Періодизації когнітивного розвитку
Розглянемо найвідоміші періодизації когнітивного (інтелектуального) розвитку людини.
Ж. Піаже виділяв у розвитку інтелекту чотири основні стадії: сенсомоторного інтелекту (до 2 років), доопераційного мислення (2-7 років), конкретних операцій (7-11 років), формальних операцій (від 11-12 до 14-15 років).
А. Валлон розглядає когнітивний розвиток у зв’язку з особистісним становленням самостійності дитини. Він виділяє такі стадії дитинства:
| Імпульсивна (до 6 міс.) | Рефлекторні відповіді на подразник із заміною їх на контрольовані |
| Емоційна (6-10 міс.) | Формування репертуару емоцій – вираження власних та визначення чужих |
| Сенсомоторна (10-14 міс.) | Утворення зв’язку між діями з предметом та перцептивними враженнями |
| Проективна (від 14 міс. до 3-х років) | З розвитком мовлення і ходьби дитина стає більш незалежною, освоює нове оточення |
| Персоналістична (3-6 років) | Розвиток незалежності дитини і збагачення її «Я» |
| Навчальна (від 6 до 12-14 років) | Осягнення внутрішньої сутності речей |
| Статевого дозрівання | Зосередження на власному «Я», відкриття нових зв’язків та явищ, розвиток абстрактного мислення |
Згідно із З. Фрейдом, розвиток особистості відповідає психосексуальному розвитку людини. Рушійною силою цього розвитку є природжена енергія – лібідо. У різні вікові періоди розвитку людини вона реалізується через ерогенні зони, характерні для даного віку. Якщо лібідо не отримує свого задоволення на даному етапі розвитку чи вдовольняється неадекватним чином, то відбувається зупинення розвитку людини на даній стадії і в неї фіксуються певні риси особистості. Таких фаз Фрейд виділив 5, назвавши їх оральна, анальна, фалічна, латентна та генітальна. Недоліком даної концепції слід вважати обмеженість уявлень про розвиток загалом як про розвиток психосексуальний, коли людина розглядається насамперед як вмістилище певної біологічно заданої енергії.
Більш гуманною є концепція послідовника Фрейда Е. Еріксона, який вважав, що становлення особистості не закінчується в підлітковому віці, а триває все життя, проходячи через 8 криз. Кожна криза може мати як позитивне, так і негативне вирішення, і це неминуче впливає на подальший розвиток. Вікові стадії, що відповідають кожній із цих криз, та варіанти їх вирішення:
| Орально-сенсорна (від народження до року) | + : довіра до світу – : страх, недовіра |
| М’язово-анальна (1-3 роки) | + : впевненість у собі – : сором за себе |
| Локомоторно-генітальна (4-6 років) | + : ініціативність – : відчуття провини |
| Латентна (6-11 років) | + : компетентність – : неповноцінність |
| Підлітковий вік | + : ідентифікація «Я» – : плутанина ролей |
| Рання зрілість (20-25 років) | + : близькість до інших людей та до свого «Я» – : відчуженість |
| Середня зрілість (26-64 роки) | + : продуктивність – : інертність, егоцентризм |
| Пізня зрілість (від 65 років) | + : особистісна інтеграція – : відчай, спустошеність |
Видатний вітчизняний психолог Д.Б. Ельконін вважав, що джерелом психічного розвитку є зовнішня практична діяльність дитини. Проте не кожна діяльність стає таким джерелом. Формування центральних вікових новоутворень відбувається у рамках провідної діяльності. Розвиток дитини – явище соціальне, й саме в соціальній взаємодії треба шукати першопричину психічних новоутворень.
Соціальна ситуація розвитку по Виготському – це те особливе поєднання внутрішніх процесів розвитку та зовнішніх умов, які є постійними для кожного вікового етапу та обумовлюють динаміку психічного розвитку у відповідному періоді, формування нових якісних особливостей психіки, що виникають наприкінці вікового періоду.
Провідна діяльність (по визначенню Олексія Миколайовича Леонтьєва) – це той вид діяльності, розвиток якої обумовлює головні зміни в психічних процесах і психічних особливостях особистості дитини на цій стадії, діяльність, всередині якої розвиваються психічні процеси, які підготовлюють дитину до нового вищого ступеня розвитку.
Провідна діяльність сприяє прояву характерних саме для цього вікового періоду якісних особливостей або психічних новоутворень віку. Перехід від однієї провідної діяльності до іншої знаменує собою зміну вікового періоду. Оскільки ж світ є водночас світом двох реальностей – людей і речей, то всі провідні діяльності можна розбити на дві групи залежно від того, який аспект світу лежить у їхній основі.