Класифікація залучених коштів підприємства за основними ознаками

З урахуванням викладеної класифікації організується управління залученими коштами. У процесі цього управління вирішується багато завдань, що визначає необхідність розробки спеціальної фінансової політики на підприємствах, які використовують значний обсяг залученого капіталу. Така політика є частиною загальної фінансової стратегії, що полягає у використанні найбільш ефективних форм і умов залученого капіталу з різних джерел відповідно до потреб розвитку підприємства.

Процес формування політики використання підприємством залучених коштів включає такі основні етапи:

1. Аналіз використання залучених коштів у попередньому періоді.. В процесі такого аналізу:

а) вивчається динаміка загального обсягу залучених коштів, темпи цієї динаміки порівнюються з темпами приросту власних фінансових ресурсів, обсягів операційної та інвестиційної діяльності, загальної суми активів підприємства;

б) визначаються основні форми залучення коштів, аналізуються в динаміці: питома вага сформованого фінансового кредиту, товарного кредиту і внутрішньої кредиторської заборгованості в загальній сумі використовуваного підприємством залученого капіталу;

в) визначається співвідношення обсягів коштів за період їх залучення. З цією метою проводиться відповідне групування залученого капіталу, вивчається динаміка співвідношення коротко-і довгострокових залучених коштів і їх відповідність обсягу використовуваних підприємством оборотних і необоротних активів;

г) вивчається склад конкретних кредиторів підприємства й умови надання ними різних форм фінансового і товарного кредитів. Дані умови аналізуються з позицій кон’юнктури фінансового і товарного ринків;

д) вивчається ефективність використання залучених коштів у цілому й окремих їх форм на підприємстві. З цією метою використовуються показники оборотності та рентабельності залученого капіталу. В процесі аналізу показники оборотності порівнюється із середнім періодом обороту власного капіталу.

Результати проведеного аналізу є основою оцінки доцільності використання залучених коштів на підприємстві у сформованих обсягах і формах.

2. Визначення цілей залучення коштів у плановому періоді. Основними цілями залучення коштів підприємствами є:

а) поповнення необхідного обсягу постійної частини оборотних активів. У даний час більшість підприємств, що здійснюють виробничу діяльність, не мають можливості фінансувати цілком цю частину оборотних активів за рахунок власного капіталу. Значна частина даного фінансування здійснюється за рахунок залучених коштів;

б) забезпечення формування змінної частини оборотних активів. Яку б модель фінансування активів підприємство не використовувало змінна частина оборотних активів частково або повністю фінансується за рахунок залучених коштів;

в) формування недостатнього обсягу інвестиційних ресурсів. Метою залучення коштів у даному випадку виступає необхідність прискорення реалізації окремих реальних проектів підприємства: нове будівництво, реконструкція, модернізація, відновлення основних засобів тощо;

г) забезпечення соціально-побутових потреб своїх робітників. У цих випадках залучені кошти використовуються для видачі позичок своїм робітникам на індивідуальне житлове будівництво, облаштування садових і городніх ділянок та на інші аналогічні цілі.

3. Визначення граничного обсягу залучених коштів. Максимальний обсяг даного залучення формується граничним ефектом фінансового важеля і забезпеченням достатньої фінансової стійкості підприємства. З урахуванням даних вимог підприємство установлює ліміт використання залучених коштів у своїй господарській діяльності.

4. Оцінка вартості залучених коштів за рахунок зовнішніх і внутрішніх джерел. Результати такої оцінки є основою розробки управлінських рішень щодо вибору альтернативних джерел залучення коштів, що забезпечують задоволення потреб підприємства у залученому капіталі.

5. Визначення співвідношення обсягу коштів, що залучаються на коротко-і довгострокових умовах. На довгострокових умовах залучені кошти, як правило, використовують для розширення обсягу власних основних засобів і формування відсутнього обсягу інвестиційних ресурсів. На короткостроковий період залучені кошти використовуються для всіх інших цілей.На цьому етапі визначають повний і середній термін використання залучених коштів.

Повний термін використання залучених коштів є періодом часу з початку їх надходження до остаточного погашення всієї суми боргу. Він містить у собі три тимчасових періоди:

а) термін корисного використання;

б) пільговий період;

в) термін погашення.

Термін корисного використання – це період часу, впродовж якого підприємство безпосередньо використовує залучені кошти у своїй господарській діяльності.

Пільговий період – це період часу з моменту закінчення корисного використання залучених коштів до початку погашення боргу. Він служить резервом часу для акумуляції необхідних фінансових ресурсів.

