Тема 10. УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ РИЗИКАМИ

Методичні вказівки до вивчення теми

За ринкових умов господарювання ефективність діяльності підприємства визначається трьома основними параметрами: рентабельністю, ліквідністю та ризиковістю.

Головна мета фінансово-господарської діяльності – максимізація рентабельності при стабільній платоспроможності та мінімальних ризиках. Необхідність оволодіння основами управління фінансовими ризиками пояснюється тим, що підприємства здійснюють свою фінансову, інвестиційну та операційну діяльність під постійним впливом чинників, що мають загрозу заподіяння збитків, неплатоспроможності та банкрутства.

Причини можливих негативних фінансових результатів діяльності підприємств виявляються на трьох рівнях – операційному, інвестиційному та фінансовому. Отже, за джерелами виникнення ризики можна класифікувати як операційні, інвестиційні та фінансові. Сукупний ризик розраховується як сумарна величина ризиків за всіма джерелами. Основні фактори, що впливають на рівень сукупного ризику підприємства, у структурно-логічному вигляді зображені на рис. 10.1.

Операційні ризики можуть призвести до отримання збитків від основної діяльності підприємства. Вони є наслідком прорахунків у виробничій сфері, постачанні та збуті.

Ризик отримання збитків від інвестиційної діяльності підприємства дістав назву інвестиційного. На рівень ризику впливають такі фактори, як ліквідність, прибутковість, склад, структура та інші параметри інвестиційного портфеля. У зарубіжній економічній літературі операційні та інвестиційні ризики часто позначають як ділові ризики. Рівень ділового ризику можна зменшити перш за все шляхом диверсифікації інвестицій, виробництва та асортименту продукції, що виробляється.

Рис. 10.1. Фактори, що впливають на рівень сукупного ризику

Першопричини суто фінансових ризиків лежать у площині структури капіталу. Ці ризики визначаються також як ризики структури капіталу – в разі незадовільної структури капіталу виникає ризик того, що підприємство залучатиме кошти за ризиковою процентною ставкою і врешті-решт стане неплатоспроможним і щодо нього буде порушена справа про банкрутство. При оцінці фінансового ризику розраховують показники, що характеризують структуру капіталу та фінансову незалежність підприємства (показник фінансового левериджу, коефіцієнти незалежності та фінансової стабільності).

Класифікація ознак фінансових ризиків за видами є основним параметром їхньої диференціації у процесі управління. До числа видів фінансових ризиків підприємства відносяться:

- ризик зниження фінансової стійкості виникає через недосконалість структури капіталу (високої частки використовуваних позикових засобів), що веде до незбалансованості величини позитивного і негативного грошових потоків підприємства, ризику банкрутства підприємства. Ризик неплатоспроможності підприємства виникає через зниження рівня ліквідності оборотних активів, що веде до незбалансованості позитивного і негативного грошових потоків підприємства в часі, що небезпечно для функціонування підприємства;

- інвестиційний ризик характеризує можливі фінансові втрати в процесі здійснення інвестиційної діяльності підприємства. Залежно від видів інвестиційної діяльності мають місце ризик реального інвестування і ризик фінансового інвестування. Інвестиційні ризики відносяться до «складних ризиків», що розділяються, у свою чергу, на підвиди (ризики несвоєчасної підготовки інвестиційного проекту, відкриття фінансування по інвестиційному проекті і т.д.). Інвестиційний ризик зв'язаний з можливою втратою капіталу і включається в групу найбільш небезпечних фінансових ризиків;

- інфляційний ризик характеризується можливістю знецінення реальної вартості капіталу й очікуваних доходів від реалізації фінансових операцій в умовах інфляції. У сучасних умовах цей вид ризику має постійний характер, тому у фінансовому менеджменті йому приділяється постійна увага;

- процентний ризик полягає в непередбачуваній зміні процентної ставки на фінансовому ринку (як депозитної, так і кредитної) внаслідок змін на фінансовому ринку через впливи державного регулювання; зміни наявності грошових ресурсів та інших факторів, що виявляються в емісійній діяльності і дивідендній політиці підприємства, у короткострокових фінансових вкладеннях і деяких інших фінансових операціях;

