Захворювання, пов’язані зі стресом
Найпоширенішим розладом серцево-судинної системи, який виникає в результаті частого психоемоційного збудження, є атеросклероз — хронічне захворювання стінок судин, їх потовщення і ущільнення під впливом розростання судинної тканини.
В основі механізму розвитку атеросклерозу лежить стрес. У процесі дії стресора організм готується до енергійної реакції-відповіді. В результаті активізується гіпоталамус, гіпофіз, надниркові залози, виділяється адреналін. Це підвищує пульс, артеріальний тиск, посилюється зовнішнє дихання. Така реакція сприяє швидкому включенню, у разі необхідності, м’язових зусиль. У крові збільшується рівень жироподібних речовин — ліпідів. Якщо не відбувається їх реалізація в результаті подальших м’язових зусиль, жир відкладається на внутрішній поверхні судин, потім там розвивається з’єднувальна тканина, починається нагромадження вапна. На цих ділянках звужується просвіт судин, втрачається їхня еластичність — розвивається атеросклероз, погіршується регуляція кровообігу, обмежується нормальне постачання тканин поживними речовинами і киснем.
Основним засобом боротьби з атеросклерозом є адекватне функціональним можливостям організму фізичне навантаження. На відміну від далеких предків сучасна людина після сильного психоемоційного напруження мало коли завершує його фізичною діяльністю.
Частим розладом організму є гіпертонія — тривале підвищення артеріального тиску. Вона виникає в результаті порушення тонусу судин, який регулюється нервовою системою. При підвищеній збудливості тонус судин підвищується. Це є звичайною реакцією, наприклад, при м’язовій роботі. Але якщо людина постійно перебуває в ситуаціях, коли підвищується психоемоційне напруження, тонус судин увесь час залишається високим, він не відповідає справжнім потребам організму. Це призводить до підвищення артеріального тиску. Хвороба може посилюватись численними рефлекторними розладами, безсонням. Постійні розлади нервової системи відіграють певну роль у виникненні захворювань шлунково-кишкового тракту. В нормальних умовах шлунковий сік діє тільки на харчові речовини. Під час стресу в результаті збудження нервової системи захист стінок шлунка від дії соку не відбувається, порушується їхня цілісність і розвивається кровотеча, внаслідок дальших порушень утворюються заглибини — виразки. Якщо організм слабкий або вчасно не лікуватися — стінка шлунка може повністю зруйнуватись.
Стрес і нервові процеси
Усім знайоме відчуття або стан, який виникає при очікуванні нового подразника. У тварин він супроводжується скороченням м’язів вушної раковини, прибранням відповідної пози. Інакше кажучи, це свідчить про підготовку організму до сприйняття органами чуття чогось нового, незвичного. У фізіології така реакція має назву орієнтовного рефлексу. Одним із його проявів є увага. Якщо серед звичних подразників з’являється якийсь новий, виникає нова настанова, увага загострюється. Але якщо подразник, який викликав орієнтовний рефлекс, несприятливий для організму, його дія виражається в негативних реакціях, які можуть призвести до стресу.
Якщо подразники, які викликали орієнтовний рефлекс, являють собою подолання перешкоди, то організм тренується, загострюється увага, гартується воля. У людей зі слабкою волею перешкоди, які зустрічаються, знищують цей важливий рефлекс. У енергійних і впевнених у собі людей труднощі, що зустрічаються, викликають ентузіазм і люди успішно їх долають.
Найскладнішим, але дуже важливим видом внутрішнього гальмування є утворення умовного гальмування. Поряд із проявами свідомої діяльності із виконанням вольових актів людина здійснює безліч напівсвідомих дій, які важко контролює або зовсім не помічає. Умовні гальмівні рефлекси, які накопичені з дитинства, визначають норму поведінки людини. Надвисоке переважання умовного гальмування робить людину нерішучою, відлюдною.
Це свідчить, що процеси гальмування, як і збудження, необхідно тренувати. Постійна взаємодія збудження і гальмування забезпечує врівноваженість людини. Але якщо людина може концентрувати увагу або на збудженні, або на гальмуванні, вона може правильно реагувати на певні позитивні подразники і не виявляти реакції на негативні. Формування певних фізіологічних реакцій на різноманітні подразники і є основою психофізіологічної підготовки.
Під дією дуже сильного збуджуючого фактора або внаслідок тривалого подразнення якогось відділу центральної нервової системи іррадіація збудження може охоплювати також нервові клітини рухової зони мозку. Такий особливий стан організму має назву афекту. В цьому стані людина може втратити контроль над своїми діями, бо гальмівні процеси не спрацьовують.
Процеси збудження й гальмування і відповідно іррадіація, концентрація піддаються тренуванню, в результаті чого організм реагує на подразники з меншою кількістю помилок.
