Перше зіткнення з монголо-татарами

ХШ вік є важливим рубежем в історії України й усієї Європи. Це пов'язано з татаро-монгольскими завоюваннями, що мали серйозні наслідки для долі народів Азії та Східної Європи. На Русі монголів називали татарами, звідси з'явився термін "монголо-татари".

У безкрайніх степах далекої Монголії наприкінці XII - початку ХШ ст. сформувалася потужна держава на чолі з талановитим полководцем Темучином, який у 1206 р. прийняв ім'я Чингізхана (великого хана). Монголи вели постійні загарбницькі війни, їм удалося підкорити Китай, Середню Азію і Закавказзя. У 1222 р. 25-тисячний монгольський загін з'явився на східному кордоні половецьких володінь.

Половецький хан Кобяк звернувся за допомогою до руських князів. На початку 1223 р. в Києві відбувся княжий з'їзд, а незабаром на Русь прибули і монгольські посли. Монголи запропонували руським князям мир, якщо вони не втручатимуться у справи степовиків. Проте було вирішено, правда, не одностайно, виступити на допомогу половцям, при цьому монгольські посли були необачно вбиті.

На початку травня 1223 р. троє руських князів зі своїми дружинами виступили на з'єднання з половцями. У похід проти монголів рушили: київський князь Мстислав Романович, галицький - Мстислав Удатний, чернігівський - Мстислав Святославич. Руське воїнство перейшло Дніпро й об'єдналося з половцями. Битва з монголо-татарами відбулася 31 травня 1223 р. в Приазовських степах на річці Калка.

У цій битві руські князі діяли вкрай неузгоджено. Першим раптово атакував монголо-татар Мстислав Удатний. Його підтримали половецькі полки, але решта руського війська залишилася стояти на місці. Під час відчайдушної сутички з монголами половці почали відступати, зім'явши при цьому руські дружини. Побачивши поразку Мстислава Удатного, два інших руських князя стали укріпленим табором на березі ріки. Взявши в облогу табір, монголо-татари запропонували руським почесну капітуляцію, обіцяючи зберегти їм життя. Проте, коли дружини покинули свій табір, монголи напали на них і знищили велику частину воїнів. Мстислав Романович і Мстислав Святославич були захоплені в полон. Роману Галицькому з частиною своїх військ удалося втекти. Вороги переслідували руських до самого Дніпра, а потім повернули назад. Полонені князі з їх найближчим оточенням були зв'язані, покладені на землю, а зверху монголи спорудили настил з дощок, на якому бенкетували до тих пір, поки князі не задихнулися.

Розбивши руських на річці Калці, монголо-татари не зважилися відносно слабкими силами рушити углиб країни і відступили на схід. Вони зникли також раптово, як і з'явилися. Русь зітхнула з полегшенням, але, як виявилося, ненадовго.

Похід хана Батия

Фатальне для Русі рішення про похід на захід було ухвалене монголами на з'їзді їх воєначальників у Каракорумі в 1235 р. Великий Чингізхан заповідав своєму внукові ханові Батию всю Європу, але її ще треба було завоювати. Після ретельної підготовки Батий в 1237 р. повів на захід 140-тисячну нещадну і войовничу монголо-татарську орду. Першою європейською державою на її шляху лежала обширна і багата Русь, розділена на півтора десятки самостійних удільних князівств.

Взимку, наприкінці 1237 р., монголо-татари раптово з'явилися біля стін давньої Рязані. Місто не побажало підкоритися завойовникам, було взяте, розграбоване і повністю знищене. У полон монголи брали тільки майстрів, молодих жінок та інколи дітей - решта підлягала знищенню. Спалена монголами Рязань так ніколи і не змогла відродитися на колишньому місці. Потім настала черга Володимира - головного міста Північно-Східної Русі. Володимирський князь Юрій Всеволодович виступив проти полчищ Батия зі зброєю в руках. Кривава битва на річці Сіті 4 березня 1238 р. завершилася повним розгромом руських і загибеллю самого князя. Незабаром місто Володимир, яке вже практично нікому було захищати, було захоплене монголо-татарами. Пройшовши землями Північно-Східної Русі, Батий розграбував і зруйнував Ростов Великий, Суздаль, Углич, Твер, Москву та інші її міста. Восени 1238 р. монголо-татари відійшли у степ, де відпочили від важкого походу і поповнили свої ряди.

Навесні 1239 р. Батий почав новий наступ, цього разу його метою були південноруські князівства. На території сучасної України монголо-татари вперше з'явилися під Переяславом. Спроба русичів відбити натиск орди не вдалася, місто було зруйноване і спалене. Наступною жертвою монголів став древній Чернігів. Ослаблена в боях орда не ризикнула відразу ж рушити на Київ і знову відкотилася в степ.