- валютний ризик характерний для підприємств, що проводять зовнішньоекономічну діяльність і виражається в недоодержанні ними запланованих доходів внаслідок зміни обмінного курсу іноземної валюти, використовуваної в зовнішньоекономічних операціях підприємства, що може призвести до фінансових утрат підприємства;

- депозитний ризик відбиває можливість неповернення депозитних внесків. Цей вид ризику пов'язаний з неправильною оцінкою і невдалим вибором комерційного банку для здійснення депозитних операцій підприємства;

- кредитний ризик має місце у фінансовій діяльності підприємства при неплатежах чи несвоєчасних розрахунках за відпущену підприємством у кредит продукцію, а також перевищення розміру розрахункового бюджету по інкасації боргу;

- податковий ризик може проявитися внаслідок змін у фіскальній політиці держави, збільшення рівня ставок діючих податків і зборів та ін., що негативно відбивається на фінансовій діяльності підприємства;

- структурний ризик обумовлюється неефективним фінансуванням поточних витрат підприємства, що приводить до росту в складі собівартості питомої ваги постійних витрат, росту коефіцієнта операційного левериджа і зниження позитивного грошового потоку від операційної діяльності, що, в свою чергу, негативно відображається на результатах фінансової діяльності підприємства;

- криміногенний ризик виявляється у фінансовій діяльності підприємств внаслідок оголошення його партнерами фіктивного банкрутства; підробки документів, що забезпечують незаконне присвоєння сторонніми особами грошових та інших активів; розкрадання окремих видів активів власним персоналом і т.п. Значні фінансові втрати, що у зв'язку з цим несуть підприємства на сучасному етапі, обумовлюють виділення криміногенного ризику в самостійний вид фінансових ризиків;

- інші види ризиків включають: ризики стихійних лих, ризик несвоєчасного здійснення розрахунково-касових операцій, ризик емісійний та ін.

Головними завданнями управління фінансовими ризиками є оптимізація структури капіталу (співвідношення між власними та позичковими джерелами формування фінансових ресурсів) та оптимізація портфеля боргових зобов'язань. Передумовою оптимізації структури капіталу є розрахунок ефекту фінансового левериджу. Оптимізація портфеля боргових зобов'язань досягається на основі:

- диверсифікації кредиторів;

- максимізації рівня показника дюрації (середньозваженого строку непогашеної заборгованості);

- мінімізації платежів за користування позичковим капіталом.

На практиці всі види ризиків тісно переплітаються і являють собою складний комплекс причинно-наслідкових зв'язків. З огляду на це у вітчизняних літературних джерелах досить часто можна зустріти узагальнений підхід до трактування фінансового ризику, під яким розуміється ймовірність виникнення несприятливих фінансових наслідків у формі втрати доходів чи капіталу в ситуації невизначеності умов здійснення фінансової діяльності підприємства [4, с. 203].

Згідно з цим підходом до фінансових ризиків належать не тільки ті ризики, які випливають з фінансової діяльності (ризик структури капіталу), а й операційний та інвестиційний ризики. Враховуючи цю обставину, надалі під терміном «фінансовий ризик» ми розумітимемо сукупний ризик підприємства, хоча при дослідженні економічної сутності ризиків слід враховувати джерела їх походження – операційна, інвестиційна чи фінансова діяльність підприємства.

Управління фінансовими ризиками є одним з найважливіших функціональних завдань фінансового менеджменту. На практиці цю сферу управління фінансами здебільшого виокремлюють у специфічний напрям діяльності фінансового менеджменту – ризик-менеджмент.

Базовими величинами, що розраховуються під час оцінки ризиків, є величина збитків, яких може зазнати підприємство та ймовірність настання цих збитків.

