зберігаючи свою силу і у XXI ст. У чому найяскравіше виявляється ментальність народу, культури, регіону? У їх міфології і релігії. Вони є духовно-онтологічними основами культури — у них закладено її вищі сенси та цінності. Західний спосіб буття закорінений в античній і християнській культурах, пронизаних спадкоємністю. Водночас Захід об'єднує велику кількість різних національних культур. Він є метакультурою, що сформувалася на грунті національних міфологій під впливом античних і християнських цінностей. Поняття «метакультура» може нести в собі два фундаментальні сенси: 1) буття, що виходить за межі культури як такої; 2) буття, що виходить за межі однієї культури й об'єднує кілька культур. Ми використовуємо поняття «метакультура» в цьому останньому значенні.
Отже, у широкому смислі Захід — це та частина нашої планети, на якій утвердилися християнська й антична культури. У строгому смислі Захід — це Західна Європа в її історичних межах, розділена на романський і германський світи. Надалі, розглядаючи історію філософії Заходу, ми будемо вживати поняття Заходу переважно в строгому смислі, бо саме Західна Європа породила найбільш значні філософські вчення про людину в західному світі.
Для східного способу буття визначальними є буддійська культура у її взаємодії із конфуціанством і даосизмом (Китай), різноманітними течіями індуїзму (Індія), а також із різноманітними національними міфологіями.
Чи входить до поняття Сходу мусульманська культура? Так, якщо Схід тлумачиться широко й ототожнюється з Азією. Однак при цьому варто пам'ятати, що мусульманська культура сформувалася на межі Заходу і Сходу і несе в собі риси як першого, так і другого.
Отже, Схід, як і Захід, також можна розуміти у строгому і широкому смислі. Далі ми будемо розглядати Схід насамперед у строгому смислі — як Далекий Схід — метакультуру, що об'єднує культури Індії та Китаю, а також культури, які історично пов'язані з ними і несуть на собі риси їхньої ментальності — японську, тибетську, індокитайську та ін. Саме на Далекому Сході сформувався спосіб буття, що протистоїть західному.
Міркуючи про Захід і Схід, не можна обминути світ слов'янства. Цей світ дуже непростий. Слов'янський регіон, як і мусульманський, займає проміжне положення між Заходом і Сходом і є неоднорідним. У тій мірі, в якій слов'янство є християнським регіоном, воно належить Заходу.
§ 3. Можливість ментального взаємовпливу
Сходу і Заходу
Культурні контакти Сходу і Заходу, що існували завжди, у XX ст. перетворилися в потужний взаємообмін. Вплив Заходу проявився насамперед у сфері цивілізації — техніки, способів організації економіки і політичного життя. Вплив Сходу на Захід проявився переважно в культурній сфері. Це передусім вплив східної філософії і релігії.
Проте варто визнати, що відношення Заходу і Сходу в XX ст. не зводились лише до обміну науково-технічних і політичних досягнень на досягнення філософії і релігії. Захід запропонував Сходові не тільки свою технотронну цивілізацію, а й свої цінності, засновані на християнській етиці. Він запропонував Сходові ідею особистості, що вільно вибирає своє життя і творить його реалії. Слід відзначити таку особливість Заходу, як його синтетичність. Він є своєрідним синтезом античності й християнства, які, в свою чергу, є синтезами східного і місцевих начал.
Таким чином, відношення Заходу і Сходу в XX ст. можна охарактеризувати як ментальний взаємовплив. І результатом такого взаємовпливу стало зближення ментальностей Заходу і Сходу.
Більше того, з'явилися особистості, які є уособленням об'єднання західного і східного шляхів буття. Це Олена Блаватська, Даниїл Андреєв, Шри Ауробіндо і багато інших мислителів.
Не слід також забувати, що Захід і Схід химерно з'єдналися в особистостях таких керманичів тоталітарних режимів, як Ленін і Мао Цзе-дун, Сталін і Гітлер... І їхні режими теж з'єднали в дивному і жахливому синтезі форми життя Заходу і Сходу.
Можна вказати й на поширення на Заході йоги, практики бойових мистецтв, різноманітних віроучень Китаю, Тибету, Індії, а також традиційної медицини цих регіонів.
Усі ці факти говорять про те, що ментальна взаємодія Заходу і Сходу є не тільки можливістю, а й дійсністю.
