Тема 4. Організація системи державного страхування від нещасних випадків працівників автотранспорту

Згідно із ст. 7. Закону України «Про охорону праці» відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі смерті працівника, здійснює Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", ухваленого від 23 вересня 1999 р. № 1105-XIV. Держава гарантує усім застрахованим громадянам забезпечення прав у страхуванні від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання.

Завданнями страхування від нещасного випадку є:

– проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих чинників;

– запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров'ю застрахованих осіб, зумовленими умовами праці;

– відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань;

– відшкодування матеріальної шкоди застрахованим особам і членам їх сімей.

Суб'єктами страхування від нещасного випадку на виробництві є застраховані працівники, а в окремих випадках – члени їх сімей та інші особи, страхувальники та страховик. Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється страхування. Страховик – Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (ФССНВВПЗ). Це некомерційна самоврядна організація, що діє на підставі статуту, затвердженого його правлінням. ФССНВВПЗ є одним з чотирьох державних фондів, які здійснюють виплати різних видів пенсій та допомоги громадянам України.

Об'єктом страхування від нещасного випадку є життя застрахованого, його здоров'я та працездатність.

Обов'язковому страхуванню від нещасного випадку підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту); студенти навчальних закладів, залучені до будь-яких робіт під час, перед або після занять; під час занять, коли вони набувають професійних навичок; у період проходження виробничої практики (стажування), виконання робіт на підприємствах; особи, які утримуються у виправних, лікувально-трудових, виховно-трудових закладах та залучаються до трудової діяльності. Добровільно, за письмовою заявою, від нещасного випадку у ФССНВВПЗ можуть застрахуватися особи, які забезпечують себе роботою самостійно та громадяни – суб'єкти підприємницької діяльності. Термін страхування розпочинається з дня, який настає за днем прийняття заяви, за умови сплати страхового внеску.

Безпосередньо керує ФССНВВПЗ його правління та виконавча дирекція. Нагляд за діяльністю ФССНВВПЗ здійснює наглядова рада.

Виконання статутних функцій та обов'язків ФССНВВПЗ щодо запобігання нещасним випадкам покладено на страхових експертів з охорони праці. Страхові експерти з охорони праці мають право:

1) безперешкодно та у будь-який час перевіряти стан умов і безпеки праці на підприємствах та проводити профілактичну роботу з працеохоронних питань;

2) у складі відповідних комісій брати участь у розслідуванні нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, а також у перевірці знань з охорони праці працівників підприємств;

3) одержувати від роботодавців пояснення та інформацію, у тому числі у письмовій формі, про стан охорони праці;

4) брати участь у роботі комісій з питань охорони праці підприємств;

5) вносити роботодавцям, органам державного нагляду за охороною праці подання про порушення законодавства про охорону праці і вимагати вжиття штрафних санкцій або притягнення до відповідальності посадових осіб, які допустили ці порушення, а також про заборону подальшої експлуатації робочих місць, дільниць і цехів, робота яких загрожує здоров'ю або життю працівників;

6) складати протоколи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

Усі види страхових виплат і соціальних послуг застрахованим працівникам та особам, які перебувають на їх утриманні, а також усі види профілактичних заходів здійснюють за рахунок коштів ФССНВВПЗ.

Страховими виплатами є грошові суми, які ФССНВВПЗ виплачує застрахованому працівнику чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Ступінь втрати працездатності потерпілим установлює медико-соціальна експертна комісія (МСЕК) за участю ФССНВВПЗ. МСЕК установлює ступінь обмеження рівня життєдіяльності потерпілого, визначає професію, з якою пов'язано ушкодження здоров'я, причину, час настання та групу інвалідності через ушкодженням здоров'я, а також визначає необхідні види медичної та соціальної допомоги. За потерпілим, тимчасово переведеним на легшу роботу з меншою оплатою, роботодавець зберігає його середньомісячний заробіток на термін, визначений лікарською кваліфікаційною комісією (ЛКК) або до встановлення стійкої втрати професійної працездатності.

У разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні загиблого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більше як десятимісячного терміну після його смерті. Право на одержання страхових виплат у разі смерті потерпілого мають також дружина (чоловік) або один з батьків померлого чи інший член сім'ї, якщо він не працює та доглядає дітей, братів, сестер або онуків потерпілого, які не досягли 8-річного віку. Суму щомісячної страхової виплати встановлюють згідно зі ступенем втрати професійної працездатності та середньомісячним заробітком, який потерпілий мав до ушкодження здоров'я.

У разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання розмір одноразової допомоги його сім'ї повинен бути не меншим за п'ятирічну заробітну плату потерпілого і, крім того, не меншим за однорічний заробіток потерпілого на кожну особу, яка перебувала на його утриманні, а також на його дитину, яка народилася протягом не більш як десятимісячного терміну після смерті потерпілого.

У разі стійкої втрати професійної працездатності, встановленої МСЕК, ФССНВВПЗ надає одноразову страхову допомогу потерпілому, суму якої визначають із розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за кожний відсоток втрати потерпілим професійної працездатності. Якщо комісією з розслідування нещасного випадку встановлено, що ушкодження здоров'я настало не тільки з вини роботодавця, а й внаслідок порушення потерпілим вимог НПАОП, розмір одноразової допомоги зменшують на підставі висновку цієї комісії, але не більше, як на 50%.

Суму страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначають у судовому порядку. Сума такої страхової виплати не може перевищувати двохсот розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати, незалежно від будь-яких інших страхових виплат. Виплати моральної шкоди за рішенням суду покладено на роботодавця.

Для розгляду справ про страхові виплати до ФССНВВПЗ подають: акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання за встановленими формами та (або) висновок МСЕК про ступінь втрати професійної працездатності застрахованого працівника чи копію свідоцтва про його смерть. ФССНВВПЗ розглядає справу про страхові виплати на підставі заяви потерпілого і ухвалює відповідні рішення протягом десятиденного терміну.

ФССНВВПЗ може відмовити у страхових виплатах і наданні соціальних послуг застрахованому працівнику, якщо мали місце:

1) навмисні дії потерпілого, спрямовані на створення умов для настання страхового випадку;

2) подання роботодавцем або потерпілим до ФССНВВПЗУ свідомо неправдивих відомостей про страховий випадок;

3) вчинення застрахованим умисного злочину, що призвів до настання страхового випадку.

Застрахована особа має право:

– брати участь у розслідуванні страхового випадку, у тому числі з участю представника профспілкового органу або своєї довіреної особи;

– у разі настання страхового випадку одержувати від ФССНВВПЗ виплати та соціальні послуги;

– на послуги медичної реабілітації;

– на послуги професійної реабілітації, зокрема збереження робочого місця, навчання або перекваліфікацію, якщо загальна тривалість професійної реабілітації не перевищує двох років;

– на відшкодування витрат протягом медичної та професійної реабілітації.

Суб’єктами обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності на автотранспорті є:

– страхувальники (юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) та інші особи, відповідальність яких застрахована;

– страховики (страхові організації, що мають право на здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів);

– Моторне (транспортне) страхове бюро України (МТСБУ);

– потерпілі.

Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правову відповідальність якої застраховано, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Розмір страхового платежу (внеску, премії) встановлює страховик перемножуючи розмір базового страхового платежу та значення відповідних коригувальних коефіцієнтів. Розмір базового страхового платежу, перелік і значення коригувальних коефіцієнтів та порядок їх застосування затверджує Уповноважений орган за поданням МТСБУ. Пропозиції МТСБУ щодо розміру базового страхового платежу та значень коригувальних коефіцієнтів мають бути підтверджені розрахунками з урахуванням рівня збитковості даного виду страхування за останній розрахунковий період.

Для заохочення безаварійної експлуатації транспортних засобів, у разі укладання договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності більше ніж на півроку, страховики мають право застосовувати коригувальний коефіцієнт залежно від наявності чи відсутності страхових випадків з вини осіб, відповідальність яких застрахована, у період дії попередніх договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (бонус-малус).