Кількісний вимір ризику

Фінансисти визначають ризик як ступінь невизначеності результату, точніше варіацію (розкид) очікуваних значень прибутковості навколо її середньої величини (математичного чекання). Під математичним чеканням розуміється середньоарифметична з усіх прогнозованих значень прибутковості, зважена за імовірністю досягнення нею цих значень.

Поєднуючи різні фінансові інструменти, інвестор прагне максимально диверсифікувати ризик, тобто уникнути одночасної зміни прибутковості кожного інструмента в тому самому напрямку. Та частина ринкового ризику, що піддається такій диверсифікованості, називається несистематичним чи диверсифікованим ризиком. Величина ринкового ризику, що не піддається диверсифікації називається систематичним ризиком.

Диверсифікованість інвестиційного портфеля є найбільш очевидним і простим способом мінімізації ризику. Якщо скористатися статистичною термінологією, диверсифікований ризик відбивається в ступені кореляції між окремими активами, що входять у портфель. Наявність високої позитивної кореляції (коефіцієнт кореляції близький до +1) збільшує несистематичний ризик портфеля; при негативних значеннях коефіцієнта кореляції цей ризик мінімізується. Однак поряд з взаємозв'язками між акціями, що входять у портфель, існує кореляція їхньої прибутковості з прибутковістю ринку в цілому, тобто поводженням «середньої» акції. Вплив цього зв'язку не можна усунути шляхом простої диверсифікованості портфеля, тому керування інвестиційним ризиком припускає використання більш складних методів. Для правильного розуміння їхньої суті треба більш докладно розглянути загальні принципи кількісного виміру ризику.

Середня арифметична очікуваних доходностей ( ) інвестицій, зважена за імовірністю виникнення окремих значень, називається математичним чеканням. Умовимося називати цю величину середньою очікуваною прибутковістю:

, (10.1)

де Р_i –імовірність одержання прибутковості rі.

У статистиці кількісним вимірником ступеня відхилення значень змінної навколо її середньої величини (математичного чекання) є показник дисперсії:

(10.2)

Квадратний корінь з дисперсії називається середнім квадратичним або стандартним відхиленням:

(10.3)

Цей показник використовують у фінансовому менеджменті для кількісного виміру ступеня ризику планованих інвестицій. Ніж більше діапазон очікуваних значень прибутковості вкладень навколо їх середньоарифметичної величини, тим вище ризик даного вкладення. Фактична величина прибутковості може бути як значно вище, так і значно нижче її середньої величини. Практична цінність такого підходу полягає не тільки (і не стільки) у застосуванні статистичних формул, а в усвідомленні необхідності різноманітного планування інвестиційних рішень. Будь-які очікувані результати цих рішень можуть мати лише імовірнісний характер.

Як мінімум, необхідно планувати не менше трьох варіантів розвитку подій: оптимістичний, песимістичний і найбільш ймовірний. Повна імовірність виникнення всіх цих варіантів повинна дорівнювати 1. Наприклад, оцінюючи дві акції А і Б, інвестор прийшов до висновку, що розподіл ймовірностей їхньої очікуваної прибутковості можна подати в такий спосіб:

Таблиця 10.1

Розподіл ймовірностей прибутковості акцій

Середньоарифметична очікувана прибутковість (математичне чекання), зважена по імовірності кожного варіанта складе:

для акції А

Е_А ;

для акції Б

Е_Б .

Тобто з погляду очікуваної прибутковості інвестору байдуже, яку саме акцію придбати – кожна з них повинна принести йому 15% доходу. Однак дана логіка міркувань помилкова. Насамперед інвестор повинен оцінити величину ризику, відносно кожного з порівнюваних активів. Для цього йому слід розрахувати стандартні відхилення прибутковості по кожному цінному папері. Ці розрахунки виконані в табл. 10.2.