Спробуємо тепер докладніше прояснити специфіку кожного з цих способів буття. І тут Захід — незважаючи на те, що Схід традиційно сприймається в історичному плані першим, — виступає на передній план. Це відбувається внаслідок активно-динамічного духу Заходу. Не Схід постукався у двері Заходу, а Захід — у двері Сходу.
2. ЗАХІД ЯК ШЛЯХ
ЛЮДСЬКОГО БУТТЯ У СВІТІ
§ 4. Античне і християнське в західному бутті
Антична міфологія і християнська релігія є тими архетиповими чинниками, завдяки яким західне начало може вкоренитися і прорости у бутті будь-якого народу. Так сталося з усіма європейськими народами, національні вірування яких зустрілися з античністю і християнством і з'єдналися з нами2.
Античні і християнські начала є тією загальною основою, на якій стали можливими особливі прояви західного буття. У бутті Заходу античність (культура Древньої Греції і Риму) з'єднується з християнством переважно естетично. У моральному аспекті між ними існує глибинна суперечність — язичницька античність не знає образу Бога як Абсолютного Добра і моральних заповідей християнства. Античні боги подібні людям, вони сповнені людськими пристрастями і бажаннями. У них сила тріумфує над добром.
Породження християнської моралі пов'язане з просвітленням моральних досягнень античності і переходом їх у принципово нову якість. Західне буття включає в себе античність як свою історію, християнство ж є для нього сучасністю і способом життя. Те саме стосується національних язичницьких міфологій, що разом з античністю увійшли у тканину християнських культур.
§ 5. Західне буття як католицька,
православна, протестантська культури
і способи життя
Як відомо, сучасне християнство існує як католицизм, православ'я, протестантизм та їх численні варіації. Тому всередині Заходу можна виділити три глобальні культури — католицьку, православну, протестантську. Без урахування їх особливостей ми не усвідомимо специфіку буття різних регіонів Заходу. Нам буде не зрозуміло, наприклад, чому Північна Америка так відрізняється у своєму бутті від Латинської. Усвідомлення ж релігійних основ буття цих культурних материків прояснює їхню відмінність — перший формувався під впливом протестантської культури, формування другого визначало католицтво. Так само відмінності Заходу і Росії укорінені у відмінностях ментальностей католицизму (і протестантизму) й православ'я.
Католицька і православна культури виникають при безпосередній зустрічі християнства й «римської» та «грецької» античності. Католицизм народжується як римське християнство, а православ'я — як грецьке. Протестантизм як тип культури і спосіб життя виникає значно пізніше і є результатом об'єднання християнства з германським началом, для якого католицизм виявився не у всьому прийнятним.
§ 6. Проблема північноамериканської,
австралійської, латиноамериканської
й африканської культур
Захід бере початок у Європі, там знаходяться його корені і таємниця його буття.
Але вже в Новий Час Захід далеко вийшов за межі Європи — спочатку завдяки своїй колоніальній експансії, потім розповсюджуючи свій вплив за допомогою ринкових відносин і вільної пропозиції своєї ментальності. Поступово до Заходу увійшли північноамериканська й австралійська культури, що стали утвердженням протестантського типу західного буття на цих континентах, витісняючи при цьому з цих материків духовно і фізично автентичні для них культури; лише наприкінці XX ст. з'явилися деякі можливості для розвитку цих пригнічених культур.
Інша ситуація склалася на латиноамериканському континенті, де католицьке іспанське і португальське начала3 більш органічно з'єдналися з індіанськими і негритянськими культурами. У результаті Латинська Америка значно відрізняється від Північної Америки і Західної Європи.
Цікавою є проблема африканського континенту. Північна Африка історично увійшла в ісламську культуру, а Центральна і Південна — споконвічні регіони чорної раси — все більше включаються в сферу ментального впливу Заходу. І цей вплив посилюється. Більше того, формування цілісної культури, яка об'єднує Центральну і Південну Африку, поки що відбувається саме на основі західного шляху буття, що пропонує їм християнські цінності.
