III. Контроль у позанавчальний час.

1. Перевірка перебігу виконання домашніх завдань, науково-дослідних і контрольних робіт. Оцінюються якість і акуратність виконання, точність і оригінальність рішень, перегляд спеціальної літератури, наявність елементів дослідження, виконання завдання у встановленому обсязі відповідно до заданих строків.

2. Перевірка конспектів лекцій і рекомендованої літератури.

3. Перевірка і оцінка рефератів з частини лекційного курсу, який самостійно вивчається.

4. Індивідуальна співбесіда зі студентом на консультаціях.

5. Проведення навчальних конкурсів і олімпіад на кращого знавця предмета, кращого зі спеціальності, краще виконання ораторних, особливо навчально-дослідних робіт.

Контрольні заходи, що проводяться лектором на потоці і у позанавчальний час, крім загальної мети, яка переслідує об'єктивну атестацію студентів, мають дати лектору дані для оцінки рівня роботи його асистентів, які ведуть практичні, лабораторні і семінарські заняття.

IV.Консультації. Мета більшості консультацій – допомогти студентам розібратись у складних питаннях, вирішити ті з них, у с студенти самостійно розібратись не можуть. Одночасно консультації надають можливість проконтролювати знання студентів, скласти правильне уявлення про перебіг і результати навчальної роботи.

V.Заліки. З деяких предметів (теоретичні курси, виробнича етика) застосовується диференційований залік з виставленням юк за 100-бальною шкалою. З лекційного курсу або окремих з частин, які не супроводжуються лабораторними або стичними заняттями, викладач може проводити співбесіди або колоквіум, пропонувати усні або письмові (за білетами) запитання, заліки з практичних (лабораторних) робіт приймаються після виконання кожного завдання. При цьому студент подає записи, розрахунки, схеми, плани або креслення. Викладач відмічає виконання кожної роботи у своєму журналі, а після завершенні програми може виставити залік після захисту звіту і повторного перегляду результатів виконання усіх завдань, використовуючи шкалу ЕСТS/КМСОНП.

Захист курсової роботи– це особлива форма заліку < комісії з двох-трьох викладачів. Перед захистом курсової роботи керівник перевіряє її і пише рецензію, у якій відображається позитивне і негативне роботи, вказується як потрібно усунути усі зауваження.

Семінарські заняття не можна вважати заліковою процедурою Але активні виступи, чіткі відповіді, ставлення до занять дисциплінованість можуть бути основою для оформлення залік; без опитування за певну кількість отриманих балів.

Заліки з виробничої практики проставляються на основ поданого звіту і характеристики керівника. Залік диференційований а оцінка складається із середніх оцінок з усіх розділів практики оцінених за шкалою КМСОНП.

VI.Екзамени є підсумковим етапом вивчення усієї дисципліні або її частини і мають за мету перевірку знань студентів з теорії виявлення навичок застосування отриманих знань при вирішені практичних завдань, а також навичок самостійної роботи навчальною і науковою літературою. Екзамен дає можливість кожному студенту у порівняно короткий проміжок часу осмислити весь пройдений курс у ЦІЛОМ] сконцентрувати увагу на вузлових його моментах, закріпити пам'яті його основний зміст.

Відомі два основних види екзаменів: без екзаменаційних білетів – вид найбільш високого рівня, хоча поки що рідко застосовуваний, і за екзаменаційними білетами.

Останнім часом у вищій школі став широко застосовуватись стандартизований контроль знань протягом усього період вивчення навчальних курсів. У стандартизованому контролі зна­йшла широке застосування тестова методика з альтернативним вибором відповідей. Метод альтернативного вибору відповідей полягає у тому, що ставляться запитання і одночасно пропонуються варіанти відповідей, правильність яких потрібно оцінити.

Відомі й інші варіанти тестового контролю знань студентів:

1. Короткочасне подання варіантів відповідей. Студентові пропонують запитання. Він має вивчити його і подумки підготувати відповідь. Після того як він готовий до відповіді, йому на обмежений час показують варіанти відповідей, з яких він має вибрати один. Уданому разі студент не стільки вибирає, скільки порівнює свою готову відповідь із запропонованими. Такий принцип деякою мірою зменшує можливість вгадування і несвідомого вибору випадкової відповіді. При цьому доцільно обмежити час експонування варіантів відповідей, які пропонуються на вибір.

2. Послідовне надання варіантів відповідей. Студенту пропонується запитання, яке він вивчає і подумки готує на нього відповідь. Потім на його проханням йому показують перший варіант відповіді. Якщо цей варіант співпадає з його рішенням, то він фіксує свою відповідь під номером і. якщо він вважає його невірним, то через деякий час йому надається другий варіант відповіді.