Таблиця 10.2

Розрахунок ризиковості акцій

Акція	Еi	Рi
А		0,3			2167,5
		0,4
	-70	0,3		-85	2167,5
ВСЬОГО ЗА А:
σА
Б		0,3			7,5
		0,4
		0,3		-5	7,5
ВСЬОГО ЗА Б:
σБ

Розкид значень очікуваної прибутковості по акції А майже в 20 разів більше, ніж по акції Б. Очевидно, що перше вкладення є більш ризикованим, тому пропонована по ньому компенсація ризику у вигляді 15%-ой прибутковості абсолютно недостатня. Точно таку ж середню очікувану прибутковість здатна принести менш ризикована акція Б.

Тісноту зв'язку двох змінних у статистиці вимірюють за допомогою коефіцієнтів кореляції, які розраховують за формулою:

, (10.4)

де Cov(А, Б) – коефіцієнт коваріації між прибутковістю акцій А і Б.

Коефіцієнт коваріації обчислюється за формулою:

(10.5)

Використавши дані табл. 10.2, одержимо:

«Поводження» акцій на ринку абсолютно ідентичне, тому вони не можуть бути використані для диверсифікованості несистематичного ризику інвестиційного портфеля. Зі збільшенням вартості акції А буде зростати в ціні й акція Б, відповідно падіння ціни на першу акцію обумовлюється впливом тих же факторів, що й на другу. У разі позитивного впливу факторів, інвестор буде багатіти значно швидше, однак у протилежному разі його збитки також будуть зростати значними темпами. Результати оцінки ризиків є основою для вибору відповідних заходів щодо їх нейтралізації.

До інструментів нейтралізації ризиків слід віднести такі:

- формування резервів;

- диверсифікація ризиків;

- хеджування;

- страхування ризиків за допомогою страхових компаній.

Найпоширенішим інструментом нейтралізації наслідків надання ризиків є використання для цих цілей резервного капіталу. Резерви створюються відповідно до чинного законодавства або установчих документів підприємств за рахунок нерозподіленого прибутку або коштів власників. В окремих випадках джерелом формування резервного капіталу можуть бути валові витрати суб'єктів господарювання, що регулюється законодавчими актами з питань оподаткування.

Для банківських установ, страхових компаній та деяких інших сфер діяльності нормативними актами встановлено особливий порядок формування резервного капіталу. Зазначимо, що як резервний капітал, джерелом формування якого є кошти власників, можна розглядати додатковий вкладений капітал.

Зменшення рівня фінансових ризиків можна досягти, застосовуючи механізм диверсифікації. Розрізняють диверсифікацію інвестицій, активів, продукції та виробництва. При вивченні цього питання слід враховувати, що законодавством встановлені вимоги щодо диверсифікації активів та їх ліквідності у разі, якщо суб'єкти господарювання здійснюють свою діяльність у сфері банківської чи страхової справи, фінансового посередництва та в ряді інших випадків.

Диверсифікація активів може здійснюватися шляхом розподілу значної їх частини між найліквіднішими, безпечнішими і прибутковішими категоріями, наприклад:

- кошти на розрахунковому рахунку;

- банківські вклади (депозити);

- нерухоме майно;

- цінні папери, що передбачають одержання прибутків;

- цінні папери, що імітуються державою;

- готівка в касі в обсягах лімітів залишків каси.

При розробці політики диверсифікації активів треба враховувати принцип обмеженого обсягу окремих їх категорій та необхідність їх диверсифікації. Так, банківські вклади (депозити) повинні бути розміщені не в одному банку, а в кількох. У нерухоме майно рекомендується інвестувати також обмежену суму коштів. Якщо кошти вкладаються у прибуткові цінні папери, то слід дотримуватися принципу диверсифікації видів цінних паперів (акції, облігації) та їх емітентів. У разі збереження значної суми коштів в іноземній валюті їх також треба диверсифікувати.

У практиці фінансового менеджменту для позначення різних методів нейтралізації ризиків зміни цін на окремі елементи активів (страхування валютного ризику, ризику падіння курсу цінних паперів чи зміни цін на готову продукцію або сировину та матеріали) вживається термін «хеджування».

Механізм хеджування ризиків полягає в здійсненні зустрічних операцій з купівлі-продажу активів (фінансових інструментів). До основних фінансових інструментів хеджування ризиків належать такі:

- форвардні й ф'ючерсні контракти;

- опціони;

- операції типу «своп».