§ 7. Ідеї особистості, перетворення природи й
історії як основоположні цінності
західного шляху буття
Головною цінністю західного шляху буття є особистість і її свобода. Ідея свободи особистості витікає із самої сутності християнського світоставлення, і будь-яка християнська культура приймає і підтримує її. У католицькій і православній культурі свобода особистості є свободою вибору між добром і злом, у протестантській — свободою дії (при вже здійсненому самим буттям виборі на користь добра, який особистості слід прийняти і якому вона має довіритися).
Другою визначальною цінністю західного шляху буття є ідея і практика технічного оволодіння природою як об'єктом, що повинен підкоритися людині. Людина сприймається як щось однозначно більш високе, ніж природа. Саме це дає їй право змінювати природу для задоволення своїх наростаючих потреб.
Третьою основною цінністю західного шляху буття є ідея історії. Для західної людини історія — це таємничий потік, що несе людину в кардинально нове буття.
Історія має початок, спрямованість і завершення — в ній здійснюється прогрес. Ця ідея прийшла в сьогоднішню західну культуру з християнства. Історія надає людському розвиткові сенс, відмежовує його від еволюційного процесу природи як щось зовсім відмінне від нього.
3. СХІДНИЙ ШЛЯХ ЛЮДСЬКОГО
БУТТЯ У СВІТІ
§ 8. Буддійське світовідношення
Як актуальний максимум
східного шляху буття
Головною тезою буддійського світовідношення є твердження про те, що буття є страждання. Звідси — емпіричний світ стає назавжди далеким людині, ілюзією, яку варто подолати.
Подолання світу-як-страждання можливе лише через заглиблення у себе. Це визначає увагу до внутрішнього життя людини, поступальний розвиток якого може вивести людину зі стану страждання матеріального світу (сансара) до заспокоєння в світі духовному (нірвана).
Нірвана виступає над-буттям, розчиненням особистості у вищому заспокоєнні-блаженстві і просвітлінні, яке долає метушливу активність матеріального світу. При цьому збереження особистості як унікального начала, що усвідомлює себе, є несуттєвим.
Це цілком неприйнятно для західної ментальності, для котрої вище блаженство можливе тільки як щось загострено особистісне.
§ 9. Основоположні начала
східного шляху буття: природність, фаталізм, віддяка
На Сході — на відміну від Заходу — людина менше оцінює реальність. Вона приймає її прояви як рівноцінні або такі, цінність яких не залежить від її вибору. Тому на Сході людське буття основується не на цінностях, а на началах, які не можуть визначатися і вибиратися особистістю.
Першим основним началом східного способу буття є природність.
Розчинення особистості в нірвані можливе саме тому, що для Сходу є характерним найтісніше злиття людини і природи. Це знайшло свій відбиток практично у всіх релігійних вченнях Сходу.
Якщо для західної людини її ставлення до природи є вторинним від її ставлення до суспільства й опосередковується суспільством, то східна людина безпосередньо злита зі стихією природи і лише через неї входить у світ спілкування з людьми.
Тут доречно пригадати характеристику східної ментальності, яка дана Гегелем. Він говорить про те, що на Сході Абсолютний Дух впадає в природність, там він досягає дійсності не в собі самому, а в сфері природи. У такому злитті духу з природою справжня свобода, на думку Гегеля, не можлива.
При цьому для Гегеля Схід виступає лише передісторією людської культури. Античність і наступна західна культура знімають (заперечуючи — зберігають) у собі всі досягнення духу на Сході.
Із Гегелем можна погодитись, розмірковуючи про спадкоємність духовного життя Сходу і Заходу. Проте навряд чи можна підтримати думку про те, що Давній Схід цілком знімається в західному шляху буття і є щодо нього більш примітивним. Ця думка є наслідком граничного спрощення і схематизації історичного процесу. Вона виводить нас на помилковий шлях. Адже і сьогодні Схід продовжує свій розвиток, будучи самостійним і самооцінним шляхом буття. Це доводить хоча б факт ментального впливу Сходу на Захід у XX ст4.
Злиття з природою виражається в багатьох явищах східної культури і, насамперед, — у відомих тривіршах (хейку) і п'ятивіршах (танка), які найбільш повно розвинулися в китайській і японській культурах.
Наведемо як приклад хейку японського поета Ісікави Такубоку, який чудово виражає інтимне вростання людини в природу:
«Дивлюсь — опалий лист
Злетів на гілку знову.
То був метелик».