Термін погашення – це період часу, протягом якого відбувається повна виплата основного боргу та відсотків за використання залучених коштів. Даний показник використовується у тих випадках, коли виплата основного боргу і відсотків здійснюється частинами протягом визначеного періоду часу, що передбачено графіком.

Розрахунок повного терміну використання залучених коштів здійснюється в розрізі перерахованих елементів, виходячи з цілей їх використання і сформованої на фінансовому ринку практики встановлення пільгового періоду й терміну погашення.

Середній термін використання залучених коштів – це середній розрахунковий період, впродовж якого вони знаходяться у використанні на підприємстві. Він визначається за формулою:

СТз=ТКз/2+ПП+ТП/2,(6.6)

де СТз - середній термін використання залучених коштів;

ТКз - термін корисного використання залучених коштів;

ПП - пільговий період;

ТП - термін погашення .

Середній термін використання залучених коштів визначається за кожним цільовим напрямком використання цих коштів; за обсягами їх залучення на коротко-і довгостроковій основі; за сумою залучених коштів в цілому.

Співвідношення залучених коштів, що використовуються на коротко-і довгостроковій основі, може бути оптимізовано також з урахуванням їх вартості.

6. Визначення форм залучення коштів. Ці форми диференціюються у розрізі фінансового кредиту; товарного (комерційного) кредиту; інших форм. Вибір форм залучення коштів підприємство здійснює, виходячи з мети і специфіки своєї господарської діяльності.

7. Визначення складу основних кредиторів. Склад кредиторів визначається формами залучення коштів. Основними кредиторами підприємства є, як правило, його постійні постачальники, з якими встановлені тривалі комерційні зв'язки, а також комерційний банк, який здійснює його розрахунково-касове обслуговування.

8. Формування ефективних умов залучення кредитів. До найважливіших з цих умов відносяться: термін надання кредиту; ставка відсотка за кредит; умови виплати суми відсотка; умови виплати основної суми боргу; інші умови, пов'язані з отриманням кредиту.

Термін надання кредиту є одним з визначальних умов його залучення. Оптимальним вважається термін надання кредиту, протягом якого повністю реалізується мета його використання (наприклад, іпотечний кредит - на термін реалізації інвестиційного проекту; товарний кредит - на період повної реалізації закуплених товарів тощо).

Ставка відсотка за кредит характеризується трьома основними параметрами: її формою, видом і величиною.

За формою розрізняють відсоткову ставку (для нарощування суми боргу) і облікову ставку (для дисконтування суми боргу). Якщо величина цих ставок однакова, то перевага повинна бути віддана відсотковій ставці, бо у цьому випадку видатки з обслуговування боргу будуть меншими.

За видами розрізняють фіксовану ставку відсотка (встановлену на весь термін кредиту) і плаваючу ставку відсотка (з періодичним переглядом її величини в залежності від зміни облікової ставки банку, темпів інфляції і кон'юнктури фінансового ринку). Час, впродовж якого ставка відсотка залишається незмінною, називається відсотковим періодом. В умовах інфляції для підприємства оптимальнішою є фіксована ставка або плаваюча ставка з високим відсотковим періодом.

Величина ставки відсотка за кредит є визначальною умовою при оцінці його вартості. За товарним кредитом вона приймається в розмірі цінової знижки за здійснення швидкого розрахунку за поставлені товари.

9. Забезпечення ефективного використання кредитів. Критерієм такої ефективності є показники оборотності та рентабельності залученого капіталу.

10. Забезпечення вчасних розрахунків за отриманими кредитами. З цією метою за найбільш суттєвими кредитами заздалегідь може резервуватися спеціальний фонд. Платежі з обслуговування кредитів включаються у платіжний календар і контролюються в процесі моніторингу поточної фінансової діяльності.

Використовуваний залучений капітал формується за рахунок різних елементів, тому кожна його складова має бути оцінена окремо.

Розглянемо особливості оцінки й управління вартістю залученого капіталу в розрізі базових його елементів:

1. Вартість фінансового кредиту оцінюється в розрізі двох основних джерел його надання – банківського кредиту і фінансового лізингу.

Вартість банківського кредиту, незважаючи на різні його види, форми і умови, визначається на основі ставки відсотка за кредит, що формує основні витрати щодо його обслуговування.

Вартість залученого капіталу у формі банківського кредиту оцінюється за такою формулою:

, (6.7)

де ВБК – вартість капіталу, залученого у формі банківського кредиту, %;

ПКб – ставка відсотка за банківський кредит, %;

Спп – ставка податку на прибуток, виражена десятковим дробом;

РВб – рівень витрат щодо залучення банківського кредиту до його суми, виражений десятковим дробом.