При вивченні вказаних фінансових інструментів треба враховувати, що вони можуть використовуватися як з метою нейтралізації ризиків зміни цін на окремі позиції активів, так і в спекулятивних цілях.

Фінансовий інструмент використовується як хеджування і враховується в цій якості, якщо:

- точно визначена позиція активів, за якою існує ризик втрат від зміни цін і яку підприємство з цієї причини хеджує;

- фінансовий інструмент точно визначений як хедж у момент його придбання або продажу;

- існує зворотна залежність між зміною ціни на актив і зміною ціни на інструмент, визначений як хедж, у результаті чого ризик втрат від зміни цін на активи суттєво знижується.

Якщо фінансовий інструмент не задовольняє ці вимоги, він визначається як спекулятивний.

У ряді випадків нейтралізувати ризики за рахунок внутрішніх механізмів фінансової стабілізації неможливо. У цьому разі з метою уникнення збитків від настання ризиків фінансовим службам підприємства доцільно звертатися до послуг страхових компаній. На ринку страхових послуг пропонуються такі види страхування фінансових ризиків:

- кредитів (товарних, експортних тощо);

- інноваційних ризиків;

- депозитних ризиків;

- відповідальності;

- на випадок недосягнення планового рівня рентабельності і т. ін.

Умови, порядок та механізм страхування фінансових ризиків страховими компаніями детально висвітлюються при вивченні дисциплін, присвячених страховій справі.

Питання до теми

1. Сутність і класифікація фінансових ризиків.

2. Політика управління фінансовими ризиками.

3. Порядок виявлення та оцінки ризиків.

4. Показники оцінки фінансових ризиків.

5. Організація ризик-менеджменту на підприємстві.

6. Премія за ризик і порядок її визначення.

7. Хеджування як інструмент нейтралізації ризиків.

8. Зовнішнє страхування фінансових ризиків.

9. Механізм диверсифікації фінансових вкладень підприємства.

10. Прогнозування ризиків.

Література

1. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 30.06.99.

2. Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.91.

3. Бланк И. А. Финансовый менеджмент. – К.: Ника- центр, 2004. – С. 522-559

4. Бланк И. А. Основы финансового менеджмента. Т. 2. – К.: Ника-Центр, 1999. – С. 200-256.

5. Контроллинг в бизнесе: Методология. и практика основы построения контроллинга в организациях / А. М. Карминский и др. – М.: Финансы и статистика, 1998. – С.43-57.

6. Контроллинг как инструмент управлення предприятием / Под ред. Данилочкиной Н. Г. – М.: Аудит, 1998. – С. 163-227.

7. Страхові послуги: Навч.- метод, посібник /За заг. ред. Артюха Т. М. – К.: КНЕУ, 2000. – С. 42-49; 66-71.

8. Фінанси підприємств: Підручник / За ред. проф. А. М. Поддєрьогіна. – К., КНЕУ, 2000. – С. 374-450.

Тема 11. ВНУТРІШНЬОФІРМОВЕ ФІНАНСОВЕ ПРОГНОЗУВАННЯ ТА ПЛАНУВАННЯ

Методичні вказівки до вивчення теми

При вивченні цієї теми треба акцентувати увагу на таких питаннях:

1. Сутність і цілі внутрішньофірмового фінансового прогнозування та планування.

2. Система прогнозування фінансової діяльності.

3. Поточне фінансове планування.

4. Система оперативного фінансового планування (бюджетування).

При розгляді першого питання «Сутність і цілі внутрішньофірмового фінансового прогнозування та планування» необхідно мати на увазі, що ефективне управління можливе за прогнозування і планування, тобто управлінські рішення необхідно аналізувати, передбачати, приймати і контролювати їх виконання. Управління фінансами підприємства за цих умов можливе при прогнозуванні і плануванні всіх грошових потоків, господарських процесів усіх суб'єктів господарювання.