Ідея злиття з природою доводиться в східній свідомості до ідеї злиття з буттям. Людина, яка бажає та оцінює, є щось ненормальне, таке, що відірвалося від безтурботного спокою буття. Відмова від бажання й оцінки — шлях повернення в буття.
На відміну від західної, східна людина не перетворює буття, вона з'єднується з ним. ЇЇ особистість стає краплею у морі буття. Саме в такий спосіб можна осягнути глибинний зміст нірвани.
Все це з неминучістю породжує фаталізм у соціальних і міжособистісних відносинах — друге основне начало східного шляху буття.
Фаталізм як підпорядкованість буттю визначає надзвичайну усталеність традицій у східній культурі і, одночасно, прагнення відгородитися від інших культур стіною. У цьому прагненні всі інші східні держави і культури перевершив Китай, що спорудив Велику Китайську Стіну — у фізичному та метафізичному смислі. Китай так довго варився у власному соку, що проникнення в нього марксистських ідей стало краплею отрути, з якою китайська культура лише зараз почала справлятися.
Порівняно із Заходом традиційний Схід не живе історично. Він визнає еволюцію суспільства й особистості як момент безкінечного кругообігу природи. Саме в такому переживанні еволюції — глибинне джерело східного фаталізму.
Але що дивує — природність і фаталізм східної ментальності не перешкодили Сходові включитися в правила гри комп'ютерної цивілізації XX ст. Це пов'язано, певно, із тим, що східна людина має величезний запас ментальної гнучкості, який дає їй змогу змінюватися адекватно до змін навколишніх умов.
Ментальність Заходу також гнучка і спроможна до діалогу з іншими культурами. Але гнучкість Заходу це гнучкість перетворення, тоді як на Сході гнучкість виявляється в прийнятті і підпорядкуванні. При цьому, адаптуючись до зовнішнього впливу, східна людина підпорядковує цей вплив. Пригадаємо дивовижне оволодіння японцями західними технологіями і вихід на перші ролі в театрі світової економіки.
Природність і фаталізм з'єднуються в третьому основному началі східного способу буття — у віддяці, яка складає суть добре відомого сьогодні на Заході поняття карми.
§ 10. Ідея карми та ідея прощення
Карма — це закон посмертних перевтілень особистості, закон посмертної віддяки за добро і зло через перевтілення. Доброчесна людина одержує після смерті здорове тіло і щасливу долю, людина, яка творить зло, після смерті спускається по еволюційних східцях униз — аж до перетворення у тварину5 .
Проте добро на Сході означає відповідність людини тій ролі, яку їй визначено у суспільстві — відповідність касті, прошарку, групі. І вже одне прагнення вийти за межі визначеної ролі може трактуватися як зло. Жорстка регламентація поведінки у соціумі подібна жорсткій регламентації природи, де кожний з організмів займає строго виділену екологічну нішу. Закон карми подібний закону природи, він карає тих, хто виходить за окреслені ним межі. Не випадково буддійська культура в нірвані намагається знайти звільнення від карми — несвободи й обмеженості людини в будь-якому матеріальному втіленні. Проте і сама нірвана є віддякою за виконання визначених правил.
Східній ідеї віддяки в західній культурі протистоїть ідея прощення, породжена християнством. Прощення означає сприйняття Абсолюту не тільки в якості Світового Закону, а й як Особистості, спроможної до любові і прощення.
Прощення означає здатність зрозуміти іншу особистість у її прагненні перейти власні межі. Прощення тому є вищою формою душевної свободи особи.
Найбільш повно прощення в культурі Заходу здійснюється як відпущення гріхів.
Якщо Захід чимось і підноситься над Сходом, то саме ідеєю прощення. І саме ця ідея є найперспективнішою основою діалогу Заходу і Сходу. Тією основою, яка зберігається, коли всі інші «вислизають з-під ніг».
§ 11. Висновки і перспективи.
Способи буття і філософування
Заходу і Сходу
1. Під Заходом можна розуміти спосіб буття у світі, що основується на з'єднанні античної і християнської культур. У широкому смислі Захід — це та частина планети, для якої цінності античної і християнської культур є основоположними. У строгому смислі, Захід — це Західна Європа.
Основними цінностями західного способу буття у світі є особистість, практика технічного перетворення природи, історія.