Управління вартістю банківського кредиту зводиться до мінімізації ставки відсотка за кредит, при незмінності його суми і терміну використання.

Вартість фінансового лізингу є однією із сучасних форм залучення фінансового кредиту . Вона визначається на основі ставки лізингових платежів, яка включає дві складові:

1) поступове повернення суми основного боргу. Він є річною нормою амортизації активу, залученого на умовах фінансового лізингу, відповідно до якого після його оплати він передається у власність орендатору;

2) вартість безпосереднього обслуговування лізингового боргу.

З урахуванням цих особливостей вартість фінансового лізингу оцінюється за такою формулою:

, (6.8)

де ВФЛ – вартість капіталу, залученого на умовах фінансового лізингу, %;

ЛС – річна лізингова ставка, %;

НА – річна норма амортизації активу, залученого на умовах фінансового лізингу, %;

РВфл – рівень витрат щодо залучення активу на умовах фінансового лізингу до вартості цього активу, виражений десятковим дробом.

Управління вартістю фінансового лізингу ґрунтується на двох критеріях:

а) вартість фінансового лізингу не повинна перевищувати вартості банківського кредиту, наданого на аналогічний період, інакше підприємству вигідно взяти довгостроковий банківський кредит для покупки активу у власність;

б) у процесі використання фінансового лізингу повинні бути виявлені такі ознаки, які мінімізують його вартість.

2. Вартість капіталу, що залучається за рахунок емісії облігацій, оцінюється на базі ставки купонного відсотка за нею, що формує суму періодичних купонних виплат. Якщо облігація продається на інших умовах, то базою оцінки є загальна сума дисконту за нею, що виплачується при погашенні. У першому випадку оцінка здійснюється за формулою:

, (6.9)

де ВЕО – вартість капіталу, що залучається за рахунок емісії облігацій, %;

СК – ставка купонного відсотка за облігацією, %;

ЕВо – рівень емісійних витрат відносно обсягу емісії, виражений десятковим дробом.

У другому випадку при розрахунку вартості капіталу використовують таку формулу:

, (6.10)

де До – середньорічна сума дисконту за облігацією;

Но – номінал облігації, що підлягає погашенню.

Управління вартістю залученого капіталу зводиться до розробки відповідної емісійної політики, що забезпечує повну реалізацію облігацій, які емітуються на умовах, не вище середньоринкових.

3. Вартість товарного (комерційного) кредиту оцінюється в розрізі двох форм його надання:

а) за кредитом у формі короткострокової відстрочки платежу;

б) за кредитом у формі довгострокової відстрочки платежу, оформленої векселем.

Розрахунок вартості товарного кредиту, наданого у формі короткострокової відстрочки платежу, здійснюється за такою формулою:

, (6.11)

де ВТКк – вартість товарного (комерційного) кредиту, наданого на умовах короткострокової відстрочки платежу, %;

ЦЗ – величина цінової знижки при здійсненні платежу готівкою за продукцію, %;

ПВ – період надання відстрочки платежу за продукцію, у днях.

Основу управління цією вартістю складає обов’язкова оцінка її в річній ставці за кожним наданим товарним кредитом і її порівняння з вартістю залучення аналогічного банківського кредиту. Практика показує, що в багатьох випадках вигідніше взяти банківський кредит для постійної негайної оплати продукції і одержання відповідної цінової знижки, ніж користуватися такою формою товарного кредиту.

Розрахунок вартості товарного кредиту у формі довгострокової відстрочки платежу з оформленням векселем здійснюється за формулою:

, (6.12)

де ВТКд – вартість товарного кредиту у формі довгострокової відстрочки платежу з оформленням векселя, %;

СВв – ставка відсотка за вексельний кредит, %.

Управління вартістю цієї форми товарного кредиту, як і банківської, зводиться до пошуку варіантів, які приводять до мінімізації розмірів даної вартості.

4. Вартість внутрішньої кредиторської заборгованості підприємства при визначенні середньозваженої вартості капіталу враховується за нульовою ставкою, оскільки є безкоштовним фінансуванням підприємства за рахунок даного виду позикового капіталу.

З урахуванням оцінки вартості окремих складових елементів залученого капіталу і питомої ваги кожного з цих елементів у загальній його величині може бути визначена середньозважена вартість залученого капіталу підприємства.

• ⇐ Назад
• 23
• 24
• 25
• 26
• 27
• 28
• 293031
• 32
• 33
• 34
• 35
• 36
• 37
• 38
• Далее ⇒