3. Вибір відповідей: пропонуються самі відповіді, а потім їх обґрунтування.

4. Парне питання: правильний результат отримується тільки при двох правильних відповідях.

5. Співвідносна або складно-вибіркова система: подаються декілька відповідей, які потрібно пов'язати одне з одним.

6. Матрична система: питання і відповіді подаються у вигляді матриці.

7. Конструктивно-вибірковий метод: відповідь формується шляхом синтезу із запропонованих на вибір його частин.

8. Мотивовані варіанти відповідей: кожен варіант відповіді доповнюється обґрунтуванням.

Результати стандартизованого контролю використовуються для; висновків відносно роботи навчальної групи і кожного студент; окремо.

Найбільш розповсюдженою формою оцінки відповідей на тесті є трибальна: правильна відповідь плюс один бал, «не знаю» – 0, неправильний – мінус один бал. хоча можуть бути й інші форми

Рейтинг – оцінка діяльності будь-якої особи або групі осіб у балах (очках) і їх ранжування за набраною сумою Інтерес до рейтингової системи в Україні у наш час обумовлений великим досвідом ВНЗ Заходу і перш за все США.

В американських університетах і коледжах можнавиділити декілька тинів (моделей) застосовуваних систем рейтингової оцінки навчальної роботи:

> усі результати па етапах поточного, рубіжного підсумкового контролю знань оцінюються у балах і сумуються від етапу до етапу, формуючи рейтинг студента;

> для визначення рейтингу використовується системі щотижневих заліків. Результати заліків сумуються у навчальній рейтинг студента;

> для оцінки успішності студентів застосовується системо залікових годин. Індекс успішності (рейтинг) студенте визначається множенням оцінок за кожен пройдений навчальній курс на кількість залікових годин.

У багатьох вузах України проводяться експерименти і впровадження рейтингової системи у навчальний процес Відповідно до таких принципів їх побудови і функціонування.

1. Оцінка навчальної роботи студентів здійснюється у балах рейтингу (в окремих випадках застосовується звичайна системо оцінок з наступним перерахунком у рейтинг).

2. Обов'язковий облік поточної роботи студентів у поточній оцінці з предмета (уряді випадків підсумкова оцінка визначається лише за поточним контролем).

3. Інтегрування навчальної роботи студента, врахування сумарного рейтингу за семестр, навчальний рік, період навчання.

4. Ранжування студентів за сумарним рейтингом. Характерним є той факт, що при обчисленні навчального рейтингу студента у тій чи іншій формі враховується значення (ваговий коефіцієнт) конкретних дисципліну переліку навчального плану з даної спеціальності.

Найбільш розповсюдженими об'єктами рейтингового контролю є: поточна робота студента; екзамени; заліки; окремі роботи на практичних і лабораторних заняттях; курсові роботи; колоквіуми, контрольні роботи (вхідні, рубіжні); участь в олімпіадах, конференціях, науково-дослідній роботі; відповіді на запитання, тести, конспекти, статті, реферати і т.д.; індивідуальні завдання та самостійна робота; своєчасність здачі завдання або строки його виконання; участь у громадському житті, регулярність відвідування занять; вивчення додаткових дисциплін.

У наших ВНЗ за умов нестачі літератури, обмеженості доступу до спеціальних джерел основна частина роботи з переробки матеріалу курсів, підтримки їх на належному науковому рівні покладається на викладачів-лекторів. Звідси набагато більша роль лекції, яка має відбиватись і в оцінках рейтингової системи. З метою стимулювання студентів, що регулярно відвідують лекції, у деяких вузах передбачені додаткові бали, в інших випадках за пропуски лекцій застосовують «штрафні бали».

Рейтинг студента з успішності складається з рейтингу з окремих дисциплін, тобто з міні-рейтингів, які дають відповідну суму балів. Ця форма контролю знань забезпечує отримання певної суми балів на одному занятті, а в окремих випадках допомагає швидко ліквідувати відставання у навчанні. Суть його – в оцінці кожної відповіді, кожної навчальної ініціативи студента. По закінченні семестру підраховується сума балів конкретної групи і визначається середній бал. Складається ранжований список студентів у ранжований ряд від максимуму до мінімуму балів. Студенти, які мають суму балів вище середньої по групі, одержують зал автоматично, а близько до середнього – здають міні-залік, тобто відповідають на одне запитання або розкривають поняття, терм тощо і атестуються так би мовити автоматично.

