Захист прав дитини в системі правоохоронних органів
У прийнятій колегією МВС “Комплексній програмі вдосконалення роботи з кадрами та підвищення авторитету міліції”, що має бути виконана протягом 1999-2005 років, передбачається вирішення багатьох питань, які тим чи іншим чином пов’язані з проблемами соціальної педагогіки.
Багаторівнева система соціально-педагогічної роботи з дітьми України має у своїй структурі такі напрямки, як соціальна профілактика і соціальна реабілітація (це і роз’яснення правових норм соціально значущої діяльності, інформування про можливі наслідки асоціальних дій - як дітей, так і дорослих; виховна робота в приймальниках та пенітенціарних установах та ін.) У єдності із службами у справах неповнолітніх, педагогічними колективами та ССМ представники ОВС мають відігравати суттєву роль у підвищенні ефективності превентивного та соціально – корегуючого виховання. Так, у зазначеній вище Програмі передбачені наступні заходи: “...проведення педагогічних та учнівських конференцій профілактичного спрямування у школах, ліцеях, коледжах за участю працівників міліції”, залучення працівників ОВС до проведення спецкурсів правового виховання у різних типах освітніх закладів, поширення шефської допомоги спеціалізованим юридичним класам загальноосвітніх шкіл, проведення відповідної профорієнтаційної роботи з молоддю, надання юридичної допомог, налагодження взаємодії з населенням та громадськими формуваннями, спільна з облдержадміністраціями та інституціями соціальної роботи розробка комплексних планів профілактики правопорушень.
Окрім довгострокових заходів працівники ОВС мають виконувати і термінові, повсякденні дії, суб’єктом яких часто стає дитина. Це й проведення слідчих заходів, і реагування на заяви про порушення карного законодавства, і виконання рейдів з метою виявлення “дітей вулиці”, і робота в приймальнику-розподільнику. Окремою групою завдань стоїть робота із затриманими неповнолітніми, ведення судового процесу та утримання неповнолітніх правопорушників у виправно-трудових установах. І тут треба пам’ятати, що жодна дитина має право не бути піддана катуванням або іншим жорстоким, нелюдським або принижуючим гідність видам поводження або покарання. Ні смертна кара, ні довічне тюремне ув’язнення, що не передбачає можливості звільнення, не призначаються за злочини, які були скоєні особами молодше 18 років (ст. 37 Конвенції ООН про права дитини). Саме тому діти повинні мати можливість з перших хвилин зіткнення із законом на захист, консультацію та допомогу соціального педагога - спеціаліста з прав дитини.
Дитина, що попадає за грати, не може бути позбавленою прав, відповідних своєму віку. Згідно ст.37 Конвенції ООН про права дитини, арешт, затримання або тюремне ув’язнення дитини здійснюються згідно закону і використовуються лише в якості крайньої міри і на протязі як можна більш короткого відповідного періоду часу;
Кожна позбавлена волі дитина має користуватись гуманним поводженням і повагою невід’ємної гідності її особи з урахуванням потреб осіб його віку. Зокрема, кожна позбавлена волі дитина повинна бути відокремлена від дорослих, якщо тільки не вважається, що в найкращих інтересах дитини цього не слід робити, і мати право підтримувати зв’язок із своєю сім’єю шляхом листування та побачень, за винятком особливих обставин;
Кожна позбавлена волі дитина має право на негайний доступ до правової та іншій відповідній допомоги, а також право заперечувати законність позбавлення її волі перед судом або іншим компетентним, незалежним і безпристрасним органом та право на невідкладне прийняття ними рішення щодо будь-якої такої процесуальної дії.
Основними формами виховної роботи з особами, позбавленими волі, є:
- індивідуальна робота, яка проводиться на основі вивчення особи кожного засудженого з врахуванням вчиненого ним злочину, віку, освіти та інших обставин;
- пропагандистська та культурно-масова робота;
- правове виховання [Виправно-трудовий Кодекс України].
Виховно-ресоціалізаційна та адаптивно-корекційна робота соціального педагога у ВТУ повинна будуватись не стільки на викоріненні негативних рис характеру, скільки на проектуванні, пошуку, “прищепленні” та формуванні позитивного. Такий принцип опори на позитивне в особистості засудженого та навчання його захисту цього позитивного відображає основну психолого – педагогічну закономірність формування і переформування особистості, що ґрунтується на врахуванні потреби людини у самовиявленні та самоствердженні.