СУЧАСНА ЛІНГВІСТИКА: НАПРЯМИ ТА ПРОБЛЕМИ. майбутнього висловлення на кожному рівні; 2) диференціація лексичних і
майбутнього висловлення на кожному рівні; 2) диференціація лексичних і
синтаксичних операцій; 3) розмежування вибору значень слів і форм слів,
різних рівнів синтаксису; 4) принципова спільність різнорівневих механізмів
типу «фрейм - слот»; 5) визнання взаємодії прямих і зворотних зв’язків Г1989,
95-96].У Європі й на пострадянському просторі найбільш визнаною є модель
продукування мовлення радянського психолога Л. Виготського, який називав
говоріння мовленнєво-мисленнєвим процесом «переливання думки у слово» і
представляв продукування мовлення як фазово-ступеневу діяльність, яка
починається від мотиву - неясного бажання, що зумовлює формування думки.
Мотив кваліфікується як головна спонукальна ланка психічної діяльності
людини, що виконує функцію регулятора поведінки і породжує думку
[Выготский 1982, 358]. Шлях від думки до слова опосередкований, окрім
мотиву, оформленням думки, її відображенням у внутрішньому слові, а далі -
у значеннях зовнішніх слів і, насамкінець, у словах [Выготский 1982, 358].
У моделях породження мовлення представників радянської психологічної
школи мотив також є першою ланкою, поштовхом до здійснення мовленнєвого
акту. Мотив взаємодіє з установкою, яка занурює його до конкретної
комунікативної ситуації і впливає на мотив як схильність, готовність до певної
дії, що ґрунтується на попередньому досвіді.
Мотив визначає подальше формування інтенції як превербального
когнітивно забезпеченого наміру мовленнєвої діяльності, яка впливає на
формування думки (когнітивної структури майбутнього висловлення) і
подальшої внутрішньої програми зовнішнього мовлення, тобто зважаючи на
мотив і породжену ним інтенцію, думка перетворюється на внутрішнє слово й
через певні етапи вербалізації й семантизації - на зовнішнє слово. Внутрішня
програма мовлення є перехідною ланкою між думкою й зовнішнім мовленням
у моделях породження мовлення представників Московської психологічної
школи; частково вербальним етапом підготовки думки (задуму) до знакової
об’єктивації як пошуку схеми майбутнього висловлення. В основу внутрішньої
програми покладено схеми семантичного запису з їхніми потенційними
зв’язками та глибинні синтаксичні структури (О. Лурія, Ю. Апресян, І. Мельчук),
або впорядкована ієрархія пропозицій нелінійного характеру (О. Леонтьев,
С. Кацнельсон), або предметно-схемний та предметно-зображальний код
(М. Жинкін) і т. ін. Поняття внутрішньої програми мовлення ґрунтується на
концепціях внутрішньої форми слова як інструмента перекладення думки на
іншу мову О. Потебні, внутрішнього слова Л. Виготського, внутрішнього
мовлення О. Леонтьева, О. Лурія та М. Жинкіна. О. Лурія наголошував на
тому, що внутрішнє мовлення є механізмом, який перетворює внутрішні
суб’єктивні смисли на систему зовнішніх розгорнутих мовленнєвих значень
[1975,10].
Концепція Л. Виготського послужила підґрунтям для інших моделей, що
розроблялися Московською психолінгвістичною школою (моделі О. Лурія,
О.О. Леонтьева, Т. Ахутіної, М. Жинкіна, І. Зимньої й ін.). Специфіка цих моделей
полягає в заміні внутрішнього слова на внутрішнє мовлення, а згодом - і на
ПСИХОЛІНГВІСТИКА
програмування або семантичний запис; у деталізації семантичного циклу на
підставі лексичної розгортки, граматичної структури (О. Леонтьев, Т. Ахутіна)
або глибинної й поверхневої синтаксичної структури (О. Лурія), у поділі
зовнішнього мовлення на три розгортки (морфологічну, фонологічну,
фонетичну) і т. ін.