Виділяється також група студентів з мінімальною кількістю балів, які не допускаються до заліку – вони повинні здавати його у додаткову сесію. Решта студентів здають залік – в усній або письмовій формі, а також шляхом відповідей на тести (близько 100), які охоплюють увесь матеріал курсу.

Міні-рейтинг стимулює активність навчання, значно підвищує відвідування занять, забезпечує об'єктивність оцінки знань студентів, поліпшує їх ранжування з успішності, необхідне для обґрунтованого відбору студентів на другий етап навчання, для рекомендації їх на ярмарок фахівців, на роботу у фірмі, для продовження навчання у магістратурі.

Контроль за виконанням індивідуального навчального плану студента та надання кваліфікованих консультацій щодо формування індивідуального навчального плану студента, його реалізації протягом всього періоду навчання покладається на куратора.

Куратором може бути науково-педагогічний працівник випускової кафедри, як правило, професор або доцент, грунтовно ознайомлений з вимогами відповідних галузевих стандартів вищої освіти.

Орієнтовна оцінка видів навчальної діяльності студенти в рейтинговій системі

На куратора покладається виконання таких основних завдань:

> ознайомлення студента з нормативно-методичними матеріалами (інформаційним пакетом тощо), які регламентують організацію навчального процесу за кредитно-модульною системою;

> надання рекомендацій студентам щодо формування їх індивідуального навчального плану з урахуванням засвоєних змістових модулів (навчальних дисциплін) за час перебування в інших навчальних закладах України або за кордоном;

> погодження індивідуального навчального плану студента та подання його на затвердження деканові факультету (директорові інституту >);

> контроль за реалізацією індивідуального навчального таї студента на підставі відомостей про зараховані студенту залікові кредити з подальшим поданням пропозицій щодо продовження навчання студента або щодо його відрахування.

Куратор має право:

> відвідувати всі види занять згідно з індивідуальні навчальним планом студента;

> подавати пропозиції деканові факультету (директоре інституту) щодо переведення на наступний курс, відрахування та заохочення студента;

> подавати пропозиції щодо поліпшення навчального прощ та діяльності кураторів.

5. Методи та технології навчання в КМСОНП

> Метод навчання – це система упорядкованих цілеспрямованих взаємодій між викладачем та студента, які забезпечують реалізацію педагогічної мети навчань Методика навчання це сукупність таких правил педагогів діяльності, керуючись якими викладач і студенти визначають способи і прийоми конкретних дій, вживання яких гарантують досягнення педагогічно ї мети.

Традиційні та нетрадиційні методи навчання

Загальна функція усіх методів навчання, до якої б класифікації вони не належали, – стимулювання інтересу і потреби навчатися, спонукати студентів до навчання. Провідне місце у системі методів навчання посідають вербальні (словесні) методи. Оскільки навіть в умовах КМСОНП словесні методи навчання дозволяють досить оперативно передати велику за обсягом інформацію, поставити перед студентами проблеми та вказати шляхи їх вирішення. Слово активізує пам'ять, уявлення, почуття студентів. Без слова мертвим залишиться будь-який метод навчання.

Технологія навчання – це системний метод організації навчання, спрямований на оптимальну побудову і реалізацію навчально-виховного процесу, заснованого на діяльному підході, який забезпечує інтенсифікацію навчання.

Тільки системний підхід до всіх компонентів дидактичної системи в рамках визначеної технології навчання може вплинути на якість навчального процесу. Такий підхід дає право стверджувати, що розробка проблеми сучасної технології навчання виступає передумовою науково обґрунтованих нововведень в сфері освіти, стратегічних рішень в цій галузі. Визначаючи інноваційну роль технології навчання, обумовимо, що в числі інновацій не слід розглядати часткові удосконалення або перебудови, розповсюд­ження уже відомого, наприклад, ТЗН, програмованого навчання і т.і. До інновацій слід відносити тільки ті нововведення, в яких знаходить втілення комплексне використання найновішої техніки і перебудови освітянської практики на шляху підвищення її ефективності, куди слід віднести і КМСОНП.

Одним в основних елементів сучасної технології навчання повинна бути розробка, створення і використання в навчальному процесі системи засобів навчання, здатних перетворювати навчальну інформацію в знання і уміння студентів на всіх етапах і формах навчання, сприяти його інтенсифікації.

Під інтенсифікацією навчання необхідно розуміти досягнення мети навчання з мінімальними витратами сил студентів і викладачів з одночасною участю таких показників, як висока якість навчання і економія часу.

