Формули, рівняння, графіки, діаграми.
Формули та рівняння розміщують безпосередньо після тексту, де вони згадуються, посередині сторінки.
Вище та нижче кожної формули або рівняння повинно бути залишено не менше одного вільного рядка.
Формули та рівняння у роботі (за виключенням формул та рівнянь, що наведені у додатках) слід нумерувати порядковою нумерацією у рамках розділу.
Номер формули або рівняння складається з номеру розділу та порядкового номеру формули або рівняння, що розділені крапкою, наприклад: формула (1.3) – третя формула першого розділу.
Номер формули або рівняння записують на рівні формули або рівняння у круглих дужках у крайньому правому положенні в рядку.
Пояснення значень символів та числових коефіцієнтів, що входять у формулу або рівняння, слід наводити безпосередньо під формулою в тій же послідовності, в якій вони наведені у формулі або рівнянні.
Пояснення значення кожного символу та числових коефіцієнтів слід наводити з нового рядка. Перший рядок пояснення починають зі слова «де» без двокрапки. Наприклад:
Цитата у тексті: «Оптимальний обсяг виробництва повинен бути ....., тобто:
, (3.1)
де р - ціна продукції;
Р- обсяг продукції;
n – кількість факторів виробництва;
i – порядковий номер фактора виробництва;
Vi – обсяг і – го фактора виробництва;
рi – ціна i-го фактора виробництва».
Переносити формули або рівняння на наступний рядок допускається тільки на знаках операцій, що виконуються, повторюючи знак операції на початку наступного рядка. Коли переносять формули або рівняння на знакових операціях множення використовують знак „5”.
Формули, що йдуть одна за іншою та не розділені текстом відокремлюють комою.
Наприклад:
А = В + С, (3.2)
В = А – С. (3.3)
Знаки (математичні та ін.) слід використовувати тільки у формулах. У тексті вони пишуться словами. Виключення складають знаки „+” та „-„ біля цифри. Слід писати „Температура змінюється від –150 до +150 С”.
Знаки „№”, „%” та т. ін. використовуються тільки біля цифри або літерному знаку, у інших випадках вони пишуться словами. Допускається писати знаки „№”, „%” не біля цифр – у заголовках таблиць, наприклад „№ п/п”, „у %”.
В залежності від об’єкту, задач та розмірів показників, що зіставляються у роботі можуть бути використані різні графіки та діаграми.
Найбільш часто використовуються лінійні та площинні діаграми (секторні, стовпчикові, колові та ін.).
Стовпчикові (стрічкові) діаграми використовуються для зіставлення однотипних величин, для зображення динаміки, а також структури явища.
Стовпчикові (стрічкові) діаграми будуються у вигляді прямокутників, що розміщені вертикально (горизонтально). Висота стовпчика (довжина стрічки) повинна відповідати рівню явища, що зображується.
При побудові стовпчикових (стрічкових) діаграм необхідно дотримуватись наступних правил:
- стовпчики (стрічки) повинні бути однакової ширини;
- їх слід розміщувати на однаковій відстані один від другого, або впритул один к другому, або так, щоб вони частково накладались один на другий;
- слід не допускати розривів;
- разом з масштабною шкалою слід розміщати цифрові написи.
Квадратні та колові діаграми представляють собою декілька квадратів або кіл, кожний з яких своєю площиною відображає величину явища, що зображується. Використовуються квадратні та колові діаграми для зображення динаміки явища і для співставлення явищ.
Секторна діаграма зображується у вигляді кола, що розділене на сектори, величина яких (по центральному куту або площині) відповідає порівняльним розмірам величин, що зображуються. Цей вид діаграм використовується для характеристики структури та структурних зрушень. При побудові все коло приймається за ціле та розбивається по секторам пропорційно окремим частинам цілого.
Можна поєднати колову та секторну діаграми. Така діаграма буде відображати зміну, як складу сукупності, так і її обсягу.
Перевага коловій та секторній діаграмам перед стовпчиковою повинна віддаватись у тих випадках, коли зображення величин суттєво відрізняються один від одного.
Лінійні діаграми використовують для характеристики виконання плану, розвитку явищі у часі, при вивченні зв’язку між ознаками.
Лінійні діаграми будуються на координатному полі або на числовій сітці. На осі абсцис відкладається у вибраному масштабі час або факторні ознаки, на осі ординат – значення показників на момент або період часу, або розміри результативної ознаки.
Координатні осі повинні бути розділені на інтервали або рисками поділу, або координатною сіткою. Поряд з діленнями сітки повинні бути вказані відповідні числа. Якщо початком відліку є нуль, то його слід вказати один раз біля точки перетину шкал.
Частоту нанесених числових значень та проміжних ділень шкал обирають з урахуванням зручності використання діаграми.
Якщо у одній діаграмі відображаються дві та більше функціональні залежності, допускається відображати ці залежності лініями різних типів або кольорів.
Якщо в певній області співпадають декілька ліній, слід акцентувати креслення однієї з них. Якщо співпадають лінії, що відображають функціональну залежність, з віссю координат або лінією сітки слід акцентувати креслення лінії функціональної залежності.
Змінні величини слід вказувати одним з наступних способів: символом, найменуванням, найменуванням та символом.
При зображенні на графіку двох та більше залежностей у ліній, що зображують їх допускається проставляти найменування або (та) символи, або порядкові номери, які повинні бути роз’ясненні у пояснювальній частині.
Перетин підписів та ліній не допускається.
Посилання.
Посилання у тексті на джерела літератури слід позначати порядковим номером за переліком використаних джерел, що виділений двома квадратними дужками, наприклад, „ ... у роботі [1] …”.
При посиланнях на розділи, підрозділи, пункти, підпункти, ілюстрації, таблиці, формули, рівняння, додатки вказують їх номера.
У посиланнях слід писати „... у розділі 4 ...”, „... дивись 2.1...”, „... відповідно 3.3.4...”, „...у відповідності з 2.3.4.1...”, „... на рис. 1.3...”, „... у таблиці 2.4...”, „... по формулі (3.1)...”, „... у рівняннях (1.2) – (1.3)...”, „... у додатку А...”.