Типи нервової системи теж впливають на можливість розвитку стану стресу. Так, у холериків і меланхоліків зриви вищої нервової діяльності зустрічаються частіше. Причиною зривів можуть бути впливи на нервову систему надто сильних подразників (сварка, взаємонерозуміння тощо), висування незвичайних вимог до гальмівних процесів, необхідність заміни гальмівного процесу збуджуючим і навпаки, одночасна дія кількох подразників, на які вироблені протилежні реакції. Розвиток такого стану може супроводжуватись розладами нервової системи, неврозами. До них належать істерія і психостенія. Істерія — результат слабкого типу нервової системи, характеризується переважанням емоційних реакцій, які близькі до безумовних рефлексів. У такому стані людина плутає уявне з дійсним, втрачає критичне ставлення до оточуючого. Психостенія характеризується станом недовіри до своїх здібностей, пам’яті. Це має нав’язливий характер. Така людина перебільшує свої удавані страждання.
Визначають умовно фізіологічний і психологічний стреси. Перший за ступенем біологічного впливу переважає оптимальні фізіологічні значення, це призводить до порушення рівноваги внутрішнього середовища організму і гомеостазу.
Фізіологічні стресори можуть перевищувати адаптаційні можливості людини. До них належать зміни середовища існування (мікроклімат, радіаційні, атмосферні, баричні фактори, різні газові і механічні суміші, невагомість, перевантаження), позбавлення сну, фармакологічні впливи, шум, вібрація та ін.
На відміну від фізіологічних психологічні стресори зачіпають нервові структури. Їх аналіз враховує потребно-мотиваційні, вольові та інші характеристики особистості, певний досвід. До таких стресорів можна зарахувати складні завдання, суміщення кількох видів діяльності без зниження інтенсивності жодної, необхідність забезпечення високої швидкості перероблення інформації, невизначеність ситуації, конфлікти тощо.
На практиці може спостерігатися одночасний вплив фізіологічного і психологічного стресорів. Так, виконання професійних завдань може відбуватись в умовах шуму, вібрації, захитування тощо. У цьому разі фізіологічний дискомфорт викликає психологічні збурення. У свою чергу, психологічний стрес запускає нейрогуморальні і вегетативні механізми, тобто супроводжується високою фізіологічною мобілізацією організму.
Підвищити стресостійкість організму можна шляхом внутрішнього програвання можливих ситуацій (властивість випереджаючого відображення). Люди, які володіють такими властивостями і здібностями, виявляються стресостійкими в умовах часткової відсутності інформації, дефіциту часу та інших перешкод.
Коли ситуація вже супроводжується невротичною реакцією, вона, як правило, пов’язана з характеристикою особистості, яка визначається як фізіологічними, так і психічними факторами.
Психофізіологія емоцій.
1. Загальне уявлення про фізіологію емоційної сфери особистості.
2. Теорії емоцій.
3. Емоціогені зони мозку. Емоції, темперамент і міжпівкульові відносини.
1. “Емоція” у перекладі із грецького означає “вилив”. Мова йде про спосіб вираження настрою, який залежить як від особистісних особливостей суб'єкта, так і від його виховання, його соціального статусу, від міжособистісних відносин його з іншими (навколишніми) людьми.
Емоції– особливий клас психічних процесів і станів, пов’язаних із безпосереднім пристрасним переживанням життєвого смислу подій та ситуацій, що обумовлено відношенням їхніх об’єктивних властивостей до потреб суб’єкта.
Емоції виконують оцінну(емоції сигналізують про значущість діючих на організм факторів і дають змогу побудувати на основі цього відповідну стратегію поведінки), спонукальну( будь-яке емоційне переживання містить образ предмета задоволення потреби, що спонукає людину до відповідних дій), підкріплювальну(забезпечує максимізацію/мінімізацію емоційного стану і уникнення певного стимулу або наближення до нього), переключну(виявляється у зміні однієї мотивацієї іншою, в результаті чого обирається провідна лінія поведінки), компенсаторно-заміщувальну(забезпечує реагування на сигнали мало- та високоймовірних подій)й комунікативну функції (передавання і сприймання переживань шляхом кодування та декодування лицьової експресії та невербальних емоційних сигналів.
Поява в еволюції нервового апарата емоцій забезпечило вищим тваринам і людині більше активну цілеспрямовану мотиваційну поведінку по задоволенню потреб. В останні десятиріччя усе більше надається значення інформаційній стороні питання, на відміну від колишнього підходу, який приділяв максимальну увагу вегетативним процесам у прояві емоцій. Так, якщо Павлов розглядав емоції як "темні почуття підкірки", як суб'єктивний елемент складних безумовних рефлексів (тобто інстинктів) і процесів перебудови динамічних стереотипів, Фрейд як компонент несвідомих еротичних або деструктивних тенденцій особистості, Юнг як властивість, яка властива архетипічним проявам, зокрема, “Тіні”, то, по Хоуджу, емоції виникають у результаті невдачі інтеграції на вищому рівні.