Серед перспективних напрямів інноваційних технологій навчання необхідно передбачити розвиток їх гнучкості. В умова* швидкого виникнення і розвитку нових наукових напрямів професійну мобільність фахівців можна забезпечити лише шляхом переходу від екстенсивно-інформаційних принципів ЇХ ПІДГОТОВКІ до інтенсивно-фундаментальних.

Одним з перспективних напрямів інтенсифікації навчання в умовах КМСОНП може бути створення і впровадження в педагогічну практик}' автоматизованих навчальних систем (АНС).

АНС - комплекс технічних і програмно-методичних засобів на базі ПЕОМ, призначених для вивчення дисциплін як групової (фронтальної), так і індивідуальної форми навчання, притаманної і КМСОНП.

АНС дозволяє швидко обрати обсяги навчальної інформації з великого її обсягу в залежності від початкового та поточного стану пізнавальної діяльності студентів. Використання АНС значно розширює і можливості викладача, дозволяючи забезпечити для кожного з них індивідуальну послідовність вивчення навчального матеріалу, контроль і корегування засвоєння, удосконалення навчального процесу, пристосування його до умов КМСОНП.

Основні напрямки створення інноваційних технологій навчання

6. Учасники навчально-виховного процесу в кредитно-модульній системі

Система ЕСТ8, визначивши пріоритетним напрямом створення єдиного європейського простору вищої освіти, поставила за мету створити таку систему освіти, яка б дозволила СС успішно конкурувати з високорозвинутими країнами.

Необхідність підготовки фахівців, спроможних працювати умовах ринкової економіки, потребує вирішення цілої низ принципових питань: якими якостями повинен володіти випускник вищої школи, що він повинен знати і уміти, ЯКІ М£ його професійної діяльності? Спроби отримати відповіді поставлені питання приводять до необхідності створення сучасної моделі фахівця на всіх трьох етапах його підготовки.

Якщо виходити з того, що вища школа готує високоосвічених людей, які повинні знайти своє місце на ринку праці, то така модель згідно з законами маркетингу, що вивчає ринок, повні формуватися з урахуванням зовнішніх і внутрішніх факторів, як неї впливають, а також вимог самої професії.

1.Модель сучасного фахівця повинна включати три блоки:

Зовнішніх факторів міжнародного ринку праці, що вимагає фахівця бути підготовленим до самостійного добування нових знань. Для цього потрібно навчити майбутніх фахівців вчитися.

Внутрішніх факторів державного впливу, тобто молодий фахівець повинен відповідати вимогам державного стандарт)

Вимог професії, що визначає конкретний склад умінь, які можна об'єднати в три групи:

а) дозволяючих вести дослідження;

б) необхідних для вирішення практичних задач;

в) забезпечуючих готовність до навчання протягом ус життя

Педагогічна модель вітчизняного фахівця

Гуманістичні якості:

> соціальна позиція;

> гуманне відношення до підлеглих;

> демократичний стиль спілкування;

> політична культура та інтернаціоналізм

Професійні і ділові якості

Знання:

> техніки;

> технології;

> організації виробництва;

> економіки;

> права;

> психології та педагогіки;

> теорії управління.

Уміння:

> бачити перспективу;

> вирішувати технічні проблеми;

> підбирати кадри;

> мотивувати людей до праці;

> відстоювати інтереси колективу;

> керувати виробництвом

Особисті якості

Психологічні:

> воля;

> увага;

> кмітливість;

> пам'ять;

> реакція;

> витриманість.

Моральні:

> чесність;

> справедливість;

> ввічливість;

> тактовність;

> чуйність;

> самокритичність.

Підготовка фахівців європейського рівня потребує високого рівня професійної підготовки викладачів вищої школи, які повинні мати відповідні якості, що відповідають певним вимогам і стандартам аби мати можливість готувати високоморальну особистість, конкурентоспроможну на міжнародному ринку.

У викладача має бути індивідуальний підхід до кожного студента з врахуванням його розумових та психологічних особливостей, обраного персоніфікованого плану навчальної діяльності. Тому вимоги до викладача, який буде працювати в КМСОНП мають відповідати таким критеріям:

> загально педагогічні знання та уміння;

> культура педагогічного спілкування;

> культура державної мови ;

> внутрішня саморегуляція;

> особисті якості;

> політичні якості;

> культура зовнішнього вигляду.