Фінансове планування – це процес розробки системи фінансових планів і бюджетів щодо забезпечення функціонування і розвитку підприємства необхідними фінансовими ресурсами і підвищення ефективності його фінансової діяльності в наступному періоді. У ринковій економіці фінансове планування, як і в попередні роки в адміністративно-командній економіці, не носить директивного централізованого і галузевого характеру, а має чисто внутрішньофірмові ознаки.

Мета внутрішньофірмового фінансового планування – забезпечити фінансові можливості для успішної господарської діяльності, досягти прибутковості і конкурентоспроможності підприємства.

Значення фінансового прогнозування і планування полягає в тому, що воно:

- втілює стратегічні цілі у форму конкретних фінансово – економічних показників;

- забезпечує фінансовими ресурсами операційну та інвестиційну діяльність підприємства;

- визначає життєздатність проекту підприємства в умовах конкуренції;

- є фактором отримання фінансової підтримки з боку як внутрішніх, так і зовнішніх інвесторів.

Внутрішньофірмове фінансове планування базується на:

- прогнозуванні фінансової діяльності;

- поточному фінансовому плануванні;

- оперативному фінансовому плануванні.

Першим етапом планування діяльності СПД є прогнозування основних напрямів і цільових параметрів фінансової діяльності шляхом розробки загальної фінансової стратегії, покликаної визначити завдання і параметри поточного фінансового планування. У свою чергу, поточне фінансове планування створює основу для розробки і доведення до безпосередніх виконавців оперативних фінансових планів, бюджетів по основних напрямах фінансової діяльності підприємства.

При розгляді питання «Система прогнозування фінансової діяльності» слід мати на увазі, що перспективне фінансове планування включає розробку фінансової стратегії підприємства і прогнозування фінансової діяльності, спрямованої перш за все на розробку фінансової стратегії підприємства.

Етапи формування фінансової стратегії включають наступні етапи:

1. Визначення загального періоду формування фінансової стратегії.

2. Дослідження факторів зовнішнього фінансового середовища і кон'юнктури фінансового ринку.

3. Формування стратегічних цілей фінансової діяльності підприємства.

4. Конкретизація цільових показників фінансової стратегії по періодах її реалізації.

5. Розробка фінансової політики по напрямах фінансової діяльності, що вивчаються.

6. Розробка систем організаційно-економічних заходів по забезпеченню реалізації фінансової стратегії.

7. Оцінка ефективності розробленої фінансової стратегії.

Результатом перспективного фінансового планування є розробка трьох фінансових документів:

- прогнозу звіту про прибутки й збитки;

- прогнозу руху грошових коштів (потоків);

- прогнозу бухгалтерського балансу.

Після складання цих прогнозів визначають стратегію фінансування підприємства, сутність якої полягає у:

- формуванні структури і витрат капіталу;

- визначенні джерел довгострокового фінансування;

- виборі способів нарощування капіталу на перспективу.

Розробка фінансової стратегії і фінансової політики щодо найважливіших напрямів фінансової діяльності дає змогу приймати ефективні управлінські рішення, пов'язані з фінансовим розвитком підприємства.

Фінансове прогнозування являє собою основу для фінансового планування на підприємстві (тобто складання стратегічних, поточних і оперативних планів) і для фінансового бюджетування (тобто складання загального, фінансового й оперативного бюджетів).

Прогнозування складається з вивчення можливого фінансового стану підприємства на довгострокову перспективу. На відміну від планування метою прогнозування є не розробка прогнозів на практиці, оскільки вони є лише припущенням можливих змін. Прогнозування передбачає розробку альтернативних фінансових показників і параметрів, використання яких дозволяє визначити один з варіантів розвитку фінансової діяльності підприємства.

Основою фінансового прогнозування є прогноз продажів і відповідних їм витрат; кінцевою метою – розрахунок потреб у зовнішнім фінансуванні.

Основні кроки прогнозування потреб фінансування є такими:

1. Складання прогнозу продажів статистичними та іншими доступними методами.

2. Складання прогнозу змінних витрат.