Тільки восени 1240 р. величезне військо хана Батия підійшло до Києва. Літописець, підкреслюючи численність монгольського війська, говорить: "Нічого не було чути із-за скрипу возів його, реву верблюдів його та іржання коней його". Монголо-татари були вражені величчю і красою давньої столиці і запропонували її жителям відкрити ворота міста. Проте кияни вирішили битися до кінця. Київський князь Михайло втік із міста. Керувати обороною Києва прибув посланець князя Данила Галицького воєвода Дмитро, людина хоробра й обізнана у військовій справі.

Облога Києва була довгою і жорстокою. Маючи величезну чисельну перевагу, монголи безперервно штурмували місто. За допомогою стінобитних машин їм часто вдавалося робити проломи у міських стінах, але кияни кожного разу знаходили сили для їх відновлення. Проте така нерівна боротьба не могла продовжуватися нескінченно. На початку грудня 1240 р. монголо-татари вдерлися до міста. Відчайдушні бої в Києві йшли за кожну вулицю, за кожен будинок. Незабаром єдиним оплотом киян залишилася давня Десятинна церква, але її зводи завалилися, не витримавши безлічі людей і поховали під собою останніх захисників міста. Поранений воєвода Дмитро був схоплений моногло-тарами, але хан Батий побажав зберегти життя мужньому воїнові.

На початку 1241 р. хан Батий рушив на західно-українські землі - Волинь і Галичину. Багато міст не чинили опору монголо-татарам і не були зруйновані. Героїчно билися проти загарбників Володимир і Звенигород, але обидва ці міста були взяті і зруйновані, причому Звенигород так ніколи і не відродився. Проте монгольська армія, зазнавши величезних втрат на Русі, була вже не така сильна. Крім того, лісиста і гориста місцевість не давала повною мірою використовувати всі переваги монгольської кавалерії. Батий прагнув захопити Західну Європу й обмежився офіційним визнанням своєї верховної влади над Волинню і Галичиною.

Минувши територію Галицько-Волинського князівства, Польщі й Угорщини, монголо-татари вдерлися до Чехії. Тут у 1242 р. в битві під Оломоуцем вони зазнали поразки від об'єднаних сил західноєвропейських лицарів, і були вимушені повернути на південь. Монголо-татарська кіннота дійшла до узбережжя Адріатичного моря і тільки після цього повернула назад, на схід. Завойовники осіли у степах нижньої Волги й організували тут свою державу - Золоту Орду з центром у місті-стані Сараї.

У результаті походу хана Батия Давньоруська держава припинила своє існування. На руських землях встановилося панування іноземців - монголо-татарське ярмо. Проте героїчний опір Русі кочовикам у значній мірі врятував від неминучого руйнування західноєвропейську культуру.

Хоча завойовані руські князівства політично не входили до складу Золотої Орди, вони повинні були платити монголо-татарам важку данину, а руські князі затверджувалися на престолі монгольськими ханами. Для народів, які населяють територію сучасної України, так само, як і для інших східнослов'янських народів, монголо-татарське ярмо явилося величезним негативним чинником. Воно означало масову загибель людей, знищення величезних матеріальних і культурних цінностей, ізоляцію від європейських країн. Все це гальмувало розвиток історичного прогресу на території колишньої Київської Русі.

