Причини та джерела появи козацтва. Запорізька Січ вільна козацька республіка

Походження козацтва. З приводу походження яви­ща, яке прийняло назву — «козаки», написана вели­чезна кількість книг, в яких легко виділити, принаймні, дві протилежні точки зору. Одноголосно вважають українсь­ких козаків холопами або втікачами-селянами. Ук­раїнські історики вважають українських козаків воєнною організацією, схожою на лицарський орден в якій не було соціальних відмінно­стей спрямованою на війну з мусульманами.

Селяни не могли отримати спокою і без­пеки на степових кордонах, де так легко було попасти в арканногайців і кримчаків. Захист і навчання воєнній справі були їм потрібні як повітря і вода... Навчити їх могли тільки князі і їх дружинники. З іншого боку, ті ж князіпотребували нових вояків для власного війська. Отже, всі повинні були з охо­тою приймати до себе тих втікачів, що віддавали пере­вагу вічній війні на кордонах перед спокійним жит­тям біля Вітебська чи Києва. Коротко кажучи, на кордонах скупчувались ті люди, для яких однаково обтяжливими були як жорсткі порядки Москви, так і безправ'я Польщі. Держава пропонувала українцям на вибір: залишатись кріпаками, чи йти світ за очі. «І вони йшли і розіклали вогонь в придніпровських пустинях, заграва від якого охопила небо всієї Поль­щі», — писав князь Любомирський в «Люднощі роль-ничій в Польще од XVI до XVIII века».

Для того, щоб адаптуватись у нових умовах і ство­рити сім'ї, які виникали при шлюбах з місцевими жінками половецького походження і православного віросповідання, їм було потрібно біля ста років.

За цей час князі Рюрикового дому польські магнати і просто втікачі — селяни і міщани, здатні навчатися воєнній справі, однаково перетворювалися на козаків.

Зростання експлуатації і безправ'я посилило бо­ротьбу українських селян проти феодальних порядків. Вона набирала різних форм — від простого непослу­ху до збройних повстань. Велику тривогу серед фео­далів викликало повстання 1490 р. Як тоді писали у своїх звітах польські власті, «року 1490 на галицько­му Поділлюскоїлася ворохобня селян проти шляхти, що забрала у свої руки всі землі. На чолі ворохоб­ників стояв козацький отаман на прізвище Муха». 10-тисячне військо Мухи здобуло міста-фортеці Сня-тин, Коломию і Галич. Тільки зібравши королівські і наймані війська, та закликавши лицарів Тевтонсько­го ордену, місцевим феодалам вдалося розгромити за­гони селян. Сам Муха сконав у краківській в'язниці.

Коли заснувалося славне Запоріжжя, дух козацтва розлився по всій Україні. Січ стала центром боротьби українського народу проти феодального і національ­ного гніту. Вона відіграла також важливу роль в обо­роні України від нападів турок і татар.

Розвиток товарно-грошових відносин поступово втя­гував у ринкові зв'язки і селянське господарство. Із зростанням панських фільварків меншав селянський наділ і збільшувалась панщина. Згодом у частини се­лян зостались одні городи та хати. Таких звали город­никами. А тих, у кого відбирали на пана й город, ли­шивши тільки хату, називали халупниками, або комірниками. Були й такі, що не мали навіть хат, —

гультяі, як тоді казали. Уже в XVI ст. чимало було селян, що наймалися на роботу до своїх сусідів. Польський сучасник писав: «Селянин не шукає довго наймита, якщо він йому потрібен, бо має його у себе дома (в селі)».

Соціальне розшарування козацтва. Більш спри­ятливі для соціального розшарування умови існували у козаків. Козацтво, до того ж, ніколи не було вер­ствою одноманітною в соціальному відношенні. Еко­номічна нерівність в середовищі козацтва виникла одночасно з його появою, бо від феодально-кріпосниць­кого гніту в запорізький край тікали різні за своїм економічним станом елементи.

Процес розшарування відбувся і за порогами — на Запоріжжі. Австрійський посол, поляк за походжен­ням, Еріх Лясота писав у 1594 p., що ав числі (козаків) багато людей бідних».

Такі «сіромахи», — зазначав він, — наймалися на роботу до «заможних козаків».

Реєстрові козаки. 1572 р. Жигмонт II Август на­казав сформувати невелике козацьке військо числом 300 чоловік. Ці козаки вписувались у спеціальний реєстр (список) і називалися реєстровими. У реєстр набирали здебільшого заможних селян і дрібних ук­раїнських шляхтичів. На чолі реєстровців постав­лено, за королівським наказом, старшого (пізніше його стали називати гетьманом).

0- Апанович пише, що офіційно термін «козацький гетьман» або «гетьман Запорізького Війська» почали застосовувати саме з часів виникнення реєстрового ко­зацтва. Під час великих походів і повстань влада реєст­рового гетьмана поширювалася на все козацтво.

Реєстр мав певні привілеї. Козаки звільнялися від усіх повинностей, здобували право володіти землею і підпорядковувались своїй старшині, яка мала, в свою чергу, право судити і управляти козаками. За ці пільги реєстровці повинні були відбувати службу за власний кошт. Щоб заохотити козаків, уряд посилав їм іноді невеликі суми грошей і сукна.

1578 р., за короля Сте­фана Баторія, реєстр було збільшено до 500 чоловік.

Після організації реєстрового війська польський уряд вважав за козака тільки того, хто був вписаний в реєстр. За всіма іншими козаками він не визнавав не тільки козацьких прав, але й самої назви «козак». Реєстр відбував службу в Південному Подніпров'ї, здебільшого за порогами. Тут він мав виставляти від себе залогу. З цього часу реєстрове військо почали називати в офіційних актах «Військом Запорізьким». Називаючи так реєстровців, польський уряд хотів підкреслити, що ніяких інших козаків — передусім тих, що належали до Запорізької Січі, — він не виз­нає. Пізніше, щоб уникнути плутанини в терміно­логії, стали називати вільне козацтво за порогами — «Військом Запорізьким Низовим».

ТЕМА №3