Під час укладання договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності страхувальнику присвоюють клас залежно від частоти страхових випадків, які виникли з вини особи, відповідальність якої застрахована. У разі укладання договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності вперше страхувальнику присвоюють клас 3.

Розмір страхової суми за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 50 тисяч гривень на одного потерпілого. У разі якщо загальний розмір шкоди за одним страховим випадком перевищує п’ятикратну страхову суму, відшкодування кожному потерпілому пропорційно зменшують. Розмір страхової суми за шкоду, заподіяну життю та здоров’ю потерпілих, становить 100 тисяч гривень на одного потерпілого.

Укладаються такі види договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності:

– внутрішній договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності;

– договір міжнародного обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Внутрішні договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності укладають терміном на один рік.

На території України заборонено експлуатувати транспортний засіб (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригувальний коефіцієнт залежно від типу транспортного засобу) без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТСБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування. Для транспортних засобів, що не беруть участі у дорожньому русі, укладати договір страхування необов'язково. Під час використання транспортного засобу у дорожньому русі особа, яка керує ним, зобов'язана мати при собі страховий поліс (сертифікат).

Шкодою, заподіяною життю та здоров’ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є:

– шкода, пов’язана з лікуванням потерпілого;

– шкода, пов’язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим;

– шкода, пов’язана із стійкою втратою працездатності потерпілим;

– моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий (фізична особа) зазнав у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я;

– шкода, пов’язана із смертю потерпілого.

У зв’язку з лікуванням потерпілого відшкодовують обґрунтовані витрати, пов’язані з доставленням, розміщенням, утриманням, діагностуванням, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров’я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів. Мінімальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за шкоду, пов’язану з лікуванням потерпілого, становить 1/30 розміру мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на дату настання страхового випадку, за кожний день лікування, підтверджений відповідним закладом охорони здоров’я, але не більше 120 днів.

У зв'язку з тимчасовою втратою працездатності потерпілим відшкодовують не отримані доходи за підтверджений відповідним закладом охорони здоров'я час втрати працездатності. Доходи потерпілого оцінюють у таких розмірах:

– для особи, яка працює за трудовим договором - неотримана середня заробітна плата, обчислена відповідно до норм законодавства України про працю;

– для особи, яка забезпечує себе роботою самостійно, - неотримані доходи, які обчислюють як різницю між доходом за попередній (до дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік та доходом, отриманим у тому календарному році, коли особа була тимчасово непрацездатною;

– для повнолітньої особи, яка не працює, - допомога у розмірі, не меншому мінімальної заробітної плати, встановленої чинним законодавством.

Мінімальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за шкоду, пов’язану із стійкою втратою працездатності потерпілим внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, становить:

– у разі встановлення I групи інвалідності - 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на дату настання страхового випадку;

– у разі встановлення II групи інвалідності - 18 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на дату настання страхового випадку;

– у разі встановлення III групи інвалідності - 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на дату настання страхового випадку;

– у разі визнання неповнолітньої (малолітньої) особи дитиною-інвалідом - 18 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на дату настання страхового випадку.

Страховик відшкодовує потерпілому (фізичній особі), який зазнав ушкодження здоров’я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральну шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров’ю.

Страхове відшкодування, пов’язана із смертю потерпілого.Страхове відшкодування (регламентну виплату) виплачують, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди. Страховик здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам щодо одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами. Страховик здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам’ятника, за умови надання страховику документів, що підтверджують такі витрати, та пред’явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування щодо одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Відшкодування шкоди, пов’язаної із смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової виплати. Загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань за шкоду, заподіяну життю та здоров’ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду.

Шкода, пов’язана з фізичним знищенням транспортного засобу. Транспортний засіб вважають фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт буде економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовують різницю між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.

• ⇐ Назад
• 4
• 5
• 6
• 7
• 8
• 9
• 10
• 11
• 12
• 131415
• 16
• 17
• 18
• 19
• Далее ⇒