2. Схід — це шлях людського буття, який грунтується на діалозі буддійського світоставлення з індуїзмом, а також даосизмом і конфуціанством. Це — визначення Сходу в строгому смислі — як способу буття, протилежного Заходу. Його основними началами виступають природність, фаталізм і невідворотна віддяка (карма).
Схід у широкому смислі тотожний Азії, тому містить у собі також і мусульманську культуру, яка є одним із варіантів зустрічі Заходу і Сходу.
3. Слов'янська культура також розташована між Заходом і Сходом. Проте оскільки вона має переважно християнський характер, вона ближча до Заходу.
4. Розглядаючи в наступних лекціях філософські вчення Сходу і Заходу, ми будемо осягати їх як вираження східного і західного способів буття й одночасно як творення цих способів буття. Ми почнемо наш розгляд зі Сходу в строгому смислі — з огляду на те, що саме в цьому регіоні зароджується філософія на нашій планеті. Далі ми перейдемо до західної культури в строгому смислі — європейської культури. Ми розглянемо античну культуру і її філософію, які є продовженням і запереченням східної філософії і культури, а потім будемо досліджувати розвиток людини у наступній власне західній культурі та її філософії.
Ми також звернемося до тих філософських вчень, де відносно недавно і знову плідно зустрілися Захід і Схід, зокрема, до вчень українських і російських філософів. З усього слов'янського регіону саме українська і російська культури стали з'єднанням східного і західного способів буття.
І на завершення ми розглянемо вчення філософської антропології, екзистенціалізму й персоналізму, які досліджують людину за межами і західного, і східного начал, а тому є найбільш відкритими для сучасного і майбутнього діалогу Заходу зі Сходом.
ЛІТЕРАТУРА ДО 1-ї ЛЕКЦІЇ
• Восток — Запад. Исследования. Переводы. Публикации. — М., 1988.
• Корнев Б. И. Сущность учения буддизма // Философские вопросы буддизма. — Новосибирск, 1984.
• Хайдеггер М. Из диалога о языке. Между японцем и спрашивающим // Время и бытие. — М., 1993.
• Щербатской Ф. Й. Избранные труды по буддизму. — М., 1988.
• Юнг К. Г. Йога и Запад // Архетип и символ. — М., 1991.
• Юнг К. Г. О психологии восточных религий и философии. — М., 1994.
• Философский словарь. – М., 2001.
• Философський энциклопедичний словник. – К., 2002.
• Эррикер К. Буддизм. – М., 2002.
• Янг Дж. Христианство. – М., 2003.
• Ясперс К. Истоки истории и ее цель // Смысл и назначение истории. — М., 1991.
________________________________________
1 Надалі ми будемо використовувати поняття «Схід» і «Захід» в значенні не стільки різноманітних географічних регіонів, скільки шляхів, способів людського буття у світі.
2 Слід зауважити, що розвиток самого християнства був підготовлений взаємодією іудаїзму й деяких ідей античності, передусім, особистісного начала, феєрверковий розвиток якого був пов’язаний з розвитком грецьких міст і олімпійських змагань.
3 Особливість цих начал значною мірою пов’язана із впливом на них мусульманської культури.
4 Більше того, Захід значно раніше почав запозичати для себе досягнення Сходу, ніж Схід - досягнення Заходу. Дійсно, вже античність є певним синтезом власних і східних начал.
5 Ідея карми характерна для індуїзму і буддизму, але згодом вона проникає і в інші культури.
Лекція 2
МЕЖІ ЛЮДИНИ
У ФІЛОСОФІЇ ДАВНЬОЇ ІНДІЇ І КИТАЮ
1. Давньоіндійська філософія: моральна віддяка та її подолання.
2. Давньокитайська філософія: друге народження буддизму.
§ 12. Попереднє зауваження
Говорячи про філософське розуміння людини на Сході, ми виходимо з того, що воно грунтується на принципах буддизму у їх взаємодії з індуїзмом, конфуціанством, даосизмом. Усі ці течії були породжені індійською й китайською культурами. Саме в цих культурах укорінена своєрідність Сходу як способу буття.
Спробуємо виділити особливості філософствування в Індії та Китаї.
1. Усі філософські системи Індії й Китаю мають одночасно і релігійний характер, що зберігається й донині. Тому, говорячи про філософські системи Сходу, завжди треба розуміти, що це релігійно-філософські системи.
