Українські землі у складі Польщі. Паризька мирна конференція 1919 р

Паризька мирна конференція 1919 р. визнала право Польщі на окупацію Східної Галичини. За Ризьким мирним договором 1921 р. Радянська Росія і Радянська Україна відмовилися від претензій на Східну Галичину, Західну Волинь, Холмщину, Підляшшя, які перейшли до складу Польщі. Західно-українські землі, що опинилися у складі Польщі, поділялися на Львівське, Тернопільське, Станіславське, Волинське воєводства.

У 1919-1923 рр., коли влада Польщі над Східною Галичиною та Західною Волинню вважалася спірною, польська влада намагалася довести світовій громадськості, що забезпечує права українського населення: гарантувала права українців на використання рідної мови в початкових школах (Конституція Польщі 1921 р.), надала самоврядування воєводствам Східної Галичини (Закон 1922 р.).

У 1923-1926 рр. після визнання Східної Галичини частиною Польщі Радою послів великих держав польський уряд узяв курс на асиміляцію українського населення. Країну було поділено на дві частини: Польщу «А» (корінні польські землі) і Польщу «Б» (західноукраїнські й західнобілоруські землі). Польська влада штучно стримувала соціально-економічний розвиток західноукраїнських земель, закривала українські школи, заохочувала переселення польських колоністів - осадників.

У 1926-1937 рр. після встановлення режиму «санації» на чолі з Юзефом Пілсудським польський уряд пішов на деякі поступки українцям: відкривав двомовні школи, дозволив призначення українців на державні посади. Одночасно з 1930 р. проводилася політика «пацифікації» (умиротворення), яка передбачала придушення виступів за допомогою поліції і військ. У 1934 р. у м. Березі-Картузькій було створено концентраційний табір для політичних в’язнів, де утримувалися учасники українського визвольного руху. Напередодні Другої світової війни починаючи з 1937 р. польська влада знов повернулася до жорсткої антиукраїнської політики. Громадсько-політичне життя українських земель у складі Польщі характеризувалося політичною боротьбою, яка виявилася в діяльності українських політичних партій.

 

Політичні партії Західної України на території Польщі

Назва партії Дата утворення Лідери Програма діяльності
Українське національно- демократичне об’єднання (УНДО) 1925 р. Д. Левицький Здобуття незалежності України легальними парламентськими методами, демократичний розвиток Української держави
Українська радикальна партія (УРП) 1890 р. Л. Бачинський Поєднання принципу демократичного соціалізму з ідеєю незалежності України, здобуття незалежності України легальними парламентськими методами
Українська соціал- демократична партія (УСДП) 1899 р. М. Ганкевич, Л. Ганкевич Приєднання західноукраїнських земель до радянської України
Комуністична партія Західної України (КПЗУ) 1919 р. О. Клірик, Р. Кузьма Приєднання західноукраїнських земель до радянської України
Організація українських націоналістів (ОУН) 1929 р. Є. Коновалець, А. Мельник Здобуття незалежності України за до- помогою терористичних методів. Ідео- логією ОУН став розроблений Д. Дон- цовим інтегральний націоналізм, який проголосив найвищою цінністю національну державу на чолі з верховним провідником — вождем

Важливим напрямом громадсько-політичного життя була культурно-освітня діяльність української громади. Осередками української культури стали Наукове товариство імені Т. Шевченка (НТШ) і Львівський (таємний) український університет.

Значну роль у житті західноукраїнського суспільства відігравала греко-католицька церква на чолі з митрополитом А. Шептицьким, який боровся проти пацифікації, одночасно підтримуючи політику «нормалізації» польско-українських відносин й засуджуючи екстремізм ОУН і виступи комуністів.