Князь Данило Галицький У 1238 р. князь Данило зміг успішно подолати натиск німецьких лицарів-хрестоносців, завдавши їм поразки під містом Дорогочин над Бугом. Проте головна небезпека загрожувала зі сходу - тут вже вдерлися на руські землі монголо-татарські орди. Нашестя хана Батия не так згубно вплинуло на західні землі України, як на східні, але і тут воно було страшним. Багато міст лежали в руїнах, решта була вимушена платити монголам велику данину. Князь Данило номінально визнав владу монгольського хана. Проте Галицько-Волинське князівство не втратило повністю своєї самостійності й продовжувало існувати як відносно незалежна держава. У 1245 р. біля міста Ярослава князь Данило Галицький завдав нищивної поразки об'єднаним польсько-угорським військам, що надовго зупинило агресію Угорщини та Польщі на українські землі та значно підняло міжнародний авторитет Галицько-Волинського князівства. Проте одночасно боротися на заході з поляками й угорцями, а на сході з монголо-татарами князь не мав ніякої можливості. У 1246 р. Данило був змушений відправитися до Золотої Орди. В ординській столиці, місті Сараї, відбулася його зустріч із ханом Батиєм, де була досягнута певна домовленість. Данило визнавав себе васалом Золотої Орди, та отримував підтвердження на князювання. Залежність від монгольських ханів завжди обтяжувала Данила Галицького, і в 1253 р. він звернувся за допомогою до Римського папи Інокентія IV. Прагнучи отримати підтримку проти монголо-татар з боку об'єднаного західноєвропейського лицарства, князь погоджувався на перехід своїх володінь під церковну юрисдикцію Риму. Папа Інокентій IV прислав Данилу Галицькому королівську корону, але реальної військової допомоги проти ординців не надав. Таким чином, союз між Галицько-Волинським князівством і Римом не отримав подальшого розвитку. У 1252 - 1253 рр. князь спробував втрутитися в європейські справи, оженивши свого молодшого сина Романа на спадкоємиці австрійського престолу. Проте наявність у тилу величезного монгольського війська не дозволила Данилу гідно підкріпити озброєною силою свої зазіхання на австрійські землі. У свою чергу, Орда також з недовірою відносилася до галицького князя. У 1259 р. монгольський полководець Бурундай з великими силами несподівано вдерся у західноукраїнські землі. Монголи зажадали руйнування кріпосних стін мешканцями всіх міст Галичини і Волині, а в разі відмови зруйнувати свої кріпосні стіни ординці загрожували населенню повним знищенням. Князь був змушений погодитися на ці принизливі умови. Данило Галицький приділяв велику увагу внутрішньому розвитку своїх земель. Відновлювалися зруйновані раніше монголотатарами міста, будувалися нові. Так, у 1256 р. було засноване місто Львів, яке отримало свою назву за іменем старшого сина князя. До нових міст запрошувалися ремісники і купці з Польщі, Угорщини і Німеччини, а також зі східноукраїнських земель. Крім того, тут поступово влаштувалися численні общини вірмен та євреїв. Князь Данило Галицький помер у 1264 р., залишивши по собі добру історичну і людську пам'ять. Західноукраїнські землі на початку XIV ст. Спадкоємцем Данила Галицького став його син Лев Данилович (1264 - 1301 рр.). Його правління відрізнялося відносним спокоєм у державі та подальшим її зміцненням. Одружившись з дочкою угорського короля Бели IV, Лев тим самим гарантував безпеку західних кордонів своєї держави. Князь успішно розвивав дипломатичні стосунки із Золотою Ордою, йому навіть удалося відновити фортеці, зруйновані раніше за наказом хана. Лев Данилович приєднав до своєї держави Люблінську землю в Польщі та місто Мукачеве в Закарпатті. Столицю Галицько-Волинського князівства в 1272 р. він переніс до міста Львова. Син Лева, Юрій І Львович правив порівняно недовго (1301 - 1308 рр.). Його князювання ознаменувалося двома важливими подіями. Столиця держави була перенесена до міста Володимир-Волинський, а в 1303 р. утворилася окрема Галицька церковна митрополія. Остання подія була особливо важливою для України, оскільки вже наприкінці ХШ ст. київські митрополити перебралися до Суздаля, а потім до Москви. Галицька митрополія стала, таким чином, православним центром України. Землі, підпорядковані Галицькій митрополії, почали називати в тогочасних церковних документах Малою Руссю, у той час як землі, підпорядковані митрополиту Київському і Володимирському (з часом він буде зватися митрополитом Московським), отримали назву Велика Русь. Останніми галицькими князями місцевої династії були Андрій Юрійович і Лев П Юрійович, які правили спільно в 1308 - 1323 рр. Втрутившись до невдалого антиугорського повстання в Закарпатті, галицькі князі втратили місто Мукачеве і прилеглі до нього території. Прагнучи протидіяти зростаючому впливу Литви, вони підтримували дружні взаємини з лицарями Тевтонського ордену. Обидва брати одночасно загинули в сутичці з монголо-татарами. Останнім галицьким князем був польський родич Романовичів Болеслав Мазовецький. Він прийняв православ'я та ім'я Юрій. Юрій-Болеслав П правив до 1340 р., прагнучи не відступати від політики своїх попередників. Багато міст Західної України за часів його правління отримали магдебурзьке право, що повинно було обмежити владу місцевого боярства. Незадоволені цим феодали в 1340 р. отруїли князя. З цього часу західноукраїнські землі на довгі століття потрапляють під іноземне панування. Таким чином, Київська Русь до монголо-татарського нашестя мала великий міжнародний авторитет, високий рівень культури. На Русі збереглися традиції прямої демократії. Віче (народні збори) скликалися в давньоруських містах для вирішення важливих питань внутрішньої та зовнішньої політики князівства. На північному заході Русі існували навіть дві вічові республіки: Новгородська та Псковська. Вони припинили своє існування відповідно у XV та XVI століттях. Закономірний розвиток Київської Русі перервала монголо-татарська навала. Багато квітучих міст перетворились на купи попелу. У вогні пожеж загинули культурні цінності: літописи, літературні твори, архітектурні споруди. Київська Русь прийняла на себе страшної сили удар монголо-татарських військ. Своєрідним щитом давньоруські землі захистили Європу, християнську цивілізацію від смертельної небезпеки.