2. Релігійний характер філософії в Індії і Китаї випливає з того, що її головною метою було не пізнання світу, а встановлення гармонії людини й світу, зміна світовідношення. Східна філософія не має проблем, відсторонених від людського існування.
На відміну від західної філософії, філософії Індії і Китаю майже завжди мають образно-інтуїтивний характер, афористичну та художню форми.
1. ДАВНЬОІНДІЙСЬКА ФІЛОСОФІЯ:
МОРАЛЬНА ВІДДЯКА
ТА ЇЇ ПОДОЛАННЯ
§ 13. Корені індійської філософії: Веди й Упанішади
Веди (від в е д а — знання) — це збірники гімнів на честь богів. Вони виражають міфологію аріїв, які прийшли у північно-західну Індію в 2 тис. до н. е. і поступово там розселилися.
Основу ведійської міфології складають космогонічні міфи — міфи про походження Всесвіту з початкового хаосу, що трактується як Єдине — ще не розчленований еволюцією-часом і простором-неоднорідністю стан світу.
Всесвіт починається як потік вод, які, згущуючись, творять Землю. Відповідно до інших міфів, у водах з'являється яйце, із якого виходить Бог-творець Брахман, який згодом стає вищою реальністю — нашим Всесвітом. Яйце розкололося на дві половини, одна з яких стала небом, а друга — землею.
Це — міфи про початок світу. Подальший розвиток Всесвіту відтворюють міфи про боротьбу божества Індри зі своїм супротивником (його імена Врита, Вала), що втілює сили деструкції, зла, припинення розвитку. Перемога Індри знаменує появу звичного нам Всесвіту. З цією перемогою пов'язане народження першолюдини Пуруши, яка, будучи розділеною на частини, перетворюється в людство. З різних частин тіла першолюдини походять різні групи людей. Вони мають різні духовні й соціальні статуси. З'являються касти: брахмани — жерці й філософи, кшатрїї — правителі й воїни, вайшьї — торгівці, а також шудри — ремісники і селяни. От як описується цей процес в одній із Вед — Ригведі: «Коли розділили Пурушу, ...брахманом стали його вуста, руки — кшатриєю, стегна його — вайшьєю, із ніг виник шудра»1.
--
Цит.1 С.- Т. І. - М., 1991. -за: Ведийская мифология // Мифы народов мира. 224.
Першолюдина тотожна Всесвіту. Люди, що уособлюють її частини, втрачають цю тотожність. Тут закладена глибока думка, що буде згодом розвиватися мислителями як Сходу, так і Заходу. Це думка про те, що людина потенційно є мікрокосм цілий Всесвіт, проте до цілісності мікрокосму їй необхідно прийти шляхом духовного розвитку. Саме тоді людина зможе відобразити в собі весь Всесвіт, більше того, його абсолютне і божественне начало.
Ця ідея одержує надалі розвиток в Упанішадах — творах релігійно-філософського характеру, які є символічним трактуванням і коментарем Вед. (Санскритське слово упанішад буквально означає — сидіння біля, тобто поруч з якимось учителем для пізнання істини.)
Для Упанішад характерним є виділення поруч з поняттям брахмана — абсолютного світового начала, вищої об'єктивної реальності — також поняття атмана — світового суб'єктивного начала, самосвідомості. Атман в Упанішадах часто ототожнюється з індивідуальним Я людини.
При цьому, якщо брахман є тотожністю мислення і буття, суб'єктивного й об'єктивного, то атман — мисленням, відчуженим від буття. Сенс всесвітнього розвитку — в еволюціонуванні атмана до злиття з брахманом. Результатом є досягнення тотожності мислення і буття в житті людини, вознесіння атмана, а також збагачення брахмана самосвідомістю. У збагаченні Абсолюту людською самосвідомістю — вищий сенс людського існування.
Крім Упанішад коментарями Вед є також «брахмани» й «араньяки». Головна відмінність цих текстів від Вед — їх більш систематичний і завершений характер.
Коментування Вед і пов'язані з ними ритуали постійно відтворюють касту тлумачів Вед — касту брахманів. Ці коментування породжують таку релігійно-філософську течію, як брахманізм, головним змістом якого виступають окреслені вище проблеми.