Складові галузевих стандартів Освітньо-професійної програми підготовки фахівців магістерського рівня за напрямком 0501 «Економіка і підприємництво», розроблених на компетентнісних засадах

Групи професійних компетенцій, що формуються вищою школою:

Æ особисті компетенції;

Æ соціально-комунікативні компетенції;

Æ фахові компетенції бакалаврів та магістрів відповідних спеціальностей.

Впровадження компетентнісного підходу в навчальний процес:

Æ Провести широку роз'яснювальну роботу серед професорсько-викладацького складу і керівників структурних підрозділів про необхідність та концепцію компетентнісного підходу як методологічної основи вдосконалення підготовки фахівців з вищою економічною освітою;

Æ Розробити проект стандарту класифікації компетенцій випускників вищих навчальних закладів економічного спрямування

Æ Сформулювати узагальнений об'єкт діяльності для фахівців кожної спеціальності напряму "Економіка і підприємництво ";

Æ Визначити класи професійних завдань (функціональні напрями діяльності) економістів за спеціальностями;

Æ Визначити здатності випускників виконувати професійні завдання у практичній діяльності відповідно до сформульованих компетенцій;

Æ Визначити знання і вміння (навички) випускників, що мають демонструвати наявність і рівень набутих компетенцій;

Æ Визначити модулі навчального плану, що забезпечують формування професійних компетенцій фахівців;

Æ Розробити концепцію побудови нового покоління освітніх стандартів для напряму "Економіка і підприємництво ".

ТЕМА 4 Фахова підготовка у вищому навчальному закладі:

вступ до спеціальності

ПЛАН

1.Економічна освіта: стан, досягнення, проблеми розвитку

2.Освітньо-кваліфікаційиа характеристика

Ключові поняття

> Економічна освіта

> Концепція розвитку економічної освіти

> Напрями розвитку економічної освіти

> Освітньо-кваліфікаційна характеристика

> Професійне призначення фахівця

> Кваліфікаційні вимоги до фахівця

> Професійні роботи

> Випускник університету

> Якість освіти

> Якість випускника

1.Економічна освіта: стан, досягнення, проблеми розвитку

Концепція розвитку економічної освіти – це система органічно пов'язаних основних положень, яка поєднує всіх учасників освітньої діяльності в розумінні цілей, завдань і пріоритетів модернізації економічної освіти. Мета – розробка механізму динамічного розвитку всіх складників системи цієї освіти з урахуванням набутого вітчизняного досвіду і світових тенденцій.

Економічна освіта

Мета розвитку (модернізації)– набуття такої якості, що відповідає потребам особистості студента, вимогам суспільства та забезпечує інтеграцію у світовий освітянський простір; формування і розвиток фінансово-економічної культури і свідомості особи і суспільства, професіоналізацію підготовки фахівців фінансово-економічного спрямування.

Завдання:створення умов для самореалізації особи як економічно активного члена суспільства;

> задоволення потреб суспільства і держави у фахівцях економічного профілю;

> розвиток змісту економічної освіти та його науково-методичного забезпечення;

> нарощування сучасного кадрового потенціалу професорсько-викладацького складу;

> вдосконалення управління системою економічної освіти;

> створення умов для повноцінного та якісного навчання;

> формування кадрового потенціалу економістів.

Принципи розвитку:

> задоволення попиту на отримання освітніх послуг;

> інтеграція наукових досліджень і професійного навчання;

> фундаментальність та різноманітність освітніх програм;

> забезпечення безперервності економічної освіти;

> інноваційність змісту економічної освіти;

> адаптація світового досвіду та збереження кращих вітчизняних традицій;

> сталість і відкритість.

Напрями розвитку системи економічної освіти

Æ Оптимізація мережі вищих навчальних закладів;

Æ Удосконалення управління вищою фінансово-економічною освітою;

Æ Запровадження економічної підготовки у середній освіті.

2. Основні принципи підготовки фахівців для економічної системи:

> урахування інтересів держави і особистості;

> органічне поєднання фундаментальної академічної освіта з фахоорієнтованою практичною підготовкою;

> оновлення змісту і якості освіти відповідно до вимог часу;

> поступальність та безперервність навчально-виховного процесу;

> варіантність освіти, диференціація та індивідуалізація змісту, методів та форм навчально-виховної роботи.

Вимоги до умінь фахівців за спеціальностями і спеціалізація ми

Вимоги до умінь фахівців за спеціальностями і спеціалізаціями

Випускники університетів (спеціальність «Фінанси»)

– це фахівці, які володіють методами вирішення проблему сфері фінансів, оподаткування, інвестицій, кредиту, грошового обігу, банківської діяльності, досконало знають практику фінансових, банківських операцій, що виконуються з використанням новітніх інформаційних технологій.