Цікавою є модель М. Жинкіна, який не належав до школи Л. Виготського,
хоч його погляди були близькими до її представників. У моделі М. Жинкіна
внутрішнє мовлення реалізується через універсальний предметний код (УПК),
що служить денотативно-ситуаційною базою (моделлю фрагмента дійсності)
для розуміння та продукування мовлення. Особливу вагу в його доробку має
концепція механізмів мовлення, що представляє структурно-функціональну
організацію свідомості, яка зумовлює взаємні переходи між сенсорним,
перцептивним і мовленнєво-мисленнєвим рівнями й опосередкує продукування,
сприйняття й розуміння мовлення. Характеристика механізмів мовлення
здійснена М. Жинкіним у монографії «Механізми мовлення» 1958 р. і статті
«Про кодові переходи у внутрішньому мовленні» 1964 р. Головними
положеннями його концепції були: 1) доповнюваність і холістичність механізмів
сенсорики й інтелекту при сприйнятті й обробці інформації; 2) важливість для
продукування та сприйняття мовлення ідентифікації денотата внутрішнього
мовлення, що реалізується через універсальний предметний код (УПК) -
модель відрізка дійсності, про який повідомляється, в єдності перцептивних,
когнітивних й афективних ознак денотата; 3) стрижневий статус для всіх ланок
мовленнєвого ланцюга механізмів утримання й випередження; 4) необхідність
механізму контролю за мовленням; 5) лінійність механізмів кодування й
декодування мовлення тощо. Головним операційним механізмом мовлення
М. Жинкін вважав взаємодію складання слів з елементів, а фраз - зі слів при
реалізації в кожному з них відбору та складання, аналізу й синтезу, динаміки
та статики [1958; 1982; 1998]. На особливу увагу заслуговує принцип
смислових замін, який є фундаментальною закономірністю роботи
мовленнєвих механізмів людини, що ґрунтується на здатності переведення
значень словесних знаків на мову думки. Дослідники називають його
перцептивною універсалією, зумовленою проективною здатністю мозку, за
допомогою якої він розгортає модельний світ смислу зі своїми об’єктами,
ознаками й відношеннями, що сенсорно відповідають об’єктам, ознакам і
відношенням навколишнього світу.
Розробка дослідником різних механізмів мовлення покладена в основу,
приміром, моделі його учениці І. Зимньої. Вона розмежовує три рівня
породження мовлення: спонукальний, рівень формування думки та її
формулювання й рівень реалізації, - які одночасно й паралельно взаємодіють
на підставі вже створених міжрівневих зв’язків. Перший рівень розглядається
як окремий механізм, що складається з мотиву як опредметненої потреби та
комунікативного наміру, дві наступні пов’язуються з механізмами
випереджального відображення, осмислення, оперативної й постійної пам’яті,
логіки думки, денотативної співвіднесеності, внутрішнього й зовнішнього
оформлення висловлення, зворотного зв’язку, контролю, акцентного
членування, еквівалентних замін тощо [Зимняя 1985]. На рівні формування
думки дослідниця виокремлює фазу смислотворення, що йде від проміжного
задуму і має схеми просторово-понятійну й часової розгортки, та фазу
формування, тобто вибору слова, граматичного структурування,
артикуляційного програмування. Цікаво, що всі рівні й фази супроводжує
механізм слухового контролю, який іде зворотним шляхом й остаточно
впливає на спонукальний рівень.
Модель продукування мовлення Т. Ахутіної [1989] ґрунтується на
дослідженнях механізмів синтаксису на матеріалі мовлення афатиків і
передбачає рівні смислового синтаксування на етапі створення мисленнєвого
образу; семантичного синтаксування на стадії формування смислової
програми висловлення шляхом побудови ієрархії предикатів; граматичного
структурування і на підставі поморфемного представлення речення і
поскладової матриці - створення моторної поскладової програми синтагми.
Перспективною є холістичиа модель О. Залевської [\9 1 1 , 13; 2000, 216],
що будується на функціонуванні різнорівневих одиниць лексикону як
самоорганізованої динамічної системи. У процесі продукування мовлення
дослідниця виділяє ряд проміжних продуктів: образ результату, смислову
програму й висловлення, - які забезпечуються пусковим моментом, що
контролює всі позитивні рішення на різних стадіях продукування. Модель
можна кваліфікувати як процесуально-суміжну, адже кожний процесуальний
етап має певний продукт, що стає суміжною стадією переходу до іншого
процесу. Так, першим процесом є побудова образу результату дії, що містить
домінантну мотивацію, формування моделі ситуації та врахування
ймовірнісного досвіду. Продукт цього процесу - образ результату - є стимулом
для процесу смислового програмування (вибору семантичних одиниць і
правил їхньої комбінаторики), результатом якого є смислова програма, що
сприяє здійсненню процесу її реалізації (вибору слів, стратегії переходу до
зовнішнього коду, правил комбінаторики слів і моторної реалізації).
Продуктом цього етапу є висловлення. О. Залевська також розглядає механізм
смислових замін і виділяє три функції цього механізму: 1) проекційну, яка
уможливлює вихід смислу на образ світу; 2) компресії смислу або розгортки як
деталізації з акцентуванням на різних фрагментах цілого; 3) контролю за
правильністю ідентифікації денотатів при спілкуванні за умови постійного
протиріччя між дискретністю мовних одиниць і континуальні стю
багатовимірної картини світу. Механізм контролю є регулятором мовної
поведінки й має два вияви; контролю за діяльністю та контролю за
результатом. Перший вияв має на меті оцінку реалізації мовленнєвої програми,
другий оцінює відповідність комунікативного акту його інтенції. Контролю
підлягають усі складники функціональної організації базової системи психіки
людини співвідносно з умовами мовленнєвої діяльності.
Отже, моделювання породження мовлення у психолінгвістиці представлено
численним концепціями, еволюцію яких о.Залевська кваліфікувала як оберт
спіралі, тобто «перехід від глобальної моделі комунікативного процесу,
потрактованого з позицій загальної теорії зв’язку, до психолінгвістичного