Рух опору в Україні під час другої світової війни
22 червня 1941 p. Німеччина та її союзники без оголошення війни напали на Радянський Союз. Розпочалася Велика Вітчизняна війна. З перших днів окупації на території України розгорнулася антифашистська боротьба.
Причинами розгортання руху
1) окупація батьківщини іноземними загарбниками;
2) жорстокий окупаційний режим, який хотів перетворити українські землі на колонії Німеччини та її союзників, а українців частково знищити, а решту перетворити на рабів.
Форми опору були різноманітними:
— саботаж (випуск бракованої продукції, невиходи на роботу, виведення з ладу верстатів та устаткування, псування продовольства
— відмова співпрацювати з окупаційними властями;
— антигітлерівське підпілля;
В антифашистському русі Опору існували дві течії:
— радянська (партизанські загони, радянське підпілля), представники якої боролися за визволення України від німецько-фашистських загарбників, відновлення Радянської влади;
— націоналістична (ОУН(Б), ОУН(М), бульбівці, ОУН-УПА), представники якої боролися за визволення України від німецько-фашистських загарбників, створення незалежної Української держави.
Деякі історики називають ще третю течію в антифашистському русі опору — польська (армія Людова, армія Крайова), представники якої боролися за виз волення західноукраїнських земель від німецькофашистських загарбників, приєднання їх до Польщі. Проте невелика чисельність вояків армії Людової та армії Крайової (10–20 тис.), відносна пасивність в боротьбі проти німців дає підстави вважати, що в Україні було лише дві течії в антифашистському русі Опору.
Радянський рух Опору
З перших днів війни розпочалася боротьба українського народу проти німецько-фашистських загарбників. У червні-вересні 1941 р. На окупованій території було залишено 23 підпільні обкоми, 685 міських і районних підпільних комітетів, 4316 підпільних організацій і групп КП(б)У. У 1941 p. для партизанської та диверсійної роботи було залишено близько 3500 груп. Проте за перші місяці окупації України значну кількість підпільних комітетів і груп було викрито і розгромлено, а партизанські загони та диверсійні групи розпалися або були знищені. Взагалі у перший рік війни партизанський рух мав мало організований характер. Загони і групи були нечисленними і погано озброєними, тому бойові дії носили епізодичний характер. Активна боротьба із загарбниками розгорнулася на північному сході республіки. У Сумській області у вересні 1941 p. розпочав бойову діяльність Путивльський партизанський загін на чолі з С. Ковпаком. На Чернігівщині успішно діяли партизани під проводом О. Федорова, а на території Сумської і Брянської областей загін О. Сабурова. У західних областях України збройний опір окупантам чинили загони і групи М. Конищука, Ю. Собесяка, П. Самчука, П. Кундіуса. Зі створенням 30 травня 1942 p. Центрального штабу партизанського руху (ЦШПР), а згодом і Українського штабу партизанського руху (УШПР) (20 червня 1942 р.) на чолі з Т. Строкачем, розпочинається масовий партизанський рух. Штабам партизанського руху вдалося певною мірою виправити прикрі помилки, які були допущені під час формування партизанських загонів і нелегальних антифашистських організацій напередодні окупації та стали причиною загибелі багатьох підпільників і партизанів. Штаб налагодив координацію дій партизанських загонів з операціями Радянських військ, організував постачання партизан зброєю, боєприпасами, продуктами харчування, тощо. Почали створюватися партизанські з'єднання. На кінець 1942 р. в Україні не було міста, району, де б не діяли підпільні організації або партизани. Велику допомогу надали радянським військам та багато шкоди завдали окупантам підпільні організації: "Партизанська іскра", "Молода Гвардія" та інші. Партизанський рух особливо активізувався у вирішальному 1943 ро ці. У той час, коли Радянська армія громила німецько-фашистських загарбників та їхніх союзників на фронтах, партизани, координую чи свої дії з планами командування регулярних військ, завдавали відчутних ударів ворогу в його тилу. Фактично боротьба партизан та підпільників стала "другим фронтом" у війні. Незважаючи на великі втрати, кількість партизан зростала і в квітні 1943 p. налічувала 30 тис. чол. У 1943 p. за наказом УШПР проводилися глибокі рейди партизанських з'єднань. На початку лютого 1943 p. партизанське кавалерійське з'єднання М. Наумова вирушило з Сумської області у рейд по тилах противника. За 65 днів воно, здійснивши велику кількість бойових операцій, пройшло по територіях Курської, Сумської, Полтавської, Кіровоградської, Одеської, Вінницької, Київської та Житомирської областей, закінчило свій рейд у Білорусії. У першій половині березня в рейд на Правобережжя Дніпра вирушило Чернігівське партизанське з'єднання під командуванням О. Федорова. Цей рейд воно завершило в червні на півночі Волинської області. У 1943 p. було також здійснено славнозвісний Карпатський рейд з'єднання С. Ковпака. Хоча він і не досяг своєї мети — активізувати партизанський рух в Західній Україні та знищити нафтові промисли Прикарпаття, проте він справив велике враження на все населення України. У першій половині 1943 p. Почали діяти Рівненський та Кам'янець-Подільський обласні штаби партизанського руху. Для проведення бойових операцій на півночі України були утворені з'єднання партизанських загонів під командуванням П. Куманька, М. Попудренка, І. Бовкуна та інші. На Київщині дуже активно діяло велике з'єднання під командуванням І. Хитриченка. Результати діяльності партизанів з кожним місяцем ставали більш вагомими. Влітку 1943 p. вони визволили велику територію в район і Новоград Волинський — Коростень — Київ — Житомир. Окупанти втратили контроль над сільською місцевістю в районі Шепетівки, Проскурова, Славути, на півночі та південному сході України. Головною формою партизанської війни в цей період було руйнування німецьких комунікацій ("рейкова війна", "шляхова війна"). Тактика "рейкової війни" під час Курської битви призвела до втрати противником сотень військових ешелонів, блокування руху на магістралях. Всього ж у 1943 р. на окупованій німецько-фашистськими загарбниками території було підірвано 3688 ешелонів, 1469 залізничних і шосейних мостів. Партизани своїми діями надали відчутну допомогу радянським військам під час наступу. Найбільше піднесення партизанського руху припадає на початок 1944 p. Чисельність партизанських загонів і з'єднань складала близько 60 тис. чол. У цей період партизанський рух набув нових рис. У зв'язку з визволенням військами Радянської армії значної частини України та зменшенням території, окупованої німецько-фашистськими військами, УШПР розформував частину партизанських загон ів та з'єднань, а їхній особовий склад було передано до регулярних частин. Натомість у тил німецько-фашистським військам засилалися групи спеціального призначення. Вони підпорядковувалися НКВС та Головному розвідувальному управлінню Генштабу Радянської армії. У 1944 p. практикувалися також рейди загонів та з'єднань. У цих рейдах брали участь 19 з'єднань і 25 окремих партизанських загонів. Зокрема, з січня по квітень тривав Львівсько-Варшавський рейд першої партизанської дивізії ім. Ковпака під керівництвом П. Вершигори. Партизани з боями пройшли 2100 км. територією України, Білорусії, Польщі. Під час Великої Вітчизняної війни загальна кількість осіб, що перебували в партизанах або підпіллі, за різними підрахунками становила від 180 до 500 тис. За роки війни українські партизани знищили 4959 ешелонів противника, знищили до 500 тис. німецьких солдатів та офіцерів, 1566 танків та бронетехніки. Боротьба радянських партизан та підпільників у тилу німецько-фашистських військ була важливим чинником успішного наступу військ Радянської армії, перемоги над ворогом