3. Система підготовки економічних кадрів

4. Концепція комп’ютерної підготовки фінансиста

Випускники університетів (спеціальність «Облік і аудит») – це фахівці, діяльність яких пов 'язана із забезпеченням якісного обліку, аналізу пта аудиту на всіх напрямах виробничого процесу підприємств (або процесів надання послуг, виконання робіт) з урахуванням особливостей їх юридичного статусу, розмірів та напрямів діяльності, а також з веденням облікових процесів і формуванням інформаційної бази для економічного аналізу і управління діяльністю підприємств з використанням сучасних інформаційних технологій.

1. Освітньо-кваліфікаційна характеристика

Освітньо-кваліфікаційна характеристика (ОКХ) магістраза відповідною спеціальністю з конкретного напряму підготовки є державним нормативним документом, складовою частиною Державного стандарту освіти, який

встановлює:

> професійне призначення, кваліфікацію та умови використання магістрів за спеціальністю «Фінанси»;

> систему соціально-професійних та професійних задач;

> сукупність і рівень сформульованих вмінь і знань, необхідних для вирішення соціально-професійних і професійних завдань;

> вимоги до атестації випускників вищих навчальних закладів.

використовується для:

> визначення первинних посад випускників вищих навчальних закладів та умов їх використання;

> визначення об'єкта, цілей освітньої та професійної підготовки;

> розробки та коригування освітньо-професійної програми з підготовки фахівців;

> розробки засобів діагностики рівня освітньо-професійної підготовки фахівця;

> визначення змісту навчання як бази для опанування спеціальністю, кваліфікацією;

> визначення змісту навчання в системі перепідготовки та підвищення кваліфікації;

> атестації випускників вищих навчальних закладів та сертифікації фахівців;

> укладання договорів або контрактів щодо підготовки фахівців;

> професійної орієнтації здобувачів фаху;

> визначення критеріїв професійного відбору;

> прогнозування потреби у фахівцях при плануванні та підготовці;

> обґрунтування переліків спеціалізації;

> визначення кваліфікації фахівців;

> розподілу та аналізу використання випускників вищих навчальних закладів.

Професійне призначення фахівця

Фахівці готуються для вирішення широкого кола фінансових та економічних завдань у відповідності до обраної вузької спеціалізації на підприємствах, у фінансових установах різного профілю незалежно від форм власності.

мати:

> широку ерудицію та культуру, бути патріотом та підвищення представником вітчизняної інтелігенції, мати високі громадянські та моральні якості;

> бути підготовленим до самостійної, активної, творчої, професійної діяльності, спрямованої на вдосконалення організації виробництва та підвищення його ефективності;

> фундаментальну підготовку, необхідну для саморозвитку та самостійного поглиблення професійних знань.

знати:

> основи соціально-гуманітарних дисциплін в обсязі, що забезпечує професіоналізм та широту світогляду;

> спеціальні дисципліни, які лежать в основі професійної придатності.

уміти:

> оцінювати поточну кон'юнктуру та перспективну виробничу та ринкову ситуацію і розробляти відповідні до них програми діяльності підприємства та установи;

> виявляти проблеми та вузькі місця виробничо-збутового процесу і пропонувати альтернативні варіанти його вдосконалення та фінансового забезпечення;

> досягати конструктивних рішень у трудовому колективі, домагатися оптимально психологічного клімату в довіреному йому підрозділі;

> складати, аналізувати та інтерпретувати фінансові звіть і на цій основі приймати рішення з підвищення ефективності діяльності та напрямків її розвитку;

> розуміти процеси та фактори, які визначають внутрішнє та зовнішнє фінансове середовище, в якому працює підприємство чи установа;

> співвідносити вплив внутрішнього та зовнішнього середовища відносно власної організації та її можливостей, особливо на своєму рівні активності та відповідальності.

Фахівці з обліку і аудиту рівня бакалавра повинні бути здатні виконувати проектні, організаційні, контрольні, методичні та технологічні функції, вирішуючи при цьому такі задачі:

> визначення облікової політики підприємства;

> складання плану роботи бухгалтерії, визначення ї структури та чисельності працівників;

> організування облікових робіт, складання бухгалтерської звітності;

> організування внутрішньогосподарського контролю та здійснення контрольно-аналітичної функції в процесі діяльності;

> організування роботи контрольно-ревізійних груп та впровадження прогресивних форм і методів бухгалтерського обліку;

> облік господарських операцій на підприємстві;

> проведення економічного аналізу, контролю і ревізії та аудиту.

