Договори про передачу прав і ліцензійні договори

За договором про передачу виключних майнових прав інтелектуальної власності на винахід (корисну модель) його власник передає зацікавленій особі за певну винагороду всі виключні права на винахід (корисну модель), що випливають із патенту. При цьому власник втрачає право власності, що переходить до правонаступника. Даний вид договору аналогічний договору купівлі-продажу.

Ліцензійний договір- угода, за якою власник патенту на винахід (корисну модель) (ліцензіар) надає зацікавленій особі (ліцензіату) право використовувати цей винахід (корисну модель) за певну винагороду й на певних умовах. При цьому, незважаючи на обсяг прав, переданих за договором, ліцензіар залишається власником патенту. Ліцензійний договір умовно можна порівняти з договором оренди.

Договір про передачу виключних майнових прав інтелектуальної власності вимагає державної реєстрації, а реєстрація ліцензійного договору не є обов'язковою.

Реєстрацію договорівздійснює у встановленому порядкуДержавна служба інтелектуальної власності.

Процедура реєстрації договорузаймає біля 2-х місяців. У результаті реєстрації в Держреєстр вносяться відомості про договір, які відразу публікуються в офіційному бюлетені «Промислова власність».

 

Службовий винахід (корисна модель, промисловий зразок)

Зазначимо, відповідно до п. 1 ст. 429 ЦКУ особисті немайнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об’єкт. У випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об’єкт можуть належати юридичній або фізичній особі, де або у якої працює працівник.

Службовий винахід (корисна модель, промисловий зразок) –це винахід (корисна модель), створений працівником у зв’язку з виконанням службових обов’язків чи дорученням роботодавця.Аналогічно, це стосується і службового промислового зразка.

До службових обов’язків належать обов’язки, що зафіксовані у трудових договорах (контрактах), посадових інструкціях функціональних обов’язків працівника, що передбачають виконання робіт, які можуть привести до створення винаходу (корисної моделі).

Дорученням роботодавця є видане працівникові у письмовій формі завдання, яке безпосередньо стосується специфіки діяльності підприємства або діяльності роботодавця і може привести до створення винаходу (корисної моделі).

Роботодавець повинен протягом чотирьох місяців від дати одержання від винахідника повідомлення подати до Установи (центрального органу виконавчої влади з питань правової охорони інтелектуальної власності) заявку на одержання патенту чи передати право на його одержання іншій особі або прийняти рішення про збереження службового винаходу (корисної моделі) як конфіденційної інформації. У цей же строк роботодавець повинен укласти з винахідником письмовий договір щодо розміру та умови виплати йому ( його правонаступнику) винагороди відповідно до економічної цінності винаходу (корисної моделі) і (або) іншої вигоди, яка може бути одержана роботодавцем.

Не належать до службового винаходу (корисної моделі, промислового зразка) роботодавця, якщо він створений за ініціативою колективу авторів-винахідників, до якого залучені окрім працівників роботодавця і працівники зі сторони за умови їх діяльності за межами підприємства, тобто за межами виконанням службових обов’язків чи доручення роботодавця.Зазначені взаємовідносини з роботодавцем на ліцензійній основі передбачені п.4 ст. 426 ЦК України, а саме умови надання дозволу (видачі ліцензії ) на використання ОПІВ можуть бути визначені ліцензійним договором , який укладається з додержанням вимог цього ЦК України ( статті 1107 – 1114 глави 75 ) та іншого закону (ст. 30 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»).

 

Захист прав на винахід (корисну модель, промисловий зразок)

Порушенням прав власника запатентованого винаходу (корисної моделі) є будь-яке посягання на його права.

Суперечки щодо інтелектуальної власності поділяються на дві групи.

До першої відносяться суперечки про визнання результату інтелектуальної діяльності об’єктом інтелектуальної власності:

- пов’язані з відмовою у видачі патенту;

- за запереченнями третіх осіб про видачу патенту;

- про визнання патенту недійсним.

До другої групи відносяться суперечки, що стосуються порушення прав:

- про заборону дій, що порушують права на патент;

- про відшкодування шкоди, заподіяної порушником патентних прав;

- про визнання дій, що не порушують патент;

- про надання примусової ліцензії;

- про виплату винагороди автору роботодавцем;

- про компенсацію за використання винаходу державою тощо.

Суперечки першої групи вирішуються в адміністративному чи адміністративно-судовому порядку. Зазвичай, вони розглядаються у спеціальних органах Державній службі інтелектуальної власності (в Україні це Апеляційна палата). Рішення цього органу можуть бути оскаржені в судовому порядку.Суперечки другої групи розглядаються тільки в судовому порядку. Ці способи захисту прав не вичерпують собою всіх можливих заходів, до яких може вдатися автор або правовласник для захисту своїх прав на об’єкти інтелектуальної власності й інтересів, що охороняються законодавством.

До таких способів можна віднести вимоги:

- про припинення або заміну правовідносин. Наприклад, авторський або ліцензійний договір може бути припинений достроково за вимогою автора або власника прав у зв’язку з порушенням умов договору іншою стороною;

- про визнання недійсним або таким, що не відповідає чинному законодавству, ненормативного акта органу державного управління або місцевого органу державної влади. При цьому слід враховувати лише дві обставини: по-перше, порушене право повинно мати цивільний характер, і по-друге, адміністративний акт, що має підзаконний характер, має бути протиправним з погляду на його відповідність чинному законодавству (наприклад, акт був прийнятий не уповноваженим на це органом).

Спори, що розглядаються у судовому порядку, які пов’язані з порушенням прав інтелектуальної власності підвідомчі судам загальної юрисдикції та господарському суду. Якщо хоча б однією із сторін у спорі є фізична особа, то зазначена справа розглядається в суді загальної юрисдикції.