3. Складання прогнозу інвестицій в основні й оборотні активи, необхідні для досягнення потрібного обсягу продажів.

4. Розрахунок потреб у зовнішнім фінансуванні і пошук відповідних джерел з урахуванням принципу формування раціональної структури джерел засобів

Таблиця 11.1

Системи фінансового планування та форми реалізації його результатів на підприємстві

Методи фінансового прогнозування

Перший метод – бюджетнийзаснований на концепції грошових потоків зводиться до розрахунку фінансової частини бізнес-плану.

Другий метод має дві модифікації: «метод відсотка від продажів» і «метод формули».

Всі обчислення робляться на основі трьох припущень:

1. Змінні витрати, що впливають як на активи, так і на зобов'язання (при нарощуванні обсягу продажів на визначену кількість відсотків, збільшуються в середньому на стільки ж відсотків).

Це означає, що і поточні активи, і поточні пасиви складатимуть в плановому періоді колишній відсоток від виторгу.

2. Відсоток збільшення вартості основних засобів розраховують під заданий відсоток нарощування обороту відповідно до технологічних умов бізнесу і з урахуванням наявності недовантажених основних засобів на початок періоду прогнозування, ступеня матеріального і морального зносу наявних засобів виробництва і т.п.

3. Довгострокові зобов'язання й акціонерний капітал беруть для прогнозу незмінними. Нерозподілений прибуток прогнозують з урахуванням норми розподілу чистого прибутку на дивіденди і чистої рентабельності реалізованої продукції: до нерозподіленого прибутку базового періоду додають прогнозований чистий прибуток (добуток прогнозованого виторгу на чисту рентабельність реалізованої продукції) і віднімають дивіденди (прогнозований чистий прибуток, помножений на норму розподілу чистого прибутку на дивіденди).

Прорахувавши все це, з'ясовують, скільки пасивів не вистачає, щоб покрити необхідні активи пасивами – це і буде потрібна сума додаткового зовнішнього фінансування. Розрахувати цю суму можна також за формулою (11.4).

де Афакт, Пфакт – змінювані активи і пасиви звітного балансу.

Формула (11.4) свідчить, що потреба в зовнішньому фінансуванні тим більше, ніж більші нинішні активи, темп приросту виторгу і норма розподілу чистого прибутку на дивіденди, і тим менше, ніж більші нинішні пасиви і чиста рентабельність реалізованої продукції.

При вивченні питання «Поточне фінансове планування» необхідно виходити з того, що поточне фінансове планування розглядається як складова перспективного фінансового плану і є конкретизацією його показників на поточний плановий період. Дане планування полягає в розробці конкретних видів поточних фінансових планів, які дозволяють визначити на наступний період усі джерела фінансування розвитку підприємства, сформувати структуру його доходів і витрат, забезпечити постійну платоспроможність підприємства, визначити структуру його активів і капіталу на кінець періоду, що планується. Поточний фінансовий план розробляють на рік з розбивкою по кварталах.

Основними видами поточних фінансових планів підприємства є:

- план доходів і видатків з операційної діяльності;

- план доходів і видатків з інвестиційної діяльності;

- план надходжень і видатків грошових коштів (план руху грошових коштів);

- прогнозний баланс.

План доходів і видатків з операційної діяльності є одним з основних видів поточного фінансового плану підприємства, метою розробки якого є визначення суми чистого прибутку від виробничо – комерційної діяльності підприємства.

План доходів і видатків з інвестиційної діяльності відображає основні напрями фінансового забезпечення цієї діяльності. Метою розробки цього плану є визначення обсягу та потреби у фінансових ресурсах для реалізації запланованих інвестиційних програм, а також можливість надходження цих ресурсів у процесі здійснення інвестиційної діяльності.

План надходжень і видатків грошових коштів відображає результати прогнозування грошових потоків підприємства. Метою його розробки є забезпечення постійної платоспроможності підприємства на всіх етапах планового періоду.