Магістри з обліку і аудиту володіють вмінням виконувати

прогностичні, облікові, контрольно-ревізійні, аналітичні, організаційні, дослідницькі та педагогічні функції і розв'язувати при цьому такі задачі:

> прийняття управлінських рішень щодо використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів;

> узагальнення поточної облікової інформації за допомогою власноруч складених первинних документів, реєстрів обліку, відповідних форм звітності;

> проведення перевірки на відповідність стану обліку і звітності чинному законодавству України та інших видів контролю;

> аналіз основних показників господарської діяльності та прогнозування її фінансової сталості;

> визначення облікової політики та організація облікової роботи;

> впровадження наукових досліджень з проблем обліку, контролю, аналізу в практику господарювання; підготовка фахівців з обліку і аудиту.

Магістр з фінансів повинен бути підготовлений до роботи за такими видами фінансово-економічної діяльності:

> фінансове посередництво;

> страхування;

> допоміжна діяльність у сфері фінансів та страхування;

> діяльність у сфері бухгалтерського обліку;

> консультації з питань комерційної діяльності т управління;

> державне управління;

> управління на недержавному рівні;

> управління на рівні державних автономій;

> управління на рівні областей та міст загальнодержавного, підпорядкування;

> допоміжна діяльність у сфері державного управління;

> управління та нагляд у сфері оподаткування;

> управління на рівні районів, міст. внутрішньоміських районів;

> діяльність у сфері соціального страхування;

> професійно-технічна освіта;

> вища освіта;

> організації у сфері економіки;

> організації у фінансових службах підприємств, організацій та установ різних форм власності і господарювання.

Назви професійних робіт

Професійні назви робіт, коди та назви кваліфікаційних угрупувань професій, які здатен виконувати бакалавр з фаху «Облік і аудит»

Професійні назви робіт, коди та назви кваліфікаційних угрупувань професій, які здатен виконувати бакалавр з фаху "Облік і аудит"

Вимоги до випускника вищого навчального закладу освіти та система умінь, що їх відображає

Управління якістю спеціаліста (якістю вихідного продукту системи «вуз») – це:

> управління якостями освітньої системи (якістю наданих послуг);

> управління тими якостями людини, що спонукають її вчитися, тобто перетворюють з об'єкта навчання на суб'єкт навчання.

Філософія освіти XXI століття – рівний доступ кожного громадянина доякісної освіти.

ТЕМА 5 Бібліотека університету і правила користування фондами

ПЛАН

1.Бібліотека університету: поняття, завдання, структура

2.Фонди бібліотеки і правила користування ними

Ключові поняття

> Бібліотека

> Типи бібліотек

> Бібліотека університету

> Структура бібліотеки

> Завдання бібліотеки

> Функції бібліотеки

> Бібліотечні каталоги

> Фонди бібліотеки

> Бібліотечні класифікатори

1. Бібліотека університету: поняття, завдання, структура

Бібліотека університету – структурний підрозділ вищого навчального закладу III–IVрівнів акредитації, який забезпечує літературою та інформацією навчально-виховний та науковий процес вищого навчального закладу і діє на підставі Положення про бібліотеку, що затверджується керівником вищого навчального закладу.

Бібліотека

> у своїй діяльності керується Конституцією України, Законами України «Про освіту», «Про вищу освіту», «Про бібліотеки і бібліотечну справу», «Про національну програму інформатизації», підзаконними нормативно-правовими актами, статутом і правилами внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу та Положенням про бібліотеку;

> своєю діяльністю сприяє реалізації державної політики у галузі освіти і культури, дотримуючись принципів гуманізму і демократизму, пріоритету загальнолюдських цінностей і моралі.

Вищий навчальний заклад забезпечує правові, організаційні, фінансові та матеріальні умови, необхідні для функціонування бібліотеки, зокрема, належне зберігання, використання і поповнення її фондів, комп'ютеризацію та технічне оснащення бібліотеки. Загальне методичне керівництво бібліотекою вищого навчального закладу здійснює Науково-методична бібліотечна комісія Міністерства освіти і науки України. Порядок доступу до бібліотечних фондів та інформаційних ресурсів, перелік основних послуг і умови їх надання визначаються правилами користування бібліотекою, які затверджуються ректором вищого навчального закладу і складаються на основі Типових правил користування бібліотекою.