Прогнозний баланс відображає результати прогнозування складу активів і структури фінансових засобів, що використовуються підприємством, на кінець планового періоду. Мета розробки прогнозного балансу – визначення необхідного приросту окремих видів активів із забезпеченням їх внутрішньої збалансованості, а також фінансування оптимальної структури капіталу, що забезпечує достатню фінансову стійкість підприємства в періоді, що планується.

Баланс – це зведена таблиця, в якій відображаються джерела капіталу (пасив) і напрями його розміщення (актив). Баланс активів і пасивів необхідний для того, щоб визначити, в які види активів спрямовуються грошові кошти і за рахунок яких видів пасивів підприємство фінансує створення цих активів.

При розгляді питання «Система оперативного фінансового планування (бюджетування)» треба мати на увазі, що воно необхідне для оперативного контролю за фактичним надходженням і фактичними грошовими видатками. Система оперативного планування фінансової діяльності полягає в розробці комплексу короткострокових планових завдань з фінансового забезпечення основних напрямів фінансово-господарської діяльності підприємства. Головною формою такого фінансового завдання є бюджет (кошторис).

Бюджет – це оперативний фінансовий план на короткостроковий період, що розробляється, як правило, в рамках наступного кварталу з розбивкою по місяцях (і менших періодах), що відображає надходження і витрачання грошових коштів у процесі здійснення конкретних видів фінансово-господарської діяльності підприємства.

Бюджет є інструментом як планування, так і контролю. На початку періоду діяльності бюджет – це план або норматив; в кінці періоду діяльності він слугує засобом контролю, за допомогою якого фінансові менеджери можуть оцінити ефективність діяльності і прийняти управлінські рішення щодо вдосконалення діяльності підприємства в майбутньому.

Розробка бюджетів спрямована на вирішення наступних завдань:

1) визначення обсягу і видатків, що пов'язані з діяльністю окремих структурних одиниць і підрозділів підприємства;

2) забезпечення покриття цих видатків фінансовими ресурсами з різних джерел.

Особливою формою бюджету є платіжний календар, що розробляється за окремими видами руху грошових коштів і по підприємству в цілому.

Правильно складений платіжний календар дозволяє виявити фінансові помилки, недостатність коштів, з'ясувати причину такого стану, намітити відповідні заходи і таким чином оперативно уникнути фінансових ускладнень та забезпечити платоспроможність підприємства.

Бюджетування не може існувати без зворотного зв’язку. Його роль виконує контроль виконання бюджету.

Питання до теми

1. Сутність і цілі внутрішньо фірмового фінансового прогнозування і планування.

2. Значення фінансового прогнозування і планування в фінансовому менеджменті.

3. Система прогнозування фінансової діяльності.

4. Перспективне фінансове планування і фінансова стратегія.

5. Система поточного планування фінансової діяльності.

6. Сутність і значення плану надходжень і видатків грошових коштів (план доходів і витрат грошових коштів) підприємства.

7. Значення прогнозного балансу.

8. Сутність і призначення оперативного фінансового планування.

9. Зміст бюджету та його класифікація.

10. Поняття «бюджетування», характеристика бюджетів за сферами діяльності підприємства.

Література

1. Закон України «Про підприємства в Україні» від 27.03.91.

2. Закон України «Про банкрутство» від 14.05.92.

3. Бланк И.А. Финансовий менеджмент: Уч.курс. – К.: Ника-центр, 2004. С.96-144.

4. Савчук В.П. Управление финансами предприятия. Учебное пособие – М.: БИНОМ. Лаборатория знаний, 2003. – С.243-307.

5. Финансовий менеджмент. Уч. пособие/Под ред.проф.
Стояновой Е.С. – М.: Перспектива, 2004. – С.406 – 429.

6. Фінансовий менеджмент: Навч. посібник/ За ред.проф.
Кірейцева Г.Г. – К.: ЦУЛ, 2002. – С. 416-447.

• ⇐ Назад
• -3
• -2
• -1
• 0
• 1
• 2
• 3
• 4
• 5
• 6
• 7
• 8
• 9
• 101112
• Далее ⇒