Основні завдання бібліотеки

1. Забезпечення повного, якісного і оперативного бібліотечно-бібліографічного та інформаційного обслуговування студентів,
аспірантів, наукових і науково-педагогічних працівників, співробітників вищого навчального закладу згідно з їх інформаційними
запитами на основі широкого доступу до бібліотечних та інформаційних ресурсів. Формування бібліотечного фонду відповідно до профілю вищого навчального закладу та інформаційних потреб усіх

категорій користувачів.

2. Сприяння вихованню гармонійної, морально досконалої
особистості, свідомої свого громадянського обов'язку та відкритої
до інтелектуального і творчого розвитку.

3. Пропагування та розкриття за допомогою всіх бібліотечно-інформаційних засобів змісту загальнолюдських цінностей, культурно-історичної, духовної та наукової спадщини, ідеї національного державотворення.

4. Розширення номенклатури бібліотечно-інформаційних послуг, удосконалення традиційних і впровадження нових бібліотечних форм і методів роботи на основі новітніх інформаційних технологій та комп'ютеризації інформаційно-бібліотечних процесів.

5. Створення електронних баз даних, організація та ведення довідково-бібліографічного апарату з використанням як традиційних, так і новітніх інформаційних технологій.

6. Ведення самостійної та спільної з іншими організаціями і установами науково-дослідної, навчальної та організаційно-методичної роботи з питань інформатики, бібліотекознавства, бібліографії та книгознавства.

7. Виховання інформаційної культури користувачів, прищеплення їм навичок роботи з інформаційними ресурсами як на традиційних, так і на електронних носіях.

8. Координація та кооперація діяльності бібліотеки зі структурними підрозділами вищого навчального закладу, громадськими організаціями, співпраця та взаємодія з бібліотеками інших систем і відомств.

9. Налагодження прямих зв'язків з бібліотеками інших країн, співробітництва з освітніми добродійними фондами, організаціями, установами тощо.

10. Здійснення господарської діяльності, спрямованої на забезпечення та оптимізацію інформаційного і бібліотечно-бібліографічного обслуговування користувачів з використанням елементів госпрозрахунку згідно з чинним законодавством.

Основні функції бібліотеки

Інформаційне та бібліотечно-бібліографічне обслуговування користувачів.

1. Організовує диференційне (індивідуальне та групове) обслуговування користувачів на абонементах, в читальних залах та інших пунктах видачі літератури.

2. Безкоштовно надає користувачам бібліотеки основні бібліотечні послуги.

3. Реалізує можливості взаємовикористання бібліотечних фондів за допомогою міжбібліотечного та міжнародного абонементів, внутрішнього та міжнародного книгообміну, електронної доставки документів тощо.

4. Вивчає інформаційні потреби користувачів та здійснює оперативне забезпечення інформаційних запитів науковців і студентів, використовуючи різні форми і методи індивідуального, групового і масового інформування. Проводить соціологічні опитування та дослідження читацьких інтересів з метою їх задоволення.

5. Підвищує ефективність інформаційного забезпечення користувачів за рахунок взаємодії з всеукраїнськими та галузевими інформаційними центрами. Забезпечує користувачам доступ до інформаційних ресурсів як в Україні, так і за її межами.

6. Організовує роботу громадських інформаторів кафедр і наукових підрозділів вищого навчального закладу, надає їм необхідну методичну допомогу.

7. Укладає і готує до видання бібліографічні покажчики, списки літератури, створює електронні бази даних на допомогу науковій та навчально-виховній роботі вищого навчального закладу, виконує всі види бібліотечних довідок, проводить бібліографічні огляди, організовує книжкові виставки тощо.

Формує бібліотечні фонди згідно з навчальними планами, програмами та тематикою наукових досліджень навчального закладу

Здійснює організацію, раціональне розміщення та облік основних і підсобних бібліотечних фондів, їх зберігання, реставрацію, консервацію, копіювання та оцифровування. Систематично аналізує використання бібліотечних фондів з метою їх оптимізації. Вносить до МОН України пропозиції щодо видання навчальної літератури. Вилучає з бібліотечних фондів документи, що втратили актуальність, наукову та виробничу цінність, зношені, дефектні та дублетні примірники згідно з діючими законодавчими актами. Вилучення документів за ідеологічними чи політичними ознаками забороняється.

Створює і веде систему бібліотечних каталогів, бібліографічних картотек та баз даних.

Проводить роботу з пропаганди та розкриття бібліотечно-інформаційних ресурсів.

Бере участь у міжнародних бібліотечних п

• ⇐ Назад
• -4
• -3
• -2
• -1
• 0
• 1
• 2
• 3
• 4
• 5
• 6
• 7
• 8
• 91011
• Далее ⇒